ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2017 року Справа № 910/20252/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя: судді:Алєєва І.В. (доповідач), Дроботова Т.Б., Рогач Л.І.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 31.01.2017у справі№910/20252/16 Господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль"до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Західбудінвест Компані Консалтинг"; 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа Експерт Плюс"провизнання недійсною додаткової угоди до договору,за участю представників сторін:від позивача:Сандуляк С.А., дов. №115/17 від 30.01.2017;від відповідача 1:Пархоменко О.О., довю б/н від 12.01.2016;від відповідача 2:Сацюк В.В., дов. б/н від 14.09.2015В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду міста Києва від 01.12.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2017 у справі №910/20252/16, відмовлено у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

Позивач, Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль", з прийнятими судовими актами попередніх інстанцій не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 06.03.2017 зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.

Ухвалою від 14.03.2017 Вищий господарський суд України відклав розгляд касаційної скарги.

В призначеному судовому засіданні касаційної інстанції 28.03.2017 представник позивача підтримав вимоги касаційної скарги, представники відповідачів заперечували проти її задоволення.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль".

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 26.11.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Західбудінвест компані консалтинг" (позичальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Медіа Експерт Плюс" (позикодавець) укладений договір про надання поворотної фінансової допомоги, відповідно до умов якого позикодавець надає позичальнику поворотну фінансову допомогу в межах суми 280000грн. без ПДВ (з урахуванням додаткової угоди №1 від 02.12.2013), а позичальник зобов'язався повернути надані грошові кошти до 31.12.2014.

На виконання умов вищезазначеного договору позикодавець перерахував позичальнику грошові кошти в розмірі 280000грн. (що підтверджується відповідними платіжними дорученнями).

Також господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 12.02.2016 між цими ж сторонами укладена додаткова угода №2 до договору про надання поворотної фінансової допомоги, якою сторони визначили порядок виконання укладеного договору про надання поворотної фінансової допомоги: дату та спосіб повернення коштів.

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.07.2016 у справі №910/10134/16 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Західбудінвест Компані Консалтинг" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа Експерт Плюс" суму заборгованості за договором про надання поворотної фінансової допомоги від 26.11.2013.

Предметом спору у даній справі є вимога позивача про визнання недійсною додаткової угоди №2 до договору про надання поворотної фінансової допомоги, як такої, що є фіктивною.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, згідно з якими зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Зокрема, ст. 234 ЦК України передбачено визнання судом недійсним фіктивного правочину, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. При цьому ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Як вже зазначалось вище та це встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, вищезазначений договір про надання поворотної фінансової допомоги від 26.11.2013 виконаний Товариством з обмеженою відповідальністю "Медіа Експерт Плюс" шляхом надання фінансової допомоги Товариству з обмеженою відповідальністю "Західбудінвест Компані Консалтинг" в розмірі 280000грн. та рішенням Господарського суду міста Києва від 12.07.2016 у справі №910/10134/16 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Західбудінвест Компані Консалтинг" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа Експерт Плюс" суму боргу за договором.

Положеннями ст.ст. 11, 629 ЦК України встановлено, що договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Дослідивши надані позивачем докази, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про недоведеність обставин фіктивності оскаржуваного правочину, оскільки сплив строку виконання зобов'язання не свідчить про укладення сторонами додаткової угоди №2 без наміру створення правових наслідків.

Крім того, апеляційною інстанцією спростовані посилання скаржника про закінчення строку дії договору та як наслідок посилання на фіктивність укладання додаткової угоди № 2, оскільки пунктом 8.1 договору сторони визначили, що він діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором.

Беручи до уваги вищевикладене, Вищий господарський суд України на підставі встановлених господарськими судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, з'ясованих з урахуванням наданих доказів та наявних матеріалів справи, перевіривши застосування ними норм матеріального та процесуального права, погоджується з висновками останніх про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

В силу приписів ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, у касаційної інстанції відсутні процесуальні повноваження щодо переоцінки фактичних обставин справи, встановлених під час розгляду справи місцевим господарським судом та під час здійснення апеляційного провадження.

Щодо викладених в касаційній скарзі інших доводів, то вони вже були обґрунтовано спростовані судом апеляційної інстанції, і колегія суддів касаційної інстанції погоджується з викладеними в оскаржуваній постанові мотивами відхилення доводів скаржника, у зв'язку з чим підстави для скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2017 у справі №910/20252/16 відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2017 у справі №910/20252/16 - залишити без змін, а касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" - без задоволення.

Головуючий суддя (доповідач) І.В. Алєєва Суддя Т.Б. Дроботова Суддя Л.І. Рогач