ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2017 року Справа № 910/14369/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Корнілової Ж.О. - головуючого (доповідач), Кондратової І.Д., Карабаня В. Я.,розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропродекспорт"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 22.12.2016у справі№ 910/14369/16 Господарського суду міста Києваза позовомLACTOPUR INCдоТовариства з обмеженою відповідальністю "Агропродекспорт"про за участю від позивача: від відповідача: стягнення 236400 дол. США, що еквівалентно 5864865,57 грн., ОСОБА_4, ОСОБА_5,

ВСТАНОВИВ:

LACTOPUR INC звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОПРОДЕКСПОРТ" про стягнення 312000 дол. США, що еквівалентно 7740431,71 грн.

Через відділ документального забезпечення Господарського суду міста Києва позивачем 26.09.2016 подано заяву про зменшення позовних вимог, в якій заявник просив стягнути з відповідача 185400 дол. США попередньої оплати, 8000 дол. США суми втраченого прибутку (упущеної вигоди), 43000 дол. США збитків.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.09.2016 у справі № 910/14369/16 (суддя Спичак О. М.) позовні вимоги LACTOPUR INC задоволено частково. Стягнуто із Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОПРОДЕКСПОРТ" на користь LACTOPUR INC 185400 дол. США, що еквівалентно 4599602,69 грн. за офіційним курсом Національного банку України попередньої оплати та 2781 дол. США судового збору.

Рішення мотивоване тим, що відповідачем не наведено суду доказів належного виконання своїх обов'язків за контрактом № 19/15 від 06.03.2015 щодо поставки товару за специфікаціями № 4 від 27.08.2015, № 5 від 27.08.2015, № 6 від 27.08.2015 та № 7 від 27.08.2015, тому місцевий господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги LACTOPUR INC про стягнення попередньої оплати в сумі 185400 дол. США є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі. Щодо позовних вимог про стягнення 8000 дол. США упущеної вигоди, то місцевим господарським судом зазначено, що позивачем не надано жодних належних та допустимих у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказів неотримання прибутку в сумі 8000 дол. США прибутку лише з огляду на те, що Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОПРОДЕКСПОРТ" не виконано своїх обов'язків за контрактом № 19/15 від 06.03.2015 щодо поставки товару за специфікаціями № 4 від 27.08.2015, № 5 від 27.08.2015, № 6 від 27.08.2015 та № 7 від 27.08.2015. Щодо позовних вимог про стягнення 43000 дол. США збитків, місцевим господарським судом зазначено: позивачем не доведено, що 43000 дол. США штрафних санкцій, сплачених позивачем Компанії Aynes Gida Sanayi ve Ticaret, стали наслідком саме винних дій Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОПРОДЕКСПОРТ".

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2016 у справі № 910/14369/16 (у складі колегії суддів: Руденко М. А. - головуючого, Пономаренка Є. Ю., Дідиченко М. А.) рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2016 у справі № 910/14369/16 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2016 у справі № 910/14369/16, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агропродекспорт" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2016 у справі № 910/14369/16, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

У касаційній скарзі заявник посилається на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права судом першої та апеляційної інстанцій.

Заслухавши суддю-доповідача Корнілову Ж.О., обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами встановлено, що між LACTOPUR INC та Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОПРОДЕКСПОРТ" 06.03.2015 укладено контракт № 19/15, відповідно до п. 1 якого продавець зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити продукти харчування виробництва України.

Відповідно до п. 1.2 контракту № 19/15 від 06.03.2015 поставка товару здійснюється окремими партіями відповідно до додаткових угод/специфікацій, що є невід'ємною частиною договору.

Асортимент, кількість, ціна кожної партії товару, що поставляється за контрактом, умови та строки поставки, умови та строки оплати визначаються у конкретній специфікації, що погоджено та підписано сторонами (п.1.3 контракту).

Відповідно до п. 1.4 контракту № 19/15 від 06.03.2015 валютою договору за погодженням сторін є долар США.

Загальна ціна контракту визначається як загальна вартість всіх поставок за даним контрактом і орієнтовно складає 5000000 дол. США. Загальна ціна контракту може змінюватись за письмовим погодженням сторін (п. 1.4 контракту).

У п. 2.1 контракту № 19/15 від 06.03.2015 передбачено, що товар має бути поставлено покупцю відповідно до затвердженої специфікації на умовах CIF - Міжнародний порт Мерсин, Туреччина, після отримання 100% суми авансу (попередньої оплати).

Відповідно до п. 2.4 контракту право власності на товар, а також ризики втрати чи пошкодження товару переходять від продавця покупцю в момент відвантаження товару.

Пунктом 2.5 контракту № 19/15 від 06.03.2015 передбачено, що поставка товару може здійснюватись окремими партіями автомобільним та/або залізничним та/або морським, та/або змішаним транспортом. Поставка кожної партії товару здійснюється у строки, визначені у конкретній специфікації, що погоджено сторонами.

Оплата кожної партії товару здійснюється на умовах авансу (100% попередньої оплати) не пізніше трьох календарних днів до моменту відвантаження партії товару із заводу-виробника. Ціна товару обумовлюється та встановлюється окремо для кожної партії товару в специфікаціях, які є невід'ємною частиною контракту (п. п. 4.2, 5.1 контракту).

Контракт вступає в силу з моменту його укладання та строк дії контракту до 31.12.2016, а в частині взаєморозрахунків - до повного завершення. Датою укладання контракту є дата його підписання уповноваженими представниками сторін і скріплення печатками сторін, наведена у правому верхньому куті на першій сторінці контракту під його найменуванням (п. 10.7 контракту).

В межах контракту № 19/15 від 06.03.2015 контрагентами складено та підписано наступні специфікації: № 1 від 06.03.2015 на поставку масла кисловершкового екстра 82,5% жиру, ДСТУ 4399:2005, виробництва Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозовський молочний завод" на суму 78500 дол. США; № 2 від 28.04.2015 на поставку масла кисловершкового екстра 82,5% жиру, ДСТУ 4399:2005, виробництва Товариства з обмеженою відповідальністю "Техномолпром" вартістю 72210 дол. США; № 3 від 05.08.2015 на поставку масла кисловершкового екстра 82,5% жиру, ДСТУ 4399:2005, виробництва Товариства з обмеженою відповідальністю "Техномолпром" на загальну суму 61250 дол. США; № 4 від 27.08.2015 на поставку масла кисловершкового екстра 82,5% жиру, ДСТУ 4399:2005, виробництва Товариства з обмеженою відповідальністю "Техномолпром" на загальну суму 62250 дол. США; № 5 від 27.08.2015 на поставку масла кисловершкового екстра 82,5% жиру, ДСТУ 4399:2005, виробництва Товариства з обмеженою відповідальністю "Техномолпром" на загальну суму 65250 дол. США; № 6 від 27.08.2015 на поставку масла кисловершкового екстра 82,5% жиру, ДСТУ 4399:2005, виробництва Товариства з обмеженою відповідальністю "Техномолпром" на загальну суму 65250 дол. США; № 7 від 27.08.2015 на поставку масла кисловершкового екстра 82,5% жиру, ДСТУ 4399:2005, виробництва Товариства з обмеженою відповідальністю "Техномолпром" на загальну суму 65250 дол. США.

З метою забезпечення отримання попередньої оплати товару, визначеного у наведених специфікаціях, продавцем виставлено наступні рахунки-фактури: № 1 від 06.03.2015, № 2 від 28.04.2015, № 3 від 05.08.2015 , № 4 від 27.08.2015, № 5 від 27.08.2015, № 6 від 27.08.2015, № 7 від 27.08.2015. У вказаних рахунках-фактурах відповідачем визначено дату відвантаження - 2015 рік.

На виконання умов контракту № 19/15 від 06.03.2015 LACTOPUR INC перераховано, а Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОПРОДЕКСПОРТ" прийнято попередню оплату за наведеними специфікаціями. При цьому судом апеляційної інстанції прийнято до уваги, що факт належного виконання покупцем своїх обов'язків з попередньої оплати продукції не заперечується відповідачем протягом розгляду справи. Зазначені обставини також підтверджено наданими суду довідками про банківські перекази LACTOPUR INC.

Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОПРОДЕКСПОРТ" своїх обов'язків з поставки товару, зокрема, за специфікаціями № 4 від 27.08.2015, № 5 від 27.08.2015, № 6 від 27.08.2015 та № 7 від 27.08.2015 не виконано, масло кисловершкове екстра 82,5% жиру, ДСТУ 4399:2005 виробництва Товариства з обмеженою відповідальністю "Техномолпром" LACTOPUR INC не передано.

Представником позивача 11.05.2016 надіслано відповідачу вимогу про повернення суми попередньої оплати та відшкодування збитків. Проте зазначену вимогу залишено відповідачем без відповіді та задоволення у зв'язку з чим позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про стягнення суми попередньої оплати, суми втраченого прибутку та суми збитків.

Законом України "Про міжнародне приватне право" передбачено, що цей закон встановлює порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов'язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про міжнародне приватне право" право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається відповідно до колізійних норм та інших положень колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України. Якщо відповідно до частини першої цієї статті неможливо визначити право, що підлягає застосуванню, застосовується право, яке має більш тісний зв'язок із приватноправовими відносинами. Визначене відповідно до частини першої цієї статті право, як виняток, не застосовується, якщо за всіма обставинами правовідносини мають незначний зв'язок з визначеним правом і мають більш тісний зв'язок з іншим правом. Це положення не застосовується, якщо сторонами (стороною) здійснено вибір права відповідно до частини першої цієї статті. Правила цього закону про визначення права, що підлягає застосуванню судом, поширюються на інші органи, які мають повноваження вирішувати питання про право, що підлягає застосуванню. Визначення права, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин на підставі колізійних норм, не здійснюється, якщо міжнародним договором України передбачено застосування до відповідних відносин матеріально-правових норм.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про міжнародне приватне право" у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин. Вибір права відповідно до частини першої цієї статті має бути явно вираженим або прямо випливати з дій сторін правочину, умов правочину чи обставин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше не передбачено законом. Вибір права може бути здійснений щодо правочину в цілому або його окремої частини. Вибір права щодо окремих частин правочину повинен бути явно вираженим. Вибір права або зміна раніше обраного права можуть бути здійснені учасниками правовідносин у будь-який час, зокрема, при вчиненні правочину, на різних стадіях його виконання тощо.

Судами встановлено, що сторонами у п. 9.2 контракту передбачено, що останній регулюється матеріальним правом України.

З огляду на передбачений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, господарськими судами правомірно прийнято до уваги контракт № 19/15 від 06.03.2015 як належну підставу, у розумінні норм статті 11 названого Кодексу України, для виникнення у сторін взаємних цивільних прав та обов'язків з поставки товару.

Умови контракту, укладеного між сторонами свідчать про те, що за своєю правовою природою він є договором поставки, відповідно до якого в силу вимог ст. 712 ЦК України продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За правовою природою договір поставки є консенсуальним, двостороннім і оплатним. Як консенсуальний договір він вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов. Двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної сторони прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 662 ЦК України постачальник зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором. Обов'язок продавця вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором передбачений обов'язок продавця доставити товар.

Відповідно до ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Судами встановлено, що відповідно до умов п. 2.1 контракту № 19/15 від 06.03.2015 товар має бути поставлений покупцю відповідно до затвердженої специфікації на умовах CIF - Міжнародний порт Мерсин, Туреччина, після отримання 100% суми авансу (попередньої оплати). Наведені умови поставки також визначено у специфікаціях до контракту № 19/15 від 06.03.2015.

Відповідно до пункту 1.3. контракту асортимент, кількість, ціна кожної партії товару, що поставляється за контрактом, умови та строки поставки, умови та строки оплати визначаються у конкретній специфікації, що погоджено та підписано сторонами.

Сторонами в контракті передбачено, що строк поставки конкретного товару визначається у специфікації.

На виконання умов контракту сторонами підписано специфікації № 4 від 27.08.2015, № 5 від 27.08.2015, № 6 від 27.08.2015 та № 7 від 27.08.2015.

Відповідно до Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (редакція 2010 року) термін CIF "вартість, страхування та фрахт" передбачає, що продавець є таким, що виконав зобов'язання, коли товар перейшов через поручні судна в порту відвантаження.

Відповідно до п. А1 "Надання товару у відповідності з договором" правил ІНКОТЕРМС 2010 продавець зобов'язаний надати товар із комерційним рахунком-фактурою або еквівалентним йому електронним повідомленням, відповідно до умов договору купівлі-продажу, а також будь-які інші докази відповідності, які можуть вимагатися за договором.

Відповідно до п. А4 "Поставка" правил ІНКОТЕРМС 2010 продавець зобов'язаний здійснити поставку товару на борт судна в порту відвантаження в узгоджену дату або в межах узгодженого періоду.

Відповідачем на підставі підписаних сторонами специфікацій № 4 від 27.08.2015, № 5 від 27.08.2015, № 6 від 27.08.2015 та № 7 від 27.08.2015 виставлено позивачу рахунки-фактури № 4 від 27.08.2015, № 5 від 27.08.2015, № 6 від 27.08.2015 та № 7 від 27.08.2015, в яких відповідачем вказано умови поставки товару, а саме: порт розвантаження - Ізмір, Туреччина; спосіб відправки: автомобільним транспортом; контракт: № 19/15 від 06.03.2015; умови оплати: 100 % передоплата; умови поставки - СIF-Ізмір, Туреччина (Інкотермс-2010); країна відвантаження: Україна та дата відвантаження: 2015 рік.

Відповідно до ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлено обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути передано покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлено інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, передбачений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема, шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Судами встановлено, що у даному випадку строк відвантаження товару фактично збігається з моментом виконання обов'язку продавця поставити товар, тому відповідачем у зазначених рахунках-фактурах фактично встановлено строк виконання зобов'язання з поставки товару у період 2015 року.

Зазначений період також погоджено і позивачем, оскільки заперечень щодо цього періоду позивачем за контрактом не заявлено. Крім цього, позивачем своєчасно здійснено попередню оплату за контрактом, а саме: відповідно до рахунків-фактур № 4 від 27.08.2015, № 5 від 27.08.2015, № 6 від 27.08.2015 та № 7 від 27.08.2015.

Відповідно до ст. 30 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11.04.1980, до якої Україна приєдналась 23.08.1989, продавець зобов'язаний поставити товар, передати документи, що стосуються його, та передати право власності на товар відповідно до вимог договору та цієї Конвенції.

Відповідно до ст. 33 Конвенції продавець повинен поставити товар: якщо договір встановлює чи дає можливість визначити дату поставки - в цю дату; якщо договір визначає чи дає можливість визначити період часу для поставки - в будь-який момент у межах цього періоду, оскільки з обставин не випливає, що дата поставки призначається покупцем; або в будь-якому іншому разі - в розумний строк після укладення договору.

За таких обставин, враховуючи що з рахунків-фактур, які є невід'ємними частинами контракту № 19/15 від 06.03.2015, можливо визначити дату поставки товару - 2015 рік, місцевий господарський суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до правильного висновку, що строк поставки товару за специфікаціями № 4 від 27.08.2015, № 5 від 27.08.2015, № 6 від 27.08.2015 та № 7 від 27.08.2015 на час подання позову настав.

Крім цього, як вбачається з листа відповідача з відповідним нотаріальним перекладом на українську мову, останнім зазначено, що на початку вересня 2015 року відповідачем зазнано несподіваного браку сировини в результаті кризи в сфері переробки молока в Україні. Відповідачем зазначено, що ним отримано повну передоплату, проте ним не підготовлено замовлення у зазначений термін.

Тому зазначеним листом відповідачем також підтверджено невиконання останнім зобов'язання щодо поставлення продукції за контрактом у визначений строк.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Судами встановлено, що відповідно до п. 4.4. контракту в разі неможливості поставки продавець зобов'язується повернути раніше перераховані грошові кошти в повному об'ємі на пізніше 15 банківських днів від дати отримання вимоги покупця, після, у разі необхідності, підписання акта звірки.

Представником позивача 11.05.2016 надіслано відповідачу вимогу про повернення суми попередньої оплати та відшкодування збитків у зв'язку з непоставкою відповідачем товару у передбачений сторонами строк. Проте зазначену вимогу позивачем в строк 15 банківських днів не виконано.

Щодо посилання відповідача на те, що відповідно до п. 4.4. контракту між сторонами не підписано акт звірки, то суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що з п. 4.4. контракту випливає право позивача, а не зобов'язання щодо підписання акта звірки.

Крім цього, після отримання вимоги від позивача щодо повернення суми попередньої оплати відповідач не був позбавлений права за необхідності підписання акта звірки звернутись з цією вимогою до позивача, що прямо випливає з п. 4.4. контракту.

Частинами 1, 2 ст. 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавцем, яким одержано суму попередньої оплати товару, не передано товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Тому волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, тому останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням ч. 2 ст. 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні від 09.07.2002 № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), відповідно до якої вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 28.11.2011 у справі № 3-127гс11.

Судами встановлено, що частину попередньої оплати повернуто відповідачем LACTOPUR INC у сумі 74600,00 дол. США у зв'язку з чим позивачем заявлено заяву про зменшення розміру позовних вимог, в результаті чого станом на час розгляду справи по суті заборгованість з попередньої оплати становить 185400 дол. США.

Тому зазначеними діями щодо повернення суми попередньої оплати відповідачем повторно підтверджено факт невиконання свого зобов'язання з поставки товару у визначений сторонами строк та не можливість його виконання і в подальшому.

Зважаючи на зазначене, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до правильного висновку, що відповідачем так і не наведено суду доказів належного виконання своїх обов'язків за контрактом № 19/15 від 06.03.2015 щодо поставки товару за специфікаціями № 4 від 27.08.2015, № 5 від 27.08.2015, № 6 від 27.08.2015 та № 7 від 27.08.2015, тому суди дійшли до правильного висновку, що позовні вимоги LACTOPUR INC до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОПРОДЕКСПОРТ" про стягнення 185400 дол. США попередньої оплати (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо позовної вимоги про стягнення 8000 дол. США втраченого прибутку (упущеної вигоди) та 43000 дол. США збитків, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до правильного висновку про відмову в позовних вимогах в цій частині, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

З урахуванням вимог вказаної статті, відшкодування збитків є видом господарських санкцій, під якими розуміються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування котрих для нього настають несприятливі економічні наслідки. Для учасника господарських відносин, який потерпів від правопорушення, відшкодування збитків є способом захисту його прав та законних інтересів.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування збитків, які їй було завдано в результаті порушення її цивільного права.

Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначену відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів, тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відшкодування збитків є наслідком порушення зобов'язання. За таких обставин можливість використовувати відшкодування збитків як засіб захисту порушених прав виникає у юридичних осіб із самого факту невиконання обов'язку, порушення цивільних прав.

Упущена вигода - це розрахункова величина втрати очікуваного приросту в майні, що базується на даних бухгалтерського та податкового обліку, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання певних грошових сум чи інших цінностей, якщо інший учасник відносин у сфері господарювання не допустив би правопорушення. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Вищого господарського суду України від 03.03.2014 у справі № 922/2961/13 та від 25.02.2016 у справі № 910/16253/15.

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника і збитками, вина боржника. Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань. Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі постачання товару. Вказану правову позицію викладено в оглядовому листі № 01-06/20/2014 від 14.01.2014 Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства у справах, в яких заявлено вимоги про відшкодування збитків".

Статтею 129 Конституції України передбачено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суди дійшли до правильного висновку, що позивачем не надано жодних належних та допустимих у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказів неотримання 8000 дол. США прибутку лише з огляду на те, що Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОПРОДЕКСПОРТ" не виконано своїх обов'язків за контрактом № 19/15 від 06.03.2015 щодо поставки товару за специфікаціями № 4 від 27.08.2015, № 5 від 27.08.2015, № 6 від 27.08.2015 та № 7 від 27.08.2015, що свідчить про те, що позовні вимоги про стягнення 8000 дол. США упущеної вигоди є безпідставними та такими, що не підтверджено належними доказами, відповідно до вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України.

Місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до правильного висновку, що виставлення позивачем контрагенту рахунку-фактури, в якому визначено більшу ціну товару, ніж за спірним правочином, не є беззаперечним свідченням того, що LACTOPUR INC у разі належного виконання відповідачем своїх обов'язків за контрактом № 19/15 від 06.03.2015 було б отримано 8000 дол. США прибутку.

Місцевий господарський суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до правильного висновку щодо необґрунтованості вимоги позивача про стягнення 43000 дол. США збитків, які фактично сплачено заявником в якості штрафної санкції перед своїм контрагентом за непоставку товару.

З наданих документів у суду відсутні підстави вважати, що товар, який повинен був бути переданий LACTOPUR INC Компанії Aynes Gida Sanayi ve Ticaret це саме товар, який не поставлено відповідачем за контрактом № 19/15 від 06.03.2015, та, зокрема, специфікаціями № 4 від 27.08.2015, № 5 від 27.08.2015, № 6 від 27.08.2015 та № 7 від 27.08.2015.

Суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що посилання позивача на те, що у рахунку-фактурі, який виставлено останнім на оплату товару Компанії Aynes Gida Sanayi ve Ticaret, країни походження товару Україна та способу його пакування, що відповідає зазначеному у спірному правочині, також не є беззаперечним свідченням, що предметом поставки між LACTOPUR INC та Компанією Aynes Gida Sanayi ve Ticaret був саме товар, який не передано відповідачем.

Доказів того, що LACTOPUR INC не могло виконати свої зобов'язання перед Компанією Aynes Gida Sanayi ve Ticaret та поставити товар, інший ніж поставлявся за правочином, позивачем до матеріалів справи не надано.

Враховуючи викладене, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до правильного висновку щодо безпідставності позовних вимог LACTOPUR INC до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОПРОДЕКСПОРТ" про стягнення 8000 дол. США суми втраченого прибутку (упущеної вигоди) та 43000 дол. США збитків та відмову в їх задоволенні.

Щодо заперечення відповідача на рахунок правомірності прийняття судом позовної заяви до розгляду та вирішення справи по суті, оскільки подану від імені LACTOPUR INC довіреність оформлену в простій письмові формі і нелегалізовану відповідно до вимог законодавства України, тому не може бути належним доказом в судах України та підтверджувати повноваження ОСОБА_9 на підписання позовної заяви від імені LACTOPUR INC, судом апеляційної інстанції зазначено наступне.

Порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов'язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок визначається Законом України "Про міжнародне приватне право".

Відповідно до ст. 74 Закону України "Про міжнародне приватне право" процесуальна правоздатність і дієздатність іноземних осіб в Україні визначаються відповідно до права України. На вимогу суду, який розглядає справу, іноземна юридична особа має представити оформлений з урахуванням статті 13 цього Закону документ, що є доказом правосуб'єктності юридичної особи (сертифікат реєстрації, витяг з торгового реєстру, тощо).

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про міжнародне приватне право" документи, що видано уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

Відповідно до п. 7 роз'яснень президії Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій" господарський суд приймає як докази офіційні документи, що походять з інших держав, за умови їх легалізації дипломатичними або консульськими службами України. Консули України легалізують іноземні документи, що подаються до офіційних органів України, відповідно до статті 54 Консульського статуту України, затвердженого Указом Президента України від 02.04.1994 № 127/94.

Відповідно до ст. 54 Консульського статуту України консул легалізує документи і акти, складені за участю властей консульського округу, або такі, що виходять від цих властей. Консульська легалізація полягає в установленні і засвідченні справжності підпису, повноважень посадової особи, яка підписала документ чи акт або засвідчила попередній підпис на них, справжності відбитки штампа, печатки, зразки яких отримано консулом офіційним шляхом від компетентних органів держави перебування.

Пунктом 4.3. Інструкції про порядок консульської легалізації офіційних документів в Україні і за кордоном передбачено легалізацію лише офіційних документів, крім документів комерційного характеру, складених і засвідчених на території іноземних держав органами державної влади.

Проте у даному випадку не можуть бути застосовано норми щодо легалізації довіреності, виданою LACTOPUR INC 06.05.2016, оскільки фактично означену довіреність видано не уповноваженим органом іноземної держави, а суб'єктом господарювання, що створений та зареєстрований відповідно до законодавства Канади.

Суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що посилання відповідача на припис Закону України "Про міжнародне приватне право" є необґрунтованими, а твердження щодо необхідності легалізації - безпідставними, оскільки фактично чинним законодавством не ставиться вимог щодо обов'язкового проходження легалізації документів, які складено юридичними особами - нерезидентами.

Відповідно до п. 2 роз'яснень президії Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій" правовий статус іноземного суб'єкта господарювання підтверджується, як правило, випискою з торговельного (банківського, судового) реєстру країни, де такий суб'єкт господарювання має офіційно зареєстровану контору. Правовий статус іноземних суб'єктів господарювання може також підтверджуватись еквівалентними доказами правового статусу, що визнаються як такі законодавством країни створення, громадянства або місця знаходження такого суб'єкта і видані компетентними органами цієї країни.

Судами встановлено, що правовий статут позивача - LACTOPUR INC як юридичної особи, створеної за законодавством Канади, підтверджується сертифікатом відповідності від 16.03.2016.

Позовну заяву у справі № 910/14369/16 від імені LACTOPUR INC підписано представником ОСОБА_9 на підставі довіреності, виданої і підписаної директором LACTOPUR INC Діраном Аведіаном.

Повноваження Дірана Авідіана, як директора LACTOPUR INC, підтверджуються наявною в матеріалах справи роздруківкою інформації про федеральну корпорацію № 4236921 з нотаріальним перекладом на українську мову. Обмежень щодо підписання документів від імені LACTOPUR INC зазначена роздруківка не містить.

Зазначена інформація про федеральну корпорацію № 4236921 (LACTOPUR INC) є загальнодоступною та оприлюднена на сайті Міністерства промисловості Канади в мережі Інтернет за адресою www.ic.gc.ca.

Крім цього, з наявного в матеріалах справи контракту № 19/15 від 06.03.2015 та специфікацій до нього, в якості підписанта зазначених документів також виступає директор LACTOPUR INC Діран Авідіан, повноваження на підпис яких не оспорюється відповідачем.

Тому з огляду на наведене у сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку щодо відсутності підстав для ставлення під сумнів повноваження ОСОБА_9 на підписання позовної заяви від імені LACTOPUR INC.

Відповідно до матеріалів справи позивачем надано лист від 29.10.2016, підписаний директором LACTOPUR INC Діраном Аведіаном, з якого вбачається, що LACTOPUR INC підтверджує, що відповідно до договору № 05/06/16 про надання юридичних послуг від 06.05.2016 компанія LACTOPUR INC уповноважила таких працівників ТОВ "Кодекс Україна" як ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_4 і ОСОБА_11 представляти незалежно один від одного LACTOPUR INC у загальних, господарських та адміністративних судах. Зазначений лист засвідчено в порядку, передбаченому ст. 54 Консульського статуту України.

Також позивачем надано належним чином завірену, відповідно до ст. 54 Консульського статуту України, довіреність з проставленням на ній апостилю, якою підтверджуються повноваження ОСОБА_12, ОСОБА_10, ОСОБА_4 та ОСОБА_9

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до пункту 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення. Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2016 у справі № 910/14369/16 Господарського суду міста Києва прийнято з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі судова колегія вважає непереконливими, і такими, що спростовуються наявними доказами та встановленими матеріалами справи.

Таким чином постанова Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2016 у справі № 910/14369/16 Господарського суду міста Києва підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 , 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропродекспорт" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2016 у справі № 910/14369/16 Господарського суду міста Києва залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2016 у справі № 910/14369/16 Господарського суду міста Києва залишити без змін.

Головуючий, суддя:Корнілова Ж.О. Судді:Кондратова І.Д. Карабань В. Я.