ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2017 року Справа № 910/12639/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя: судді:Алєєва І.В. (доповідач), Мачульський Г.М., Рогач Л.І.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Каргон"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 06.12.2016у справі№ 910/12639/16 Господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна"до Товариства з обмеженою відповідальністю "Каргон"простягнення 191 240,65 грн.,за участю представників сторін:від позивача:Бордун О.І., дов. б/н від 02.06.2016;від відповідача:Білоус О.А., дов. №1 від 05.03.2016В С Т А Н О В И В:

У липні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Каргон" про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу №00009049 від 22.11.2013, що складається з плати за фактичний час користування об'єктом лізингу у розмірі 73 699,10 грн., збитків у розмірі 117 541,55 грн., а разом у сумі 191 240,65 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.09.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2016 у справі 910/12639/16, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Каргон" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" 73699,10грн. заборгованості за фактичний час користування об'єктом лізингу. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Каргон", з прийнятими судовими актами попередніх інстанцій не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Касаційна скарга обґрунтована

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 14.02.2017 зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.

У письмовому відзиві на касаційну скаргу позивач просив оскаржувані судові акти залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, Вищий господарський суд України дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Каргон".

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 22.11.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (Лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Каргон" (Лізингоодержувач) укладений Договір про фінансовий лізинг №00009049 (далі - Договір), об'єктом якого є транспортний засіб VW Passat B7 2.0 TDI, 2013 року виробництва, шасі №WVWZZZ3CZEE049333, вартістю 41600,00 доларів США (342118,40 грн.).

Додатком до Договору про фінансовий лізинг №00009049 від 22.11.2013 визначено Загальні комерційні умови внутрішнього фінансового лізингу (далі - Додаток).

Відповідно до пункту 3.1. додатку предметом лізингу за цим Контрактом є транспортний засіб, зазначений у Контракті (надалі - "Об'єкт лізингу"). Об'єкт лізингу був обраний відповідно до специфікації Лізингоодержувачем та в повній мірі відповідає вимогам Лізингоодержувача.

За умовами пункту 4.1. додатку до договору Порше Лізинг Україна зберігатиме за собою право власності на Об'єкт лізингу, в той час як Лізингоодержувач матиме право на експлуатацію Об'єкта лізингу впродовж усього строку дії Контракту (окрім випадків, коли Порше Лізинг Україна матиме право розірвати цей Контракт/відмовитися від контракту та вимагати повернення Об'єкта лізингу, як зазначено в цьому Контракті).

Згідно з пунктом 6.1. додатку до договору для експлуатації об'єкта лізингу Лізингоодержувач щомісяця здійснюватиме на користь Порше Лізинг Україна лізингові платежі відповідно до Графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування), що являє собою невід'ємну частину цього Контракту, та інших положень Контракту, кожний лізинговий платіж включає: відсотки (проценти) за користування обсягом фінансування; частину від обсягу фінансування (сума, яка відшкодовує частину вартості об'єкта лізингу); комісії; покриття витрат, пов'язаних з оплатою послуг та відшкодуваннями, що підлягають виплаті у строки та на умовах, передбачених цим Контрактом та інші витрати, передбачені або прямо пов'язані з Контрактом. Нижчезазначені витрати та послуги по адмініструванню та обслуговуванню Контракту не включаються до лізингових платежів: будь-які податки, що можуть застосовуватися до Контракту після його виконання або в будь-який час у майбутньому; інші витрати та платіжні зобов'язання.

Лізингові платежі перераховуються Лізингоодержувачем на рахунок, зазначений Порше Лізинг України у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування) не пізніше дати, вказаної у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування) (пункт 6.5. додатку).

Пунктом 8.3. додатку до договору сторони погодили: якщо Лізингоодержувач прострочить виплату лізингового платежу протягом більше ніж на 10 робочих днів, Порше Лізинг Україна має право: надіслати Лізингоодержувачу першу платіжну вимогу у письмовій формі. Якщо лізингоодержувач не здійснив оплату протягом 7 робочих днів з моменту отримання першої вимоги, Порше Лізинг Україна надсилає в такий же спосіб другу вимогу щодо сплати, яка продовжує строк здійснення оплати ще на 8 робочих днів. У випадку якщо Лізингоодержувач не здійснить оплату у вказаний термін, Порше Лізинг Україна має право направити Лізингоодержувачу третю вимогу щодо сплати та відмовитися від контракту в односторонньому порядку, за пунктом 12.6.1. контракту. Сторони погоджуються, що невиконання зобов'язань після надсилання другої вимоги щодо сплати означає, що Лізингоодержувач не має наміру в подальшому виконувати свої зобов'язання за цим контрактом. Якщо Лізингоодержувач повністю або частково не здійснить оплату одного Лізингового платежу, при цьому якщо прострочення Лізингового платежу триває більш, ніж 30 днів (у відповідності до Закону України "Про фінансовий лізинг"), Порше Лізинг Україна має право розірвати Контракт/відмовитися від Контракту і витребувати об'єкт лізингу від Лізингоодержувача, в тому числі у примусовому порядку згідно з виконавчим написом нотаріуса.

У випадках, передбачених пунктами 12.6. та 12.12., Контракт вважається розірваним на 10-й робочий день з дня надіслання письмового повідомлення Стороною на адресу іншої Сторони (пункт 12.13. додатку).

Згідно з пунктом 12.9 додатку до договору у разі припинення лізингу відповідно до пункту 12 Контракту, відмови Лізингоодержувача придбати об'єкт лізингу, як передбачено п. 4.2, а також якщо Порше Лізинг Україна вимагає повернення об'єкта лізингу відповідно до інших положень контракту, лізингоодержувач зобов'язаний повернути об'єкт лізингу за свій власний рахунок у відмінному робочому та технічному стані за адресою місцезнаходження Порше Лізинг Україна, якщо інша адреса не вказана Порше Лізинг Україна впродовж 10 робочих днів від дати одержання відповідного запиту. В цей же строк лізингоодержувач сплачує Порше Лізинг Україна будь-яку різницю між вартістю об'єкту лізингу та лізинговими платежами, що залишилися несплаченими відповідно до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів.

Відповідно до пункту 6.18. додатку до договору у випадку розірвання контракту/відмови за ініціативою Порше Лізинг України відповідно до пункту 12 Контракту, лізинговий платіж буде вважатися платою за користування об'єктом лізингу.

Відповідно до ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно з ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Положеннями ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" визначено, що лізингоодержувач зобов'язаний: прийняти предмет лізингу та користуватися ним відповідно до його призначення та умов договору; відповідно до умов договору своєчасно та у повному обсязі виконувати зобов'язання щодо утримання предмета лізингу, підтримувати його у справному стані; своєчасно сплачувати лізингові платежі; надавати лізингодавцеві доступ до предмета лізингу і забезпечувати можливість здійснення перевірки умов його використання та утримання; письмово повідомляти лізингодавця, а в гарантійний строк і продавця предмета, про всі випадки виявлення несправностей предмета лізингу, його поломок або збоїв у роботі; письмово повідомляти про порушення строків проведення або непроведення поточного чи сезонного технічного обслуговування та про будь-які інші обставини, що можуть негативно позначитися на стані предмета лізингу, - негайно, але у будь-якому разі не пізніше другого робочого дня після дня настання вищезазначених подій чи фактів, якщо інше не встановлено договором; у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

Зобов`язання в силу вимог статей 525, 526 ЦК України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у ч. 1 ст. 193 ГК України.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" на виконання умов Договору передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Каргон" прийняло предмет лізингу - транспортний засіб VW Passat B7 2.0 TDI, 2013 року виробництва, шасі №WVWZZZ3CZEE049333 (що підтверджується Актом прийому-передачі від 22.11.2013).

За приписами ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом (п. 3 ч. 1 ст. 10 Закону України "Про фінансовий лізинг").

При цьому у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу, лізингоодержувач зобов'язаний повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором (ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг").

Статтею 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Господарськими судами попередніх інстанцій зазначено, що у встановлений графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів (план відшкодування) відповідач не виконав, 04.08.2015 та 17.08.2015 позивача направляв відповідачу нагадування про несплату (платіжні вимоги) та 05.10.2015 (що підтверджується копіями опису вкладення у цінний лист та конвертом) на адресу останнього направлена вимога про сплату заборгованості за договором, повернення об'єкта лізингу та повідомлення про відмову від договору.

Як вже зазначалось вище, пунктом 8.3. додатку до договору сторони погодили: якщо Лізингоодержувач прострочить виплату лізингового платежу протягом більше ніж на 10 робочих днів, Порше Лізинг Україна має право: надіслати Лізингоодержувачу першу платіжну вимогу у письмовій формі. Якщо лізингоодержувач не здійснив оплату протягом 7 робочих днів з моменту отримання першої вимоги, Порше Лізинг Україна надсилає в такий же спосіб другу вимогу щодо сплати, яка продовжує строк здійснення оплати ще на 8 робочих днів. У випадку якщо Лізингоодержувач не здійснить оплату у вказаний термін, Порше Лізинг Україна має право направити Лізингоодержувачу третю вимогу щодо сплати та відмовитися від контракту в односторонньому порядку, за пунктом 12.6.1. контракту.

Проте, посилаючись на лист від 05.10.2015 як на відмову від договору лізингу в зв'язку з несплатою відповідачем лізингових платежів, позивачем в порушення вимог статей 33, 34 ГПК України, не надано належних і допустимих доказів факту направлення першої та другої вимоги про сплату заборгованості за договором, ані щодо моменту одержання відповідачем відмови від договору та моменту, коли він міг довідатись про таку відмову, а господарські суди попередніх інстанцій, в свою чергу, в порушення вимог статей 38, 43 ГПК України, таких доказів не витребовували, будь-які докази на підтвердження цього факту не були предметом дослідження під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій, внаслідок чого судами не встановлена конкретна дата, з якої договір фінансового лізингу №00009049 від 22.11.2013 є розірваним.

Невстановлення цієї обставини унеможливлює оцінку позовних вимог на предмет їх законності і обґрунтованості, оскільки від цієї обставини залежить як правильність нарахування і обсяг зобов'язань, які виникли під час дії договору і тривали до моменту його розірвання, так і заявлений до стягнення розмір заборгованості.

Крім того, судова колегія касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду України від 29.10.2013 у справі №7/5005/2240/2012, наслідком розірвання договору є відсутність обов'язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність і, відповідно, відсутність права вимагати його оплати. Право власності на предмет лізингу від позивача до відповідача не перейшло, позовні вимоги щодо стягнення з останнього такої складової частини лізингового платежу, як відшкодування вартості цього майна, яке залишилося у власності позивача, є безпідставними.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 32-33, 43, 82, 84 ГПК України, визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Не в повному обсязі встановлені судами обставини не дають можливості дійти однозначного висновку про наявність/відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, тобто, спір вирішено при недостатньому дослідженні фактичних обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, та ненаданні цим обставинам відповідної правової оцінки.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 1117 ГПК України).

Відповідно до п. 3 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судові акти попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Каргон" - частково задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2016 та рішення господарського суду міста Києва від 26.09.2016 у справі № 910/12639/16 - скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя (доповідач) І.В. Алєєва Суддя Г.М. Мачульський Суддя Л.І. Рогач