ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2017 року Справа № 922/4236/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоМачульського Г.М. (доповідач),суддівДроботової Т.Б., Кравчука Г.А.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Млин"на постановуХарківського апеляційного господарського судувід24.03.2017у справі№922/4236/16Господарського судуХарківської областіза позовомПриватного підприємства "Ельтан"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Млин"провизнання недійсним пункту договору

за участю

- позивача:Галенченко В.М. (довіреність від 06.03.2017)- відповідача:Анапріюк А.С. (ордер про надання правової допомоги),

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом, Приватне підприємство "Ельтан" (далі - позивач), уточнивши свої вимоги, просило визнати недійсним пункт 8.2 договору оренди майнового комплексу від 03.01.2016, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Млин" (далі - відповідач) та позивачем, з моменту його укладення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний пункт договору є нікчемною умовою господарського зобов'язання, яка самостійно та разом з іншими умовами зобов'язань за договором порушує права та інтереси позивача та допускає односторонню відмову виконавця від зобов'язання, що не відповідає нормам матеріального права.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 26.01.2017 (суддя Светлічний Ю.В.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 24.03.2017 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Пелипенко Н.М., судді Гетьман Р.А., Тихий П.В.), позов задоволено повністю.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати вказані вище судові рішення та прийняти нове, яким в позові відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 03.01.2016 між відповідачем (орендодавець) та позивачем (орендар) було укладено договір №1 оренди майнового комплексу, відповідно до умов пункту 1.1 якого предметом договору є передача в оренду орендарю цілісного майнового млинового комплексу, розташованого за адресою: Харківська область, Дергачівський район, село Великі Проходи, вулиця Шевченка, 1.

Згідно з пунктом 4.3 договору передача цілісного майнового комплексу орендарю та повернення його орендодавцю оформлюється двостороннім актом приймання-передачі, який є невід'ємною частиною договору, підписується сторонами у тому ж складі, що і даний договір.

Судами встановлено, що на виконання умов договору відповідач надав позивачу цілісний млиновий комплекс за актом приймання-передачі, який підписаний уповноваженими представниками сторін та скріпленим печатками підприємств.

Спірним пунктом 8.2 договору встановлено, що він може бути розірваний достроково зокрема, за вимогою орендодавця, з повідомленням за 30-ть днів до дати розірвання договору.

Наполягаючи на задоволенні позову, орендар посилався на те, що спірний пункт договору суперечить частині 2 статті 651 та статті 783 Цивільного кодексу України і створює умови для зловживання наймодавцем своїми правами, що відповідно до частини 2 статті 207 Господарського кодексу України є підставою для визнання цієї частини договору недійсною.

Апеляційний господарський суд, погодившись із рішенням суду першої інстанції, свою постанову мотивував тим, що спірний пункт допускає односторонню відмову від зобов'язання, що не відповідає вимогам статті 291 Господарського кодексу України і є підставою відповідно до частини 2-ї статті 207 цього кодексу для визнання його недійсним, відтак наявні правові підстави для задоволення позову.

Проте, судові рішення прийняті при неповному з'ясуванні усіх обставин справи виходячи з наступного.

Так, особа, яка подала касаційну скаргу вказує на те, що у відзиві на позовну заяву (т.1, а.с.79-84) нею зазначалося про те, що відповідач направляв позивачу відповідну претензію про стягнення заборгованості, у якій зазначалося про те, що вона є повідомленням про дострокове розірвання договору.

При цьому відповідач посилався на те, що згідно вказаної претензії, договір був розірваним з певної дати та дана обставина була предметом судового дослідження у справі Господарського суду Харківської області № 922/3931/16, за результатами якого було прийнято рішення від 12.12.2016 (копія рішення суду додана до матеріалів справи - т.1 а.с.90-94), яке набрало законної сили, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для визнання спірного пункту договору недійсним, оскільки предмет спору припинив існування.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 23.12.2015 зі справи № 918/144/15, яка згідно до приписів статті 11128 Господарського процесуального кодексу України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права, якщо зобов'язання за спірним договором є припиненими, визнання договору оренди недійсним є неможливим, оскільки предмет спору припинив існування.

Водночас, приписами вказаної норми права також передбачено, що суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Проте суди попередніх інстанцій цим доводам та обставинам справи оцінки не дали, дослідження вказаного рішення Господарського суду Харківської області від 12.12.2016 зі справи № 922/3931/16, як вбачається зі змісту прийнятих ними рішень, взагалі не здійснювалось, у зв'язку з чим дійшли передчасного висновку, що про те, що наявні підстави для задоволення позову.

Разом із тим за загальними вимогами норм процесуального права, передбаченими статтями 32- 34 43 82 84 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, при вирішенні позову.

Відповідно до частини першої статті 47 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи. Частина перша статті 43 названого Кодексу містить вимоги щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Відповідно до вимог ст.84 ч.1 п.3 цього кодексу обставини справи, встановлені місцевим господарським судом, вказуються в мотивувальній частині рішення суду, а встановлені судом апеляційної інстанції, згідно ст.105 ч.2 п.7 вказаного кодексу, в постанові.

Оскільки передбачені положеннями статті 1117 Господарського процесуального кодексу України межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають суду касаційної інстанції права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова згідно приписів статей 1115, 1117 цього кодексу підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене в цій постанові, всебічно, повно й об'єктивно встановити обставини справи та вирішити спір відповідно до вимог чинного законодавства.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.3, 11111 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Млин" задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.03.2017 та рішення Господарського суду Харківської області від 26.01.2017 у справі №922/4236/16, скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді Т.Б. Дроботова

Г.А. Кравчук