ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2015 року Справа № 922/1714/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А.- головуючого, Самусенко С.С. - доповідача,Татькова В.І.,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аполлос"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 20 серпня 2015 рокуу справі№ 922/1714/15господарського судуХарківської області за позовомПублічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Аполлос"про визнання правочину нікчемним за участю представників:

від позивача: Омельченко В.М., Онішкевич М.М.,від відповідача: Хімка М.І.

ВСТАНОВИВ:

ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" звернулося до господарського суду із позовом до ТОВ "Аполлос" про визнання нікчемним договору відступлення права вимоги від 28.10.2014.

Позов мотивовано посиланням на п.п. 1,3 ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Рішенням господарського суду Харківської області від 21.05.2015 у справі №922/1714/15 (суддя Прохоров С.А.) у задоволенні позову відмовлено у зв`язку із недоведеністю.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 20.08.2015 (судді: Істоміна О.А. - головуючий, Барбашова С.В., Білецька А.М.) рішення місцевого господарського суду скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено, визнано нікчемним договір відступлення права вимоги від 28.10.2014.

Не погоджуючись із постановою апеляційного господарського суду, ТОВ "Аполлос" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

Скаржник стверджує, що на виконання укладеного договору про відступлення права вимоги ним було виконано зобов`язання, здійснено оплату.

Тлумачення п.3 ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у контексті відступлення права вимоги від 28.10.2014 свідчить, що для його застосування є необхідним доведення: факту відчуження майна та що таке відчуження відбулося за цінами, нижчими від звичайних.

Розпорядженням заступника секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 20.10.2015 у зв`язку із перебуванням судді Плюшка І.А. у відпустці у справі №922/1714/15 сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя - Самусенко С.С. (доповідач), судді Владимиренко С.В., Татьков В.І.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 20.10.2015 касаційну скаргу у справі №922/1714/15 прийнято до провадження.

У відзиві на касаційну скаргу Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" стверджує, що оспорюваний правочин підлягає визнанню нікчемним в силу ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а тому просить постанову апеляційного господарського суду залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Розпорядженням секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 02.11.2015 у зв`язку із виходом із відпустки судді Плюшка І.А. у справі №922/1714/15 сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя - Плюшко І.А., судді Самусенко С.С. (доповідач), Татьков В.І.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 03.11.2015 розгляд касаційної скарги відкладено.

Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

З дотриманням передбачених законодавством меж перегляду справи в касаційній інстанції, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права господарськими судами попередніх інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 28.10.2014 між ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний банк" як кредитором та ТОВ "Аполлос" як новим кредитором укладено договір про відступлення права вимоги.

Згідно умов вищевказаного договору кредитор передає, а новий кредитор приймає всі права вимоги щодо виконання грошового зобов`язання за вказаними в ньому кредитними договорами, що були укладені між ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний банк" та ВАТ "Харківське автотранспортне підприємство".

Разом з правом вимоги, що передається за цим договором, до нового кредитора у повному обсязі переходять всі права, що забезпечують виконання зобов`язання за кредитними договорами, зокрема: право вимоги за іпотечними договорами та договорами застави.

За п.2.1 договору відступлення права вимоги за кредитним договором здійснюється на платній основі. Вартість права вимоги на день укладення цього договору складає 4076000,00 грн.

З моменту відступлення права вимоги кредитор змінюється новим кредитором у грошовому зобов`язанні, що виникло на підставі кредитного договору.

На виконання умов укладеного між сторонами договору відступлення права вимоги банк 28.10.2014 передав новому кредитору за актом приймання-передачі документи на підтвердження дійсності та наявності права вимоги.

Спір виник внаслідок того, що позивач вважає, що договір відступлення права вимоги від 28.10.2014 є таким, що укладений з порушенням норм чинного законодавства України і повинен бути визнаний судом нікчемним на підставі п.п.1, 3 ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

За п.1 та п.3 ч.3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає висновки господарських судів попередніх інстанцій передчасними з огляду на наступне.

Згідно ч.1 ст.47 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом; ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За приписами процесуального законодавства рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного законодавства, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права.

Судами попередніх інстанцій при винесенні оскаржуваних судових рішень неповно з`ясовано обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору, у зв`язку із чим суди прийшли до передчасних висновків по справі, а постановлені судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими.

Суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку про визнання нікчемним договору відступлення права вимоги від 28.10.2014. Відповідно до роз`яснень, викладених в п.2.5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 №11, необхідно з урахуванням приписів статті 215 ЦК України та статті 207 ГК України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом, і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.

За змістом частини другої статті 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним.

Отже, спори про визнання нікчемними правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. З`ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову.

Крім того, суд апеляційної інстанції визнав оскаржуваний договір нікчемним на підставі одночасно двох норм, визначених ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а саме пунктами 1 та 3 частини 3 вказаної статті.

В п.1 ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено підставу визнання правочину нікчемним - безоплатне відчуження майна.

Застосування цієї норми апеляційним господарським судом є помилковим, оскільки судами встановлено факт отримання банком майнової винагороди від відповідача в сумі 4 076 000,00 грн. відповідно до п.1.2 договору.

Водночас суд апеляційної інстанції задовольняючи позовні вимоги, а місцевий господарський суд відмовляючи в задоволенні позову не надали належної правової оцінки всупереч ст.43 ГПК України наявності/відсутності підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним на підставі п.3 ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Так суди не з`ясували на підставі належних та допустимих доказів, чи відчуження банком майнових вимог відбулося за цінами, нижчими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості майнових прав).

Судами не з`ясовано зазначена обставина на підставі звіту про незалежну оцінку ринкової вартості права грошової вимоги за оскаржуваним правочином суб`єкта оціночної діяльності, що має відповідний сертифікат суб`єкта оціночної діяльності, виданий Фондом державного майна України згідно Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

Передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції згідно ст.1117 ГПК України не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням вищевказаного рішення та постанова у цій справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати обставини справи, дослідити всі наявні в матеріалах справи докази та перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, а також вжити заходів щодо всебічного, повного та об`єктивного розгляду справи та прийняти рішення відповідно до норм матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ТОВ "Аполлос" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 21.05.2015 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20.08.2015 у справі №922/1714/15 скасувати.

Справу №922/1714/15 передати на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Головуючий суддя І. Плюшко

Судді: С. Самусенко

В. Татьков