ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2017 року Справа № 922/2242/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Бакуліної С.В. (доповідач),суддів :Поляк О.І., Данилової М.В.розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скаргиГоловного управління Державної казначейської служби України у Луганській областіна постановуДонецького апеляційного господарського суду від 24.10.2016у справі№ 922/2242/15Господарського суду Луганської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Будводоканал"доУправління житлово-комунального господарства Брянківської міської радиза участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачаГоловного управління Державної казначейської служби України у Луганській областіпро стягнення 1233581грнза скаргоюТовариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Будводоканал"на діїГоловного управління Державної казначейської служби України у Луганській областів судовому засіданні взяли участь представники :від позивача: від відповідача: від третьої особи:не з'явились не з'явились не з'явилисьВ С Т А Н О В И В :

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 30.08.2016 (суддя Голенко І.П.), залишеною без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду (головуючий суддя - Сгара Е.В., судді - М'ясищев А.М., Склярук О.І.) від 24.10.2016, у справі №922/2242/15:

- задоволено скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Будводоканал" №412 від 15.07.2016 на дії органу Державної казначейської служби України;

- визнано дії Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області неправомірними;

- зобов'язано Головне управління Державної казначейської служби в Луганській області прийняти до виконання наказ про примусове виконання рішення Господарського суду Луганської області у справі №922/2242/15.

В касаційній скарзі Головне управління Державної казначейської служби України в Луганській області просить скасувати ухвалені по справі судові акти та відмовити в задоволенні скарги позивача, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: п.п.1 п.9 розділу VІ Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України, ст.ст.3, 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", ст.ст.2, 3 Закону України "Про виконавче провадження", ст.ст.4, 32, 43 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України).

Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.

Представники сторін та третьої особи не скористались правом на участь в засіданні суду касаційної інстанції.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не належить до задоволення з огляду на таке.

Судами встановлено таке.

Рішенням Господарського суду Луганської області від 26.05.2015 у справі №922/2242/15 позов задоволено частково; стягнуто з Управління житлово-комунального господарства Брянківської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Будводоканал" борг в сумі 986470,44грн, з яких 708555,44грн за договором підряду від 23.05.2013 №85, 99900,00грн за договором підряду від 22.07.2013 №198, 18116,00грн за договором підряду від 22.07.2013 №199, 60000,00грн за договором підряду від 22.07.2013 №200, 99899,00грн за договором підряду від 22.07.2013 №201, інфляційні втрати в сумі 542558,74грн, 3% річних в сумі 26594,16грн, витрати зі сплати судового збору в сумі 31132,47грн, про що 08.06.2015 було видано відповідний наказ.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 08.02.2016 роз'яснено рішення від 26.05.2015 у справі №922/2242/15; стягнуто з Управління житлово-комунального господарства Брянківської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Будводоканал": - борг в сумі 986470,44грн, який складається з: заборгованості за договором підряду від 23.05.2013 №85 в сумі 708555,44грн, заборгованості за договором підряду від 22.07.2013 №198 в сумі 99900,00грн, заборгованості за договором підряду від 22.07.2013 № 199 в сумі 18116,00грн, заборгованості за договором підряду від 22.07.2013 №200 в сумі 60000,00грн, заборгованості за договором підряду від 22.07.2013 №201 в сумі 99899,00грн; - інфляційні втрати в сумі 542558,74грн, - 3% річних в сумі 26594,16грн, - витрати зі сплати судового збору в сумі 31132,47грн.

Загальна сума, яка підлягає стягненню з відповідача за рішенням, складає 1586755,81грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Будводоканал" звернулось до Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області із заявою про примусове виконання наказу Господарського суду Луганської області у справі №922/2242/15 від 08.06.2015.

Головне управління Державної казначейської служби України у Луганській області листом від 30.06.2016 №15-04/2992 повернуло на адресу стягувача наказ Господарського суду Луганської області у справі №922/2242/15 від 08.06.2015 без виконання.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Будводоканал" звернулось до суду зі скаргою на дії Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області, в якій скаржник просить: визнати неправомірними дії Головного управління Державної казначейської служби в Луганській області, які полягають у відмові виконання рішення Господарського суду Луганської області у справі №922/2242/15 від 26.05.2016 та поверненні без виконання наказу від 08.06.2015 №922/2242/15; зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби в Луганській області прийняти до виконання наказ про примусове виконання рішення Господарського суду Луганської області у справі №922/2242/15.

Задовольняючи скаргу позивача, попередні судові інстанції правомірно виходили з такого.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 9 частиною 3 статтею 129 Конституції України передбачено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ст.45 ГПК України господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Рішення і постанови господарських судів приймаються іменем України.

За приписом ст.115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються в порядку, встановленому цим кодексом та Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до статті 116 ГПК України виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Механізм виконання судових рішень про стягнення коштів з бюджетних установ визначається Законом України "Про виконавче провадження", Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 "Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників".

Відповідно до ч.2 ст.3 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Порядок стягнення коштів з державних органів, державного або місцевих бюджетів або боржників регулюється Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників" (далі - Порядок).

Порядок визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судовими органами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.

Відповідно до п.3 Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Відповідно до п.6 зазначеного Порядку у разі прийняття рішення про стягнення коштів стягувач подає органові Казначейства в установлений зазначеним органом спосіб:

- заяву про виконання такого рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунка, на який слід перерахувати кошти, або даних про перерахування коштів у готівковій формі через банки або підприємства поштового зв'язку, якщо зазначений рахунок відсутній;

- оригінал виконавчого документа;

- судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності);

- оригінал або копію розрахункового документа (платіжного доручення, квитанції тощо), який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету.

До заяви можуть додаватися інші документи, які містять відомості, що сприятимуть виконанню рішення про стягнення коштів (довідки та листи органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, або органів місцевого самоврядування, рішення органів досудового розслідування та прокуратури тощо).

Згідно з п.15 Порядку дії органів Казначейства з виконання виконавчих документів можуть бути оскаржені до Казначейства або суду.

Як вже зазначалось вище, наказом Господарського суду Луганської області №922/2242/15 від 08.06.2015 стягнуто з Управління житлово-комунального господарства Брянківської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Будводоканал" борг в сумі 986470,44грн, з яких 708555,44грн за договором підряду від 23.05.2013 №85, 99900,00грн за договором підряду від 22.07.2013 №198, 18116,00грн за договором підряду від 22.07.2013 №199, 60000,00грн за договором підряду від 22.07.2013 №200, 99899,00грн за договором підряду від 22.07.2013 №201, інфляційні втрати в сумі 542558,74грн, 3% річних в сумі 26594,16грн, витрати зі сплати судового збору в сумі 31132,47грн.

Наказ Господарського суду Луганської області №922/2242/15 від 08.06.2015 не виконано, а повернуто стягувачу листом Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області від 30.06.2016 №15-04/2992 без виконання.

В обґрунтування вищевказаного повернення виконавчого документа №922/2242/15 від 08.06.2015 Головне управління Державної казначейської служби України у Луганській області зазначило, що в органах казначейства не відкрито рахунків відповідача - Управління житлово-комунального господарства Брянківської міської ради.

Втім, повернення виконавчого документу із вказаних третьою особою підстав, не передбачено приписами Порядку.

Так, відповідно до пп.1 п.9 Порядку орган Казначейства повертає виконавчий документ стягувачеві у разі, коли виконавчий документ:

- не підлягає виконанню органом Казначейства;

- подано особою, що не має відповідних повноважень;

- пред'явлено до виконання з пропущенням установленого строку;

- видано або оформлено з порушенням установлених вимог;

- рішення про стягнення коштів не набрало законної сили, крім випадків, коли судове рішення про стягнення коштів допущено до негайного виконання в установленому законом порядку;

- суми коштів, зазначених у судовому рішенні про стягнення коштів, повернуті стягувачеві за поданням органу, що контролює справляння надходжень бюджету, або за рахунок таких коштів виконано грошові зобов'язання чи погашено податковий борг стягувача перед державним або місцевим бюджетом;

- відсутній залишок невідшкодованого податку на додану вартість, узгоджений із стягувачем;

- стягувач відмовився від виконання виконавчого документа або відкликав його без виконання;

- наявні інші передбачені законом випадки.

Суд зазначає, що інших підстав, які, до речі, в контексті ст.19 Конституції України підлягають обмеженому (вузькому), а не розширеному тлумаченню, для повернення без виконання органом Державної казначейської служби України виконавчого документа стягувачу, не встановлено правовою нормою.

Отже, враховуючи, що в діючому законодавстві не передбачено такої підстави для повернення виконавчого документа, як відсутність відкритих в органі казначейства відповідних рахунків боржника, висновки попередніх судових інстанцій про обґрунтованість поданої позивачем скарги, касаційний суд вважає законними.

При цьому, оскільки вказані вище обставини є самостійними та достатніми для визнання дій органу Казначейства незаконними, викладені в касаційній скарзі доводи третьої особи, не спростовують правомірність вказаних висновків судів.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до пп.2 п.4, пп.5 п.5 Порядку органи Казначейства вживають заходів до виконання виконавчих документів протягом установленого строку, і під час виконання виконавчих документів органи Казначейства мають право звертатися у передбачених законом випадках до органу, який видав виконавчий документ, щодо роз'яснення рішення про стягнення коштів, порушувати клопотання про встановлення чи зміну порядку і способу виконання такого рішення, а також відстрочку та/або розстрочку його виконання, вживати інших заходів до виконання виконавчих документів.

Тобто, навіть відсутність нормативної регламентації порядку виконання судового рішення за фактичних обставин, що склалися між учасниками спору, зумовлює необхідність встановлення та вжиття заходів необхідних для виконання судового рішення саме органом Казначейства, а не особою, на користь якої прийнято рішення суду, адже ефективна, і законодавчо, і практично, організація системи виконання рішень є позитивним обов'язком держави.

Частиною 2 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" закріплено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Конституційний Суд України у п.2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012 зазначив, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

У п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 у справі №11-рп/2012 зазначено, що невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Отже, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Згідно приписів ст.9 Конституції України, ст.19 Закону України "Про міжнародні договори України" і ст.4 ГПК України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами міжнародних договорів, ратифікованих законами України.

Згідно з вимогами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Суду з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні (абз.3 п.2 інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.06.2004 у справі "Півень проти України" суд вказав, що право на судовий розгляд, гарантований ст.6 Концепції, захищає також виконання остаточних та обов'язкових судових рішень, які в країні, що поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи при цьому шкоди одній зі сторін.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 по справі "Шмалько проти України" (заява №60750/00) зазначено, що для цілей ст.6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина "судового розгляду". У рішенні від 17.05.2005 по справі "Чіжов проти України" (заява №6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії § 1 ст.6 Конвенції. Затримка у виконанні рішення може бути виправдана за виняткових обставин. Але затримка не повинна бути такою, що позбавляє сутності право, яке захищається п.1 ст.6 Конвенції ("Іммобільяре Саффі проти Італії", заява №22774/93, § 74, ЄСПЛ 1999-V).

Згідно Рішення Європейського суду з прав людини від 19.03.1997 у справі "Горнсбі проти Греції" Європейський суд наголосив, що "відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду". Європейський суд також зазначив, що "адміністративні органи є складовою держави, яка керується принципом верховенства права, а відтак інтереси цих органів збігаються з необхідністю належного здійснення правосуддя. Якщо адміністративні органи відмовляються або неспроможні виконати рішення суду, чи навіть зволікають з його виконанням, то гарантії, надані статтею 6 стороні на судовому етапі, втрачають свою мету."

З огляду на вищевикладене, дії Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області щодо невиконання наказу Господарського суду Луганської області №922/2242/15 від 08.06.2015, були правомірно визнані попередніми судовими інстанціями незаконними та такими, що порушують принцип обов'язковості виконання судових рішень, встановлений як нормами вітчизняного, так і міжнародного законодавства.

З урахуванням викладеного постанова Донецького апеляційного господарського суду від 24.10.2016 по справі №922/2242/15 підлягає залишенню без змін, а касаційна скарга без задоволення.

Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119, 11111, ст.11113 ГПК України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 24.10.2016 у справі № 922/2242/15 залишити без змін.

Головуючий-суддя С. Бакуліна

Судді О. Поляк

М. Данилова