ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2016 року Справа № 916/2130/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Вовка І.В. (головуючого, доповідача),

Нєсвєтової Н.М.,

Черкащенка М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 06.10.2015 року у справі № 916/2130/15 за позовом заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради до товариства з обмеженою відповідальністю "Ів-Іммобільє" про витребування майна з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2015 року заступник прокурора Одеської області звернувся в інтересах держави в особі Одеської міської ради до господарського суду Одеської області з позовною заявою до відповідача про витребування з чужого незаконного володіння нежитлових приміщень першого поверху № 810, загальною площею 145,8 кв.м, розташовані по пров. Нечипуренка, 15, в м. Одесі.

Позов обгрунтовано відсутністю законних підстав перебування спірного майна у володінні відповідача, оскільки постановою Вищого господарського суду України від 16.10.2014 року в справі № 916/2425/13, визнано недійсними пункт 13 рішення Одеської міської ради від 14.04.2010 року № 5649-V, а також договір міни, укладений між Одеською міською радою та TOB "АРТ" шляхом підписання удаваних правочинів: договору дарування від 12.08.2010 року та договору купівлі-продажу 23 об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, у тому числі спірного об'єкту нерухомого майна, а тому це майно вибуло з володіння власника не з його волі.

Рішенням господарського суду Одеської області від 22.07.2015 року (суддя Оборотова О.Ю.) в позові відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 06.10.2015 року (судді: Лапшин В.В., Воронюк О.Л., Мирошниченко М.А.) зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі заступник прокурора вважає, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняті ними судові рішення скасувати та позов задовольнити.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач вважає, що судові рішення у справі є законними й обгрунтованими та просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Відзив на касаційну скаргу від позивача до суду не надходив.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 25.05.2016 року розгляд касаційної скарги було відкладено на 08.06.2016 року.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 08.06.2016 року розгляд касаційної скарги було відкладено на 22.06.2016 року та продовжено строк розгляду справи на 15 днів.

Заслухавши пояснення прокурора та представника відповідача, дослідивши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи та прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, що пунктом 13 рішення Одеської міської ради від 14.04.2010 року № 5649-V "Про перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2010 році та внесення змін до рішень Одеської міської ради" доручено Представництву по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради укласти договір купівлі-продажу з метою продажу ТОВ "АРТ" об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, у тому числі нежитлових приміщень 1-го поверху площею 148,8 кв. м. розташованих за адресою: м. Одеса, пров. Нечипуренка, 15.

12.08.2010 року між Одеською міською радою та TOB "АРТ" укладено договір купівлі-продажу об'єктів нерухомого майна, зазначених у згаданому рішенні Одеської міської ради, зокрема, нежитлових приміщень першого поверху № 810 загальною площею 145,8 кв.м, розташованих по пров. Нечипуренка, 15 у м. Одесі.

TOB "АРТ" на підставі договору купівлі-продажу від 12.11.2010 року здійснило відчуження вказаного майна на користь ПП "Елас-Комбі", яке, в свою чергу, уклало 20.05.2011 року договір купівлі-продажу зазначеного майна з ТОВ "ІВ-Іммобільє".

Постановою Вищого господарського суду України від 16.10.2014 року у справі № 916/2545/13 за позовом заступника прокурора Одеської області до Одеської міської ради, TOB "АРТ", TOB "Утьосов", ПП "Елас-Комбі", TOB фірма "Харрісон-Транс-Сервіс", TOB "ІВ-Інвест Лтд", TOB "ІВ-Іммобільє", TOB "Джі Ем Джі Контент", TOB "Опера", TOB "Аверс Строй" визнано недійсними пункт 13 рішення Одеської міської ради від 14.04.2010 року № 5649-V, а також договір міни, укладений між Одеською міською радою та TOB "АРТ" шляхом підписання удаваних правочинів: договору дарування від 12.08.2010 року та договору купівлі-продажу 23 об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси.

Предметом даного судового розгляду є вимога прокурора в інтересах держави в особі територіальної громади м. Одеси про витребування майна з чужого незаконного володіння у зв'язку з порушенням вимог законодавства про приватизацію комунального майна, що було встановлено судовим рішенням в іншій справі, в результаті чого із власності територіальної громади міста Одеси незаконно вибув спірний об'єкт нерухомості на користь юридичної особи.

Висновок суду першої інстанції про відмову в позові обгрунтовано спливом позовної давності та недоведеністю прокурором поважності причин її пропущення.

Натомість висновок апеляційного господарського суду про відмову в позові мотивовано тим, що відповідач є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна та, оскільки неправомірність рішення органу місцевого самоврядування і визнання недійсними договорів, укладених на підставі цього рішення, не свідчать про відсутність волі власника, виключно з відсутністю якої закон пов'язує можливість витребування майна від добросовісного набувача, а також зважаючи на рішення Європейського суду з прав людини "Стретч проти Сполученого Королівства" від 24.06.2003 року, в якому суд дійшов висновку, що оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном" та, відповідно, відбулось порушення ст. 1 Першого протоколу Конвенції, відсутні підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, для витребування з володіння відповідача цього нерухомого майна.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначив, що строк позовної давності слід обраховувати з моменту встановлення обставин порушення прав територіальної громади м. Одеси, що стало можливим через факти, встановлені судовим рішенням у справі № 916/2425/13, тобто з 17.10.2014 року, відтак, строк позовної давності в цій справі не пропущений.

Статтею 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не має на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно з ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Добросовісність набуття в розумінні ст. 388 ЦК України полягає в тому, що майно придбавається не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права його відчужувати.

Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна від набувача, при цьому випадки такого витребування законодавством обмежуються, зокрема, п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України, яким передбачено, що витребування майна можливе в разі його вибуття з володіння власника не з його волі іншим шляхом.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

За ч. 1 ст. 46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.

Згідно з ч. 1 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти тощо належить територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах, які згідно зі статтею 143 Конституції України безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є у комунальній власності.

Частиною 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що зазначені органи від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.

Відповідно до п. 30 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів права комунальної власності належить до виключної компетенції міських рад.

Як правильно встановлено апеляційним господарським судом, спірне майно вибуло з володіння власника за його ж волею - шляхом прийняття міською радою на пленарному засіданні відповідного рішення 14.04.2010 року та відчуження за договорами від 12.08.2010 року цього майна TOB "АРТ", але з порушенням порядку відчуження майна, зокрема, ч. 4 ст. 293 Господарського кодексу України, що встановлено постановою Вищого господарського суду України від 16.10.2014 року у справі № 916/2545/13. Однак, саме по собі визнання недійсними рішення ради та договорів, на підставі яких майно вийшло із володіння власника, не свідчить про відсутність волі останнього на його відчуження.

До того ж, визнаючи недійсним зазначене рішення органу місцевого самоврядування суд констатував порушення приватизаційного законодавства в частині обраного Радою способу приватизації - шляхом викупу.

Між тим, зазначене рішення суду не встановлює обставин законодавчо передбачених обмежень щодо розпорядження органом місцевого самоврядування спірними об'єктами комунальної власності, а саме, що вказані об'єкти не підлягали відчуженню шляхом приватизації.

Отже, оскільки спірне майно не є таким, що вибуло з володіння власника поза його волею, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав, передбачених ст. 388 ЦК України, для витребування з володіння відповідача спірного нерухомого майна, яке придбано ним за відплатним договором, і про відмову в задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду.

За таких обставин, оскаржена постанова суду апеляційної інстанції є законною й обґрунтованою, а тому підлягає залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.

З огляду наведеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 06.10.2015 року - без змін.

Головуючий суддя І.Вовк

Судді Н.Нєсвєтова

М.Черкащенко