ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2016 року Справа № 910/32807/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКондратової І.Д. (доповідач),суддіВовка І.В.,судді за участю представників сторін: від позивача від третьої особиКарабаня В.Я., Швед Я.О., Костюк О.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДА"на рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2016 рокуу справі№ 910/32807/15 Господарського суду міста Києваза позовомКомунального підприємства "Київський метрополітен"доТовариства з обмеженою відповідальністю "ДА"за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)пророзірвання договору, виселення та стягнення заборгованості,ВСТАНОВИВ:

У грудні 2015 року Комунальне підприємство "Київський метрополітен" (надалі - КП "Київський метрополітен", позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 08.02.2016 року), у якому посилаючись на порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "ДА" (надалі - ТОВ "ДА", відповідач) умов договору № 14-Упр(Ор)-10 від 20.04.2010 року щодо сплати орендної плати за період з квітня по жовтень 2015 року, просило суд розірвати цей договір оренди; виселити відповідача з нерухомого майна - частини вестибюлю (переходу), визначеного відповідно до проектної документації, розробленої ДП "ПІ Укрметротунельпроект", тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) орендаря, що знаходиться за адресою: станція метро "Нивки" (східний вестибюль), загальною площею 42,0 кв.м; зобов'язати відповідача демонтувати тимчасові огороджуючі конструкції (кіоски), що йому належать та знаходяться за адресою: станція метро "Нивки" (східний вестибюль), загальною площею 42,0 кв.м, а також стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 110368,24 грн, 3% річних - 1138,62 грн та пеню - 10891,40 грн.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що позивач відповідно до Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 N 34/6250, не є належним орендодавцем спірного об'єкту оренду, а тому не має вирішувати питання про припинення договору оренди. Крім того, відповідач зазначив, що позивач не довів факт наявності заборгованості і взагалі не має право вимагати сплати орендної плати за спірний період, оскільки з 01.04.2015 року припинив подачу електроенергії у орендоване приміщення.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.03.2016 року (суддя Маринченко Я.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2016 року (колегія суддів у складі: головуючого судді Чорногуза М.Г., суддів: Агрикової О.В., Рудченка С.Г.), позов задоволено частково; стягнуто з ТОВ "ДА" на користь КП "Київський метрополітен" суму основного боргу у розмірі 110368,24 грн, 3% річних у розмірі 1138,62 грн; виселено ТОВ "ДА" з нерухомого майна - частини вестибюлю (переходу), визначеного відповідно до проектної документації, розробленої ДП "ПІ Укрметротунельпроект", тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) орендаря, що знаходиться за адресою: станція метро "Нивки" (східний вестибюль), загальною площею 42,0 кв.м; зобов'язано ТОВ "ДА" демонтувати тимчасові огороджуючи конструкції (кіоски), що йому належать та знаходяться за адресою: станція метро "Нивки" (східний вестибюль), загальною площею 42,0 кв.м. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленими у справі рішенням першої інстанції та постановою апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2016 року та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю, посилаючись на порушення судами норм абз. 3 ст. 5, ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ч. 6 ст. 762, 764 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), ст.ст. 43 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України).

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників позивача та третьої особи, перевіривши згідно із ст.ст. 1115, 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, суд касаційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що 20.04.2010 року на виконання рішення Київської міської ради № 860/860 від 18.12.2008 року між сторонами був укладений договір оренди № 14-Упр(Ор)-10 (далі - договір) та підписаний акт приймання-передачі майна, відповідно до умов яких відповідач (орендодавець) передав, а позивач (орендар) прийняв в оренду нерухоме майно (частину переходу, визначену відповідно до проектної документації, розробленої ДП "ПІ Укрметротунельпроект", тимчасовими огороджувальними конструкціями (кіосками) орендаря), загальною площею 42 кв. м., згідно з викопіюванням з Схем тимчасового розташування МАФ, що складає невід'ємну частину договору (далі - об'єкт оренди), за адресою: станція метро "Нивки" (східний вестибюль), для торгівлі непродовольчими товарами, на строк з 20.04.2010 року до 18.04.2013 року (п. 9.1 договору).

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог щодо виселення відповідача з займаного приміщення та зобов'язання його демонтувати тимчасові огороджуючи конструкції (кіоски), суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідно до умов п. 4.14, 7.5 договору та ст. 785 ЦК України відповідач зобов'язаний за актом приймання-передачі повернути об'єкт оренди орендодавцю у стані, в якому перебував об'єкт оренди на момент передачі його в оренду, оскільки такий договір відповідно до вимог ч. 1 ст. 763 ЦК України, ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" вже припинився у зв'язку із закінченням строку його дії, і листом № 11-03/333 від 26.04.2013 року позивач повідомляв відповідача про закінчення строку, на який було укладено договір, та відмову від його продовження. При цьому, оскільки суд встановив, що договір припинив свою дію, позовні вимоги в частині розірвання договору внаслідок порушення відповідачем його умов суд визнав безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.

З таким висновком погодився і суд апеляційної інстанції.

Однак, таких висновків суди дійшли у зв'язку з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, та з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Так, ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачає, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, згідно з ч. 1 ст. 35 цього Кодексу обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

У позовній заяві позивач, обґрунтовуючи позовну вимогу про необхідність дострокового розірвання договору в судовому порядку, визнавав, що договір є діючим, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" був продовжений. Однак, незважаючи на визнання позивачем цих обставин, а також те, що в матеріалах справи є докази, які підтверджують, що лист № 11-03/333 від 26.04.2013 року не було вручено відповідачу та повернуто підприємством зв'язку на адресу позивача, і відповідачем на цей час змінено, як фактичну, так і юридичну адресу, суд у порушення вимог ст. 43 ГПК України не перевірив, на яку адресу надсилався цей лист, і відповідно не з'ясував, чи можна в розумінні вимог ст. 93 ЦК України, ч. 2 ст. 4 Закону України "Про господарські товариства", Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), вважати надсилання листа на цю адресу виконанням позивачем належним чином обов'язку щодо здійснення заяви про припинення договору оренди. Без належної оцінки доказів у справі в їх сукупності, суд дійшов передчасного висновку про припинення договору оренди за заявою позивача. Крім того, суд, розглянувши позовні вимоги про виселення відповідача з приміщення внаслідок закінчення строку дії договору, а не внаслідок розірвання договору оренди з підстав порушення відповідачем умов договору, порушив вимоги ч. 2 ст. 19 Конституції України, ст.ст. 22, 83 ГПК України, оскільки самостійно змінив підстави позову, що допускається здійснювати лише позивачу до прийняття рішення по справі.

З рішенням суду першої інстанції в частині розгляду позовних вимог про стягнення суми боргу з орендної плати за період з квітня по жовтень 2015 року та штрафних санкцій також не можна погодитися, оскільки суд при вирішенні спору взагалі не перевіряв доводів, викладених відповідачем у його відзиві на позовом, зокрема, про те, що у цей проміжок часу він не мав можливість використати об'єкт оренди за призначенням у зв'язку з відключенням електропостачання, а згідно з ч. 6 ст. 762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає. Ці обставини, виходячи з заявлених позивачем підстав позову, мають суттєве значення для вирішення спору у справі. Суд апеляційної інстанції, здійснюючи перегляд рішення в апеляційному порядку не усунув ці порушення суду першої інстанції та лише зазначив, що "доводи апеляційної скарги про те, що відповідач звільняється від сплати за користування вказаним майном з огляду на неможливість користування ним через знеструмлення вказаного приміщення є безпідставними, оскільки відповідачем не було доведеного вказаний факт будь-якими належними та допустимими доказами". Водночас, мотиви відхилення поданих відповідачем доказів, зокрема, листа позивача № 15/6-772 від 26.03.2015 року, в якому останній повідомив про припинення постачання електроенергії до об'єкта оренди відповідача з 01.04.2015 року (а.с. 58), суд у постанові не обґрунтував. Такі дії обох судів суперечать ст. 42 ГПК України та не відповідають усталеній практиці Європейського суду з прав людини (див. рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, п. 25, від 18 липня 2006 року), яка відображає принцип належного здійснення правосуддя. За практикою Європейського суду з прав людини відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, суди зобов'язані давати обґрунтування своїх рішень, і у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Для правильного вирішення спору судам слід було з'ясувати, чи дійсно мали обставини відключення електропостачання об'єкта оренди з 01.04.2015 року, як зазначав позивач у своєму листі, чи мав можливість відповідач використовувати об'єкт оренди за призначенням у спірний проміжок часу, і, якщо не мав такої можливості, то чи відповідає відповідач за ці обставини відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.

Враховуючи викладене, судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 1 ст. 11110 ГПК України, а справа підлягає передачі на новий розгляд до суду першої інстанції на підставі п. 3 ст. 1119 ГПК України.

Під час нового розгляду господарському суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, встановити дійсні права та обов'язки сторін і, в залежності від встановленого, правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють їх спірні правовідносини, та ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення.

Керуючись ст. ст. 49, 1115, 1117, п. 3 ст. 1119, ст. ст. 11110 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДА" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2016 року та рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2016 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Кондратова І.Д.Суддя Вовк І.В.СуддяКарабань В.Я.