ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2017 року Справа № 904/694/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого: суддів:Нєсвєтової Н.М. (доповідач), Вовка І.В., Кондратової І.Д.,розглянувши касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" на ухвалу та на постановуГосподарського суду Дніпропетровської області від 16.01.2017 Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.02.2017за заявоюприватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля"провизнання наказу таким, що не підлягає виконанню у справі№ 904/694/16 Господарського суду Дніпропетровської області за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Днепрспецремонт" допублічного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" простягнення заборгованості за участю відділу примусового виконання рішень головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області

за участю представників сторін:

позивача: не з'явився,

відповідача: Мернік О.В.,

ВДВС: не з'явився,

В С Т А Н О В И В:

24.10.2016 в порядку ст. 117 ГПК України відповідач звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області із заявою про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.

Заявник, в обґрунтування поданої ним заяви, посилається на обставини щодо застосування до позивача оперативно-господарської санкції, визначення оперативно-господарської санкції та суми, яка підлягає стягненню за наказом як зустрічних однорідних вимог та щодо припинення зобов'язань шляхом заліку цих вимог.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 16.01.2017 у справі № 904/694/16, залишеною без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.02.2017, у задоволенні заяви ПАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" про визнання таким, що не підлягає виконанню наказу Господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/694/16 на суму 4 939 848,48 грн відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, ПАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.02.2017 та ухвалу місцевого суду від 16.01.2017 скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву про визнання таким, що не підлягає виконанню наказу Господарського суду Дніпропетровської області на суму 4 939 848,48 грн.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як свідчать матеріали справи, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 24.03.2016 у справі №904/694/16 позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 4 873 894,80 грн боргу, 468 440,97 грн пені, 31 951,86 грн, 3 % річних, 16 490,99 грн інфляційних та 80 862,10 грн судового збору; в іншій частині позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.08.2016 у справі №904/694/16 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.03.2016 року було скасовано частково; прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 4 873 894,80 грн боргу, пеню в сумі 468 440,97 грн, 3 % річних в сумі 31 951,86 грн та інфляційні у сумі 39 037,21 грн, витрати по сплаті судового збору в сумі 81 199,87 грн.

На виконання вищезазначеної постанови, Господарським судом Дніпропетровської області було видано наказ №904/694/16 від 10.08.2016.

Постановою Вищого господарського суду України від 21.12.2016 постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.08.2016 у справі №904/694/16 залишено без змін.

24.10.2016 боржник звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з заявою, в якій просить суд визнати таким, що не підлягає виконанню наказу Господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/694/16 на суму 4 939 848,48 грн в порядку ст. 117 ГПК України.

Відповідач, в своїй заяві вказав, що до прийняття рішення по справі та набуття ним законної сили до стягувача, за умовами договору, була застосована оперативно-господарська санкція в сумі 4 939 848,48 грн, вказана санкція є діючою, стягувач не звертався до суду з заявою про скасування останньої, про те, що сума оперативно-господарської санкції та суми, стягнуті за наказом господарського суду є зустрічними однорідними вимогами і підлягають заліку, у зв'язку з чим, зобов'язання сторін є припиненими, про те, що положення ч.ч.1, 2 ст.237 ГК України не передбачають безспірності оперативно-господарської санкції, визнання її позивачем як обов'язкових ознак для зарахування, про те, що виконуючи умови договору, позивач допустив порушення його умов, а саме строків виконання робіт і це стало підставою для нарахування пені та штрафу, які позивачем не оплачені, про те, що застосування оперативно-господарської санкції за договором полягає в отриманні суми штрафних санкцій з сум, які підлягають сплаті позивачу, а також про те, що повідомлення про застосування оперативно-господарської санкції направлено на адресу позивача 09.03.2016.

Відмовляючи у задоволенні заяви відповідача, місцевий господарський суд, з яким також погодився й апеляційний суд, виходив з того, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що оперативно-господарська санкція у розмірі 4 939 848,48 грн, яка застосована відповідачем до позивача є безспірною, визнаною позивачем та такою, що може бути зарахована.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 ст.117 ГПК України господарський суд, який видав наказ, може за заявою стягувача або боржника визнати наказ таким, що не підлягає виконанню.

Частиною 4 ст.117 ГПК України передбачено підстави визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за заявами стягувачів або боржників, поданими в порядку зазначеної статті: якщо його видано помилково; якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою; з інших причин. Отже, наведений перелік підстав не є вичерпним.

Відповідач стверджував, що ще до винесення рішення по даній справі та набуття останнім законної сили до позивача за умовами договору було застосовано оперативно-господарську санкцію в розмірі 4 939 848,48 грн (повідомлення про застосування оперативно-господарської санкції №1-3/672 від 09.03.2016).

Вимоги, які можуть бути зараховані на підставі статті 601 ЦК України та частини третьої статті 203 ГК України, повинні бути: зустрічними; однорідними; строк виконання щодо таких вимог повинен настати, або не встановлений чи визначений моментом пред`явлення вимоги; бути ясними (зрозумілими), тобто між сторонами немає спору щодо розміру, характеру, змісту та умов зобов`язання.

Судами правомірно встановлено, що вищевказане повідомлення про застосування оперативно-господарської санкції №1-3/672 від 09.03.2016 враховано місцевим господарським судом при прийнятті рішення по суті позовних вимог, Дніпропетровським апеляційним господарським судом та Вищим господарським судом України при перегляді рішення по суті.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій про те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що оперативно-господарська санкція у розмірі 4 939 848,48 грн, яка застосована відповідачем до позивача є безспірною, визнаною позивачем та такою, що може бути зарахована, а тому суди правомірно відмовили у задоволенні заяви боржника про визнання наказу Господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/694/16 на суму 4 939 848,48 грн таким, що не підлягає виконанню.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.02.2017, прийнятої з дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.02.2017 у справі №904/694/16 - без змін.

Головуючий Н. Нєсвєтова

Судді І. Вовк

І. Кондратова