ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2017 року Справа № 904/6750/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Коробенка Г.П.- головуючого (доповідач), Кравчука Г.А., Мачульського Г.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат"на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.02.2017у справі№904/6750/16 Господарського суду Дніпропетровської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця"доПублічного акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат"простягнення 39 551грн.64 коп.У судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: не з'явилися;

від відповідача: Дарій Л.М. (представник за дов. від 27.12.2016);

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" про стягнення 39 551грн.64 коп., з яких 38 743грн.68 коп. плата за користування вагонами, 807грн.96коп. збір за зберігання вантажу.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 07.12.2016р. позов задоволено шляхом стягнення з Публічного акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі-ПАТ "Південний ГЗК") на користь позивача 39551грн.64коп. плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу.

Приймаючи рішення, господарський суд виходив з того, що відповідачем не надано належних доказів, які б підтвердили відсутність його вини у затримці вагонів, а також з підтвердження матеріалами справи затримки вагонів на станції Кривий Ріг з вини вантажоодержувача, яким несвоєчасно забиралися вагони на свою під'їзну колію, що призвело до скупченості вагонів на станції призначення.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.02.2017 вказане рішення суду змінено і викладено абзац другий резолютивної частини рішення в наступній редакції: "Стягнути з публічного акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" на користь публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" 38743грн.68коп. плати за користування вагонами, 807грн.96коп. збору за зберігання вантажу та 1378грн. судового збору, видати наказ".

Апеляційний суд підтримав висновки місцевого господарського суду, проте визнав, що плата за користування вагонами та збір за зберігання вантажу є різними видами платежів, порядок визначення та нарахування яких регулюється різними нормативними актами, і тому зазначення в резолютивній частині рішення вказаних платежів в загальній грошовій сумі, яка підлягає стягненню з відповідача, є невірним.

ПАТ "Південний ГЗК" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій з посиланням на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та на порушення ним норм матеріального і процесуального права, зокрема п.п. 2, 8-10, 12 Правил користування вагонами та контейнерами, ст.ст.119, 120 Статуту залізниць України, ст.ст 104, 107, 512, 513, 651 Цивільного кодексу України, ст.ст. 42, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України, просить рішення і постанову у справі скасувати, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Скаржник вказує, що зайнятість колій на станції призначення була спричинена саме залізницею, і як наслідок, вина ПАТ "Південний ГЗК" у затримці спірних вагонів відсутня, причини затримки, викладені в актах загальної форми ГУ-23, не відповідають дійсності, документально не підтверджені. Відтак скаржник вважає, що залізницею здійснено нарахування плати за користування вагонами з порушенням вимог Правил користування вагонами та контейнерами, у зв'язку з чим, така плата є завищеною. Також скаржник наголошує про неправомірне нарахування позивачем збору за зберігання вантажу, оскільки одночасне стягнення плати за користування вагонами та їх зберігання - це дії, які не можуть співпадати у часі і одне виключає інше. Окрім того, скаржник вважає необґрунтовану відмову господарським судом в задоволенні клопотання по витребуванню у залізниці графіків виконаного руху поїздів по вузлу Кривий Ріг, поданого з метою дослідження обставин з відсутності вини ПАТ "Південний ГЗК" у скупченості вагонів. Окрім того скаржник вказує на порушення судами ст.107 Цивільного кодексу України, позаяк державна реєстрація припинення ДП "Придніпровська залізниця" не відбулась, а тому Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" не може виступати позивачем у справі.

У відзиві на касаційну скаргу ПАТ "Українська залізниця" в особі РФ "Придніпровська залізниця" просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.02.2017 року без з змін з підстав, викладених у відзиві.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваних судових актів, знаходить необхідним в задоволенні касаційної скарги відмовити, враховуючи наступне.

Як встановлено судами при розгляді даної справи, 28.11.2013 між ДП "Придніпровська залізниця" (залізницею) та відкритим акціонерним товариством "Південний ГЗК" (власником колії) укладено договір №ПР/М-13-2/11-131387НЮдч про експлуатацію залізничної під'їзної колії ВАТ"Південний ГЗК", яка примикає до станції Кривий Ріг Придніпровської залізниці спареною стрілкою №2/4 в парній горловині станції.(п.1 договору).

Відповідно до п.15 договору власник колії сплачує залізниці:

- за користування вагонами - згідно з Правилами перевезення вантажів залізничним транспортом України;

- за зберігання вантажів у вагонах - у разі затримки їх з причин, залежних від власника колії, після закінчення терміну безоплатного зберігання незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї) - згідно з Правилами зберігання вантажів.

Судами встановлено і те, що залізницею за відповідними накладними, що містяться в матеріалах справи, було прийнято до перевезення на адресу одержувача - ПАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" порожні власні вагони.

Позивач своєчасно повідомив відповідача про готовність залізниці передати вагони, про що зроблено відповідні записи у книгах повідомлень про час подавання вагонів під навантаження або вивантаження форми ГУ-2 №7, 8.

За відповідними наказами, що містяться в матеріалах справи, у зв'язку з неприйняттям вагонів вантажо-власником по причині скупчення на станції Кривий Ріг Придніпровської залізниці і несвоєчасним вивільненням колій від вантажу, що прибув на його адресу, останні були затримані на станції Красний Шахтар і Новоблочна.

Станціями затримки Красний Шахтар та Новоблочна Придніпровської залізниці складено відповідні акти про затримку вагонів форми ГУ-23а. Повідомлення про затримку відповідних вагонів вчасно отримані відповідачем.

Викладені обставини слугували визначальними для нарахування залізницею плати за користування вагонами у загальній сумі 38743грн.68коп. по відомостях плати форми ГУ-46, які підписані представником відповідача із застереженнями про відмову в оплаті з посиланням на те, що шляхи прийому були вільні і на готовність прийняти вагони, а також 807грн.96коп. збору за зберігання вантажу по накопичувальній картці форми ДУ-92 №22029016, яка з боку відповідача також підписана з аналогічним застереженням.

Відповідно до положень ч.5 ст.307 Господарського кодексу України, які кореспондуються з положеннями ч.2 ст.908 та ст.920 Цивільного кодексу України, умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами; сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.

Згідно з ст.42 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998р. N457 залізниця зобов'язана повідомити одержувача про вантажі, які прибули на його адресу в день прибуття вантажу або до 12-ої години наступного дня.

Відповідно до ст.46 Статуту одержувач зобов'язаний прийняти і вивезти зі станції вантаж, що надійшов на його адресу; терміни вивезення і порядок зберігання вантажів установлюються Правилами; вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби; цей термін обчислюється з 24-ої години дати вивантаження вантажу (контейнера) засобами залізниці або з 24-ої години дати подачі вагонів під вивантаження засобами одержувача; за зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом.

Згідно з ст.119 Статуту за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під'їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянам - суб'єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Порядок визначення плати за користування вагонами (контейнерами) та звільнення вантажовідправника від зазначеної плати у разі затримки забирання вагонів (контейнерів), що виникла з вини залізниці, встановлюється Правилами.

Зазначена плата вноситься також за час затримки вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання їх під вивантаження, перевантаження з причин, що залежать від вантажоодержувача, власника залізничної під'їзної колії, порту, підприємства. За час затримки на коліях залізниці вагонів, що належать підприємствам чи орендовані ними, стягується 50 відсотків зазначених розмірів плати.

Збір за зберігання вантажу розраховується згідно з п.8 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 року №644, відповідно до якого збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо).

Відповідно до п.2.6 Правил розрахунків за перевезення вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000р. N644 усі належні залізниці платежі за додаткові послуги, штрафи, які не були включені в перевізні документи і у відомості плати за користування вагонами та контейнерами, включаються в накопичувальні картки, які складаються станціями в трьох примірниках із зазначенням у них відомостей про надані послуги і їх вартість. Ці відомості підтверджуються підписами працівника станції і вантажовласника. Один примірник накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу надаються вантажовласнику.

Згідно з п.3 розділу ІІ Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 25.02.1999 N113 облік часу користування вагонами і контейнерами та нарахування плати за користування ними провадиться на станціях відправлення та призначення за Відомістю плати за користування вагонами форми ГУ-46, Відомістю плати за користування контейнерами форми ГУ-46к, які складаються на підставі Пам'яток про подавання/забирання вагонів ф.ГУ-45, Актів про затримку вагонів ф.ГУ-23а, Актів загальної ф.ГУ-23.

П.4 розділу ІІ Правил користування вагонами і контейнерами передбачено, що відомості плати за користування вагонами (контейнерами) мають підписуватися працівником станції і вантажовласника щоденно або в періоди пред'явлення їх станцією до розрахункового підрозділу, що встановлюються начальником залізниці. У разі непогодження даних, зазначених у відомості, представник вантажовласника зобов'язаний підписати відомість із зауваженнями.

Відповідно до п.6 розділу ІІІ названих Правил усі завантажені вагони, а також порожні вагони, які належать підприємствам, організаціям, портам, установам і громадянам, та орендовані ними, що знаходяться на станціях і на підходах до них в очікуванні подавання під вантажні або інші операції з причин, які залежать від вантажовласника, є такими, що перебувають у користуванні вантажовласника.

За приписами п.8 розділу ІІІ Правил у разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми, який підписується представниками станції і вантажовласника. В акті вказується час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери.

Згідно з п.9 розділу ІІІ Правил користування вагонами і контейнерами про затримку вагонів і контейнерів з вини вантажовласника на підходах до станції призначення залізниця видає наказ. Наказ підписується посадовою особою, визначеною начальником залізниці

Облік затриманих на підходах вагонів здійснюється станцією, на якій вони простоюють, на підставі акта про затримку вагонів, що складається станцією. Усі дані, вказані в цьому акті, передаються станцією у "Повідомленні про затримку вагонів" до інформаційно-обчислювального центру залізниці та на станцію призначення.

П.10 розділу ІІІ Правил встановлено, що акт про затримку вагонів складається у трьох екземплярах - один залишається на станції затримки і два додаються до перевізних документів. Станція призначення інформує вантажовласника про затримку вагонів з його вини, передаючи йому копію Повідомлення про затримку вагонів не пізніше двох годин після його отримання (телефонограмою, телеграфом, поштовим зв'язком, через посильних, факсом або іншим способом, установленим начальником станції за погодженням з вантажовласником).

Відповідно до п.12 розділу ІІІ Правил загальний час, за який вноситься вантажовласником плата залізниці за користування вагонами, включає час затримки вагонів з його вини та час перебування їх у безпосередньому розпорядженні вантажовласника; час до 30 хв. не враховується, час 30 хв. і більше враховується як повна година.

П.3 Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002р. №334 передбачено, що акти загальної форми складаються для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу і можуть бути підставою для матеріальної відповідальності: затримки вагонів на станції призначення в очікуванні подачі під вивантаження (перевантаження) з причин, що залежать від одержувача.

Суди приймаючи оскаржувані судові акти законно визнали, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки встановили своєчасність повідомлення відповідача про готовність залізниці подати спірні вагони, які прибули на його адресу, неприйняття цих вагонів відповідачем по причині скупчення на станції Кривий Ріг внаслідок несвоєчасного вивільнення колій від вантажу, що призвело до затримки останніх, ненадання відповідачем належних та допустимих доказів на підтвердження повідомлення залізниці про готовність забрати на свою під'їзну колію вагони зі станції призначення, а також доказів на підтвердження прийняття заходів відносно залізниці з приводу порушення нею умов договору №ПР/М-13-2/11-131387 НЮдч від 28.11.2013р. в частині дотримання строку подачі вагонів на під'їзну колію вантажовласника. Тому суди законно визначились, що нарахування залізницею плати за користування вагонами в сумі 38743грн.68коп. та збору за зберігання вантажу в сумі 807грн.96коп. є обґрунтованим і правомірним.

Доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування судових рішень у справі, позаяк їм надавалась оцінка попередніми інстанціями і вини законно були відхилені судами.

Так судами надано оцінку доводам відповідача у справі про відсутність його вини у затримці спірних вагонів та законно відхилено їх з огляду на те, що несвоєчасне забирання з колій станції відповідачем вантажів, які прибули на його адресу, є порушенням вимог п.33 Правил видачі вантажів та ст.ст.46,47 Статуту залізниць України, якими визначено, що одержувач зобов`язаний прийняти і вивезти вантаж, що надійшов на його адресу, навіть поставка якого йому не передбачена планом, договором, контрактом, замовленням тощо.

Судами було встановлено, що позивач своєчасно повідомив відповідача про готовність залізниці передати вагони на його під'їзну колію щодо яких складено вищевказані акти загальної форми. Відповідні записи відображені у книгах форми ГУ-2 повідомлень про час подавання вагонів під навантаження або вивантаження станція Кривий Ріг Придніпровської залізниці.

Доказів на підтвердження повідомлення залізниці прямим телефонним зв'язком відповідно до умов договору або іншим чином щодо готовності забрати на свою під'їзну колію вагони та доказів на підтвердження прийняття заходів до залізниці з приводу порушення нею умов договору в частині дотримання строку здачі вагонів на під'їзну колію вантажовласника скаржник зі свого боку судами з наявних в матеріалах справи документів не встановлено.

При цьому довідкам, наданим відповідачем в обґрунтування своєї правової позиції щодо готовності забрати вагони зі станції призначення на свої під'їзні колії, також надавалась оцінка апеляційним судом, який зазначив, що навіть за умов наявності вільних під'їзних колій на станції Допоміжна, за обставин відсутності з боку відповідача доказів на підтвердження прийняття ним передбачених договором заходів до забирання вагонів зі станції призначення, що прибули на його адресу, не можна погодитися з відсутністю його вини у їх скупченні, а навпаки - це є свідченням саме його вини у такому скупченні внаслідок допущеної бездіяльності у забиранні вагонів зі станції призначення за наявності вільних під'їзних колій.

Переоцінка тверджень відповідача про його готовність прийняти спірні вагони на свою під'їзну колію та відсутність його вини у їх затримці знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції, яка за приписами ч. 2 ст. 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи відповідача про можливість у позивача доставити спірні вагони на станцію призначення внаслідок наявних деяких вільних колій також були мотивовано відхилені апеляційним судом, позаяк зайнятість прийомо-відправочних колій по станції Кривий Ріг згідно з технологічним процесом роботи станції планує поїзний диспетчер дирекції з урахуванням підводу під навантаження порожніх вагонів парку УЗ і власних, вагонів з вантажами на адресу підприємства, маневрової роботи, необхідності приймання навантажених маршрутів Публічним акціонерним товариством "Південний гірничо-збагачувальний комбінат", обгону локомотивів, для чого необхідна наявність вільних колій станції.

Посилання скаржника на неправильне нарахування позивачем плати за користування вагонами є необґрунтованим, оскільки відповідно до п.п.2-4, 5, 6, 8, 9, 10, 12 Правил користування вагонами і контейнерами вагони, які затримані по наказах на станціях підходу та призначення з вини вантажовласника знаходяться у нього в користуванні. Тому плата за користування вагонами обчислюється за загальний час, який включає час затримки та час перебування вагонів у безпосередньому розпорядженні вантажовласника.

При цьому касаційна інстанція визнає законним одночасне стягнення плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу, позаяк вони є різними видами платежів, порядок визначення та нарахування яких регулюється різними нормативними актами, а саме Правилами перевезення вантажів залізничним транспортом України, Правилами зберігання вантажів.

Окрім того, господарський суд, який підтримала і апеляційна інстанція, правомірно відмовив в задоволенні клопотання про витребування графіків виконаного руху поїздів з огляду на те, що такі графіки не містять номерів вагонів, у зв'язку з чим, не є належними доказами по справі.

За приписами ст.34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. При цьому, належними визнаються докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Доводи скаржника про те, що Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" не може виступати позивачем у справі законно і мотивовано відхилені в суді першої інстанції, позаяк відповідно до статті 6 Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" є правонаступником усіх прав і обов'язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту.

Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" утворено постановою Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200, Додатком 1 до якої затверджено перелік підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, на базі яких утворено позивача; до переліку, зокрема, увійшло Державне підприємство "Придніпровська залізниця" (код ЄДРПОУ 01073828).

Постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 735 "Питання публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" затверджено статут позивача, відповідно до пункту 2 якого Товариство є правонаступником усіх прав і обов'язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту, які реорганізовано шляхом злиття, згідно з додатком 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200; пунктом 12 Статуту визначено, що товариство є юридичною особою з дня державної реєстрації. 21.10.2015 відповідно до чинного законодавства відбулася державна реєстрація ПАТ "Українська залізниця" (код ЄДРПОУ 40075815). До даних "про юридичних осіб, правонаступником яких є зареєстрована юридична особа" увійшло й ДП "Придніпровська залізниця". Регіональна філія "Придніпровська залізниця" (код ЄДРПОУ ВП 40081237) значиться як відокремлений підрозділ юридичної особи - ПАТ "Укрзалізниця".

18.08.2015 Міністерство інфраструктури України відповідно до статті 107 Цивільного кодексу України затвердило передавальний акт Державного підприємства "Придніпровська залізниця", згідно з яким правонаступництво щодо всього майна, усіх прав та обов'язків підприємства після його реорганізації шляхом злиття переходять до позивача, а 01.12.2015 складено заключний передавальний акт, відповідно до якого позивач прийняв майно, правонаступництво щодо якого, у тому числі всі права та обов'язки, переходило до останнього.

Тобто, нова юридична особа - Публічне акціонерне товариство "Укрзалізниця" була створена та набула право/дієздатності, зокрема, й у спірних правовідносинах, за визначеною законодавчими приписами процедурою.

За приписами частини першої статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється, зокрема, в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам.

Враховуючи, що у разі злиття, поділу, приєднання підприємств перехід майна та відповідних прав і обов'язків до нових підприємств здійснюється на підставі передавального або розподільного акта чи балансу, який може не співпадати у часі з моментом включення запису про припинення юридичної особи до державного реєстру, а приписи зазначених вище нормативних актів не визначають іншого моменту для набуття юридичною особою право/дієздатності, реалізація суб'єктом господарювання прав, фактично набутих у визначений законом спосіб, є безумовною підставою, зокрема, і для їх судового захисту.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи.

Господарські суди вирішили даний спір відповідно до вимог статей 4-2, 4-3, 33, 34, 43, 84, 101, 105 Господарського процесуального кодексу України, розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, надали оцінку доказам, наявним у матеріалах справи, та доводам сторін, відповідно відобразивши це в судових рішеннях.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків, викладених у судових рішеннях, а зводяться до переоцінки належно встановлених судами обставин справи, оскільки порушень норм матеріального чи процесуального права касаційним судом не виявлено, підстав для скасування судових рішень з мотивів, наведених у касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні касаційної скарги відмовити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.02.2017 у справі №904/6750/16 залишити без змін.

Головуючий суддя: Г.П. Коробенко

Судді: Г.А. Кравчук

Г.М. Мачульський