ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2016 року Справа № 5011-30/13263-2012

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівВоліка І.М., Шевчук С.Р.,розглянувши касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства „Інститут розвитку передових технологій" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 01.06.2016 (головуючий суддя Чорна Л.В., судді Смірнова Л.Г., Кропивна Л.В.)та ухвалуГосподарського суду міста Києва від 04.04.2016 (суддя Босий В.П.) у справі№ 5011-30/13263-2012 Господарського суду міста Києваза позовомДержавного підприємства „Інформаційні судові системи"доПриватного акціонерного товариства „Інститут розвитку передових технологій" провизнання недійсним договору та стягнення 7555995,44 грн.,за участю представників: позивачаГригоренко С.А.,відповідачаБородкін Д.І.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.11.2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2013 та постановою Вищого господарського суду України від 08.04.2013, позов Державного підприємства "Інформаційні судові системи" задоволено повністю: визнано недійсним з моменту укладення Договір оренди нежитлового приміщення №11/03-01 від 03.11.2008, укладений між Державним підприємством „Інформаційні судові системи" та Закритим акціонерним товариством "Інститут розвитку передових технологій", стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Інститут розвитку передових технологій" на користь Державного підприємства "Інформаційні судові системи" грошові кошти у розмірі 7555995,44 грн.

Відповідач 21.05.2015 звернувся до місцевого суду із заявою про винесення додаткового рішення у справі, в якій, зокрема, вказав, що приймаючи рішення у даній справі, суди вирішили питання щодо застосування наслідків недійсності правочину лише частково, в той час як припис ст. 216 Цивільного кодексу України передбачає обов'язок кожної сторони за недійсним правочином повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання договору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.11.2015 у справі № 5011-30/13263-2012 було призначено судову оціночно-будівельну експертизу, проведення якої доручено Державному науково-дослідному експертно-криміналістичному центру. Вказаною ухвалою, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.01.2016, зупинено провадження у справі № 5011-30/13263-2012 до проведення судової експертизи та отримання висновку експерта.

Постановою Вищого господарського суду України від 10.03.2016 ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.11.2015 (про зупинення провадження) та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.01.2016 у справі № 5011-30/13263-2012 скасовано, справу передано до Господарського суду міста Києва для розгляду заяви про винесення додаткового рішення. Стягнуто з відповідача на користь позивача судовий збір за подання касаційної скарги.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.04.2016, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.06.2016, у задоволенні заяви Приватного акціонерного товариства "Інститут розвитку передових технологій" про прийняття додаткового рішення відмовлено.

Не погоджуючись з вказаними ухвалою, прийнятою за результатами розгляду заяви про прийняття додаткового рішення у справі, та постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.04.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.06.2016 скасувати та прийняти нове рішення про задоволення заяви відповідача про винесення додаткового рішення, яким стягнути з Державного підприємства „Інформаційні судові системи" на користь Приватного акціонерного товариства „Інститут розвитку передових технологій" вартість оренди нежитлових приміщень за Договором оренди нежитлового приміщення №11/03-01 від 03.11.2008 за цінами, що існували станом на 01.12.2012 в розмірі 8450005,69 грн.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що місцевим та апеляційним господарськими судами неповно з'ясовані обставини, які мають значення для справи, а також неправильно застосовано ст. 216 ЦК України, порушено ст. 88, ч. 1 ст. 115 ГПК України, а також положення ч. 5 ст. 124 Конституції України, ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Доводи скаржника зводяться до того, що суд під час розгляду справи розглянув вимогу про застосування реституції, однак застосував її неповно, оскільки стягнув кошти лише з однієї сторони правочину. В той же час заявник вважає, що така неповнота судового рішення має усуватись саме шляхом прийняття додаткового рішення у справі. На думку скаржника, непроведення оціночно-будівельної експертизи у справі для встановлення розміру компенсації вартості користування приміщенням за договором є порушенням норм процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових актів.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 88 ГПК України господарський суд має право за заявою сторони, прокурора, який брав участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою прийняти додаткове рішення, ухвалу, якщо:

1) з якоїсь позовної вимоги, яку було розглянуто в засіданні господарського суду, не прийнято рішення;

2) не вирішено питання про розподіл господарських витрат або про повернення судового збору з бюджету.

Предметом позову у даній справі за позовом Державного підприємства „Інформаційні судові системи" було визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення №11/03-01 від 03.11.2008, а також стягнення з Приватного акціонерного товариства „Інститут розвитку передових технологій" грошових коштів у розмірі 7555995,44 грн., одержаних від позивача на виконання такого договору.

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", зокрема в абз. абз. 4, 5 п. 3.12 зазначено, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

При цьому визначення (зміна) предмета або підстав позову є процесуальним правом виключно позивача, передбаченим ст. 22 ГПК України.

Як зазначалось вище, рішенням Господарського суду міста Києва від 01.11.2012 у даній справі, залишеним без змін судами апеляційної та касаційної інстанції, задоволено повністю позовні вимоги та визнано недійсним з моменту укладення Договір оренди нежитлового приміщення №11/03-01 від 03.11.2008, як такий, що укладений із порушенням вимог Закону України "Про оренду державного та комунального майна" в частині визначення орендної плати через відсутність проведення оцінки об'єкта оренди, та стягнуто з відповідача на користь позивача грошові кошти у розмірі 7555995,44 грн. Тобто вказаним рішенням розглянуто всі позовні вимоги Державного підприємства „Інформаційні судові системи".

Відповідач звернувся 21.05.2015 до місцевого суду із заявою про винесення додаткового рішення у справі, вважаючи, що, встановивши необхідність застосування правових наслідків недійсності договору, визначених ст. 216 ЦК України, суд першої інстанції не прийняв рішення з цього питання (реституція застосовано лише частково), а тому були всі необхідні умови для застосування ст. 88 ГПК України для усунення недоліків рішення.

Як роз'яснено в абз. 4 п. 13 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" від 23.03.2012 № 6 прийняття додаткового рішення допустиме виключно з підстав, передбачених статтею 88 ГПК. Якщо порушується питання про прийняття додаткового рішення з інших підстав, суд ухвалою відмовляє в задоволенні заяви. Порушення вимог цієї статті тягне за собою зміну або скасування додаткового рішення в апеляційному чи у касаційному порядку (пункт 4 частини першої статті 104, стаття 11110 ГПК).

Таким чином суд може прийняти додаткове рішення лише у разі неприйняття рішення з якоїсь позовної вимоги, яку було розглянуто в засіданні господарського суду чи якщо не вирішено питання про розподіл господарських витрат або про повернення судового збору з бюджету.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, Приватне акціонерне товариство „Інститут розвитку передових технологій" із зустрічними вимогами щодо стягнення з позивача вартості користування переданим в оренду житловим приміщенням за Договором оренди нежитлового приміщення №11/03-01 від 03.11.2008 за цінами, що існували станом на 01.12.2012, у розмірі 8450005,00 грн. в рамках даної справи не зверталося, відповідні вимоги в засіданнях суду не розглядалися.

У п. 15 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" від 23.03.2012 № 6 вказано, що вирішуючи питання щодо розгляду заяв про прийняття додаткового рішення, господарські суди повинні враховувати, в якому порядку розглядалася справа, зокрема, за участю однієї чи обох сторін або за їх відсутності, а також з обставин справи, доводів, наведених у заяві, тощо. При цьому додаткові докази судом не приймаються і оцінка їх не здійснюється.

Колегія суддів також відзначає, що додаткове рішення є засобом виправлення неповноти судового рішення, однак в межах розгляду заяви про прийняття додаткового рішення не допускається зміна первісного рішення, в т.ч. на підставі переоцінки доказів та долучення до матеріалів справи нових доказів.

Неповнота судового рішення може полягати в невирішеності деяких питань, що стояли перед судом. При цьому неповнота судового рішення шляхом прийняття додаткового рішення (ухвали) не може бути виправлена щодо позовних вимог, з яких судом прийнято рішення. Така неповнота може бути усунена лише в процедурі перегляду рішення. Тобто додаткове рішення (ухвала) не може стосуватися тих вимог, щодо яких суд ухвалив рішення.

Враховуючи викладене, відмовляючи у задоволенні заяви відповідача, суди правильно виходили з того, що прийняття додаткового рішення у справі можливе виключно з підстав, встановлених ч. 1 ст. 88 ГПК України, до яких не відносяться обставини, на які посилався відповідач.

За таких обставин суди попередніх інстанцій, проаналізувавши заяву відповідача про прийняття додаткового рішення з урахуванням заявлених позивачем вимог та підстав позову у даному спорі, врахувавши співвідношення визначених відповідачем у заяві вимог з уже розглянутими позовними вимогами, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для прийняття додаткового рішення у справі в порядку ст. 88 ГПК України, з огляду на порушення питання про прийняття додаткового рішення з підстав, не передбачених вказаною правовою нормою.

Доводи скаржника щодо порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права у зв'язку з ненаправленням справи до експертного закладу для встановлення розміру компенсації вартості користування приміщенням за договором судом відхиляються, оскільки призначення у справі судової експертизи, яка передбачає долучення до матеріалів справи нових доказів (висновку експерта), і має наслідком встановлення нових обставин справи, що є недопустимим у межах розгляду заяви про прийняття додаткового рішення.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок апеляційного судів про відсутність правових підстав для задоволення заяви відповідача про прийняття додаткового рішення є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування прийнятих у справі ухвали місцевого суду та постанови апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, 111-13 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства „Інститут розвитку передових технологій" залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.04.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.06.2016 у справі № 5011-30/13263-2012 - без змін.

Головуючий суддя О.О. Євсіков суддіІ.М. Волік С.Р. Шевчук