ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2017 року Справа № 925/257/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКондратової І.Д. (доповідач),суддіКарабаня В.Я.,суддіКовтонюк Л.В.,за участю представників:від позивачаКохановського В.С.,від відповідача Новика О.В., Данілової О.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Черкаське хімволокно"нарішення Господарського суду Черкаської області від 06.06.2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2016 рокуу справі №925/257/16 Господарського суду Черкаської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Енергобанк"доПублічного акціонерного товариства "Черкаське хімволокно"простягнення 314919,05 грн,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Енергобанк" (надалі - ПАТ "Енергобанк", позивач) звернулось до Господарського суду Черкаської області із позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Черкаське хімволокно" (надалі - ПАТ "Черкаське хімволокно", відповідач) 205695,00 грн заборгованості з орендної плати, 109224,05 грн пені.

Позов обґрунтований тим, що відповідач не сплатив орендну плату за період з березня по вересень 2015 року, чим порушив умови договору оренди нежилого приміщення від 01.01.2005 року.

Відповідач з вимогами позивача не погодився, надав контррозрахунок заборгованості основного боргу та пені (а.с. 79-80 т. 1). За його розрахунком за спірний період сума заборгованості з орендної плати становить 117540,00 грн (205695,00 грн - 88155,00 грн), а сума пені 40359,69 грн. Відповідач зазначив, що він є вкладником ПАТ "Енергобанк" і станом на 12.06.2015 року на його рахунках було 1956719,34 грн. 08.07.2015 року відповідач звернувся з листом № 451 про зарахування зустрічних однорідних вимог. Крім того, відповідач вказує, що позивач безпідставно нарахував пеню на всю суму заборгованості, виходячи із ставки 0.30%, що суперечить ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Позивач у поясненнях на відзив зазначив, що на стадії ліквідації банку зарахування зустрічних однорідних вимог на умовах запропонованих відповідачем суперечить вимогам абз. 2 п. 8 ч. 2 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 06.06.2016 року у справі № 925/257/16 (суддя Грачов В.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2016 року (колегія суддів у складі: головуючого судді Пономаренко Є.Ю., суддів: Дідиченко М.А., Руденко М.А.) позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 205695,00 грн заборгованості з орендної плати та пеню в сумі 52694,20 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Відповідач у касаційній скарзі просить судові рішення місцевого та апеляційного господарських судів скасувати в частині стягнення з нього 88155,00 грн заборгованості та 12298,51 грн пені, прийняти в цій частині нове рішення. В обґрунтування вимог касаційної скарги заявник посилається на порушення та неправильне застосування судами норми матеріального та процесуального права, зокрема:

- суд першої інстанції, порушуючи загальновизнаний принцип права "закон зворотної сили не має", неправильно застосував абз. 2 п. 8 ч. 2 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", у редакції Закону України від 16.07.2015 року № 629-VIII (набрав чинність 12.08.2015 року), до спірних правовідносин сторін, які виникли на підставі заяви від 08.07.2015 року № 451 про зарахування зустрічних однорідних вимог;

- суди обох інстанцій не врахували, що відповідно до ст. 601 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) та ч. 3 ст. 203 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) для зарахування зустрічних однорідних вимог достатньо лише заяви однієї сторони, і не потребує волевиявлення другої сторони;

- суд апеляційної інстанції неправильно застосував ч. 3 ст. 46 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", у редакції станом на 08.07.2015 року, оскільки не врахував, що цією нормою передбачено заборону виникнення у банку на стадії ліквідації додаткових зобов'язань, в той час як зарахування зустрічних однорідних вимог за своєю суттю є не додатковим зобов'язанням, а способом виконання зобов'язання;

- суд апеляційної інстанції порушив вимоги ст. 33 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), оскільки не зобов'язав подати позивача докази оскарження зарахування зустрічних однорідних вимог в установленому законом порядку.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, перевіривши згідно ч. 2 ст. 1115, ч. 1 ст. 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що 01.01.2005 року між сторонами був укладений договір оренди нежилого приміщення третього поверху загальною площею кімнат 326,5 кв.м., з окремим входом в будинку № 5 по вул. Симоненка в м. Черкаси, за користування яким відповідач повинен був сплачувати орендну плату у розмірі 29385,00 грн в безготівковому порядку на поточний рахунок орендодавця не пізніше 5-го числа поточного місяця.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 11.06.2015 року № 370 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Енергобанк" виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення №115 від 12.06.2015 року, згідно з яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Енергобанк" з 12.06.2015 року по 11.06.2016 року включно.

08.07.2015 року відповідач надіслав Уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Енергобанк" лист № 451, в якому повідомляв, що станом на 12.06.2015 року на рахунках в ПАТ "Енергобанк" містяться кошти ПАТ "Черкаське хімволокно" в сумі 1956719,34 грн, вимагав перерахування цих коштів, а також пропонував припинити зобов'язання за договором оренди зарахуванням зустрічних вимог у порядку ст. 601 ЦК України.

01.10.2015 року за актом приймання передачі орендар передав (повернув) орендодавцю об'єкт оренди.

Предметом спору є заборгованість з орендної плати за період з березня по вересень 2015 року в сумі 205695,00 грн.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову і стягуючи з відповідача основний борг в сумі 205695,00 грн та пеню в сумі 52694,20 грн, суд першої інстанції виходив із відсутності підстав для застосування положень ст. 601 ЦК України (щодо припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог) до спірних правовідносин, оскільки відповідно до абз. 2 п. 8 ч. 2 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" забороняється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог. Розрахунок пені суд першої інстанції здійснив, виходячи з граничного розміру, встановленого ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Суд апеляційної інстанції, застосовуючи ч. 3 ст. 46, 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", у редакції, що діяла на час направлення пропозиції про здійснення зарахування - 08.07.2015 року, погодився з висновками місцевого господарського суду, що в період здійснення ліквідаційної процедури банку не допускається припинення зобов'язань за договором оренди шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, оскільки вимоги за зобов'язаннями банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури та погашаються у сьому чергу.

Вищий господарський суд України погоджується з такими висновками судів з таких підстав.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Не допускається зарахування зустрічних вимог, зокрема у випадках, встановлених договором або законом (ч. 5 ст. 602 ЦК України).

Частиною 4 ст. 110 ЦК України встановлено, що особливості ліквідації банків встановлюються Законом "Про банки і банківську діяльність".

Відповідно до ч. 5 ст. 77 цього Закону Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у день отримання рішення Національного банку України про ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Отже, Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", є спеціальним законом, що регулює відносини, що виникають у зв'язку із виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Відповідно до ч. 3 ст. 46 даного Закону, у редакції, що діяла на час направлення пропозиції про здійснення зарахування - 08.07.2015 року, вимоги за зобов'язаннями банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури.

Стаття 52 Закону визначає черговість та порядок задоволення вимог до банку, а також оплату витрат та здійснення платежів.

Отже, у будь-якому разі в період здійснення ліквідаційної процедури банку задоволення вимог третьої особи має здійснюватися в порядку задоволення вимог кредиторів до банку та черговості, передбачених ст. 52 Закону, що унеможливлює індивідуальне задоволення вимог окремого кредитора позачергово, зокрема шляхом проведення зарахування вимог.

Грошове зобов'язання банку перед клієнтом (відповідачем) на суму коштів, розміщених на його рахунку, виникло 08.07.2015 року, тобто, під час проведення ліквідації, а тому відповідно до ч. 3 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, вимоги відповідача за цими зобов'язанням банку можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури.

Таким чином, господарські суди дійшли правильного висновку про недопустимість зарахування однорідних зустрічних вимог до банку, щодо якого розпочата ліквідаційна процедура, та обґрунтовано відмовили відповідачу у проведенні зарахування на підставі його заяви від 08.07.2015 року. Помилкове застосування судом першої інстанції норми абз. 2 п. 8 ч. 2 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (діє з 12.08.2015 року), що прямо встановлює заборону здійснювати з дня початку процедури ліквідації банку зарахування зустрічних однорідних вимог, крім випадків, встановлених Законом, не призвело до неправильного вирішення спору судом, оскільки Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, також не передбачав можливість задоволення вимог окремого кредитора з порушенням оскільки порядку та черговості, встановлених ст. 52 цього Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України підставою для скасування судового рішення місцевого чи апеляційного господарського суду є, зокрема, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права. При цьому, судовий акт підлягає скасуванню лише за умови, якщо таке порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права призвело до прийняття неправильного судового рішення. Законне, обґрунтоване, правильне по суті й справедливе рішення суду не може бути скасовано з одних лише формальних міркувань.

Оскільки доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права не ґрунтуються на матеріалах справи, зводяться до іншої оцінки встановлених судами правовідносин, а оскаржувані рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, то передбачених ч. 1 ст. 11110 ГПК України підстав для їх скасування не вбачається.

Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 49, 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Черкаське хімволокно" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Черкаської області від 06.06.2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2016 року у справі №925/257/16 - без змін.

Головуючий суддя Кондратова І.Д. СуддяКарабань В.Я.СуддяКовтонюк Л.В.