ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2016 року Справа № 914/4417/15 Вищий господарський суд України в складі колегії

суддів:Грейц К.В. - головуючого, Бакуліної С.В., Гоголь Т.Г.,розглянувши матеріали касаційної скаргиВійськової частини А0215на постановувід 05.04.2016Львівського апеляційного господарського судуу справі Господарського суду Львівської області № 914/4417/15за позовомВійськової частини А0215до відповідача Державного підприємства "Львівський радіоремонтний завод"простягнення штрафних санкцій в сумі 73892,08грн,за участю предстваників сторін:позивача:Кохан О.Ю. (довіреність від 30.12.15)відповідача:Антонюк С.С. (довіреність від 15.04.16)ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 09.02.2016 у справі №914/4417/15 (суддя Кидисюк Р.А.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.04.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Мельник Г.І., судді Гнатюк Г.М., Плотніцький Б.Д.), позов задоволено частково, стягнено з Державного підприємства "Львівський радіоремонтний завод" (далі - відповідач) на користь Військової частини А0215 (далі - позивач) 29267,50 грн. пені, 28937,46 грн. штрафу та 959,42 грн. судового збору, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення та постанова мотивовані тим, що дату затвердження акта замовником, яка не співпадає з датою передачі послуг від виконавця до представника замовника (уповноваженої відповідачем), не слід ставити за основу, як кінцеву дату, від якої починається прострочення виконання зобов'язання, і, відповідно, нарахування штрафних санкцій, оскільки це не передбачено умовами укладеного між сторонами договору та Інструкцією про порядок передачі озброєння, військової техніки і майна в ремонт, затвердженої наказом Міністра оборони України від 31.07.2012 №505, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 2012 року №1394/21706.

Позивач з рішенням та постановою у справі не згоден, в поданій касаційній скарзі просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову повністю, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 525, 526, 530, 613, 627 Цивільного кодексу України, ст. 43 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник вважає, що послуги з ремонту були надані відповідачем з порушенням строків, визначених договором №161/14 від 08.09.2014, на 99 днів, у зв'язку з чим зазначає про відсутність у попередніх судових інстанцій підстав вважати, що ця прострочка є меншою, отже відмова в частині позовних вимог є безпідставною .

Відзив на касаційну скаргу відповідач не надав.

Заслухавши пояснення присутніх у відкритому судовому засіданні представників позивача та відповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, правильність застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 08 вересня 2014 року між Військовою частиною А0215 (замовник) та Державним підприємством "Львівський радіоремонтний завод" (виконавець) укладено договір №161/14 про закупівлю послуг за державні кошти, відповідно до умов якого виконавець зобов'язується надати у 2014 році послуги, зазначені у специфікації послуг (додаток 1 до договору), а замовник прийняти і оплатити такі послуги (п.1.1 договору); найменування послуг: Ремонтування та технічне обслуговування іншого електронного устаткування професійної призначеності, 33.13.1 згідно з Державним класифікатором продукції та послуг ДК 016:2010, а саме: капітальний ремонт ПРВ-16, обсяг надання послуг: згідно із специфікацією послуг (п. 1.2 договору); сума договору становить 1745388,00грн (п.3.1 договору); розрахунки за надані послуги здійснюються поетапно за фактом їх надання протягом 2015 бюджетного року, після надання представнику замовника (командиру військової частини А1049) виконавцем, зокрема, актів приймання (етапу) послуг (форма акту наведена в додатку 3 до договору), затверджених виконавцем та замовником, актів прийому-передачі виробів, затверджених командиром військової частини А1517 (п. 4.2 договору в редакції додаткової угоди №3 від 25.12.201 до договору); послуги надаються не пізніше 20.12.2014, після надання замовником нарядів на ремонт та отримання від замовника повідомлення про готовність до виконання умов договору, передбаченого п. 1.4. договору, яким замовник визначає обсяг надання послуг (п. 5.1 договору в редакції додаткової угоди №2 від 28.11.2014); за письмовим погодженням між сторонами замовник може здійснювати попередню оплату послуг до 30% від суми договору. Строк виконання послуг по погашенню попередньої оплати складає 2 місяці з дня надходження коштів, але в межах строку дії договору, Датою надання послуг щодо погашення попередньої оплати є дата затвердження акта приймання (етапу) послуг замовником в установленому порядку. Якщо через 2 місяці після проведення попередньої оплати послуги не виконані, то виконавець несе відповідальність відповідно до п. 7.2 договору, а попередня оплата повертається замовнику, строк повернення - 2 робочих дні після закінчення 2-х місяців з дня надходження попередньої оплати на рахунки виконавці (п. 4.6 договору в редакції додаткової угоди №1 від 07.11.2014); приймання послуг здійснюється відділом технічного контролю підприємства виконавця та комісією експлуатуючої військової частини. При прийомі наданих послуг перевіряється технічний стан, комплектність виробів, обсяг та якість наданих послуг. За результатами прийому наданих послуг, по кожному наряду окремо, складається та підписується акт приймання (етапу) послуг (форма акта наведена в додатку 3 до договору), який надається на адресу замовника для затвердження та акт прийому-передачі (форма акта наведена в додатку 4 до договору). Замовник затверджує акт приймання (етапу) послуг при наявності висновку Військового представництва щодо ціни послуг (п. 5.6 договору); зобов'язання Виконавця щодо надання послуг за договором вважаються виконаними в повному обсязі після підписання і затвердження актів приймання (етапу) послуг та актів прийому-передачі за всіма виданими нарядами на ремонт. Датою виконання зобов'язань виконавцем є остання дата затвердження замовником акта приймання (етапу) послуг та акта прийому-передачі. Датою виконання зобов'язань замовником є дата повного розрахунку з виконавцем за умовами договору (п. 5.9 договору); за порушення строків (термінів) виконання зобов'язань, зазначених у пунктах 4.6, 5.1 договору та специфікації послуг (додаток 1) з виконавця стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості послуг, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості (п. 7.2 договору в редакції додаткової угоди №1 від 07.11.2014 до договору); договір набирає чинності з моменту підписання сторонами (п.10.1 договору); договір діє до 31.03.2015, а в частині проведення розрахунків і дії гарантійних зобов'язань - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п.10.2 договору в редакції додаткової угоди №3 від 25.12.2014 до договору).

Крім того, сторонами узгоджено специфікацію послуг до договору (додаток 1) та протокол погодження ціни послуг (додаток 2), які в останній редакції змін узгоджені сторонами в сумі 1066500грн (1 етап) та 405678грн (П етап), послуги І та ІІ етапів виконавець зобов'язується надати у термін не пізніше 20.12.2014.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції, на виконання умов договору позивач як замовник 14.11.2014 здійснив попередню оплату послуг за договором у розмірі 872694,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №979 від 12.11.2014.

Втім, відповідач як виконавець надав послуги з ремонту устаткування з простроченням, в зв'язку з чим позивач на підставі п. 7.2 договору нарахував штрафні санкції у вигляді пені і штрафу на загальну суму 73892,08грн, стягнення якої є предметом даного позову, вимоги якого обґрунтовані, зокрема, нормами ст. ст. 173, 174, 193, 218, 230, 231 Господарського кодексу України, ст. ст. 525, 526, 530, 610, 612, 627 Цивільного кодексу України.

Вирішуючи спір у справі, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що моментом прострочення надання відповідачем послуг за договором слід вважати зазначену в акті дату фактичної передачі послуг, а не дату затвердження актів надання послуг замовником, в зв'язку з чим, здійснивши власний розрахунок штрафних санкцій, дійшов висновку про часткову підставність позову, а саме в частині 29267,50грн пені та 28937,46грн штрафу.

Втім, висновки попередніх судових інстанцій колегія суддів вважає передчасними, тобто такими, що здійснені з порушенням норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для прийняття правильного рішення, враховуючи таке.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч.1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання-відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Водночас, ст.174 ГК України визначає, що однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Колегія суддів зазначає, що з метою правильного вирішення спору по справі суди мали визначити правову природу договору №161/14 від 08.09.2014 про закупівлю послуг за державні кошти та надати правову оцінку його умовам, втім встановлення цих обставин не відбулось, що може вплинути на результат вирішення справи.

Вважаючи, що послуги з ремонту устаткування виконані відповідачем з порушенням строків, визначених умовами договору (включно до 20.12.2014), а саме по І етапу прострочено на 5 днів (з 20.12.2014 до 26.12.2014), що підтверджується актом приймання 1 етапу послуг від 26.12.2014 на суму 1189097,08грн, а по ІІ етапу то така прострочка становить 99 днів (з 20.12.2014 по 30.03.2015), що підтверджується актом приймання ІІ етапу послуг від 30.03.2015 на суму 405678,00грн, позивачем нараховані такі штрафні санкції: по першому етапу - 5332,50грн пені, по П етапу - 40162,12грн пені та 28397,46грн штрафу.

Задовольняючи позов частково, суди встановили, що по І етапу фактично відсутній спір між сторонами, відтак 5332,50грн пені підлягають стягненню, а щодо П етапу суди вирішили, що прострочка становить не 99 днів, як заявлено позивачем, а 59 днів, отже до стягнення підлягає сума пені 23935грн та штраф в сумі 28937,46грн (?що на 540грн більше, ніж заявлено в позові).

Таких висновків суди дійшли з огляду на те, що моментом прострочення надання відповідачем послуг за договором слід вважати зазначену в акті дату фактичної передачі послуг, а не дату затвердження актів надання послуг замовником. При цьому, датою фактичного надання послуг по П етапу суди визначили 18.02.2015, а акт затверджений лише 30.03.2015.

З такими висновками можна було б погодитись, однак суди не послались на докази, які б засвідчували фактичне надання послуг 18.02.2015, а такими документами відповідно до умов договору мали б бути акт приймання (етапу) послуг (форма акта наведена в додатку 3 до договору) або акт прийому-передачі відремонтованих виробів (форма акта наведена в додатку 4 до договору)

Аналогічні вимоги для складання сторонами саме акта на підтвердження фактичної передачі майна з ремонту містять приписи п. п. 2.9 - 2.11 Інструкції про порядок передачі озброєння, військової техніки і майна в ремонт, затвердженої наказом Міністра оборони України від 31.07.2012 №505, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 2012 року №1394/21706, відповідно до яких для здавання військового майна в ремонт, приймання його з ремонту військова частина направляє на підприємство свого уповноваженого представника. Уповноважений представник військової частини здійснює приймання військового майна з ремонту, про що складається акт приймання - передачі, підписує акт виконаних робіт, пломбує військове майно, передає представнику перевізника або начальнику варти за наявності останнього. Один примірник акта виконаних робіт відправляється керівнику органу військового управління, який уклав договір. Виконаний наряд на ремонт, акти приймання передачі відремонтованого військового майна та формуляри (паспорти), заповнені представником підприємства, передаються представнику військової частини. Військові частини, що отримали військове майно з ремонту, у триденний строк на адресу керівника органу військового управління, який уклав договір на проведення ремонту, та підприємства направляють підтвердження на його отримання.

Між тим, в актах, які містяться в матеріалах справи і на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не міститься будь-яка дата їх складання, в т.ч. 18.02.2015, а лише дата затвердження 26.12.2014 та 30.03.2015 відповідно, отже здійснений судами власний розрахунок штрафних санкцій не можна вважати докладним і ґрунтовним.

Наведене свідчить, що поза увагою судів залишилися питання, з якими пов'язується законність вирішення спору по суті.

Відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні та постанові господарських судів чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх.

Порушення судами процесуальних норм, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору у справі, та не з'ясування обставин, від яких залежить законність рішення, є підставою для скасування оскаржуваних судових актів та скерування справи до суду першої інстанції для нового розгляду.

Колегія суддів враховує, що судові акти у справі в частині задоволених позовних вимог на суму 58204,96грн не оскаржені сторонами, касаційна скарга також не містить будь-яких доводів щодо цієї частини позовних вимог, отже судові акти фактично оскаржуються в решті позовних вимог - в сумі 15687,12грн, в задоволенні якої відмовлено, отже рішення суду першої інстанції і постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню в частині саме цієї суми.

При новому розгляді справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і, в залежності від встановлених обставин, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Військової частини А0215 задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.04.2016 у справі Господарського суду Львівської області №914/4417/15 та рішення Господарського суду Львівської області від 09.02.2016 у цій справі скасувати в частині відмови у стягненні 15687,12 грн. і в цій частині направити справу на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

В іншій частині постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.04.2016 у цій справі залишити без змін.

Головуючий суддя К.В.Грейц

Судді С.В.Бакуліна

Т.Г.Гоголь