ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2016 року Справа № 904/5271/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Вовка І.В. (головуючого, доповідача), Нєсвєтової Н.М., Черкащенка М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Олімп" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.10.2015 року у справі № 904/5271/13 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Олімп" до приватного підприємства "Віконт" про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2013 року позивач звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до відповідача про визнання права власності на нежитлову будівлю, розташовану за адресою: Дніпропетровська область, Апостолівський район, м. Зеленодольськ, вул. Енергетична, буд. 17-В, яка складається з будинку побуту "Б-2" (площа 608 м, висота - 7,4 м, об'єм - 4499 м), прибудови "б" (площа 10,1 м, висота - 4 м, об'єм - 32 м); входу в підвал "б2" (площа - 8,8 м); замощення І (площа - 880 м); всього - 1130,4 кв.м; стягнення заборгованості з орендної плати за договором оренди нежитлового приміщення від 01.01.1997 року № 01 в сумі 11 000 грн. та неустойки в розмірі 46 000 грн.

Позовні вимоги обгрунтовано невизнанням відповідачем права власності на орендоване приміщення за позивачем у зв'язку з відмовою повернути зазначене приміщення, порушенням зобов'язання зі сплати орендної плати за період з 1 січня 2008 року по 1 листопада 2009 року та неповерненням об'єкта оренди після припинення договору оренди.

Постановою Вищого господарського суду України від 12.03.2015 року залишено без змін судові рішення попередніх інстанцій про відмову в позові про визнання права власності на нерухоме майно.

Справа в частині позову про стягнення заборгованості та неустойки розглядалася господарськими судами неодноразово.

За результатами нового розгляду справи в частині стягнення заборгованості та неустойки рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 02.06.2015 року (суддя Рудь І.А.) в позові відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.10.2015 року (судді Прокопенко А.Є., Широбокова Л.П., Дармін М.О.) зазначене рішення першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі позивач вважає, що судами порушено і неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняті ними рішення скасувати, та справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відзив на касаційну скаргу від відповідача до суду не надходив.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 02.03.2016 року розгляд касаційної скарги було відкладено на 16.03.2016 року.

Дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, що 01.01.1997 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Олімп" (орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Віконт" (орендар) укладено договір № 01 оренди приміщення, відповідно до якого орендодавець передає, а орендар приймає в оренду приміщення площею 89,89 м2 за адресою: м. Зеленодольськ, вул. Енергетична,15.

Орендар вступає в строкове платне користування приміщенням з моменту підписання сторонами договору (п. 2.1. договору).

Відповідно до п. 2.2. договору передача приміщень здійснюється протягом 10 (десяти днів) після підписання договору по акту приймання-передачі його в оренду. Акт приймання-передачі є невід'ємною частиною договору (Додаток № 2). Обов'язок орендодавця передати орендарю за актом приймання-передачі орендовані приміщення передбачений і підпунктом а) пункту 3.2. договору.

01.01.1997 року сторони підписали акт приймання-передачі приміщення міського Будинку побуту площею 89,9 м2 для розміщення виробничої ділянки у відповідності до договору оренди.

01.01.1998 року між сторонами укладена додаткова угода до договору оренди від 01.01.1997 року № 01, за якою відповідачу було додатково передано в оренду приміщення площею 25 м2, у зв'язку з чим загальна площа орендованих приміщень складає 114,89 м2 .

Орендар не є власником орендованих приміщень, не має права продажу, відчуження, застави, передачі третім особам (п. 2.3. договору).

Відповідно до п. 4.1. договору орендна плата встановлюється у відповідності з угодою про договірну ціну (Додаток № 3), яка є невід'ємною частиною договору.

Протоколом узгодження орендної плати від 01.01.1997 року плата за користування приміщенням встановлена у розмірі 120 грн.

Додатковою угодою від 01.01.1998 року орендна плата встановлена в розмірі 160 грн., додатковою угодою від 01.11.2004 року орендна плата встановлена в розмірі 500 грн.

Пунктами 4.2. - 4.4. договору передбачено, що нарахування і виплата належних орендодавцю сум проводиться на підставі виставленого орендодавцем рахунку за кожні наступні три місяці, якщо інше не погоджено в письмовій формі. Оплата може бути проведена послугами, товаром або в іншій погодженій формі.

Кінцевий розрахунок за всіма платежами проводиться сторонами після закінчення трьох місяців на підставі акту звірки між сторонами.

У випадку закінчення дії договору орендна плата сплачується орендарем по день фактичної передачі орендованих приміщень.

Пунктом 5.1. договору передбачена відповідальність орендаря за порушення строків платежу за оренду у вигляді пені в розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожен день прострочки (включаючи день плати).

Відповідно до п. 7.1. договору договір діє з 01.01.1997 року по 31.12.1997 року. Договір вступає в силу з моменту його підписання.

За змістом п. 7.3 договору його може бути розірвано за згодою сторін, або на вимогу однієї із сторін з попереднім попередженням за 3 місяці, а також в інших випадках, передбачених законодавством України.

Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право на його продовження. За відсутності заяви однієї із сторін за три місяці до закінчення строку дії договору договір вважається продовженим на той же строк і на тих же умовах, які були передбачені договором до моменту закінчення строку його дії (п. 7.4. договору оренди).

В подальшому строк дії договору оренди було продовжено додатковими угодами від 01.01.1998 року - на період з 01.01.1997 року по 31.12.2000 року, від 01.01.2001 року - на період з 01.01.2001року по 31.12.2002 року, від 03.01.2003 року - на період з 01.01.2003 року по 31.12.2003 року, від 03.01.2004 року - на період з 03.01.2004 року по 31.12.2004 року, від 01.11.2004 року - на період з 01.11.2004 року по 01.11.2005 року.

Після закінчення строку дії договору, встановленого додатковою угодою від 01.11.2004 року до договору оренди, відповідач продовжував користуватися орендованим майном, проти чого позивач не заперечував.

Листом від 05.11.2009 року № 15 позивачем було повідомлено відповідача про відмову від продовження дії договору оренди на новий термін та обов'язок звільнити приміщення в строк до 05.02.2010 року. Лист-відмову від договору отримано відповідачем 12.11.2009 року.

Листом від 16.02.2011 року № 12/2011 наймодавець повторно направив наймачу вимогу про звільнення та повернення орендованого приміщення. Листом від 19.02.2011 року відповідач повідомив позивача, що для виконання його вимог просить направити на його адресу копію документа про право власності на нерухомість, що знаходиться за адресою: м. Зеленодольск, вул. Енергетична, буд. 17-В та копію договору оренди, який ПП "Віконт" укладав з ТОВ "Олімп".

Предметом даного судового розгляду є вимоги орендодавця до орендаря про стягнення заборгованості з орендної плати та неустойки у зв'язку з невиконанням зобов'язання з внесення орендної плати за спірним договором за період з 1 січня 2008 року по 1 листопада 2009 року і неповерненням орендованого майна після припинення договору найму.

Висновок судів попередніх інстанцій про відмову в позові про стягнення заборгованості з орендної плати і неустойки обгрунтовано безпідставністю таких вимог у зв'язку з відсутністю заборгованості за спірний період.

Відповідно до ст. 11112 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час судового розгляду справи.

Проте, суди попередніх інстанцій в порушення зазначеної норми процесуального права не виконали вказівок, що містяться в постанові Вищого господарського суду України від 12.03.2015 року.

Направляючи справу на новий розгляд в частині позову про стягнення заборгованості та неустойки суд касаційної інстанції зауважував на тому, що суди не повно дослідили обставини справи, умови договору оренди щодо встановлення періодичності внесення орендної плати і не застосували норм законодавства, які регулюють спірні правовідносини.

Так, відповідно до ч. 5 ст. 762 ЦК України плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Однак, суди обох інстанцій неправильно застосували наведену норму матеріального права та дійшли висновку про встановлення сторонами у спірному договорі, в редакції останньої додаткової угоди, орендної плати в сумі 500 грн., що вноситься орендарем за кожні три місяці, пославшись на умови договору, зміст додаткових угод, розмір та періодичність внесення відповідачем платежів з орендної плати у 2008 році, з яких не вбачається узгодження сторонами орендних платежів саме в такому розмірі за три місяці.

При цьому, такий висновок судами зроблено виходячи, зокрема, з пунктів 4.2, 4.3 договору оренди, якими визначається порядок нарахування і сплати орендних платежів на підставі виставлених орендодавцем рахунків, проте за відсутності цих рахунків, витребуваних судом, та актів звірки розрахунків між сторонами, передбачених п. 4.3 договору, які складалися у спірному періоді.

В той же час, суди обох інстанцій залишили поза увагою обставини внесення орендарем орендної плати щомісячно в сумі 500 грн., що підтверджується виписками з банківського рахунку позивача, не навівши таким обставинам правової оцінки.

Крім того, за вимогами ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Проте, дійшовши висновку про відсутність підстав для стягнення неустойки за неповернення орендованого майна у зв'язку з недоведеністю розірвання спірного договору, оскільки відповідач не мав заборгованості з орендної плати, суди взагалі не визначили до якої ж дати діяв і чи діє до цього часу договір оренди, належним чином не з'ясували обставин щодо припинення спірного договору, не дослідили змісту постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду у справі № 904/7056/13 щодо наявності чи відсутності встановлення в ній факту припинення договору оренди, що є предметом розгляду в даній справі, та на існування якого позивач посилався, зокрема, в апеляційній скарзі.

Отже, судами першої та апеляційної інстанцій під час повторного розгляду справи не дотримано вимог ст.ст. 43, 47, 43, 84, 105, 11112 ГПК України щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи та правильного застосування законодавства, у зв'язку з чим відсутні підстави вважати, що ними дана правильна юридична оцінка спірним правовідносинам і зроблений висновок відповідає чинним нормам матеріального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та встановленим обставинам спору.

За таких обставин, висновок судів обох інстанцій про відмову в позові про стягнення заборгованості та неустойки не можна визнати законними й обґрунтованими, і тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене і вирішити спір з дотриманням вимог закону.

З огляду наведеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Олімп" задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.10.2015 року та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 02.06.2015 року скасувати, і справу № 904/5271/13 передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.

Головуючий суддя І.Вовк

Судді Н.Нєсвєтова

М.Черкащенко