ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2014 року Справа № 910/12491/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Дерепи В.І. - головуючого (доповідача), Бондар С.В., Палія В.В.

за участю представників: позивача - Радченко Ю.О.

відповідача - Харченка М.В.

третьої особи - Король О.М.

розглянувши касаційні скарги Публічного акціонерного товариства "Київводоканал" та ЖБК "Харчовик-7" на рішення господарського суду м.Києва від 17 жовтня 2013 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10 грудня 2013 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Київводоканал" до ЖБК "Харчовик-7", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство "Київенерго" про стягнення 290 795,61 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду м.Києва з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за надані з 01.06.2008 року по 28.02.2013 року за договором №05305/4-02 від 08.12.2004 року на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі послуги з водопостачання та водовідведення, з яких 261784,13 грн. основного боргу, 3670,99 грн. пені, 4638,96 грн. інфляційних витрат, 7612,32 грн. три відсотки річних та 13089,21 грн. штрафу, посилаючись на те, що ця заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині своєчасної сплати вартості наданих позивачем за укладеним договором послуг.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.09.2013 року до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство "Київенерго".

Рішенням господарського суду м.Києва від 17 жовтня 2013 року (суддя Головіна К.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10 грудня 2013 року, позов задоволений частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 126290,88 грн. основного боргу, 2524,49 грн. інфляційних втрат, 3888,55 грн. 3% річних, 1587,42 грн. пені, 6314,55 грн. штрафу. 2849,80 грн. витрат по сплаті судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, Публічне акціонерне товариство "Київводоканал" звернулось до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати вказані судові рішення в частині відмови в стягненні з відповідача боргу в розмірі 150189,72 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позов в цій частині.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, Житлово-будівельний кооператив "Харчовик-7" просить їх скасувати частково, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову в частині суми 106 461,25 грн., в зв'язку з пропущенням строку позовної давності відмовити, а в решті частині рішення та постанову - залишити без змін.

Обговоривши доводи касаційних скарг, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню, а оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін з наступних підстав.

Згідно ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається з матеріалів справи, 8 грудня 2004 року між ВАТ "АК "Київводоканал", правонаступником якого є позивач (постачальник) та відповідачем був укладений договір №05305/4-02 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі, згідно умов якого постачальник зобов'язався надавати абоненту послуги з постачання питної води та водовідведення, а абонент зобов'язується розраховуватися за ці послуги згідно умов договору та Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України №65 від 01.07.1994 року.

Як правильно було встановлено господарськими судами попередніх судових інстанцій при розгляді справи, за період з 01.06.2008 року по 28.02.2013 року за укладеним договором на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі №05305/4-02 згідно облікових даних, а саме актів про зняття показників з приладу обліку, розшифровок, платіжних вимог-доручень, а також розрахунків заборгованості позивачем було надано відповідачу послуг з водопостачання та водовідведення в загальному обсязі 292495,48 куб.м на суму 520324,80 грн.

Відповідачем було сплачено 258058,30 грн. вказаної суми, внаслідок чого несплачена сума заборгованості за вказаний період склала 261 784,13 грн., з яких 126290,88 грн. становить сума боргу за холодне водопостачання та стоки, а 135 493,25 грн. - за холодну воду, яка використовується на потреби гарячого водопостачання та стоки, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами про зняття показань з приладів обліку, розшифровками рахунків абонента, дебетово-інформаційними повідомленнями, довідками про надходження коштів.

Відповідно до ч.1 ст.901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст. 903 ЦК України визначено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини 3 статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору; оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом; у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги сплачувати пеню у встановлених законом чи договором розмірах.

Згідно ст.13 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання", яким визначено правові, економічні та організаційні засади функціонування системи питного водопостачання, встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення віднесено до повноважень органів місцевого самоврядування.

Пунктом 3.13 "Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України затвердженими наказом Мінжитлокомунгоспу від 27.06.2008 року №190, виробник послуг централізованого водопостачання та водовідведення - суб'єкт господарювання, що виробляє або створює послуги з централізованого водопостачання та водовідведення передбачено, що суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення.

Постачання гарячої води регулюється Законом України "Про теплопостачання", за яким теплогенеруюча або теплопостачальна організація укладає окремий договір купівлі-продажу теплової енергії з власником відповідного майна або юридичною особою, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно і уклала договори на надання житлово- комунальних послуг з кінцевими споживачами.

Згідно п.6.1 вказаних Правил виробник комунальних послуг з централізованого водопостачання та водовідведення, відшкодовує теплопостачальним організаціям витрати на експлуатацію насосних агрегатів у разі, якщо насосне обладнання для підкачування холодної води та регулятори тиску, встановлені в котельнях, ТП і прибудовах до них, які перебувають на балансі юридичних осіб, експлуатуються ними відповідно до умов договорів, укладених з виробником.

Як правильно було встановлено апеляційним господарським судом, позивач є виробником та постачальником послуг з централізованого водопостачання та водовідведення, а АЕК "Київенерго" - є виробником та постачальником послуг з опалення та підігріву питної води. Таким чином, споживання АЕК "Київенерго" послуги з водопостачання має здійснюватись на підставі договору з ВАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал". В матеріалах справи не міститься доказів на підтвердження факту договірного врегулювання з відповідачем відповідних правовідносин.

Умовами укладеного між сторонами у справі договору на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі № 05305/4-02 не регулюється постачання позивачем відповідачу холодної води для виготовлення гарячої води, облік якої здійснюється за приладом обліку, встановленим на водопровідному вводі до бойлеру, якому присвоєно інший абонентський номер, тобто предметом цього договору є забезпечення відповідача постачанням саме питної води, а не води, що використовується для виготовлення гарячої та холодної води.

Виходячи з викладеного, судова колегія погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій про необгрунтованість доводів позивача в цій частині та відмовою позивачеві, у зв'язку з цим, в задоволенні його позовних вимог про стягнення з відповідача 135493,25 грн. плати за послуги з постачання холодної води, що йде на підігрів та прийняття стічних вод, що утворились від гарячого водопостачання, у міську каналізаційну мережу за період з 01.06.2008 року по 28.02.2013 року.

Враховуючи той факт, що заборгованість відповідача перед позивачем в частині сплати за отримання послуг з постачання питної води та приймання від нього стічних вод у міську каналізаційну мережу відповідачем сплачена не в повному обсязі, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами про зняття показань з приладів обліку, розшифровками та платіжними вимогами-дорученнями, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог позивача щодо стягнення з відповідача 126290,88 грн. боргу за отримання ним послуг з постачання холодної води та водовідведення.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судами, відповідачем у судовому засіданні було подано заяву про застосування при вирішення даного спору строку позовної давності до заборгованості, яка виникла за період з 01.06.2008 року по 01.07.2010 року.

Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частинами 1, 3 ст. 264 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Як правильно було встановлено судом апеляційної інстанції, за період з 01.06.2008 року по 01.07.2010 року відповідачем здійснювалась сплата за надані йому послуги по водопостачанню та водовідведенню, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами.

Тобто, вчинення відповідачем дій по частковій оплаті за надані за укладеним договором послуги свідчить про визнання ним свого боргу.

Тому, з урахуванням вірно зробленого господарськими судами попередніх судових інстанцій висновку про те, що строк позовної давності в цій частині пропущений не був, розмір боргу відповідача за холодне водопостачання за період з 01.06.2008 року по 28.02.2013 року обгрунтовано рішенням місцевого господарського суду був стягнутий на користь позивача.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частиною 1 ст. 229 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Згідно ч.4 ст.321 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

На підставі п.4.2 укладеного договору, за у разі порушення строків виконання зобов'язання по оплаті за надані послуги, абонент сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу. Нарахування пені припиняється через один рік від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно п.4.6 цього договору, за безпідставну відмову оплатити направлений рахунок, абонент сплачує постачальнику штраф у розмірі 5% від суми, яку відмовився сплатити. Сплата штрафу не звільняє абонента від обов'язку оплатити рахунок постачальника.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок, зроблений місцевим господарським судом, погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 1587,42 грн. за період з 01.03.2012 року по 01.02.2013 року та штрафу в сумі 6314,55 грн.

Згідно ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі викладеного, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, правильно стягнув з відповідача на користь позивача 2524,49 грн. збитків від інфляції за час прострочення платежу та 3888,55 грн. 3% річних, нарахованих за період з 01.03.2010 року по 28.02.2013 року.

За таких обставин, суд вважає, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону і обставинам справи, тому підстав для їх зміни немає.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду м.Києва від 17 жовтня 2013 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10 грудня 2013 року залишити без змін, а касаційні скарги - без задоволення.

Головуючий, суддя В.І. Дерепа

Судді С.В. Бондар

В.В. Палій