ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2017 року Справа № 910/19566/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:Нєсвєтової Н.М. (доповідач), Карабаня В.Я., Кондратової І.Д.розглянувши касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Київстар" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 09.02.2017у справі№ 910/19566/16 Господарського суду міста Києва за позовомпублічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" доприватного акціонерного товариства "Київстар" простягнення 15 581,43 грн та зобов'язання забрати майно

за участю представників сторін:

позивача: не з'явився,

відповідача: ОСОБА_4,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до приватного акціонерного товариства "Київстар" про зобов'язання відповідача забрати у позивача майно зі зберігання, а саме: телекомунікаційне обладнання стільникового зв'язку (Блок-контейнер дизель-генераторний - 1 комплект), яке знаходиться за адресою: Київська область, Обухівський р-н., з.п. Озерне, Південно-Західної залізниці (із врахуванням заяви від 22.11.2016 № 1527) та стягнення 15 581,43 грн боргу за час фактичного зберігання майна (з грудня 2015 року по серпень 2016 року).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.11.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2017 у справі №910/19566/16, позов задоволено частково; зобов'язано ПАТ "Київстар" забрати у ПАТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" майно із зберігання, а саме: телекомунікаційне обладнання стільникового зв'язку (Блок-контейнер дизель-генераторний - 1 комплект), яке знаходиться за адресою: Київська область, Обухівський р-н., з.п. Озерне, Південно-Західної залізниці; стягнуто з відповідача на користь позивача 1 378 грн судового збору; у задоволенні позову в частині стягнення 15 581,43 грн відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2016 скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх судових інстанцій, 03.03.2009 між Державним територіально-галузевим об'єднанням "Південно-Західна залізниця" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця") (позивач, зберігач) та Закритим акціонерним товариством "КИЇВСТАР Дж. ЕС. ЕМ." (правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Київстар") (відповідач, поклажодавець) укладено договір зберігання №ПЗ/ШЧ1-09583/НЮ, за умовами якого в порядку та на умовах, визначених цим договором згідно Акту прийому-передачі обладнання (Додаток №1), що є невід'ємною частиною цього договору, поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне оплатне зберігання телекомунікаційне обладнання стільникового зв'язку (надалі іменується "майно"). Під строковим зберіганням сторони домовитися розуміти виконання всіх заходів для забезпечення схоронності майна, згідно даного договору протягом терміну його дії (п. 1.1.)

Відповідно до п. 4.1. договору за зберігання майна поклажодавець сплачує зберігачу кошти у розмірі 1 731,27 грн, в тому числі ПДВ 20% 288,54 грн, на місяць відповідно до додатку 2 до даного договору. Вартість послуг визначена за 1 місяць разом з ПДВ і сплачується поклажодавцем до 25 числа поточного місяця.

Відповідно до п. 3.1.2. договору поклажодавець зобов'язаний після закінчення строку дії договору забрати у зберігача майно.

Згідно з п. 4.2. договору щомісячно до 10 числа поточного місяця надання послуг зберігач надає поклажодавцю рахунки на попередню оплату послуг в сумі визначеній в п. 4.1 даного договору. Поклажодавець здійснює оплату рахунків протягом 10 календарних днів з моменту отримання рахунку, шляхом банківського переказу відповідних сум на розрахунковий рахунок зберігача.

Якщо зберігання майна припинилося достроково, поклажодавець сплачує зберігачу пропорційну частину плати за зберігання (п. 4.3. договору).

Пунктом 4.4. договору передбачено, що якщо поклажодавець після закінчення строку даного договору не забрав майно, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час його зберігання.

Відповідно до п. 7.1. цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 01.12.2009. Строк дії даного договору може бути продовжений за спільною згодою сторін (п. 7.2. договору).Згідно з п. 7.3. договору у разі відсутності заперечень/заяв сторін, щодо припинення договору в строк, згідно п. 7.1., за один місяць до моменту збігання строку дії договору, договір вважається продовженим на той же строк та на тих же умовах.

Договір може бути розірваний в односторонньому порядку будь-якою зі сторін, у разі невиконання або неналежного виконання умов даного договору іншою стороною, шляхом направлення письмового попередження за один календарний місяць до дати розірвання. Даний договір може бути розірвано поклажодавцем в односторонньому порядку, у випадку виникнення технічної необхідності, в порядку передбаченому даним пунктом (п. 7.4. договору).

29.05.2009, на виконання умов договору, відповідач передав, а позивач прийняв обладнання (блок-контейнер дизель-геераторний 1 комплект), що знаходиться за адресою: Київська область, Обухівський район, з.п. Озерне, Південно-Західної залізниці, що підтверджується підписаним між сторонами актом прийому-передачі обладнання від 29.05.2009.

Листом від 22.10.2015 №1996 позивач повідомив відповідача про припинення дії договору з 02.12.2015, а також просив відповідача до 12.12.2015 демонтувати та вивезти обладнання.

Листом від 18.11.2015 №30071/01 відповідач повідомив позивача, що не вбачає підстав для припинення Договору.

Листом від 09.02.2016 №236 позивач звернувся до відповідача з вимогою про вивезення майна та оплату вартості послуг за час фактичного зберігання майна за грудень 2015 року - січень 2016 року. Однак, відповіді на вказаний лист не отримав, а майно залишилося невивезеним відповідачем.

Позивач, звертаючись з даним позовом, зазначив, що відповідач порушив взяті на себе згідно договору зберігання №ПЗ/ШЧ1-095813/НЮ від 03.03.2009 зобов'язання та після припинення дії вказаного договору не забрав майно, що знаходилось на зберіганні у позивача, та не сплатив вартості отриманих від позивача послуг зберігання майна за час фактичного знаходження майна після припинення дії вказаного договору (грудень 2015 року - серпень 2016 року), що і стало підставою для звернення до суду з позовом.

Задовольняючи позов в частині зобов'язання відповідача забрати у позивача майно із зберігання, місцевий господарський суд, з яким також погодився й апеляційний, виходив з того, що позивач, керуючись пунктом 7.3. договору зберігання, належним чином повідомив відповідача про припинення дії договору з 02.12.2015, у зв'язку з чим він є таким, що припинений з 02.12.2015. У свою чергу, відповідачем не надано доказів вивезення спірного майна.

Відмовляючи у задоволенні стягнення боргу в сумі 15 581,43 грн за час фактичного зберігання майна (з грудня 2015 року по серпень 2016 року) за договором, місцевий господарський суд, з яким також погодився й апеляційний, виходив з того, що відповідачем 07.10.2016 здійснена сплата боргу в сумі 15 581,43 грн, тобто до моменту подання позову в даній справі.

Колегія суддів погоджується із вищевказаними висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 ст. 938 ЦК України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною 1 статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Договір набуває чинності з моменту його укладення (частина 2 статті 631 ЦК України).

Судами попередніх інстанцій правомірно встановлено, що укладаючи спірний договір, сторони визначили строк його дії з 03.03.2009 до 01.12.2009, що, враховуючи положення статей 251-254 ЦК України, становить 274 дні, з можливістю його пролонгації на той же строк та на тих же умовах за умови відсутності заперечень сторін щодо його припинення за один місяць до моменту збігання строку дії договору.

Із матеріалів справи вбачається, що договір неодноразово був пролонгований на той же строк, тобто, на 274 дні, а саме: з 02.12.2009 по 01.09.2010; з 02.09.2010 по 02.06.2011; з 03.06.2011 по 02.03.2012; з 03.03.2012 по 01.12.2012; з 02.12.2012 по 01.09.2013; з 02.09.2013 по 02.06.2014; з 03.06.2014 по 03.03.2015 та з 04.03.2015 по 02.12.2015.

Судами встановлено, що позивач, у відповідності до п. 7.3. договору, повідомив відповідача про припинення дії договору з 02.12.2015 листом від 22.10.2015 №1996, тобто, навіть більше, ніж за місяць до закінчення строку дії договору зберігання, що не суперечить нормам чинного законодавства та умовам договору.

Колегія суддів погоджується із висновками судів обох інстанцій про те, що договір є припиненим з 03.12.2015, а не з 02.12.2015, як зазначав позивач у листі від 22.10.2015 №1996, оскільки 02.12.2015 є останнім днем строку дії договору зберігання, який було пролонговано на період з 04.03.2015 по 02.12.2015.

Беручи до уваги те, що договір зберігання є припиненим з 03.12.2015, а станом на дату подачі позову та прийняття рішення у даній справі відповідач не виконав покладені на нього умовами договору зобов'язання та не забрав у зберігача майно, що є предметом договору, а відтак, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд правомірно зобов'язав відповідача забрати у позивача майно із зберігання, а саме: телекомунікаційне обладнання стільникового зв'язку (Блок-контейнер дизель-генераторний - 1 комплект), яке знаходиться за адресою: Київська область, Обухівський р-н., з.п. Озерне, Південно-Західної залізниці.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 15 581,43 грн боргу за час фактичного зберігання майна (з грудня 2015 року по серпень 2016 року) за договором колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 946 ЦК України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.

Відповідач надав платіжне доручення №883173 від 07.10.2016 року на суму 15 581,43 грн, яким підтверджується оплата боргу перед позивачем за час фактичного зберігання майна (з грудня 2015 року по серпень 2016 року) за договором в сумі 15 581,43 грн.

Вищевказана проплата здійснена відповідачем 07.10.2016, тобто до моменту подання позову в даній справі (26.10.2016).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає правомірним висновок судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 15 581,43 грн боргу.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2017, прийнятої з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Київстар" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2017 у справі № 910/19566/16 - без змін.

Головуючий Н. Нєсвєтова Судді: В. Карабань І. Кондратова