ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2017 року Справа № 908/287/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:Нєсвєтової Н.М. (доповідач), Кондратової І.Д., Стратієнко Л.В. розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз" на рішення та постановуГосподарського суду Запорізької області від 31.10.2016 Донецького апеляційного господарського суду від 17.01.2017у справі№ 908/287/16за позовомпублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" допублічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз"простягнення 5 659 971,14 грн

за участю представників сторін:

позивача: Безпалюк О.Л.,

відповідача: Волощук П.Ю.,

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулася до господарського суду Запорізької області з позовною заявою про стягнення з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз" за договором купівлі-продажу природного газу від 31.01.2013 № 13/408-ПР індексу інфляції в розмірі 4901878,52 грн. та 3% річних в сумі 758092,62 грн.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Після нового розгляду, рішенням господарського суду Запорізької області від 31.10.2016 по справі № 908/287/16 позовні вимоги ПАТ "НАК "Нафтогаз України" до ПАТ "Запоріжгаз" задоволено частково, стягнуто з останнього 730 163, 71 грн. 3% річних, 2 111 268, 85 грн. інфляційних втрат та 42 449, 78 грн. судового збору.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 17.01.2017 вказане рішення місцевого господарського суду змінено, абзац 2 резолютивної частини рішення викладено в наступній редакції: "Стягнути з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз" (69035, Запорізька обл., м. Запоріжжя, вул. Заводська, будинок 7, код ЄДРПОУ 03345716) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, будинок 6, код ЄДРПОУ 20077720) 3 % річних у сумі 746 374, 79 грн., інфляційні втрати в сумі 4 901 878, 52 грн., 84 723, 80 грн. судового збору за подання позовної заяви". В іншій частині рішення місцевого суду залишено без змін. Крім того присуджено до стягнення з позивача на користь відповідача 193,34 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги. Відстрочено виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 31.10.2016 по справі № 908/287/16 до 30 квітня 2017 включно.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова господарського апеляційного суду - частковому скасуванню із залишенням в силі рішення господарського суду першої інстанції з таких підстав.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що 31.01.2013 між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (Продавець) та ПАТ "Запоріжгаз" (Покупець) укладено договір № 13-408-ПР на купівлю-продаж природного газу, відповідно до п. 1.1 якого Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю у 2013 році природний газ, а Покупець зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах Договору.

Відповідно до п. 3.3 Договору приймання-передача газу, переданого Продавцем Покупцеві у відповідному місяці продажу оформлюється актом приймання-передачі газу. Згідно з п. 3.4 Договору не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, Покупець зобов'язується надати Продавцеві підписані та скріплені печаткою Покупця два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа, наступного за місяцем продажу газу, зобов'язується повернути Покупцеві один примірник оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Підписані акти є підставою для остаточних розрахунків між Сторонами.

Ціну газу узгоджено в розділі 5 Договору, в який Додатковими угодами сторонами вносились зміни.

Відповідно до п. 6.1 Договору (в редакції Додаткової угоди № 2 від 31.12.2013, яка поширює свою дію на відносини Сторін, що фактично склались з 01.01.2013, а. с. 20-21 т. 1) оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється Покупцем до 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу на підставі підписаного Сторонами акта приймання-передачі газу.

Згідно з розділу 11 Договору він набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками Сторін, поширює дію на відносини, що фактично склались між Сторонами з 01.01.2013, і діє в частині реалізації газу до 30.06.2015 (включно), а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення (в редакції Додаткової угоди № 16 від 19.06.2015, а. с. 36 т. 1).

Судами також встановлено, що ПАТ "НАК "Нафтогаз України" за період січень - квітень, червень-серпень 2013 року, лютий-квітень 2014 року передало, а ПАТ "Запоріжгаз" прийняло природний газ на загальну суму 170 181 362, 63 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі газу, підписаними представниками та скріпленими печатками обох сторін.

З огляду на те, що відповідач за поставлений позивачем природний газ розрахувався у повному обсязі, але з порушенням встановлених Договором строків, ПАТ "НАК "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з ПАТ "Запоріжгаз" 3% річних у розмірі 758 092, 62 грн. та інфляційних втрат в розмірі 4 901 878, 52 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що оскільки відповідач за поставлений природний газ розрахувався з порушення строків, тому у позивача виникло право, згідно ст.625 ЦК України, на стягнення з відповідача річні та інфляційні втрати. Здійснивши перерахування річних та інфляційних втрат, місцевий господарський суд вказав, що здійснений позивачем розрахунок як річних так і інфляційних втрат є невірним, тому стягнув на користь позивача 730 163, 71 грн. 3% річних, 2 111 268, 85 грн. інфляційних втрат.

Змінюючи зазначене рішення в частині стягнення сум річних та інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції вважав, що здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат є арифметично вірним , тому в цій частині позовні вимоги слід задовольнити в повному обсязі, а здійснивши перерахування річних дійшов висновку, що на користь позивача підлягає стягненню річні в розмірі 746 374,79 грн. Крім того, апеляційний господарський суд задовольнив заяву відповідача та відстрочив виконання рішення до 30.04.2017 включно.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, а висновки суду апеляційної інстанції в частині стягнення сум річних та інфляційних втрат вважає помилковими з огляду на наступне.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно у власність другій стороні (покупцю), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу приписів ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами склалися господарські відносини на підставі укладеного ними Договору, який породив взаємні обов'язки: обов'язком позивача стало передання відповідачу природного газу, а обов'язком відповідача прийняття газу і оплата його вартості на умовах, визначених Договором.

За приписами статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вірно встановлено судами позивач належним чином виконав свої договірні зобов'язання передав відповідачу природний газ на загальну суму 170181362,63 грн.

Проте, відповідач у визначені Договором строки оплату отриманого природного газу не здійснив.

При цьому місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про те, що умови спірного Договору не ставлять обов'язок відповідача щомісячно сплачувати за отриманий газ до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, в залежність від дати повернення Продавцем відповідного акта приймання-передачі природного газу, а тому неповернення або несвоєчасне повернення позивачем відповідного акта жодним чином не впливає на момент виникнення у ПАТ "Запоріжгаз" прострочення виконання зобов'язань з оплати. Акти приймання-передачі газу лише фіксують остаточний обсяг переданого газу за минулий місяць, і, виходячи з показників своїх комерційних вузлів обліку газу, відповідач мав необхідні дані для визначення обсягу фактично спожитого природного газу для здійснення своєчасних розрахунків з постачальником, що підтверджується покладенням п. 3.4 Договору обов'язку надати відповідні акти із зазначенням фактично спожитих обсягів природного газу саме на відповідача.

Оскільки відповідач за поставлений позивачем природний газ розрахувався у повному обсязі, але з порушенням встановлених Договором строків, у позивача, відповідно до чинного законодавства, виникло право на стягнення річних на інфляційних втрат на підставі ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому у постанові ВГСУ від 03.08.2016 по даній справі, суд касаційної інстанції, направляючи дану справу на новий розгляд, зазначив про те, що день оплати не включається до періоду нарахування; індекс інфляції не застосовується до періодів існування заборгованості, які є меншим за місяць.

За змістом п. 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені. Якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 1 серпня 2014 року (частина друга статті 252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31 липня 2014 року). Водночас коли у тексті договору виконання грошового зобов'язання визначено "по 1 серпня 2014 року" або "включно до 1 серпня 2014 року", то останнім днем виконання такого зобов'язання буде 1 серпня 2014 року.

Враховуючи викладене, а також приписи ч. 5 ст. 254 ЦК України, місцевий господарський суд перевірив розрахунок позивача 3% річних за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи Законодавство. При цьому, суд виходив з дати початку порушення грошового зобов'язання, суми боргу, що існувала у спірний період, дат здійснених відповідачем оплат.

За змістом п. 6.1 Договору оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати планових обсягів газу протягом місяця поставки. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється Покупцем до 20-го числа місяця, наступного за місяцем реалізації газу, на підставі підписаного Сторонами акта приймання-передачі газу за розрахунковий період.

Врахувавши п. 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 та умови п. 6.1 Договору, суд першої інстанції дійшов висновку, що останнім днем виконання грошового зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну, тобто 19 число місяця, наступного за місяцем реалізації газу.

Отже, після перевірки розрахунку позивача, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку , що позивач має право на стягнення з відповідача 3% річних в сумі 730163,71 грн., з чим також погоджується колегія суддів. В решті позову щодо стягнення 3% річних слід відмовити.

Суд апеляційної інстанції, змінюючи в цій частині рішення місцевого суду та стягуючи на користь позивача 746 374,79 грн. 3% річних, не навів своїх розрахунків, не обґрунтував причину зменшення, а лише зазначив, що здійснений позивачем розрахунок є арифметично невірним.

Оскільки при здійсненні перерахунку 3% річних, місцевий господарський суд виконав вказівки викладені у постанові Вищого господарського суду України від 03.08.2016 та взяв до уваги п. 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 та умови п. 6.1 Договору, колегія суддів вважає, що рішення місцевого господарського суду в цій частині позовних вимог є обґрунтованим та правомірним. Постанову апеляційного господарського суду в цій частині слід скасувати.

Що стосується вимоги про стягнення інфляційних втрат колегія суддів вважає вказати наступне.

Відповідно до п. 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14, індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. № 62-97р.

Місцевий господарський суд, здійснивши перерахування інфляційних втрат, врахував приписи постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 № 14 та вказівки викладені у постанові Вищого господарського суду від 03.08.2016, дати початку порушення грошового зобов'язання, суми боргу, що існувала у спірний період, дат здійснених відповідачем оплат та самостійно визначеного позивачем періоду нарахування втрат від інфляції, дійшов вірного висновку, що в цій частині позовні вимоги слід задовольнити частково та стягнути на користь позивача інфляційних втрат у розмірі 2111268,85 грн, з чим також погоджується колегія суддів Вищого господарського суду України. В решті позовної вимоги про стягнення інфляційних втрат слід відмовити, як нарахованих та заявлених до стягнення необґрунтовано.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції, змінюючи в цій частині рішення місцевого господарського суду та задовольняючи в цій частині позовні вимоги в повному обсязі, не взяв до уваги вказівки викладені у постанові ВГСУ від 03.08.2016, зазначивши лише, що розрахунок позивача є правильним та здійснений відповідно до вимог законодавства, тому колегія суддів вважає , що в цій частині постанову апеляційного суду слід скасувати, залишивши в силі рішення місцевого господарського суду.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що постанова апеляційного господарського суду в частині стягнення сум річних та інфляційних втрат підлягає скасуванню, а рішення місцевого господарського суду, яким на користь позивача стягнуто 730 163, 71 грн. 3% річних, 2 111 268, 85 грн. інфляційних втрат - залишенню в силі.

В апеляційній інстанції ПАТ "Запоріжгаз" подало заяву про відстрочення виконання рішення по цій справі до закінчення проведення опалювального періоду, тобто до 30.04.2017, а також заяву про розстрочення виконання рішення господарського суду від 31.10.2016 по справі 908/287/16 на два роки з щомісячною сплатою стягуваної суми в рівних частках.

У ст.ст. 83, 121 Господарського процесуального кодексу України передбачено право господарського суду, при прийнятті рішення, за заявою сторони відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Зі змісту зазначених статей вбачається, що при подачі стороною одночасно заяви про розстрочення та заяви про відстрочення виконання рішення судом може бути задоволено лише одну із таких заяв.

В п. 7.2 Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Заяву про відстрочення виконання рішення відповідач обґрунтовує, зокрема, збитковістю господарської діяльності підприємства. Зазначає, що станом на 31.12.2015 дебіторська заборгованість споживачів перед відповідачем складає 75 823 тис. грн., у тому числі заборгованість населення за природний газ - 47 878 тис. грн.; збиток підприємства за 2015 рік складає 707 тис. грн.

Крім того, відповідач також посилався на те, що саме протягом зимового (опалювального) періоду відбувається найбільше споживання природного газу усіма категоріями споживачів без виключення. Зазначає, що відстрочення виплати стягуваної суми сприятиме стабілізації фінансового становища ПАТ "Запоріжгаз" без тяжких економічних та соціальних наслідків для підприємства.

Враховуюче викладене, а також сплату відповідачем суми основного боргу, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення заяви відповідача про відстрочення виконання рішення до 30 квітня 2017 включно. Разом з тим, суд апеляційної інстанції правомірно відмовив відповідачу у задоволенні заяви про розстрочення виконання рішення на два роки.

Отже, колегія суддів вважає, суд апеляційної інстанції правомірно задовольнив заяву відповідача про відстрочку виконання рішення до 30.04.2017, тому постанову апеляційного господарського суду в цій частині слід залишити без змін.

Згідно статті 1117 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Приймаючи до уваги норми чинного законодавства та встановлені під час здійснення судового провадження фактичні обставини справи, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови неправильно застосував норми матеріального права та зробив помилковий висновок стосовно розрахунків сум річних та інфляційних втрат, тому постанова апеляційного суду підлягає скасуванню в частині стягнення сум річних та інфляційних втрат, а рішення місцевого господарського суду, яким на користь позивача стягнуто 730 163, 71 грн. 3% річних, 2 111 268, 85 грн. інфляційних втрат - залишенню в силі.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 17.01.2017 у справі №908/287/16 в частині задоволення заяви відповідача про відстрочку виконання рішення до 30.04.2017 залишити без змін.

Відповідно до ч.4 ст. 49 ГПК України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в том разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз" задовольнити частково.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 17.01.2017 у справі №908/287/16 скасувати в частині стягнення 746 374,79 грн. річних та 4 901 878,52 грн. інфляційних втрат. В решті постанову Донецького апеляційного господарського суду від 17.01.2017 у справі №908/287/16 залишити без змін.

Рішення господарського суду Запорізької області від 31.10.2016 залишити в силі.

Стягнути з публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на користь публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз" витрати по сплаті судового збору при поданні касаційної скарги в сумі 50 733, 69 грн.

Доручити господарському суду Запорізької області видати наказ.

Головуючий Н. Нєсвєтова

Судді І. Кондратова

Л. Стратієнко