ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2016 року Справа № 910/6436/15-г

Вищий господарський суд України у складі: суддя Палій В.В.- головуючий (доповідач), судді Селіваненко В.П. і Студенець В.І.

розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Рент Інвест", м. Київ,

на рішення господарського суду міста Києва від 18.05.2015

та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2015

у справі № 910/6436/15-г

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Рент Інвест" (далі - ТОВ "Рент Інвест"), м. Київ,

до 1. комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київтранспарксервіс" (далі - Підприємство), м. Київ,

2. товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСШЛЯХ СЕРВІС" (далі - ТОВ "ТРАНСШЛЯХ СЕРВІС"), м. Київ,

про визнання договору недійсним та зобов'язання вчинити дії.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача Башмаков К.О. предст. (дов. від 05.02.2016)

відповідачів 1. Перепелицін К.М. предст. (дов. від 08.02.2016)

2. Батіков О.П. предст. (дов. від 21.03.2016)

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "Рент Інвест" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Підприємства та ТОВ "ТРАНСШЛЯХ СЕРВІС" про: визнання недійсним договору від 30.01.2015 № ДНП 2015-02/01 про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування, який укладений Підприємством та ТОВ "ТРАНСШЛЯХ СЕРВІС"; зобов'язання Підприємства укласти договір про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування, предметом якого є надання за плату права на організацію та експлуатацію 171 місця для платного паркування транспортних засобів, а також 19 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять інвалідів, що розташовані за адресою: м. Київ, Дарницький р-н, просп. П. Григоренка, 22/20 в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва з ТОВ "Рент Інвест", строком дії до 31.12.2017.

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.05.2015 зі справи № 910/6436/15-г (суддя Спичак О.М.), яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2015 (судді Рябуха В.І. -головуючий, Калатай Н.Ф., Ропій Л.М.) у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю з посиланням на недоведеність заявлених позовних вимог та з урахуванням того, що укладення договору, про який зазначає позивач, не є обов'язковим для сторін.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ТОВ "Рент Інвест" просить рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів зі справи скасувати, внаслідок їх прийняття з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Сторони відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги.

Відзиви на касаційну скаргу не надходили.

У відповідності до зміни складу колегії суддів від 06.04.2016 у зв'язку із запланованим відрядженням судді Прокопанич Г.К. визначено такий склад колегії суддів для розгляду справи № 910/6436/15-г: Палій В.В. - головуючий (доповідач), Селіваненко В.П., Студенець В.І.

12.04.2016 судом одержано клопотання від скаржника про долучення до матеріалів справи копій додаткових угод від 02.07.2015 та від 29.09.2015 до договору від 30.01.2015 № ДНП 2015-02/01 про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування.

В силу повноважень касаційної інстанції, які передбачені у статті 111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Повноваження касаційної інстанції обмежуються перевіркою на підставі встановлених фактичних обставин застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. За наведених обставин, клопотання скаржника, яке подане через канцелярію суду залишається у матеріалах справи без урахування та оцінки додаткових доказів, які не були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій.

Перевіривши повноту встановлення місцевим та апеляційним господарськими судами обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями в справі встановлено, що:

- 21.12.2012 Підприємством та ТОВ "Рент Інвест" на підставі рішення Київської міської ради від 25.12.2008 №1051/1051 "Про Правила благоустрою міста Києва" укладено договір № ДНП-2012-12/13 про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування (далі - Договір від 21.12.2012), відповідно до умов якого Підприємство надає за плату ТОВ "Рент Інвест" право на організацію та експлуатацію 171 місця для платного паркування транспортних засобів, а також 19 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять інвалідів, що розташовані на паркувальному майданчику за адресою: м. Київ, Дарницький р-н, просп. П.Григоренка, 22/20, в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва, а також здійснення розрахунків з юридичними особами та фізичними особами за паркування їхнього автотранспорту;

- Договір від 21.12.2012 вважається укладеним і набирає чинності 01.01.2013 і діє до 31.12.2013 ( пункт 6.1);

- зміни у цей договір можуть бути внесені тільки за домовленістю сторін, які оформлюються додатковою угодою до цього договору, яка набирає чинності з моменту належного оформлення і підписання сторонами, якщо інше не встановлено у самій додатковій угоді (пункт 6.2);

- після припинення або розірвання договору ТОВ "Рент Інвест" втрачає право на експлуатацію об'єкта. ТОВ "Рент Інвест" зобов'язане не пізніше дати припинення/розірвання даного договору звільнити ділянку, на якій розташований об'єкт;

- 30.01.2015 Підприємством та ТОВ "ТРАНСШЛЯХ СЕРВІС" на підставі рішення Київської міської ради від 25.12.2008 № 1051/1051 "Про Правила благоустрою міста Києва" укладено договір № ДНП 2015-02/01 про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування (далі - Договір від 30.01.2015), відповідно умов якого Підприємство надає за плату ТОВ "ТРАНСШЛЯХ СЕРВІС" право на організацію та експлуатацію 171 місця для платного паркування транспортних засобів, а також 19 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять інвалідів, що розташовані на паркувальному майданчику за адресою: м. Київ, Дарницький р-н, просп. П.Григоренка, 22/20, в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва, а також здійснення розрахунків з юридичними особами та фізичними особами за паркування їхнього автотранспорту;

- Договір від 30.01.2015 вважається укладеним і набирає чинності 01.02.2015 і діє до 31.12.2015 (пункт 6.1).

- за твердженням позивача, Підприємство передало право на стягнення паркувального збору ТОВ "ТРАНСШЛЯХ СЕРВІС" на паркувальному майданчику просп. П.Григоренка, 22/20, який належить позивачу, облаштований за його рахунок, що свідчить про порушення приписів статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 180 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Як закріплено у частинах першій, другій статті 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно з приписами частини першої та частини третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені приписами частини першої - п'ятої статті 203 цього Кодексу, відповідно до якої: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

В силу приписів статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Суди попередніх інстанцій встановивши, що позивачем не надано доказів на підтвердження пролонгації сторонами дії Договору від 21.12.2012 (термін дії якого закінчився 31.12.2013) або укладення ТОВ "Рент Інвест" з Підприємством іншого договору про надання права на експлуатацію спірних місць паркування; беручи до уваги недоведеність позивачем наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання правочинів недійсними, дійшли заснованого на законі висновку про необґрунтованість позовних вимог в частині визнання Договору від 30.01.2015 недійсним, у зв'язку з чим правомірно відмовили в позові у наведеній частині.

Щодо вирішення судами попередніх інстанцій спору в частині спонукання Підприємства до укладення з позивачем договору про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування, Вищий господарський суд України зазначає наступне.

Згідно з приписами частини першої статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини третьої статті 179 ГК України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно з приписами частини першої статті 187 ГК України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

Відповідно до статті 649 ЦК України розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом, вирішуються судом. Розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору не на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, можуть бути вирішені судом у випадках, встановлених за домовленістю сторін або законом.

Місцевий та апеляційний господарські суди, повно і всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх поданими сторонами доказами, яким дали необхідну оцінку, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, встановивши, що укладення договору про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування не входить до переліку випадків, коли укладення договору є обов'язковим, - дійшли правомірного висновку про відсутність підстав для зобов'язання Підприємства укласти з позивачем зазначений вище договір у судовому порядку.

Доводи скаржника, наведені в касаційній скарзі не спростовують висновків, викладених у рішенні місцевого та постанові апеляційного господарських судів. При цьому в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Таким чином, рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів зі справи відповідають встановленим ними фактичним обставинам, прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права і передбачені законом підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 1117, 1119-11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду міста Києва від 18.05.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2015 зі справи № 910/6436/15-г залишити без змін, а касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Рент Інвест" - без задоволення.

Суддя В. Палій

Суддя В. Селіваненко

Суддя В. Студенець