ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2017 року Справа № 916/2081/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б.- головуючого Алєєвої І.В. Рогач Л.І.за участю представників: позивачане з'явились (про час і місце судового засідання повідомлені належно)відповідача не з'явились (про час і місце судового засідання повідомлені належно)

розглянувши матеріали касаційної скаргиІзмаїльського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області на постановувід 19.01.2017 Одеського апеляційного господарського судуу справі№916/2081/16 господарського суду Одеської області за позовомІзмаїльського міськрайонного центру зайнятості до Ізмаїльського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області

простягнення 8058,75 грн. В С Т А Н О В И В :

У серпні 2016 року Ізмаїльський міськрайонний центр зайнятості звернувся до господарського суду Одеської області із позовом про стягнення з Ізмаїльського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області 8058,75 грн. шкоди, завданої незаконними діями Ізмаїльського об'єднаного управління Пенсійного Фонду України Одеської області.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що допомога по безробіттю виплачена позивачем ОСОБА_4 у період після призначення пенсії була здійснена всупереч вимогам частини 1 статті 43 Закону України "Про зайнятість населення" у зв'язку з неправомірними діями Управління пенсійного фонду України. При цьому позивач посилався на постанову Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 15.04.2014 р. у справі №500/4573/14-а.

У відзиві на позов відповідач просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на відсутність повного складу цивільного правопорушення у діях пенсійного фонду.

Рішенням господарського суду Одеської області від 30.09.2016 р. (суддя Волков Р.В.) позов задоволено. Стягнуто з Ізмаїльського об'єднаного управління Пенсійного Фонду України Одеської області на користь Ізмаїльського міськрайонного центру зайнятості 8058,75 грн. шкоди.

Мотивуючи судове рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позивачу було завдано шкоди у спірній сумі наслідок неправомірних дій відповідача.

За апеляційною скаргою Ізмаїльського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області Одеський апеляційний господарський суд (судді: Колоколов С.І., Разюк Г.П., Головей В.М.), переглянувши рішення господарського суду Одеської області від 30.09.2016 р. в апеляційному порядку, постановою від 19.01.2017 р. залишив його без змін з тих же підстав, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Ізмаїльське об'єднане управління Пенсійного фонду України Одеської області подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19.01.2017 р. та рішення господарського суду Одеської області від 30.09.2016 р., посилаючись на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема, статей 11, 1166 Цивільного кодексу України, статей 22, 44 Закону України "Про зайнятість населення", статті 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".

Скаржник наголошує на відсутності повного складу цивільного правопорушення в діях відповідача та зазначає, що відповідальність за надання відомостей, які впливають на право або розмір виплат, що надаються державним органом покладається на особу, яка її отримує.

Водночас, саме позивач проводить перевірку і розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення, проте ним не було вжито заходів щодо недопущення зайвого нарахування спірної допомоги по безробіттю.

Крім того, заявник вказує на те, що у постанові Одеського окружного адміністративного суду від 14.05.2015 р. у справі №815/6243/14, яка набрала законної сили, спірна допомога по безробіттю Ізмаїльським міськрайонним центром зайнятості була виплачена ОСОБА_4 добровільно та поверненню не підлягає.

Від скаржника надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності його представників.

Від позивача судом отримано відзив на касаційну скаргу, в якому він просить залишити без змін рішення і постанову у справі, з мотивів у них викладених, а касаційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що у період з 20.08.2013 р. по 03.06.2014 р та з 10.06.2014 р. по 08.09.2014 р., ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 двічі був зареєстрований та перебував на обліку як безробітний у Ізмаїльському міськрайонному центру зайнятості.

Відповідно до частини 3 статті 22 та частин 4, 5 статті 31 Закону України Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та пунктів 5.1 - 5.4, 6.1 Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20.11.2000 р. № 307, ОСОБА_4 було призначено та виплачено допомогу по безробіттю на загальну суму 8058,75 грн., з яких: 6601,47 грн. за період з 25.11.2013 р. по 02.06.2014 р. та 1457,28 грн. за період з 10.06.2014 р. по 21.07.2014 р.

Постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 15.04.2014 р. у адміністративній справі № 500/4573/13-а, окрім іншого,

було скасовано рішення управління пенсійного фонду України в м. Ізмаїл та Ізмаїльському районі Одеської області №22 від 08.04.2013 р. про відмову у призначенні ОСОБА_4 пенсії за віком на пільгових умовах; зобов'язано Управління пенсійного фонду України в м. Ізмаїл та Ізмаїльському районі Одеської області призначити ОСОБА_4 пенсію за віком на пільгових умовах у відповідності до п. "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та пункту 2 розділу ХV Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 08.01.2013 р.; зобов'язано Управління пенсійного фонду України в м. Ізмаїл та Ізмаїльському районі Одеської області провести нарахування і виплатити ОСОБА_4 заборгованість по пенсії, що виникла з 08.01.2013 р.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24.06.2014 р. у справі №500/4573/14-а, яка набрала законної сили, вказана постанова Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 15.04.2014 р. була залишена без змін.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, предметом даного судового розгляду є вимога Ізмаїльського міськрайонного центру зайнятості про стягнення з Ізмаїльського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області 8058,75 грн. шкоди, завданої внаслідок неправомірних дій останнього.

Ухвалюючи судові акти у справі, господарські суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про обґрунтованість позову.

Проте висновки, до яких дійшли господарські суди попередніх інстанцій, визнаються передчасними з огляду на таке.

За приписами статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду унормовані статтею 1166 Цивільного кодексу України. За приписами наведеної норми майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

У розумінні приписів наведеної норми однією з підстав виникнення зобов'язання є заподіяння шкоди іншій особі. На відміну від зобов'язань, які виникають із правомірних актів, цей вид зобов'язань виникає із неправомірних актів, яким є правопорушення, тобто протиправне, винне заподіяння шкоди деліктоздатною особою.

Деліктне (позадоговірне) зобов'язання виникає там, де заподіювач шкоди і потерпілий не перебували між собою у зобов'язальних відносинах або шкода виникла незалежно від існуючих між сторонами зобов'язальних правовідносин.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає за наявності вини заподіювача шкоди.

Фактичною підставою для застосування такого виду відповідальності є вчинення особою правопорушення.

Юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення. При цьому, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Проте, ухвалюючи судові акти у справі, господарські суди попередніх інстанцій не надали оцінки спірним правовідносинам в контексті наведених норм, залишивши їх поза увагою.

Господарські суди першої та апеляційної інстанції при вирішенні спору не дослідили питання наявності чи відсутності повного складу цивільного правопорушення в діях відповідача, тобто підстав цивільно-правової відповідальності останнього.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач наголошував на відсутності складу цивільного правопорушення та вказував на неправомірність покладення на нього відповідальності у вигляді відшкодування спірних збитків з огляду на відсутність його вини, протиправної поведінки, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками.

Він також вказував на те, що згідно з Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" саме на позивача покладено повноваження щодо розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення.

Вказані доводи заявлялися відповідачем упродовж усього розгляду спору, проте ці доводи як того вимагає стаття 43 Господарського процесуального кодексу України у повному обсязі не були оцінені судами при вирішенні спору та не були зазначені доводи, за якими останні відхилили ті чи інші докази та доводи сторін у справі.

Відповідно до статті 43 цього Кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 Господарського процесуального кодексу України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Проте, здійснюючи судовий розгляд справи судами першої та апеляційної інстанції спір, виходячи з предмету та підстав позову, на підставі дослідження всіх доказів у справі у їх сукупності та надання правомірної оцінки всім доводам сторін, з урахуванням норм законодавства, котрими регулюються спірні правовідносини, розглянутий не був.

Отже, для правильного вирішення даного спору господарським судам необхідно було врахувати викладене, з'ясувати обставини та підстави, з якими законодавство пов'язує відшкодування шкоди, надати оцінку усім доказам та доводам у справі, взявши їх до уваги чи відхиливши такі.

За приписами статті 84 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Судові рішення у справі наведеним вимогам не відповідають.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення у справі підлягають скасуванню, з направленням матеріалів справи на новий розгляд до господарського суду Одеської області, а касаційна скарга задовольняється частково.

Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19.01.2017 р. у справі № 916/2081/16 та рішення господарського суду Одеської області від 30.09.2016 р. скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Головуючий суддя Т. Дроботова

Судді: І. Алєєва

Л. Рогач