ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2016 року Справа № 904/9311/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКондратової І.Д. (доповідач),суддіГончарука П.А.,суддіСтратієнко Л.В.за участю представника позивача Бережка С.І.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.11.2015 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.01.2016 рокуу справі№ 904/9311/15 Господарського суду Дніпропетровської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доНікопольського комунального підприємства «Нікопольтеплоенерго»простягнення 8 340 042,93 грн ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2015 року до Господарського суду Дніпропетровської області звернулось Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач) з позовними вимогами до Нікопольського комунального підприємства «Нікопольтеплоенерго» (далі - відповідач) про стягнення 8 340 042,93 грн, з яких 463 309,49 грн - 3% річних, 7 554 274,42 грн - інфляційні втрати, нараховані на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) та 322 259,60 грн пені, нарахованої на підставі ст. 549 ЦК України, ст. 230 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) та п. 7.2 договору купівлі-продажу природного газу від 21.12.2012 року № 13/2302-ТЕ-3/ПТ.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу від 21.12.2012 року № 13/2302-ТЕ-3/ПТ в частині належного виконання своїх зобов'язань щодо оплати переданого природного газу, заборгованість за яким була стягнута рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 05.06.2014 року у справі № 904/2440/14.

Відповідач позовні вимоги визнав частково та просив суд зменшити розмір пені на 70 %, посилаючись на збитковість підприємства; тяжкий фінансово-економічний стан через наявність дебіторської заборгованості; відсутність інших джерел прибутку, крім отримання коштів від споживачів за надані послуги;

несвоєчасну оплату населенням теплопостачання, що унеможливлює проведення своєчасних розрахунків з постачальниками природного газу, а також те, що позивач нараховує та стягує інфляційні втрати та 3 % річних, які в повній мірі компенсують знецінення несплачених відповідачем коштів.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 17.11.2015 року у справі № 904/9311/15 (головуючий суддя Ніколенко М.О.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.01.2016 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя Іванов О.Г., судді: Величко Н.Л. та Подобєд І.М.) позов задоволено частково; стягнуто з Нікопольського комунального підприємства "Нікопольтеплоенерго" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 463 309,49 грн - 3% річних, 161 129,80 грн пені, 7 554 274,42 грн - інфляційних втрат та судовий збір у сумі 125 097,65 грн; в частині стягнення 161 129,80 грн пені відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення норм ст.ст. 549, 611, 624 ЦК України, ст. ст. 230 - 233 ГК України та ст.ст. 4, 83 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у стягненні 50 % від заявленої до стягнення пені у сумі 161 129,80 грн та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги щодо стягнення пені у сумі 161 129,80 грн, в якій було відмовлено; в решті оскаржені рішення залишити без змін.

Вищий господарський суд України, перевіривши в межах вимог касаційної скарги (оскарження рішення та постанови суду першої та апеляційної інстанцій в частині відмови в стягненні пені у сумі 161 129,80 грн) фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку, що у задоволенні касаційної скарги слід відмовити з таких підстав.

У рішенні Господарського суду Дніпропетровської області від 05.06.2014 року у справі № 904/2440/14 суди з'ясували, що на виконання договору купівлі-продажу природного газу від 21.12.2012 року № 13/2302-ТЕ-3/ПТ протягом січня-квітня 2013 року та протягом жовтня-грудня 2013 року позивач передав, а відповідач прийняв природний газ обсягом 12797,915 тис.куб.м. на загальну суму 17 755 030,32 грн. Відповідач порушив зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати поставленого природного газу у зв'язку з чим станом на 05.06.2014 року сума основного боргу відповідача за природний газ становила 15 222 980,32 грн, що не заперечувалось відповідачем. У зв'язку з порушенням відповідачем виконання грошового зобов'язання, позивач відповідно до п. 7.2 договору нарахував пеню за період з 14.02.2013 року по 27.03.2014 року у сумі 891 577,78 грн, яку судом було зменшено на 30 % , враховуючи збитковість відповідача.

У справі, що переглядається, суди встановили, що позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у сумі 322 259,60 грн за зобов'язаннями за жовтень - грудень 2013 року, нарахованої за період з 28.03.2014 року по 05.08.2015 року.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що розрахунок пені, наданий позивачем, відповідає чинному законодавству України, дійсним обставинам справи, правильно враховує періоди нарахувань та не містить арифметичних помилок, водночас судом враховано збитковість відповідача, у зв'язку з чим заявлену до стягнення суму пені зменшено на 50 %.

Касаційна скарга не містить жодних доводів та заперечень, які б спростовували висновки судів в цій частині. Доводи касаційної скарги зводяться до оскарження висновку судів про зменшення розміру пені.

Так, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про необхідність зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, на 50 % до 161 129,80 грн, виходячи з того, що відповідач є комунальним підприємством, яке знаходиться у важкому фінансовому стані, незадовільно фінансується з бюджету та є збитковим підприємством, що підтверджується фінансовим звітом. Крім того, суд врахував, що газ відповідно до договору придбаний відповідачем для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами, і причинами виникнення заборгованості за договором в тому числі є, зокрема: несвоєчасні розрахунки цих споживачів за поставлений природний газ та різниця у тарифах на газ.

Крім того, в оскаржуваних судових рішеннях судами встановлено, що позивачем не надано звіту про фінансові результати, з якого вбачалося б, що збитки від операційної діяльності ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" є наслідком заборгованості саме відповідача, а також встановлено, що позивачем не надано будь-яких доказів на підтвердження своїх доводів щодо залучення комерційних кредитів, залучених внаслідок недоотримання та несвоєчасного проведення відповідачем розрахунків за природний газ.

Статтями 193, 199 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК України.

Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 546 ЦК України).

У разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір стягуваних санкцій (ч. 1 ст. 233 ГК України). Аналогічне правило міститься й в ч. 3 ст. 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Право господарського суду зменшити у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, закріплено в п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України.

У п. 3.17.4 своєї постанови від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" пленум Вищого господарського суду України роз'яснив, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ст. 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зважаючи на обставини справи, Вищий господарський суд України вважає, що ухвалюючи рішення у справі про зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій (пені), використовуючи надане суду право п. 3 ст. 83 ГПК України, суд обґрунтовано визнав даний випадок винятковим та правильно застосував до спірних правовідносин норми ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України. Суд касаційної інстанції вважає, що таке зменшення, з огляду на нарахування, крім пені та штрафу, також й інфляційних втрат та трьох процентів річних, а також зважаючи на те, що в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували наявність у позивача збитків у зв'язку з порушенням відповідачем грошового зобов'язання, є співрозмірним в контексті інтересів обох сторін, а не лише відповідача, як помилково вважає позивач.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків місцевого та апеляційного господарських судів, зводяться до необхідності переоцінки встановлених судами обставин та підстав для зменшення пені, що не відноситься до компетенції суду касаційної інстанції відповідно до ст. 1117 ГПК України.

З урахуванням викладеного, Вищий господарський суд України касаційну скаргу залишає без задоволення, а законні та обґрунтовані рішення місцевого та апеляційного господарських судів - без змін.

Судові витрати, пов'язані із сплатою судового збору за розгляд касаційної скарги, відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 49, 1115, 1117, п. 1 ст. 1119, ст.ст. 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.11.2015 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.01.2016 року у справі № 904/9311/15 в частині відмови у стягненні пені у сумі 161 129,80 грн залишити без змін.

Головуючий суддя І.Д. Кондратова

Суддя П.А. Гончарук

Суддя Л.В. Стратієнко