ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2016 року Справа № 914/1438/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Козир Т.П. - головуючого, Гольцової Л.А., Іванової Л.Б.,

за участю представників сторін: позивача - Онищенка І.П. дов. № 138/16 від 1 лютого 2016 року, відповідача - Бекерської О.І. дов. №48 від 20 вересня 2016 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 3 жовтня 2016 року у справі Господарського суду Львівської області за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" про стягнення суми,

УСТАНОВИВ:

У травні 2016 року Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - позивач) звернулась до Львівського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" (далі - відповідач) з позовом про стягнення втрат коштів від інфляції у розмірі 256825 гривень 18коп. та 3 % річних від основного боргу у розмірі 367734 гривні 14 коп. за прострочення грошового зобов'язання на суму 19775782 гривні 86коп., стягнутого за рішенням суду у справі № 5015/7471/11.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 3 серпня 2016 року позовні вимоги задоволено частково.

З Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" на користь Дочірньої компанії "Газ України" НАК "Нафтогаз України" стягнуто 3 % річних у розмірі 64753 гривні 93 коп. та 76301 гривню 85 коп. втрат коштів від інфляції.

У решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 3 жовтня 2016 року апеляційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" НАК "Нафтогаз України" задоволено.

Рішення Господарського суду Львівської області від 3 серпня 2016 року скасовано, прийнято нове, яким позов задоволено повністю.

З Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" на користь Дочірньої компанії "Газ України" НАК "Нафтогаз України" стягнуто 256825 гривень 18 коп. втрат коштів від інфляції та 367734 гривні 14 коп. - 3 % річних.

У задоволенні апеляційної скарги Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" відмовлено.

У касаційній скарзі Львівське міське комунальне підприємство "Львівтеплоенерго" просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 3 жовтня 2016 року у повному обсязі та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Зазначає, що постановою Верховного суду України від 17 лютого 2016 року при розгляді аналогічної справи встановлено, що невиконання грошового зобов'язання за наявності судового рішення про задоволенні вимог кредитора з розстроченням або відстроченням не призводить до наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, за період такого розстрочення або відстрочення.

Вважає помилковими висновки суду про те, що розстрочка, надана рішенням суду, та розстрочка, надана ухвалою суду, мають різну правову природу.

Зазначає, що під час дії розстрочки виконання рішення суду звернення позивача з позовними вимогами про стягнення відсотків річних та інфляційних є неправомірним.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги та вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 14 жовтня 2010 року між Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (постачальник) та Львівським міським комунальним підприємством "Львівтеплоенерго" (покупець) укладено договір № 06/10-1214БО-21 про закупівлю природного газу, відповідно до умов якого постачальник зобов'язувався поставити імпортований природний газ, а покупець зобов'язувався прийняти та оплатити природний газ в обсязі, передбаченому у п. 1.2 договору.

Пунктом 1.2 договору передбачено, що постачальник передає покупцю в період з 1 жовтня 2010 року по 31 грудня 2010 року природний газ з урахуванням вартості його транспортування в обсязі до 14800000 куб.м. на загальну суму 44368544 гривні 34 коп.

Відповідач розрахувався за поставлений газ частково, на суму 24612761гривень 48 коп.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 13 лютого 2012 року у справі № 5015/7471/11 встановлено факт неналежного виконання умов вказаного договору та стягнуто на користь ДК "Газ України" з ЛМКП "Львівтеплоенерго" 19755782 гривні 86 коп. основного боргу, 766445 гривень 35 коп. пені, 900078 гривень 91 коп. втрат коштів від інфляції за період з грудня 2010 року по листопад 2011 року, 564420 гривень 23 коп. - 3 % річних за період з 21 листопада 2010 року по 13 грудня 2011 року, 56460 гривень 00 коп. судового збору.

Дочірня компанія "Газ України" НАК "Нафтогаз України", посилаючись на невиконання відповідачем вказаного судового рішення, звернулась у даній справі з позовом про стягнення 3 % річних у сумі 367734 гривні 14 коп. та втрат коштів від інфляції у розмірі 256825 гривень 18 коп., нарахованих на суму основного боргу у розмірі 19755782 гривні 86 коп. у порядку ст. 625 Цивільного кодексу України.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду про часткове задоволення позову та задовольняючи заявлені позовні вимоги у повному обсязі, апеляційний господарський суд виходив з того, що судом першої інстанції помилково ототожнюється розстрочка виконання рішення суду, яка надається при винесенні рішення по суті спору на підставі ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, з розстрочкою, наданою ухвалою від 23 квітня 2013 року, на підставі ст. 121 Господарського процесуального кодексу України; при цьому, зазначив, що розстрочуючи виконання рішення суду в порядку наведеної норми, суд не може змінювати суті винесеного рішення і не може позбавити кредитора прав, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України. Також зазначив, що наявність розстрочки виконання рішення, наданої ухвалою суду від 23 квітня 2013 року на підставі ст. 121 Господарського процесуального кодексу України на стадії виконання рішення, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє позивача права на отримання сум втрат коштів від інфляції та 3 % річних згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України за період такого розстрочення. У зв'язку з цим визнав помилковими висновки суду першої інстанції про те, що позивач вправі вимагати стягнення сум втрати коштів від інфляції та 3 % річних за несплату боржником лише щомісячних платежів в сумі 919299 гривень 47 коп., визначених ухвалою від 23 квітня 2013 року, тому дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Втім, суд касаційної інстанції не може погодитись з вказаними висновками апеляційного господарського суду та вважає обгрунтованим рішення місцевого господарського суду з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно п. 1 ч. 2 наведеної норми підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За вимогами ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що ухвалою Господарського суду Львівської області від 23 квітня 2013 року у справі № 5015/7471/11 надано розстрочку виконання рішення Господарського суду Львівської області від 13 лютого 2012 року, за яким з Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" стягнуто на користь ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" 19755782 гривень 86 коп. основного боргу, 766445 гривень 35 коп. пені, 900078 гривень 91 коп. втрат коштів від інфляції за період з грудня 2010 року по листопад 2011 року, 564420 гривень 23 коп. - 3 % річних за період з 21 листопада 2010 року по 13 грудня 2011 року, 56460гривень 00 коп. судового збору, на 2 роки з 1 травня 2013 року по 1 травня 2015 року, рівними частинами, щомісяця по 919299 гривень 47 коп.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Сума основного боргу, стягнутого на підставі зазначеного рішення, складає 19755782 гривні 86 коп.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Судами встановлено, що Львівське міське комунальне підприємство "Львівтеплоенерго" за весь період надання розстрочки не здійснило жодної оплати на виконання вказаної ухвали, якою розстрочено виконання рішення суду.

При цьому, розстрочка виконання рішення суду означає виконання цього рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Тобто, розстрочка виконання рішення суду передбачає виконання цього рішення частками у розмірі та строки, встановлені у судовому рішенні.

Встановлено, що розстрочуючи виконання рішення, Господарський суд Львівської області у справі № 5015/7471/11 зобов'язав боржника - Львівське міське комунальне підприємство "Львівтеплоенерго" сплачувати на користь позивача щомісячно по 919299 гривень 47 коп. з 1 травня 2013 року по 1 травня 2015 року.

Згідно вимог ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.

Таким чином, як вірно зазначено місцевим господарським судом, у випадку несплати суми, визначеної судом, позивач набуває права вимагати сплати цієї суми з урахуванням 3 % річних та втрат коштів від інфляції, нарахованих за час прострочення оплати.

При цьому, саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з боржника в судовому порядку сум втрат коштів від інфляції та процентів річних, аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Враховуючи невиконання відповідачем рішення суду про стягнення боргу у строки, визначені судом в ухвалі, постановленій на підставі ст. 121 ГПК України, місцевий господарський суд дійшов юридично мотивованого висновку про те, що з моменту прострочення оплати частини боргу, визначеної в ухвалі про розстрочку виконання судового рішення, у позивача виникло право вимагати сплати втрат коштів від інфляції та три відсотки річних, нарахованих на прострочену частину зобов'язання, з моменту прострочення сплати цієї частини боргу.

З огляду на викладене, здійснивши перерахунок заявлених позивачем до стягнення сум, суд першої інстанції дійшов юридично обгрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" 64753 гривень 93 коп. - 3 % річних та 76301 гривень 85 коп. втрат коштів від інфляції.

Місцевим господарським судом мотивовано відхилено посилання Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" на Закон України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію".

Відповідно до вказаного Закону України та Постанови Кабінету Міністрів України № 894 було передбачено певний порядок списання заборгованості за природний газ та електричну енергію. Вказаним Порядком встановлено, що для списання заборгованості кожен учасник процедури списання утворює комісію з питань списання заборгованості, до складу якої обов'язково входить керівник такого учасника як голова комісії та головний бухгалтер. Комісія визначає обсяг заборгованості, що підлягає списанню, у розрізі контрагентів. Списання заборгованості проводиться на підставі протоколів зазначеної комісії, затверджених її головою. Датою списання заборгованості є дата затвердження протоколу.

Закон втратив чинність 30 червня 2012 року. Оскільки відповідачем, незважаючи на вимоги суду, не надано належних та допустимих доказів дотримання вищенаведеної процедури за час дії Закону, ним не підтверджено право на списання.

Щодо посилань на положення Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу", судом першої інстанції обгрунтовано зазначено, що положення цього Закону про обов'язковість зупинення стосуються виключно виконавчого провадження та заходів примусового виконання та не мають відношення до нарахувань інфляційних втрат та річних після винесення рішення на суму основного боргу. Крім того, на час розгляду справи процедура погашення боргу підприємствами паливно-енергетичного комплексу, згідно Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу", припинила свою дію.

Крім того, висновки суду апеляційної інстанції про різну правову природу рішення та ухвали суду жодним чином не впливають на реалізацію суб'єктивного права позивача вимагати і одержати від боржника задоволення своїх вимог на підставі норми матеріального права, тобто, у даному випадку вимагати оплати простроченої частини боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих на прострочену частину грошового зобов'язання, визначену ухвалою місцевого господарського суду про розстрочення виконання рішення суду.

Враховуючи наведене, постанову апеляційного господарського суду визнати законною та обгрунтованою не можна, тому вона підлягає скасуванню.

Рішення місцевого господарського суду законне та обгрунтоване, прийняте за повного встановлення усіх істотних обставин справи, надання їм належної правової оцінки у сукупності та вірного застосування ч. 1 ст. 530, ч. 2 ст. 625, ст. ст. 599, 610 Цивільного кодексу України, ст. ст. 35, 121 Господарського процесуального кодексу України, отже, підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 3 жовтня 2016 року.

Рішення Господарського суду Львівської області від 3 серпня 2016 року залишити без змін.

Головуючий Т. Козир

Судді Л. Гольцова

Л. Іванова