ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2015 року Справа № 910/7776/15-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Коробенка Г.П. - головуючого (доповідач), Прокопанич Г.К., Мачульського Г.М.розглянувши матеріали касаційної скарги приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 09.06.2015у справігосподарського суду м. Києваза позовомприватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вусо"до1) приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група", 2) товариства з обмеженою відповідальністю "КРКА Україна"простягнення страхового відшкодування в розмірі 6 164, 68 грн.за участю представників сторін:

позивача: не з'явився,

відповідача 1: не з'явився,

відповідача 2: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

ПАТ "Страхова компанія "Вусо" звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до ПАТ "Страхова компанія "Українська страхова група" та ТОВ "КРКА Україна" про стягнення страхового відшкодування в розмірі 6 164,68 грн.

Рішенням господарського суду м. Києва від 20.04.2015 у даній справі, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2015, позов задоволено.

Вказані судові рішення мотивовані обгрунтованістю позовних вимог.

Не погоджуючись з прийнятими рішенням та постановою, ПАТ "Страхова компанія "Українська страхова група" звернулось з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю, мотивуючи скаргу тим, що оскаржувані судові акти ухвалені прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

У відзиві ПАТ "Страхова компанія "Вусо" просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові акти залишити без змін.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить необхідним в задоволенні касаційної скарги відмовити, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 09.04.2011 у м. Харків сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля "Шкода", державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля "Мітсубісі", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить ПАТ "Колос", під керуванням ОСОБА_2, в результаті якої пошкоджено автомобіль"Мітсубісі", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, що підтверджується довідкою ВДАІ.

Постановою Київського районного суду міста Харкова від 29.04.2011 у справі № 2018/3-2579/11/17 ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні вказаного ДТП та притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ст. 124 КпАП України, накладено на винну особу штраф у сумі 340 грн.

Відповідно до Договору добровільного страхування наземного транспорту № 096682-02-21-01 від 25.06.2010, укладеного між ПАТ "Страхова компанія "Вусо" та ПАТ "Колос" застраховано майнові інтереси страхувальника, пов'язані із володінням, користуванням та розпорядженням застрахованим транспортним засобом, а саме - автомобілем марки "Мітсубісі", державний реєстраційний номер НОМЕР_1.

Згідно ст. 25 Закону України "Про страхування" здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування.

Відповідно до умов Договору страхування № 096682-02-21-01, підставою для визначення розміру збитку є рахунок станції технічного обслуговування, рекомендованої страховиком. Крім того, за умовами договору страхове відшкодування визначається без врахування зносу.

Відповідно до рахунків - фактури № 1/26 від 26.04.2011, № 1/16 від 16.05.2011, № 1/24 від 24.05.2011, наряду - замовлення № 52 від 20.04.2011 вартість відновлювального ремонту пошкодженого в результаті ДТП автомобіля "Мітсубісі", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 склала 15 524,00 грн.

На підставі заяви страхувальника про виплату страхового відшкодування від 12.04.2011 та страхового акту з розрахунком суми страхового відшкодування № 1429-02 від 11.05.2011, додатку № 1 до акту від 03.06.2011, додатку № 2 до акту від 25.06.2011 позивач перерахував на рахунок СТО суму страхового відшкодування в розмірі 15524,00 грн.

Статтею 27 Закон України "Про страхування" та ст. 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Перераховані позивачем кошти на користь СТО у розмірі 15 524,00 грн. за ремонт пошкодженого автомобіля є фактичними витратами останнього в розумінні положень ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування", після сплати яких до позивача перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завданий збиток.

Судом встановлено, що, цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_1 під час експлуатації автомобіля "Шкода", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 на час скоєння ДТП була застрахована у відповідача-1 - ПАТ "Страхова компанія "Українська страхова група" відповідно до Договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс № АА/0710791, строк дії з 02.02.2011 по 01.02.2012 включно, страхувальник Фірма "КRКА" Словенія, Представництво в Україні (відповідач-2), забезпечений транспортний засіб автомобіль "Шкода", державний реєстраційний номер НОМЕР_2. Вказаним договором (полісом) передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну становить 50 000 грн., франшиза - 510,00 грн.

Судом також встановлено, що Лісовий Б.М. на момент ДТП був працівником відповідача-2, який будучи власником автомобіля "Шкода", д.н. НОМЕР_2, забезпеченого полісом №АА/0710791, є відповідальним в силу ч. 1 ст. 1172 ЦК України за збитки, заподіяні його працівником під час виконання ним своїх трудових обов'язків.

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо - транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст. 29 Закону України ,"Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до ч. 2 п. 12.1 ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Відповідно до п. 36.6 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.

Таким чином, відповідач -1 та відповідач -2 є особою, на яку полісом №АА/0710791 покладено обов'язок з відшкодування в першому випадку -шкоди, завданої під час експлуатації автомобіля "Шкода", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 на час ДТП, а в другому - суми франшизи.

Позивач звернувся до відповідача-1 з претензією від 12.03.2012 про відшкодування шкоди в порядку регресу в розмірі 15 524,00 грн.

Платіжним дорученням від 12.04.2012 № 3989 відповідачем -1 було сплачено позивачу страхове відшкодування в розмірі 9359,32 грн., з огляду на що позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача -1 суми недоплаченого страхового відшкодування в розмірі 5 654,68 грн. та стягнення з відповідача -2 франшизи в розмірі 510,00 грн., висновок суду про задоволення якого з урахуванням наведеного вище колегія визнає обґрунтованим.

При цьому, встановивши, що позовна давність була перервана поданням позивачем позову до Харківського районного суду Харківської області 26.07.2012 та її перебіг почався заново 04.11.2014, суд попередніх інстанцій з посиланням на ст. 256, 257, 261, 262, 264 ЦК України дійшов правильного висновку щодо звернення позивача з даним позовом до суду в межах встановленого законом строку позовної давності.

Зважаючи на викладене, колегія не вбачає порушення судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, котрі встановлюють правила доказування, розподілу обов'язків доказування, належності й припустимості доказів, порядку збирання і дослідження доказів, та вважає судові рішення такими, що відповідають чинному законодавству України та обставинам справи, отже і підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись ст. 1115, 1117, 1118, 1119- 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні касаційної скарги відмовити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2015 у справі №910/7776/15-г залишити без змін.

Головуючий суддя: Г.П. Коробенко

Судді: Г.К. Прокопанич

Г.М. Мачульський