ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2017 року Справа № 910/14754/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддів:Корсака В.А., Данилової М.В., Сибіги О.М.розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МАІС"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 22.12.2016у справі№ 910/14754/16 Господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "МАІС" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Столичний Млин"простягнення коштів

в судовому засіданні взяли участь представники :

- - позивачаРижий А.А.- - відповідачане з'явився

В С Т А Н О В И В:

В серпні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "МАІС" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Столичний Млин", в якій просило суд стягнути з відповідача на свою користь 63 404,79 грн. пені за період з 01.10.2015 по 14.02.2016, 17 894,29 грн. 3 % річних за період з 01.10.2015 по 23.05.2016 та 17 756,63 грн. інфляційних втрат за період з жовтня 2015 року по квітень 2016 року.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором купівлі-продажу № 104/п від 31.07.2015 в частині оплати.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.10.2016 у справі № 910/14754/16 (суддя Стасюк С.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 62 054,65 грн. пені, 17 894,29 грн. 3% річних, 17 756,63 грн. інфляційних нарахувань. В іншій частині позовних вимог відмовлено за відсутності підстав.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2016 (головуючий Яковлєв М.Л., судді: Чорна Л.В., Скрипка І.М.) вказане рішення суду скасовано в частині стягнення пені та прийнято нове рішення, яким в позові в цій частині відмовлено повністю.

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "МАІС" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції - залишити в силі.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Столичний Млин" не скористалось правом, наданим статтею 1112 Господарського процесуального кодексу України, не надіслало відзив на касаційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується та не реалізувало процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення було повідомлено належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій на підставі поданих до матеріалів справи доказів встановлено, що 31.07.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "МАІС" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Столичний Млин" (покупець) укладено договір № 104/п (далі - договір), за умовами якого, продавець зобов'язався поставити, а покупець прийняти і оплатити зерно пшениці 2, 3 класу, жита прод. (товар), одиниці виміру - тонна (пункти 1.1., 1.2., 1.3. договору).

За умовами пункту 3.4. договору встановлено, що термін та порядок оплати протягом 5 банківських днів по факту поставки зерна відповідачу.

Відповідно до пункту 4 Протоколу погодження ціни від 31.07.2015 (додаткова угода до договору № 104/п від 31.07.2015) оплата здійснюється покупцем на протязі 10 банківських днів з моменту поставки.

На виконання умов договору позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 2 029 127,26 грн., що підтверджується видатковими накладними № 38 від 31.07.2015, № 39 від 01.08.2015, № 40 від 02.08.2015.

Однак, в порушення взятих на себе зобов'язань за спірним договором, відповідач вчасно не оплатив вартість отриманого товару на суму 1 120 000,00 грн.

Таким чином, в зв'язку з тим, що відповідач у визначений договором строк належним чином не виконав свої зобов'язання щодо оплати товару, ТОВ "Маіс" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "Столичний млин" про стягнення 1 120 000,00 грн. заборгованості, 39 168,14 грн. пені та 6 381,22 грн. 3 % річних.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.02.2016 рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2015 у справі № 910/26128/15 про задоволення позову частково змінено та стягнуто з відповідача 1 120 000,00 грн. боргу, 37 297,21 грн. пені та 5 270,96 грн. 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.02.2016 розстрочено виконання рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2015 у справі № 910/26128/15 на три місяці.

Вказаною постановою суду апеляційної інстанції по пов'язаній справі, яка набрала законної сили, було встановлено заборгованість за договором купівлі-продажу № 104/п від 31.07.2015.

Відповідно до ч.3 статті 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Обставини, встановлені судовим рішенням у справі № 910/26128/15 мають преюдиціальне значення для вирішення спору у даній справі.

В обґрунтування свого позову по даній справі ТОВ "Маіс" послалось на те, що зазначені судові рішення у справі № 910/26128/15 фактично були виконані відповідачем 24.05.2016, що на думку позивача, є підставою для стягнення з відповідача пені за період з 01.10.2015 по 14.02.2016 на суму 63 404,79 грн., 3 % річних, нарахованих за період з 01.10.2015 по 23.05.2016 на суму 17 894,29 грн. та інфляційних втрат в розмірі 17 756,63 грн. з жовтня 2015 року по квітень 2016 року за неналежне виконання зобов'язань за договором купівлі-продажу № 104/п від 31.07.2015

Згідно з частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України, які кореспондуються з положеннями статті 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 610, 611 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За своєю правовою природою суми інфляційних втрат та трьох відсотків річних не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Для застосування наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, необхідно, щоб оплату було здійснено поза межами порядку і строків, встановлених договором.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін вказаного договору та не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, а також не позбавляє кредитора права на отримання коштів, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, або виконувалось протягом тривалого періоду, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до моменту повного виконання грошового зобов'язання.

Підставою для задоволення позову в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних стали висновки судів попередніх інстанцій про неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань в частині розрахунків та передбачену ст. 625 ЦК України відповідальність за порушення грошового зобов'язання.

За перевіреними судами розрахунками, у позивача виникло право на стягнення з відповідача 17 756,63 грн. інфляційних втрат з жовтня 2015 року по квітень 2016 року та 17 894,29 грн. 3 % річних за період з 01.10.2015 по 23.05.2016.

Судами попередніх інстанцій задоволено вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних у вказаних розмірах та відмовлено у задоволенні заяви про відповідача про розстрочку виконання судового рішення, оскільки не доведено належними та допустимим доказами наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення.

Прийнята у справі постанова суду апеляційної інстанції оскаржується позивачем в частині відмови у стягнення пені.

Позивач у позові просить стягнути з відповідача на свою користь 63 404,79 грн. пені за період з 01.10.2015 по 14.02.2016 за 94 банківські дні з посиланням на п. 5.3 договору.

Судом першої інстанції здійснено власний перерахунок пені та задоволено пеню на суму 62 054,65 грн. При цьому, судом відмовлено відповідачу у задоволенні клопотання про зменшення пені, у зв'язку з відсутністю підстав.

Так, пунктом 5.3 договору передбачено, що у випадку порушення умов оплати, визначених п.3.4. договору, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі облікової ставки Національного банку України за кожний банківський день прострочення від вартості неоплаченої партії зерна.

Відповідно до частин першої, третьої статті 549 ЦК України та частини першої статті 230 ГК України неустойкою (штрафними санкціями) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За змістом частин четвертої і шостої статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною шостою статті 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі № 3-53гс15.

Як вказувалось вище, за рішенням Господарського суду міста Києва від 26.11.2015 у пов'язаній справі № 910/26128/15, яке змінене постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.02.2016, стягнуто з ТОВ "Столичний млин" на користь ТОВ "Маіс" 37 297,21 грн. пені. При цьому, стягуючи пеню у вказаному розмірі місцевим господарським судом, здійснено посилання на п. 5.4 договору та ст. 232 Господарського кодексу України, якою передбачено, що нарахування пені, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином, суд першої інстанції по даній справі № 910/14754/16, стягнувши пеню у розмірі 62 054,65 грн. за період з 01.10.2015 по 14.02.2016, не звернув увагу, що згідно з п. 5.3 договору поставки визначено, у випадку порушення умов оплати, визначених п.3.4. договору, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі облікової ставки Національного банку України за кожний банківський день прострочення від вартості неоплаченої партії зерна. Тобто, у даному випадку, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Зазначеною нормою передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Необхідно також мати на увазі, що умова договору "…за кожний банківський день прострочення від вартості неоплаченої партії зерна" не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарський кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції, а саме шестимісячного строку.

Тобто, в спірному договорі купівлі-продажу сторони не передбачили іншого в регулюванні правовідносин, ніж те, що передбачено ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України. Вищевказаним п. 5.3 договору купівлі-продажу період нарахування пені не змінено, а саме не передбачено стягнення пені за весь час прострочки виконання договірного зобов`язання по день фактичної оплати. В свою чергу, шестимісячний термін за який може бути стягнуто пеню на договорі вже розглянуто в межах іншої судової справи № 910/26128/15.

Таким чином, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що вимога позивача ТОВ "МАІС" стягнути з ТОВ "Столичний Млин" 63 404,79 грн. пені за період з 01.10.2015 по 14.02.2016 за 94 банківські дні є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції в цій частині є помилковим та підлягає скасуванню.

Викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та пов'язані з вирішенням питання про достовірність поданих ним доказів, які на думку касатора, в зв'язку з вибірковим підходом до їх оцінки були безпідставно відхилені судом апеляційної інстанції, про перевагу одних доказів над іншими і фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки доказів по справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2016 у справі № 910/14754/16 залишити без змін.

Головуючий суддя В. А. Корсак

С у д д і М. В. Данилова

О. М. Сибіга