ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2016 року Справа № 922/2531/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Козир Т.П. - головуючого, Акулової Н.В., Іванової Л.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу Приватного підприємства "Анрі" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 23 вересня 2015 року у справі Господарського суду Харківської області за позовом Приватного підприємства "Анрі" до ТОВ "НПП Ф-Лайн" про стягнення суми,

УСТАНОВИВ:

У квітні 2015 року Приватне підприємство "Анрі" (далі - позивач) звернулось до ТОВ "НПП Ф-Лайн" (далі - відповідач) з позовом про стягнення з відповідача 28987 гривень 20 коп. збитків, 24462 гривень 00 коп. орендної плати за листопад 2014р. - січень 2015р., 5436 гривень 00 коп. вартості експлуатаційних послуг, 1240 гривень 00 коп. пені, 3200 гривень 00 коп. вартості незалежної оцінки.

Позовні вимоги обґрунтовано несвоєчасним поверненням відповідачем за актом приймання-передачі та погіршенням приміщення, що орендоване за договором №09/03-11 від 1 квітня 2011 року, у зв'язку з чим позивач поніс збитки.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 22 червня 2015 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 23 вересня 2015 року апеляційну скаргу Приватного підприємства "Анрі" залишено без задоволення, рішення Господарського суду Харківської області від 22 червня 2015 року - без змін.

У касаційній скарзі Приватне підприємство "Анрі" просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 22 червня 2015 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 23 вересня 2015 року, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Посилається на порушення судами попередніх інстанцій п. 3 ч.1 ст. 3, ст.11, ч. ч. 1, 2 ст. 22, ст. ст. 525, 526, 627, 629, ч.1 ст. 651, ст. 653, ч. 1 ст. 785, ст. 795, ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 188, ч. 1 ст. 193, ст.218, ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України та ст. ст. 32, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.

Представники сторін у судове засідання не з'явились.

Враховуючи, що про час та місце розгляду касаційної скарги сторони повідомлені належним чином, суд вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності.

Обговоривши доводи касаційної скарги та вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 1 квітня 2011 року між Приватним підприємством "Анрі" (орендодавець) та ТОВ "НПП Ф-Лайн" (орендар) укладений договір оренди нерухомого майна №09/03-11 (далі - договір), за умовами п. 1.1.1 якого орендодавець зобов'язується передати орендарю у тимчасове платне користування та володіння частину будівлі "Автоцентру з адміністративними приміщеннями та виставковим залом".

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного Кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ч. 1 ст. 283 Господарського Кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно п. 1.3.1 договору площа приміщення, яка передається орендарю за договором, становить 90,6 кв.м.

Пунктом 1.4.11 сторонами погоджено, що приміщення передається орендарю на підставі акта приймання-передачі, у якому можуть бути зазначені опис його технічного стану, розмір площі, дані про наявність систем забезпечення. Акт приймання-передачі приміщення підписується сторонами в день укладення даного договору.

За п. п. 2.1, 2.2 строк користування орендарем приміщення відповідно до договору становить 12 місяців. Строк оренди починає спливати з дати підписання акту приймання-передачі приміщення і закінчується відповідного числа відповідного місяця відповідного року або в день підписання акту повернення приміщення.

Відповідно до п. п. 3.4.1, 3.4.2, 3.4.3 договору орендар зобов'язаний сплачувати плату за користування приміщенням у розмірах та у термін, що визначаються договором. Орендна плата починає нараховуватись з дати передачі комплексу за актом приймання-передачі. Орендна плата за користування орендарем приміщенням становить 6342 гривні 00 коп. з ПДВ 20%. Орендна плата сплачується орендарем щомісяця, авансом, не пізніше 20-го числа місяця, який передує оплачуваному місяцю.

Згідно п. 6.6.2 договору повернення приміщення орендарем та його передача орендодавцеві здійснюються на підставі акта приймання - передачі (акт повернення), який підписується сторонами.

На виконання умов договору позивач передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування приміщення загальною площею 90,6 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Клочківська, 99-А, що підтверджується актом прийму-передачі до договору № 09/03-11 від 1 квітня 2011 року.

Пунктом 6.5 ст. 6 "Дія, зміна та припинення договору" сторони погодили можливість дострокового розірвання договору.

1 вересня 2014 року листом № 01.09/1 відповідач проінформував позивача про одностороннє розірвання договору оренди нерухомого майна № 09/03-11 від 1 квітня 2011 року з 1 листопада 2014 року.

26 листопада 2014 року позивач направив на адресу відповідача лист №26/11, в якому зазначив, що у зв'язку з тим, що акт повернення приміщення сторонами не підписаний, відбувається нарахування орендної плати. Крім того, в даному листі запропоновано відповідачеві 28 листопада 2014 року прибути для повернення орендованого приміщення

Також у вищезазначеному листі вказано про повторне повідомлення відповідача про необхідність повернення приміщення на підставі акту приймання-передачі, однак, доказів направлення (вручення) позивачем відповідачу відповідного листа раніше, ніж 26 листопада 2014 року, до матеріалів справи не надано.

Листами № 26.11/1 від 26 листопада 2014 року, № 28.11/1 від 28 листопада 2014 року, № 01.12/1 від 1 грудня 2014 року відповідач вказував на те, що звільнив приміщення 31 жовтня 2014 року та просив позивача підписати відповідний акт прийому-передачі приміщення.

Листом № 01/12 від 1 грудня 2014 року позивач повідомив відповідача про те, що 28 листопада 2014 року при зустрічі з представником орендаря та підрядними організаціями було встановлено, що орендоване приміщення потребує відновлення, а саме: значно пошкоджено стіни приміщення отворами для дюбель-шурупів, що добре видно на фотографіях, що додаються. В листі зазначений перелік робіт, які необхідно здійснити та вартість таких робіт у сумі 19514 гривень 00 грн. Також у листі запропоновано відповідачу здійснити протягом 7 (семи) календарних днів відновлення приміщення до вимог договору та Цивільного кодексу України, для чого провести види робіт, зазначених у даному листі, після чого буде прийнято приміщення та підписано акт прийому-передачі приміщення фактичною датою передачі приміщення.

Листом № 02.12/1 від 2 грудня 2014 року відповідач повідомив позивача про те, що отвори для дюбель-шурупів були зроблені під час дії договору, укладеного з ТОВ "Дизайн-Люкс", яке і прийняло приміщення від відповідача без зауважень, при цьому приміщення від позивача приймалось відповідачем вже з відповідними отворами.

Позивач листом № 03/12 від 3 грудня 2014 року повторно звернув увагу відповідача на те, що приміщення буде прийнято за актом приймання-передачі лише після усунення зазначених недоліків.

Відповідач листом № 08.12./1 від 8 грудня 2014 року знову просив прийняти приміщення та вказував, що суборендар прийняв у нього приміщення без зауважень.

Приватне підприємство "Анрі" заявило вимогу про зобов'язання ТОВ "НПП Ф-Лайн" сплатити орендну плату та експлуатаційні витрати за період з листопада 2014 по січень 2015 року, оскільки відповідач не повернув орендоване приміщення за актом приймання передачі.

Відповідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст. 626 Цивільного Кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

За ст. 3 Цивільного кодексу України вбачається, що однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 180 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості.

Відповідно до статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом та договором.

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозицію про це другій стороні за договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 651 Цивільного Кодексу України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Згідно 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Пунктом 6.5 ст. 6 "Дія, зміна та припинення договору", сторони погодили можливість дострокового розірвання договору.

Скориставшись своїм правом, відповідач 1 вересня 2014 року листом № 01.09/1 повідомив позивача про одностороннє розірвання договору оренди нерухомого майна №09/03-11 від 1 квітня 2011 року з 1 листопада 2014 року.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли до юридично обґрунтованого висновку, що договір оренди нерухомого майна №09/03-11 від 1 квітня 2011 року вважається розірваними з 1 листопада 2014 року.

Відповідач станом на 31 жовтня 2014 року звільнив займане приміщення, що визнається позивачем.

Судами встановлено, що орендарем було вжито дії щодо повернення орендованого приміщення орендодавцю шляхом направлення останньому листа з пропозицією скласти акт прийому-передачі, а в подальшому шляхом направлення для підписання акту приймання-передачі. При цьому, протягом двох місяців з дати отримання повідомлення про дострокове розірвання договору оренди, позивачем не пред'являлось жодної претензії до відповідача стосовно стану приміщення.

Таким чином, акт повернення орендованого майна після закінчення строку дії договору сторони не підписали у зв'язку з посиланням позивача на те, що приміщення перебуває у незадовільному стані.

Відповідно до ч. 1 ст. 785, ч. 2 ст. 795 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу або у стані, який було обумовлено в договорі. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

Пунктом 6.2.2 договору передбачено обов'язок орендодавця прийняти від орендаря об'єкт оренди за актом приймання-передачі, тобто, обов'язку орендаря повернути орендоване приміщення після закінчення строку дії договору кореспондує зустрічний обов'язок орендодавця прийняти це приміщення за актом приймання-передачі.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. ст. 525, 526 Цивільного Кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За ч. 1 ст. 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обігу, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора (ч. 4 ст. 612 ЦК України).

Таким чином, у зв'язку з припиненням договору оренди орендодавець має право вимагати сплати орендної плати лише у випадку фактичного користуванням орендованим майном. При цьому, якщо приміщення відповідачем було звільнено, навіть за умови погіршення речі, переданої у найм, орендодавець не може ухилятись від прийняття майна з оренди та підписання акту про його повернення, одночасно вимагаючи сплати орендної плати за цей час, оскільки орендар не використовує та не займає об'єкт оренди, а тому суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що у розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України, позивач є кредитором, що прострочив прийняття належного виконання з приймання приміщення.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій підставно відмовили у задоволенні позовних вимог.

Суд касаційної інстанції відхиляє посилання позивача на наявність обставин для стягнення з відповідача збитків з огляду на наступне.

Судами встановлено, що позивач в обґрунтування своїх позовних вимог виходив з того, що приміщення було передано відповідачу в належному стані, а останнім зроблені отвори, які залишились від дупель-шурупів, що спотворило зовнішній вигляд приміщення, внаслідок чого позивач вимушений був зробити ремонт.

Відповідач визнає, що ним дійсно були зроблені отвори, однак, ще до того, як був укладений спірний договір оренди, а отже, відповідно до акту приймання-передачі приміщення від 1 квітня 2011 року, позивачем відповідачу було передано приміщення вже з отворами, при цьому позивачем не заявлялось ніяких претензій до відповідача.

Також встановлено та вбачається з матеріалів справи, що відповідач орендував спірне приміщення у ТОВ "Дизайн-Люкс" на підставі договору суборенди № 13/13С від 19 січня 2011 року, який був достроково розірваний з 3 березня 2011 року.

31 березня 2011 року відповідач повернув ТОВ "Дизайн-Люкс" приміщення загальною площею 90,6 кв. м., розташоване за адресою : м. Харків, вул. Клочківська, 99-А, відповідно до акту приймання-передачі. В акті приймання-передачі від 31 березня 2011 року зазначено, що приміщення повертається у задовільному стані.

1 квітня 2011 року відповідачем укладений договір оренди того самого приміщення, а саме площею 90,6 кв. м., розташоване за адресою : м. Харків, вул. Клочківська, 99-А, з позивачем.

В акті прийому-передачі від 1 квітня 2011 року до договору № 09/03-11 зазначено, що ніяких претензій сторони одна до другої не мали, про наявність або відсутність отворів нічого не вказано, при цьому фотографії стану приміщення на 1 квітня 2011 року сторонами не робились.

Згідно ст. 224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

За ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відшкодування збитків є мірою відповідальності, що застосовується за наявності збитків, протиправності дій особи, причинного зв'язку між діями такої особи та збитками та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки. Обов'язок доказування наявності шкоди та протиправності поведінки заподіювача шкоди.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права(реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

При цьому, відповідно до вимог ч. 2 ст. 623 Цивільного кодексу України, розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, повинен бути реальним та доведеним позивачем.

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки; збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Водночас, судами встановлено, що станом на час вирішення спору по суті позивачем не підтверджено наявності протиправної поведінки (вини) відповідача та причинного зв'язку між діями останнього та завданими позивачу збитками.

За таких обставин суди першої та апеляційної інстанції повністю перевірили всі доводи сторін, повно встановили всі юридично значимі обставини справи, правильно визначили правовідносини сторін і застосували до них норми матеріального і процесуального права та дійшли юридично вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги, що стосуються переоцінки доказів, суд касаційної інстанції залишає поза увагою як такі, що виходять за межі його повноважень.

З огляду на викладене, рішення та постанова судів попередніх інстанцій законні та обґрунтовані, а тому зміні чи скасуванню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117 - 1119,11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 23 вересня 2015 року - без зміни.

Головуючий Т. Козир

Судді Н. Акулова

Л. Іванова