ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2016 року Справа № 910/19650/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Коробенка Г.П.- головуючого (доповідач), Мачульського Г.М., Полянського А.Г.,розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Круїз Продукт"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 23.12.2015у справі№ 910/19650/15 Господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ІТАК"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Круїз Продукт"простягнення штрафних санкцій (471 500,28 грн.)

за участю представників:

позивача: Жигалюк Ю.С. (представник за дов. від 12.01.2016 №б/н),

відповідача: Клименко І.В. (представник за дов. від 10.06.2015 №б/н)

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "Ітак" звернулось з уточненим позовом до ТОВ "Круїз Продукт" про стягнення 62665,89 грн. пені, 177703,64 грн. інфляційних втрат, 231130, 75 грн. 0, 2% за користування грошовими коштами.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач в порушення умов договору поставки №44 від 18.02.2013 вчасно не розрахувався за поставлений товар, внаслідок чого за період прострочення зобов'язань позивач нарахував відповідачу пеню, відсотки та інфляційні втрати.

Рішенням господарського суду міста Києва від 13.10.2015 у справі № 910/19650/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.12.2015, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Круїз Продукт" на користь ТОВ "ІТАК" 54 633, 78 грн. пені, 177 703, 64 грн. інфляційних втрат та витрати по сплаті судового збору у розмірі 4 646, 74 грн.. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що позивачем доведено, а відповідачем не спростовано порушення строків оплати за поставлений товар, внаслідок чого виникла заборгованість. Здійснивши перерахунок заявленої до стягнення суми, судом першої та апеляційної інстанцій частково задоволено позовні вимоги про стягнення пені та інфляційних втрат. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 0,2% річних користування грошовими коштами судом відмовлено, оскільки вказані штрафні санкції, враховуючи спосіб їх обчислення за кожен день прострочення, підпадають під визначення пені, яка вже нарахована позивачем.

Не погоджуючись з прийнятими у справі рішенням та постановою, ТОВ "Круїз Продукт" звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права. Зокрема скаржник не погоджується зі сплатою 3% річних та інфляційних витрат, оскільки, як він зазначає, по-перше, незрозумілим є період за який позивач просить нарахувати 3% річних та індекс інфляції; по-друге, зобов'язання відповідача у даній справі не є грошовими; по-третє, сплата 3% річних та інфляційних витрат не передбачена умовами самого договору поставки.

У відзиві ТОВ "Ітак" просить в задоволенні касаційної скарги відмовити.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить необхідним в задоволенні касаційної скарги відмовити, враховуючи наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 18.02.2013 між ТОВ "Ітак" (постачальник) та ТОВ "Круїз Продукт" (покупець) було укладено Договір поставки № 44 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник на замовлення покупця зобов'язується виготовити флексографічним способом та передати у власність покупця друковану продукцію, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити продукцію на умовах даного Договору.

Відповідно до п. 1.3. Договору постачальник на замовлення покупця також виготовляє фотополімерне кліше, яке оплачується покупцем окремо від продукції згідно рахунку-фактури у формі 100% передоплати до початку виконання робіт.

Власником фотополімерного кліше є покупець (п. 1.4. Договору).

За умовами п. 1.5. Договору вважається, що постачальник належним чином виконав взяті на себе зобов'язання по виготовленню фотополімерногокліше і воно повністю відповідає вимогам покупця та є належної якості з моменту підписання акту приймання-передачі виконаних робіт сторонами.

Згідно з п. 11.1. Договору даний Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2014, проте у будь-якому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань за Договором.

21.02.2013 між сторонами було укладено Додаткову угоду №1 до Договору, у відповідності до якої сторони змінили п. 2.2. Договору та виклали його в наступній редакції:

"Оплата за окрему партію продукції здійснюється в національній валюті України на підставі рахунку-фактури наступним чином:

- 100% вартість продукції протягом 60 календарних днів після отримання продукції покупцем, шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника".

Судом встановлено, що на виконання умов Договору позивач передав відповідачу продукцію на загальну суму 1 187 284, 40 грн.

З метою оплати поставленого товару та виконаних робіт позивач виставив відповідачу відповідні рахунки-фактури, які останнім вчасно оплачені не були, що зумовило звернення позивача з даним позовом про стягнення з відповідача штрафних санкцій у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань в частині своєчасної оплати товару у відповідності до умов Договору.

Відповідно до ст.ст. 525, 526, 629 ЦК України та ст. 193 ГК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, зокрема, стягнення пені та порядок її нарахування, передбачено ст. 549 ЦК України, ст.ст. 230-232 ГК України, а також Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

З матеріалів справи слідує, що пунктом 6.2. Договору сторони визначили, що за порушення покупцем п. 2.2. або п. 4.2. Договору останній сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості партії продукції за кожний день прострочення, а також суму відсотків за користування грошовими коштами за кожний день прострочення оплати.

Перевіривши розрахунок пені, суд першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову про стягнення пені в розмірі 54 633, 78 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок заявленої до стягнення суми, суд встановив, що позивачем невірно нараховано інфляційні втрати, а саме помісячно, а не за періоди існування відповідної суми боргу шляхом перемноження місячних індексів інфляції, з урахуванням чого судом першої та апеляційної інстанції позовні вимоги в цій частині задоволено на суму 177703, 64 грн., оскільки клопотання про вихід суду за межі позовних вимог позивач не заявляв.

Щодо позовних вимог в частині стягнення 0,2% річних за користування грошовими коштами, то згідно з п. 2.3. Договору сторони встановили, що у разі несвоєчасної оплати продукції, з дати виникнення простроченої заборгованості, на суму заборгованості нараховуються відсотки за користування грошовими коштами по ставці 0,2 % за кожний день користування. Сплата відсотків здійснюється в строк протягом трьох банківських днів після їх нарахування та проводиться в гривнях на поточний рахунок постачальника.

Натомість, вiдповiдно до ч. 3 ст. 692 ЦК України, у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентiв за користування чужими грошовими коштами.

Частиною 3 ст. 692 ЦК України конкретизовано визначений ст. 536 цього Кодексу обов'язок боржника сплачувати встановлений договором або законом розмiр процентiв за користування чужими грошовими коштами та передбачене ст. 625 цього Кодексу право продавця вимагати вiд покупця сплати 3% рiчних за весь час прострочення, якщо iнший розмiр процентiв не встановлений договором або законом.

У розумiннi зазначених статей проценти є не вiдповiдальнiстю, а платою за час користування грошима, що не були своєчасно сплаченi боржником.

Як правильно зазначено судом попередніх інстанцій, зi змiсту цих статей випливає, що договором може бути встановлено iнший розмiр процентiв рiчних, а не iнший спосiб їх обчислення.

Згiдно з ч.3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За своєю правовою природою проценти за користування чужими грошовими коштами, передбаченi п. 6.2 договору за кожен день прострочення охоплюються визначенням пенi, яку, як зазначено вище, стягнуто з вiдповiдача в розмірі 54 633,78 грн. на пiдставi п. 6.2 договору.

З огляду на зазначене суд попередніх інстанцій дійшов правильного висновку, що умовами договору передбачено подвiйне стягнення пенi за несвоєчасне виконання зобов'язання покупцем, що, в свою чергу, не узгоджується з приписами ст. 61 Конституцiї України, вiдповiдно до якої нiхто не може бути двiчi притягнений до юридичної вiдповiдальностi одного виду за одне й те саме правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 01.07.2014 у справi №5010/1575/2012-20/83.

Враховуючи викладене, висновок суду першої та апеляцій про відмову в позові в частині стягнення 0,2% річних за користування грошовими коштами на підставі п.2.3. Договору, колегія суддів визнає правомірним та обгрунтованим.

Згідно з п.1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення коли визнає, що вони прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не спростовують висновків викладених в оскаржуваній постанові і не можуть бути підставою для її зміни чи скасування, оскільки вона відповідають чинному законодавству України і обставинам справи.

Керуючись ст. 1115, 1117, 1118, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні касаційної скарги відмовити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.12.2015 у справі №910/19650/15 залишити без змін.

Головуючий суддя: Г.П. Коробенко

Судді: Г.М. Мачульський

А.Г. Полянський