Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 грудня 2014 року м. Київ К/9991/81321/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Бухтіярової І.О. Костенка М.І. розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.06.2012 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2012 р.

у справі № 2а-767/12/2070

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-технічне підприємство «Трансгаздіагностика»

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про визнання незаконними дій та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-технічне підприємство «Трансгаздіагностика» (далі - позивач, ТОВ «НТП «Трансгаздіагностика») звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова (далі - відповідач, ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просило суд: - визнати протиправними дії ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «НТП «Трансгаздіагностика», в результаті якої складено акт № 6134/2305/33412937 від 20.12.2011 р.; - визнати протиправними дії ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова щодо складання акту № 6134/2305/33412937 від 20.12.2011 р. про результати документальної виїзної перевірки ТОВ «НТП «Трансгаздіагностика»; - скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова № 0000052305 від 04.01.2011 р.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 18.06.2012 р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2012 р., адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправним дії ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «НТП «Трансгаздіагностика», за результатами якої складено акт № 6134/2305/33412937 від 20.12.2011 р.; скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова № 0000052305 від 04.01.2011 р.; у задоволенні адміністративного позову в іншій частині позовних вимог - відмовлено; вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.06.2012 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2012 р. в частині задоволення позовних вимог і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування доводів касаційної скарги касатор посилався на прийняття оскаржуваних судових рішень з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Позивач у письмових запереченнях проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржувані судові рішення законними, обґрунтованими та прийнятими у відповідності до норм законодавства, а тому просив суд касаційну скаргу податкового органу залишити без задоволення, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 07.12.2011 р. по 13.12.2011 р., на підставі направлення від 07.12.2011 р. № 2406, наказу від 07.12.2011 р. № 2593, посадовою особою ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова згідно з підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «НТП «Трансгаздіагностика» з питань перевірки відомостей взаємовідносин з ТОВ «Тех-Агроремпоставка», ТОВ «Промспец Консалтинг» за період з 01.01.2010 р. по 30.09.2011 р., за результатами якої складено акт від 20.12.2011 р. № 6134/2305/33412937 та зроблено висновок про порушення позивачем вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2, 200.3 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит за період, що перевірявся, на загальну суму 379 006 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 04.01.2011 р. № 0000052305, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 470 150,50 грн., у тому числі 379 006 грн. - основний платіж та 91 144,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції (штрафи).

Як вбачається із акту перевірки № 6134/2305/33412937 від 20.12.2011 р., підставою для донарахування позивачу вказаного податкового зобов'язання, слугували твердження перевіряючих про безпідставне формування позивачем податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «Тех-Агроремпоставка», ТОВ «Промспец Консалтинг», оскільки за твердженням податкового органу, з посиланням на акти перевірок вказаних контрагентів позивача, фінансово-господарська діяльність останніх здійснювалась ними поза межами правового поля, у контрагентів позивача відсутні умови, необхідні для здійснення господарської діяльності.

Заперечуючи такі висновки податкового органу, суди попередніх інстанцій задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування спірного податкового повідомлення-рішення, виходили з того, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення, а висновки викладені в акті податкової перевірки не узгоджуються з нормами матеріального права.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такою позицією судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, згідно підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», вважається дата здійснення першої з подій: - або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; - або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» забороняється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Вказані вище положення Закону України «Про податок на додану вартість» кореспондуються з нормами Податкового кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2011 р.

Так, згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Пунктами 201.4, 201.6 статті 201 Податкового Кодексу України, встановлено, що податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Також, згідно пунктів 36.1, 36.5 статті 36, пункту 38.1 статті 38, пункту 44.1 статті 44, пункту 47.1 статті 47, пункту 49.2 статті 49 Податкового кодексу України, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Таким чином, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Вказана позиція узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), де Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

При цьому необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт реальності придбання товарів (послуг), вартість яких відноситься до податкового кредиту з податку на додану вартість. Для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару (послуг) мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, у перевіреному податковим органом періоді позивачем, в межах своєї господарської діяльності, було укладено ряд правочинів зі своїми контрагентами - ТОВ «Тех-Агроремпоставка», ТОВ «Промспец Консалтинг».

В матеріалах справи в повному об'ємі наявні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами. Зазначені документи складені за результатами проведених операцій та з дотриманням вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статті 44, статті 201 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704) і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

Таким чином, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність нарахування податкового кредиту, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарських операцій не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з вказаними контрагентами за період, що перевірявся, а відтак, вони не можуть бути покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення.

Оскільки судами встановлено невідповідність законодавству винесеного податкового повідомлення-рішення від 04.01.2011 р. № 0000052305, вимоги щодо скасування останнього були обґрунтовано задоволені.

Щодо вимог позивача про визнання протиправними дій відповідача по формуванню акту перевірки № 6134/2305/33412937 від 20.12.2011 р., колегія суддів касаційної інстанції погоджується з позицією судів попередніх інстанцій щодо необґрунтованості вказаних вимог та зазначає наступне.

Так, Порядок оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010 р. №984, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12.01.2011 р. за № 34/18772.

Відповідно до пункту 3 вказаного Порядку акт - це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Згідно абзацу 4 пункту 86.1 статті 86 Податкового кодексу України у разі незгоди платника податків з висновками акта такий платник зобов'язаний підписати такий акт перевірки із зауваженнями, які він має право надати разом з підписаним примірником акта або окремо у строки, передбачені цим Кодексом.

З наведеного вбачається, що акт перевірки є носієм доказової інформації, яка в подальшому має використовуватися контролюючим органом для прийняття рішення щодо визначення платникові податків грошових зобов'язань. При цьому акт складається посадовими особами контролюючого органу і не містить волевиявлення самого органу щодо виявлених посадовими особами фактів.

Крім того, висновки акту перевірки не є остаточними, оскільки відповідно до пункту 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, платник податків вправі надати свої заперечення до відповідного акту, що можуть бути в подальшому враховані контролюючим органом під час вирішення питання про здійснення нарахування грошових зобов'язань за результатами перевірки. Висновки ж посадових осіб, зазначені в акті перевірки, є лише думкою цих осіб щодо поведінки платника податків. Питання щодо визначення грошового зобов'язання платників податків за результатами перевірок, відповідно до статті 58 Податкового кодексу України, вирішує контролюючий орган, а не посадові особи, що здійснювали перевірку.

Згідно з пунктом 86.8 статті 86 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення приймається керівником податкового органу (його заступником).

Таким чином, з вищевикладеного вбачається, що ані акт перевірки, ані дії посадових осіб із включення до такого акту певних висновків не породжують правових наслідків для платника податків, тобто не змінюють стану його суб'єктивних прав та не створюють жодних додаткових обов'язків для платника податків, тобто не порушують права платника податків.

Разом тим, суд касаційної інстанції на може погодитись з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дій ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «НТП «Трансгаздіагностика», в результаті якої складено акт № 6134/2305/33412937 від 20.12.2011 р. з огляду на наступне.

Так, згідно правової позиції Верховного Суду України, визначеній у постанові від 24.12.2010 р. у справі № 21-25а10, платник податку який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки щодо нього, має захищати свої права шляхом не допуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до податкової перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється контролюючими органами.

Таким чином, позови платників податків, спрямовані на оскарження рішень (у тому числі наказів про призначення перевірки), дій або бездіяльності контролюючих органів щодо призначення та/або проведення перевірок можуть бути задоволені лише в тому разі, якщо до моменту винесення судового рішення не відбулося допуску посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки, в іншому разі в задоволенні відповідних позовів має бути відмовлено.

Виходячи з вищезазначеного та враховуючи, що допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні та проведенні податкової перевірки та те, що задоволення позову в цій частині не призводить до відновлення порушених прав платника податків, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку про відмову ТОВ «НТП «Трансгаздіагностика» у задоволенні позову в частині визнання протиправними дій ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова щодо проведення позапланової виїзної перевірки.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова від 04.01.2011 р. № 0000052305. В частині визнання протиправними дій ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «НТП «Трансгаздіагностика», в результаті якої складено акт № 6134/2305/33412937 від 20.12.2011 р., висновки судів першої та апеляційної інстанції є помилковими.

Відповідно до статті 225 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим лише в частині.

На підставі викладеного, керуючись статтями 222, 223, 225, 229, 230, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.06.2012 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2012 р. у справі № 2а-767/12/2070 в частині задоволення позову про визнання протиправними дій ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «НТП «Трансгаздіагностика», за результатами якої складено акт № 6134/2305/33412937 від 20.12.2011 р. - скасувати. У позові в цій частині відмовити.

В решті постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.06.2012 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2012 р. у справі № 2а-767/12/2070 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова (підпис) М.І. Костенко