ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" грудня 2016 р. м. Київ К/800/63622/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Заїки М.М.,

суддів Загороднього А.Ф.,

Кобилянського М.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Одеса на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Одеса про перерахунок щомісячних страхових виплат,

встановила:

У січні 2012 ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Одеса (далі - відділення Фонду) про визнання протиправними дій щодо здійснення з 01 січня 2004 року щомісячних страхових виплат у зв'язку з втратою працездатності, пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, виходячи з меншого розміру, ніж п'ятикратний розмір мінімальної заробітної плати; зобов'язання відповідача виплатити позивачу 117928,40 грн недоплачених щомісячних страхових виплат у зв'язку з професійним захворюванням, виходячи із п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати за період з 01 січня 2004 року по 01 лютого 2012 року; зобов'язання відповідача з 01 лютого 2012 року нараховувати та виплачувати позивачу щомісячні страхові виплати в розмірі, встановленому статтею 1197 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) до зміни обставин, що тягнуть перерахунок страхових виплат.

На обґрунтування позову послався на те, що розмір страхових виплат мав обчислюватися відповідно до положень статті 1197 ЦК України, виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, а не згідно з положеннями Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1105-XIV).

Постановою Київського районного суду м. Одеси від 23 березня 2012 року позов задоволено.

Визнано незаконними дії відділення Фонду щодо відмови у проведенні перерахунку щомісячної страхової виплати.

Стягнуто з відповідача заборгованість зі сплати щомісячних страхових виплат з 01 січня 2004 року по 01 лютого 2012 року у розмірі 117928,40 грн.

Зобов'язано відділення Фонду проводити щомісячні виплати у розмірі 3219 грн та здійснювати перерахунок соціальної виплати з кожним підвищенням мінімальної заробітної плати згідно діючого законодавства.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.

Позовні вимоги ОСОБА_2 в частині стягнення з відділення Фонду заборгованості зі сплати щомісячних страхових виплат за період з 01 січня 2004 року по 27 липня 2011 року залишено без розгляду.

Зобов'язано відділення Фонду здійснити перерахунок розміру щомісячної страхової виплати позивачу, починаючи з 28 липня 2011 року по 27 січня 2012 року у відповідності до статті 1197 ЦК України, виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати із урахуванням офіційно встановленого рівня інфляції та провести виплату різниці за період з 28 липня 2011 року по 27 січня 2012 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, відділення Фонду подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо правильності застосування ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 24 січня 2002 року з ОСОБА_2, який працював в Пасажирському вагонному депо Одеса-Головна Одеської залізниці на посаді водія автомобіля ВАЗ, стався нещасний випадок, що підтверджується Актом № 1 про нещасний випадок на виробництві від 1 лютого 2002 року.

Висновком Одеської Травматологічної спеціалізованої медико-соціальної комісії від 22 жовтня 2002 року встановлено втрату 35 % працездатності позивача та визнано його інвалідом ІІІ групи.

12 листопада 2002 року позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення страхових виплат у зв'язку з нещасним випадком на виробництві.

Постановою відділення Фонду від 12 листопада 2002 року № 823/1 ОСОБА_2 з 22 жовтня 2002 року по 22 жовтня 2003 року відповідно до Закону № 1105-XIV призначені страхові виплати, виходячи із розміру середньої заробітної плати.

Медико-соціальна (експертна) комісія: 07 вересня 2004 року позивачу повторно встановила ІІІ групу інвалідності та втрату професійної працездатності у розмірі 35 % на період з 07 вересня 2004 року по 07 вересня 2005 року; 27 вересня 2005 року - ІІ групу інвалідності та втрату професійної працездатності у розмірі 60 % з 07 вересня 2005 року по 27 вересня 2006 року; 24 жовтня 2006 року - ІІ групу інвалідності та втрату професійної працездатності у розмірі 60 % з 27 вересня 2006 року по 24 жовтня 2007 року; 04 грудня 2007 року - ІІ групу інвалідності та втрату професійної працездатності у розмірі 60 % з 24 грудня 2007 року по 04 грудня 2008 року; 27 січня 2009 року - ІІ групу інвалідності та втрату професійної працездатності у розмірі 60 % з 09 грудня 2009 року по 27 січня 2010 року; 16 лютого 2010 року - ІІ групу інвалідності та 60% втрати професійної працездатності безстроково з 27 січня 2010 року.

Вважаючи, що розмір страхових виплат мав обчислюватися відділенням Фонду відповідно до положень статті 1197 ЦК України, виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, а не згідно з положеннями Закону № 1105-XIV, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що пріоритетному застосуванню до спірних правовідносин підлягають положення ЦК України як такі, що набрали чинності пізніше, ніж Закон № 1105-XIV та відповідно, про неправомірність здійснення страхових виплат з урахуванням розміру середньої заробітної плати.

Колегія суддів касаційної інстанції не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, виходячи з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 1105-XIV законодавство про страхування від нещасного випадку складається із Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР, цього Закону Кодексу законів про працю України, Закону України від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII «Про охорону праці» та інших нормативно-правових актів.

Правове регулювання страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання за своїм завданням та сферою дії є дещо відмінним від правового регулювання цивільно-правових відносин у цілому.

Це підтверджується тим, що згідно з частиною другою статті 999 ЦК України до відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Частиною першою статті 34 Закону № 1105-XIV встановлено, що сума щомісячної страхової виплати встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності та середньомісячного заробітку, що потерпілий мав до ушкодження здоров'я.

Водночас відповідно до частини першої статті 1197 ЦК України розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності - загальної працездатності.

Середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється за бажанням потерпілого за дванадцять або за три останні календарні місяці роботи, що передували ушкодженню здоров'я або втраті працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я. Якщо середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого є меншим від п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, розмір втраченого заробітку (доходу) обчислюється виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати.

Аналізуючи наведені норми права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що до правовідносин, що виникли в цій справі необхідно застосувати норми статті 34 Закону № 1105-XIV як спеціального без субсидіарного (додаткового) застосування правила, наведеного в абзаці другому частини першої статті 1197 ЦК України.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права висловлена Верховним Судом України у постановах від 25 листопада 2014 року № 21-503а14 та від 8 вересня 2015 року № 21-607а15.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо обґрунтованості вимог ОСОБА_2 та задоволення позову про перерахунок щомісячних страхових виплат.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга відділення Фонду підлягає задоволенню. Постанову Київського районного суду м. Одеси від 23 березня 2012 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2013 року необхідно скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

постановила:

Касаційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Одеса задовольнити.

Постанову Київського районного суду м. Одеси від 23 березня 2012 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Одеса про перерахунок щомісячних страхових виплат - скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Одеса про перерахунок щомісячних страхових виплат - відмовити.

Постанова може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий - суддя Заїка М.М.

судді: Загородній А.Ф.

Кобилянський М.Г.