Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 16.05.2019 року у справі №188/1815/17

Постанова

Іменем України

27 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 188/1815/17

провадження № 61-8915св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 28 березня 2018 року у складі судді Ніколаєвої І. К. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 березня 2019 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А.,

Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", зараз акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", (далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 12 червня 2008 року між банком та

ОСОБА_1 укладено кредитний договір № б/н, відповідно до умов якого відповідач отримала грошові кошти (кредит) у розмірі 21 600,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Внаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 своїх кредитних зобов'язань, станом на 30 листопада 2017 року, утворилась заборгованість у розмірі

87 947,62 грн, яка складалася із: заборгованості за кредитом - 6 979,38 грн; заборгованості за процентами за користування кредитом - 73 246,40 грн; заборгованості за пенею та комісією - 3 295,76 грн; штрафів відповідно до пункту
8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 250,00 грн (фіксована частина), 4
176,08 грн (процентна складова).

З урахуванням викладеного, АТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути з

ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за договором кредиту в розмірі

87 947,62 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області

від 28 березня 2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог, місцевий суд виходив із недоведеності заявлених вимог, оскільки розрахунок заборгованості наданий позивачем є некоректним та має невідповідність з договором, зміст позовної заяви та зміст кредитного договору є різними.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 березня 2019 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" залишено без задоволення.

Рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області

від 28 березня 2018 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" без задоволення, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції та додатково вказав про те, що банком не було надано суду доказів на підтвердження того, що відповідач дійсно отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 21 600,00 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 22,8 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, оскільки вказані суттєві умови кредитного договору - сума кредиту та відсоткова ставка, відсутні в наданій банком Анкеті-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

25 квітня 2019 року АТ КБ "ПриватБанк" через засоби поштового зв'язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 28 березня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 березня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій було неналежно чином досліджено докази по справі та неправильно витлумачено та застосовано норми матеріального права. Позивачем було надано суду: розрахунок заборгованості, копію заяви від 12 червня 2008 року, виписку по рахунку, Тарифи, Умови та правила надання банківських послуг.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 16 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області.

Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За таких обставин розгляд касаційної скарги АТ КБ "ПриватБанк" на рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 28 березня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 березня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого

2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною 1 статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Короткий зміст фактичних обставин справи

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 12 червня 2008 року між АТ
КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено договір б/н про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг.

За умовами вказаного договору позичальник отримала кредит у розмірі

5 000,000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою базової процентної ставки за кредитом в розмірі 2,5 % на місяць на залишок заборгованості. Своїм підписом у заяві відповідач підтвердила, що підписана нею заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, складає договір про надання банківських послуг.

За розрахунком банку станом на 30 листопада 2017 року, утворилась заборгованість у розмірі 87 947,62 грн, яка складалася із: заборгованості за кредитом - 6

979,38 грн; заборгованості за процентами за користування кредитом - 73 246,40
грн; заборгованості за пенею та комісією - 3 295,76 грн; штрафів відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 250,00 грн (фіксована частина), 4 176,08 грн (процентна складова).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий суд, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із недоведеності заявлених вимог, оскільки розрахунок заборгованості наданий позивачем є некоректним та має невідповідність з договором, зміст позовної заяви та зміст кредитного договору є різними.

Апеляційний суд додатково вказав про те, що банком не було надано суду доказів на підтвердження того, що відповідач дійсно отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі

21 600,00 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 22,8 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, оскільки вказані суттєві умови кредитного договору - сума кредиту та відсоткова ставка, відсутні в наданій банком Анкеті-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку.

Проте, з такими висновками судів попередніх інстанцій погодитися не можна.

У частинах 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення повністю не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин 1 , 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом частиною 1 статті 633 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "ПриватБанк").

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами 1 , 2 статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до частиною 1 статті 1050 ЦК України.

Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника від 12 червня 2008 року сторони узгодили базову процентну ставку за кредитом на момент підписання договору в розмірі 2,5 % на місяць на залишок заборгованості.

Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді пені та штрафів за порушення зобов'язання.

Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за процентами за користування кредитом, пеню, а також штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 12 червня 2008 року, посилався на витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, як невід'ємні частини спірного договору.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів та витяг з Умов розумів відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати неустойки (пені, штрафів).

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини 1 статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www. privatbank. ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" у період - з часу виникнення спірних правовідносин

(12 червня 2008 року) до моменту звернення до суду з указаним позовом

(29 грудня 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов і правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком витяг з Умов та правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.

При цьому, згідно з частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Вказане не враховано судами першої та апеляційної інстанцій під час вирішення питання щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованості за кредитним договором, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права.

Вимоги банку щодо стягнення з ОСОБА_1 пені в розмірі 3 295,76 грн та штрафів відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: штраф (фіксована частина) - 250,00 грн; штраф (процентна складова) -

4 176,08 грн не можуть бути задоволені у зв'язку з їх безпідставністю через відсутність передбаченого обов'язку відповідача по їх сплаті позивачу у анкеті-заяві від 12 червня 2008 року, оскільки витяг з Умов та правил надання банківських послуг, який викладений на банківському сайті не може вважатися складовою частиною спірного кредитного договору.

З наведених підстав, Верховний Суд дійшов висновку про те, що банк не довів, що саме надані ним Умови є складовою кредитного договору і що саме ці Умови відповідач мав на увазі, підписуючи анкету-заяву позичальника, та відповідно брав на себе зобов'язання зі сплати штрафів за неналежне виконання зобов'язання.

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19.

Відповідно до частин 1 та 4 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Отже, оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом та заборгованості по процентам за користування кредитом з підстав, передбачених статтею 412 ЦПК України, необхідно скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом та заборгованості по процентам за користування кредитом задовольнити частково, стягнувши з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за тілом кредитом у розмірі 5 000,00 грн та 14 125,00 грн заборгованості по процентам за користування кредитом.

Таким чином, наявні правові підстави для стягнення з ОСОБА_1

5 000,00 грн непогашеного тіла кредиту та 14 125,00 грн заборгованості по процентам за користування кредитом.

Разом з цим, рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 28 березня 2018 року та постанова Дніпровського апеляційного суду

від 26 березня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по пені та комісії, штрафів підлягають зміні в мотивувальних їх частинах з підстав, зазначених у цій постанові.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки позовні вимоги АТ КБ "ПриватБанк" підлягають задоволенню частково, то розмір сплаченого ним судового збору при зверненні до суду з цим позовом підлягає стягненню з відповідача на його користь пропорційно задоволеним вимогам, а саме в розмірі 347,93 грн (розмір заявлених вимог - 87 947,62 грн

(100 %), розмір вимог, що підлягають задоволенню - 19 125,00 грн (21,75 %), розмір судового збору, що підлягав сплаті при звернення до суду з цим

позовом - 1 600,00 грн (1 600,00 грн х 19 125,00 грн: 87 947,62 грн = 347,93

грн).

Касаційна скарга АТ КБ "ПриватБанк" підлягає частковому задоволенню, а тому сплачений позивачем судовий збір у сумі 521,89 грн (150 % (відсоткова ставка за подання апеляційної скарги) х 347,93 грн (сума судового збору, що підлягала сплаті за подання позовної заяви в частині задоволених позовних вимог) за подання апеляційної скарги, та судовий збір у сумі 695,86 грн (200 % відсоткова ставка за подання касаційної скарги) х 347,93 грн (сума судового збору, що підлягала сплаті за подання позовної заяви в частині задоволених позовних вимог) за подання касаційної скарги - підлягають стягненню з відповідача на користь банку.

Всього з відповідача на користь банку підлягає стягненню 1 565,68 грн судових витрат понесених банком за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити частково.

Рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області

від 28 березня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 26 березня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за тілом кредиту та процентами за користування кредитом скасувати.

Позовні вимоги акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за тілом кредиту та процентами за користування кредитом задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором б/н

від 12 червня 2008 року в розмірі 19 125,00 грн, з яких: заборгованість за кредитом в розмірі 5 000,00 грн, заборгованість по процентам за користування кредитом в розмірі 14 125,00 грн.

Рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області

від 28 березня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 26 березня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по пені та комісії, штрафів змінити у мотивувальних частинах, виклавши їх у редакції цієї постанови.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" 1 565,68 грн судових витрат понесених позивачем за подання позову, апеляційної та касаційної скарг.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун