Постанова

Іменем України

31 січня 2019 року

м. Київ

справа № 343/1230/16-ц

провадження № 61-13011св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: ЛеськоА. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Долинська районна рада Івано-Франківської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 21 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 26 грудня 2016 року,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Долинської районної ради Івано-Франківської області про зміну формулювання причин звільнення та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що позивач з 23 жовтня 2015 року працювала на посаді головного спеціаліста відділу з питань соціально-економічного і культурного розвитку територій та здійснення економічних реформ, приватизації та власності виконавчого апарату Долинської районної ради Івано-Франківської області. З 28 грудня 2015 року перебувала у відпустці по догляду за дитиною.

25 січня 2016 року під час отримання довідки про доходи її повідомили про можливе скорочення її посади. У зв'язку з чим вона звернулась із скаргою на незаконні дії роботодавця до Державної служби України з питань праці. Листом від 13 квітня 2016 року її було проінформовано, що за результатами перевірки складено акт та керівнику районної ради внесено припис з вимогою дотримуватись законодавства про працю. Після виходу з відпустки 30 травня 2016 року позивача було письмово попереджено про можливе вивільнення та повідомлено, що посаду, яку вона займала, скорочено у зв'язку із зміною структури і були запропоновані на вибір посади: прес-секретаря районної ради (патронатна служба) та головного спеціаліста з питань діловодства та роботи з документами ради та її органів відділу правового, по роботі із зверненням громадян, кадрової роботи та діловодства виконавчого апарату районної ради (на час відсутності основного працівника), від яких вона відмовилась.

Того ж дня ОСОБА_4 написала заяву на звільнення з 31 червня 2016 року на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України. Вказану заяву вона писала під впливом сильного душевного хвилювання, оскільки втратила роботу.

31 травня 2016 року позивач подала додаткову заяву, в якій деталізувала причину свого звільнення. Однак, відповідач безпідставно, на свій розсуд трактував підставу її звільнення та в трудовій книжці зазначив, що вона звільнена із займаної посади на підставі частини першої статті 38 КЗпП України, проте це не відповідає дійсності. Також того ж дня їй було видано трудову книжку.

Через вказані неправомірні дії Долинської районної ради Івано-Франківської області позивач пережила сильне душевне хвилювання, втратила сон, порушились зв'язки з рідними, знайомими, вона стала дратівливою, не в змозі була спілкуватись та виховувати своїх дітей, з чоловіком у неї виникали постійні сварки, у зв'язку з чим вона відчувала дискомфорт, розуміючи про можливі проблеми, які можуть виникнути у неї при наступному працевлаштуванні на інше місце роботи. Також зазначала, що внаслідок неправомірних дій відповідача, вона потребує постійного нагляду спеціаліста. Крім того вказує, що не може знайти іншу роботу через постійне звернення до лікарів, витрачання часу та коштів на поїздки у медичні заклади, обстеження та лікування.

У зв'язку з викладеним просила змінити формулювання у трудовій книжці із «звільнена із займаної посади на підставі пункту 1 статті 38 КЗпП України» на «звільнена із займаної посади на підставі пункту 3 статті 38 КЗпП України»; зобов'язати відповідача виплатити вихідну допомогу відповідно до статті

44 КЗпП України та стягнути з відповідача на її користь відшкодування моральної шкоди в розмірі 50 мінімальних заробітних плат, що становить 72 500,00 грн.

Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 21 жовтня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 26 грудня 2016 року, відмовлено у задоволенні позову

ОСОБА_4

Судові рішення мотивовані тим, що позовні вимоги в частині зміни формулювання у трудовій книжці позивачки із «звільнена із займаної посади на підставі частини першої статті 38 КЗпП України» на «звільнена із займаної посади на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України» є необгрунтованими. Судами не встановлена неправильна юридична кваліфікація формулювання причини звільнення ОСОБА_4, оскільки звільнення позивача відбулося на підставі її заяви із зазначенням правових підстав звільнення, вказаних нею у цій заяві. Таким чином, за відсутності порушення вимог трудового законодавства у відповідача не було підстав змінювати підстави звільнення позивача з роботи. Оскільки позивач звільнена з роботи на підставі частини першої статті 38 КЗпП України за власним бажанням, виплата вихідної допомоги відповідно до статті 44 КЗпП України не передбачена. Також позивачем не було доведено належними та допустимими доказами підстав для відшкодування їй моральної шкоди.

25 січня 2017 року ОСОБА_4 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди ухвалили незаконні та необґрунтовані судові рішення. Зазначає, що відповідач умисно перекрутив зміст її заяви про звільнення та в трудовій книжці вказав, що звільнена з займаної посади на підставі частини першої статті 38 КЗпП України, замість правильної підстави - частина третя статті 38 КЗпП України. Суди першої та апеляційної інстанцій не взяли до уваги докази, на які вона посилалась, та які вказували на неправомірні дії відповідача, зокрема, лист Державної служби України з питань праці від 13 квітня 2016 року № 1823, дві заяви, написані позивачем 30 та 31 травня 2016 року, та вимоги статті 38 КЗпП України. Вказує, що відповідач не звільнив її на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України лише з тих підстав, що не хотів визнавати порушення законодавства про працю зі своєї сторони.

03 квітня 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення Долинської районної ради Івано-Франківської області на касаційну скаргу ОСОБА_4, у яких вказано, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судами обставин та не не містять жодних правових підстав для скасування судових рішень.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

12 березня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами установлено, що розпорядженням від 23 жовтня 2015 року № 70-к ОСОБА_4 з 23 жовтня 2015 року переведено з посади прес-секретаря районної ради на посаду головного спеціаліста відділу з питань соціально-економічного і культурного розвитку територій та здійснення економічних реформ, приватизації та власності виконавчого апарату Долинської районної ради Івано-Франківської області (а. с. 23).

Розпорядженням від 28 грудня 2015 року № 90-к позивачу було надано відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною тривалістю шість місяців, з 28 грудня 2015 року до 28 червня 2016 року (а. с. 24).

Розпорядженням від 25 травня 2016 року № 39-к надано дозвіл приступити до роботи 30 травня 2016 року (а. с. 26).

З копії розпорядження від 27 травня 2016 року № 64 встановлено, що у зв'язку із зміною структури виконавчого апарату районної ради, скороченням штату працівників, на виконання рішення районної ради від 24 грудня 2015 року «Про структуру виконавчого апарату районної ради», розпорядження голови районної ради від 04 січня 2016 року № 1 «Про внесення змін до штатного розпису виконавчого апарату районної ради» та керуючись пунктом 1 статті 40, статті

49-2 КЗпП України, попереджено головного спеціаліста відділу з питань соціально-економічного і культурного розвитку територій та здійснення економічних реформ, приватизації та власності виконавчого апарату Долинської районної ради Івано-Франківської області ОСОБА_4 про можливе вивільнення (а. с. 8).

30 травня 2016 року позивач звернулась до голови Долинської районної ради із заявою про звільнення з роботи з 31 травня 2016 року на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України у зв'язку з тим, що Долинською районною радою не виконується законодавство про працю.

В цій же заяві ОСОБА_4 просила звільнити її із вказаної дати - 31 травня 2016 року на підставі частини першої статті 38 КЗпП України у зв'язку з переведенням її чоловіка ОСОБА_5 на роботу в іншу місцевість (а. с. 6).

Розпорядженням від 30 травня 2016 року № 40-к ОСОБА_4 звільнено

31 травня 2016 року із займаної посади на підставі частини першої статті

38 КЗпП України та цього ж дня внесено запис у її трудову книжку.

31 травня 2016 року позивач звернулася до відповідача з заявою про відкликання її заяви від 30 травня 2016 року в частині звільнення з підстав, передбачених частиною першою статті 38 КЗпП України, в іншій частині заяву залишила в силі (а. с. 25).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано виходив із того, що звільнення позивача було здійснено з дотриманням вимог трудового законодавства.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Так, відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є: розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39 КЗпП України), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41 КЗпП України) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45 КЗпП України).

Статтею 38 КЗпП України передбачено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Частиною третьою статті 235 КЗпП України передбачено, що у разі визнання формулювання причин звільнення неправильними або такими, що не відповідають чинному законодавству, у випадках коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

Відповідно до статті 48 КЗпП України, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Порядок ведення трудових книжок затверджено Інструкцією № 58.

Згідно з пунктом 2.3 глави 2 Інструкції № 58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Пунктом 2.4 глави 2 Інструкції № 58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження (пункти 2.6, 2.9 глави 2 Інструкції № 58).

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що позивачка, не маючи наміру продовжувати роботу, подала заяву про звільнення з підстав, передбачених частиною третьою та частиною першою статті 38 КЗпП України і надала довідку про те, що її чоловік переводиться на роботу в іншу місцевість, та просила звільнити її з підстав передбачених частиною першою статті 38 КЗпП України, про що відповідач видав відповідне розпорядження.

Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, тому не заслуговують на увагу, оскільки всім обставинам, які викладені у позовній заяві надано судами належну оцінку. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Згідно частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргуОСОБА_4 залишити без задоволення.

Ррішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 21 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 26 грудня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. О. Лесько

С. Ю. Мартєв

С.П. Штелик