Постанова

Іменем України

31 січня 2019 року

м. Київ

справа № 2-3150/08-ц

провадження № 61-25042св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Відкрите акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк»,

відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на заочне рішення Зарічного районного суду м. Суми від 18 листопада 2008 року у складі судді Прокудіної Н. Г. та рішення Апеляційного суду Сумської області від 21 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Собини О. І., Кононенко О. Ю., Назарової О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У липні 2008 року Відкрите акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк» (далі - ВАТ «ВіЕйБі Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4,

ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитом.

Позовна заява мотивована тим, що 14 вересня 2007 року між ВАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_4 укладений кредитний договір № 226, відповідно до якого остання отримала споживчий кредит у розмірі 16 800,00 грн, терміном до 14 вересня

2010 року зі сплатою 24 % річних. Відповідач зобов'язалася належним чином використати та повернути банку суму отриманого кредиту, а також сплатити відсотки за користування кредитом та виконати інші зобов'язання у порядку та строки визначені договором.

На забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором, 14 вересня

2007 року між ВАТ «ВіЕйБі Банк», ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладений договір поруки.

У зв'язку з неналежним виконанням умов кредитного договору ОСОБА_4 станом на 26 червня 2008 року має заборгованість у сумі 21 435,58 грн, яка складається із: строкової заборгованості - 13 649,24 грн, простроченої заборгованості - 3 150,76 грн, поточних відсотків - 118,29 грн, прострочених відсотків - 2 983,68 грн, штрафу за несвоєчасне повне чи часткове повернення кредитних коштів та за несвоєчасну повну чи часткову сплату процентів -

1 533,61 грн.

Посилаючись на вказані обставини, ВАТ «ВіЕйБі Банк» просило стягнути з відповідачів заборгованість за кредитним договором та судові витрати у справі.

Заочним рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 18 листопада 2008 року позов ВАТ «ВіЕйБі Банк» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ВАТ «ВіЕйБі Банк» заборгованість за кредитним договором від 14 вересня 2007 року № 226 у розмірі 21 435,58 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідачі порушили взяті на себе зобов'язання, визначені кредитним договором та договором поруки, укладеними між сторонами, щодо вчасного повернення кредиту та сплати відсотків за його користування, що призвело до виникнення заборгованості, яка підлягає, в силу вимог договору та закону, стягненню з відповідачів у солідарному порядку.

Рішенням Апеляційного суду Сумської області від 21 вересня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 задоволено частково. Заочне рішення Зарічного районного суду м. Суми від 18 листопада 2008 року змінено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ВАТ «ВіЕйБі Банк» заборгованість за кредитним договором від 14 вересня 2007 року № 226 у сумі 21 435,58 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом - 16 800,00 грн, заборгованість за відсотками -

3 101,97 грн, штраф - 1 533,61 грн. Стягнуто з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ВАТ «ВіЕйБі Банк» заборгованість за кредитним договором від 14 вересня 2007 року № 226 у солідарному порядку у сумі 18 799,58 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом - 15 468,72 грн, заборгованості за відсотками -

1 797,25 грн, штраф - 1 533,61 грн. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що оскільки сторонами кредитного договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами відповідно до графіку і боржник жодного разу не вносила щомісячні платежі за договором, а позивач звернувся до суду з позовом 15 липня 2008 року, тому порука до платежів за період із 14 жовтня 2007 року по 14 січня 2008 року у сумі 2 636,00 грн є припиненою відповідно до положень передбачених частиною четвертою статті 559 ЦК України.

В апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржувалося лише в частині позовних вимог до поручителя, в іншій частині, відповідно до вимог статті 303 ЦПК України, не переглядалося.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У жовтні 2017 року представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на заочне рішення Зарічного районного суду м. Суми від 18 листопада

2008 року та рішення Апеляційного суду Сумської області від 21 вересня 2017 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами першої і апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що при винесенні заочного рішення суд порушив вимоги частини першої статті 225 ЦПК України 2004 року, оскільки не постановив ухвали про заочний розгляд справи, що є безумовною підставою для скасування заочного рішення, проте апеляційний суд зазначені порушення не усунув. Крім того, апеляційний суд не встановив фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, належним чином не оцінив, чи достатніми є докази на підтвердження того, що ОСОБА_4 отримала грошові кошти за кредитним договором, оскільки в матеріалах справи відсутній будь-який первинний документ, який би міг свідчити про факт отримання ОСОБА_4 кредиту, дату його отримання, суму, валюту та інше, а згідно із частиною четвертою статті 60 ЦПК України 2004 року доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Станом на час розгляду вказаної справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ вказану справу передано до Верховного Суду.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін з огляду на таке.

Судом встановлено, що 14 вересня 2007 року між ВАТ «ВіЕйБі Банк» та

ОСОБА_4 укладений кредитний договір № 226, за умовами якого банк надав позичальнику на визначених сторонами умовах 16 800,00 грн під 24 % річних на строк до 14 вересня 2010 року, що підтверджується копією кредитного договору.

Згідно з пунктом 3.3.3 цього договору позичальник зобов'язаний щомісячно повертати частини кредитних коштів згідно з умовами, визначеними пунктом 2.4.1 договору; не пізніше визначеного пункту 1.3 терміну повернути банку всю суму наданих кредитних коштів, сплатити проценти за користування кредитними коштами, а також на вимогу банку сплатити можливі штраф та пеню.

Пунктом 4.3 договору передбачено, що за несвоєчасне повне чи часткове повернення кредитних коштів та за несвоєчасну повну чи часткову сплату процентів позичальник сплачує банку пеню у розмірі 25 відсотків від неповерненого кредиту та/або несплачених процентів, але не менше 50,00 грн.

У рахунок забезпечення зобов'язань за кредитним договором того ж дня ВАТ «ВіЕйБі Банк» уклав із ОСОБА_5 та ОСОБА_4 договір поруки, за яким ОСОБА_5 зобов'язалась відповідати за неналежне виконання ОСОБА_4 умов кредитного договору.

У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_4 зобов'язань за кредитним договором за нею станом на 26 червня 2008 року утворилася заборгованості у розмірі 21 435,58 грн, яка складається із: строкової заборгованості - 13 649,24 грн, простроченої заборгованості - 3 150,76 грн, поточних відсотків - 118,29 грн, прострочених відсотків - 2 983,68 грн, штрафу за несвоєчасне повне чи часткове повернення кредитних коштів та за несвоєчасну повну чи часткову сплату процентів - 1 533,61 грн.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог ? відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 цього Кодексу).

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Припинення поруки пов'язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Отже, вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням, якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами. У разі пред'явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу за основним зобов'язанням.

Такий правовий висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12-ц.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, правильним є висновок апеляційного суду, що позичальник не виконує умови кредитного договору щодо своєчасного повернення суми отриманого кредиту та сплати нарахованих за кредитними коштами відсотків, що є підставою для стягнення з позичальника та поручителя у солідарному порядку отриманих ОСОБА_4 коштів та відсотків за користування кредитом, відповідно до вимог статті 526 ЦК України, якою передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України. При цьому апеляційним судом враховано, що у разі пред'явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Доводи касаційної скарги про те, що при винесенні заочного рішення суд порушив вимоги частини першої статті 225 ЦПК України 2004 року, оскільки не постановив ухвали про заочний розгляд справи, що є безумовною підставою для скасування заочного рішення, проте апеляційний суд зазначені порушення не усунув, не заслуговує на увагу, оскільки як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, саме по собі порушення норм процесуального права не може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення не призвело до неправильного вирішення справи.

Наведені у касаційній скарзі доводи про те, що апеляційний суд не встановив фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, належним чином не оцінив, чи достатніми є докази на підтвердження того, що ОСОБА_4 отримала грошові кошти за кредитним договором, оскільки в матеріалах справи відсутній будь-який первинний документ, який би міг свідчити про факт отримання ОСОБА_4 кредиту, дату його отримання, суму, валюту та інше, а згідно із частиною четвертою статті 60 ЦПК України 2004 року доказування не може ґрунтуватись на припущеннях, є безпідставними, оскільки факт отримання позичальником кредитних коштів підтверджується матеріалами справи та не спростований відповідачем. Крім того, в матеріалах справи наявна заява ОСОБА_5, в якій остання визнає позовні вимоги банку.

За змістом статті 10 ЦПК України2004 року цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, апеляційний суд, з дотриманням вимог статей 213, 214 ЦПК України, забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, прийняв рішення з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів судом касаційної інстанції, проте особою, що подала касаційну скаргу, не враховано положення частини першої статті 400 ЦПК України, відповідно до якого суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права.

Оскаржувані судові рішення містять висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідають вимогам статей 213-215, 316 ЦПК України 2004 року щодо законності й обґрунтованості.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Заочне рішення Зарічного районного суду м. Суми від 18 листопада 2008 року та рішення Апеляційного суду Сумської області від 21 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

С.О. Погрібний

Г.І. Усик