Постанова

Іменем України

31 січня 2019 року

м. Київ

справа № 225/2258/17

провадження № 61-40681св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., ХоптиС. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Пролетарська районна рада м. Донецька Донецької області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Донецької області, у складі колегії суддів: Санікової О. С., Будулуци М. С., Канурної О. Д., від 12 жовтня 2017 року.

Короткий зміст позовних вимог

28 квітня 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до Пролетарської районної ради м. Донецька Донецької області про визнання права власності за набувальною давністю.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Донецьку померла його мати ОСОБА_5, після якої залишилось спадкове майно, яке складається в тому числі і з квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Факт володіння та користування квартирою підтверджений ордером та відмітками у паспорті померлої. Правовстановлюючі документи втрачені. Звернення для оформлення свідоцтва про право власності до Черкаської держаної нотаріальної контори результатів не дало. У Державному реєстрі прав власності на спірну квартиру інформація про власника відсутня. Отримати відомості щодо власника на окупованій території немає можливості. Позивач посилався на те, що він зареєстрований і проживав у спірній квартирі, добросовісно володів, користувався і управляв цим майном більше ніж 15 років, що підтверджено штампом в паспорті про реєстрацію з 1995 року, квартира отримана по обмінному ордеру за № 10918 від 23 вересня 1981 року. Квартирою вони з матір'ю фактично користувались з 1981 року. Вважає, що є підстави для визнання за ним права власності на квартиру на підставі статті 344 ЦК України за набувальною давністю.

Із урахуванням зазначеного, позивач просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дзержинського міського суду Донецької області, у складі судді Андреєва В. В., від 05 вересня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що за набувальною давністю може бути набуто право власності на майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено. Норми статті 344 ЦК України про набувальну давність не підлягають застосуванню у випадках, коли володіння майном протягом тривалого часу здійснювалось на підставі договірних зобов'язань, оскільки право власності у володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника. Застосування набувальної давності передбачає відсутність титулу (підстави) для виникнення права власності в момент заволодіння чужою річчю. Судом встановлено, що померла ОСОБА_5 отримала житло за обмінним ордером, виданим виконкомом Донецької міської ради, і вони разом з сином - позивачем ОСОБА_4 були наймачами спірної квартири, яка знаходилась у власності територіальної громади Пролетарського району м. Донецька. Позивачем не доведено підстав для визнання за ним права власності на спірну квартиру у порядку статті 344 ЦК України.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 12 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 05 вересня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що за відсутності правовстановлюючих документів і неможливості отримати спадщину позивач вважав, що має право набути право власності на спірну квартиру за набувальною давністю на підставі статті 344 ЦК України. Однак позовні вимоги позивача до задоволення не підлягають, оскільки у відповідності до положень статей 335 і 344 ЦК України право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доказуванню. Правовстановлюючі документи на квартиру відсутні, а згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на квартиру АДРЕСА_1 не зареєстровано, а тому позовні вимоги не підлягають до задоволення з підстав, передбачених статтею 344 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення Апеляційного суду Донецької області від 12 жовтня 2017 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд помилково виходив із того, що зміст поданої заяви зводиться до вирішення спору зі спадкування, а не спору про набуття права власності за набувальною давністю. Апеляційний суд не застосував до спірних правовідносин положення статті 344 ЦК України, які підлягають застосуванню. Подані позивачем докази свідчать про фактичне безперервне володіння нерухомим майном упродовж більше ніж 10 років, починаючи з 01 січня 2001 року. Факт відкритого, вільного, добросовісного володіння, користування та управління спірним майном позивачем упродовж тривалого періоду часу підтверджується показами свідків. Позивачем було здійснено ряд поточних ремонтів, сплачувалися комунальні послуги. Факт того, що спірне майно є безхазяйним, підтверджується даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, окрім того, на квартиру не претендують інші особи. Вказані обставини є підставою для задоволення позовних вимог про визнання права власності за позивачем за набувальною давністю.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відзив на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно ордеру по обміну житлових приміщень за № 10918 від 23 вересня 1981 року, виданого на підставі рішення комісії виконкому Донецької міської ради, ОСОБА_5 отримала для проживання квартиру за адресою: АДРЕСА_1, де була і зареєстрована згідно штампу у паспорті з 05 листопада 1981 року.

Згідно штампу у паспорті у спірній квартирі також був зареєстрований з 06 вересня 1995 року позивач ОСОБА_4, який відповідно до свідоцтва про народження є сином ОСОБА_5

Відповідно до довідки комунального підприємства керуючої компанії Пролетарського району м. Донецька ОСОБА_4 і його мати ОСОБА_5 зареєстровані в спірній квартирі тільки вдвох.

Відповідно до свідоцтва про смерть ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

01 липня 2016 року позивач ОСОБА_4 звернувся до Першої черкаської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, яка складається з квартири АДРЕСА_1. На підставі його заяви було заведено спадкову справу.

Постановою державного нотаріуса Першої черкаської державної нотаріальної контори від 22 листопада 2016 року у видачі свідоцтва про право на спадщину на зазначену квартиру було відмовлено, оскільки не підтверджений склад спадкового майна, спадкоємцем не надані правовстановлюючі документи на квартиру.

Позиція Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідно враховувати, зокрема, наступне: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна. Володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Набуття права власності на чужі речі можливе лише за наявності наступних умов: законний об'єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння).

Тобто, набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вказаних умов у сукупності.

Володіння без правової підстави - це фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку законну підставу володіння чужим майном.

Аналізуючи поняття добросовісності володіння, як підстави для набуття права власності за набувальною давністю за статтею 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність, як одна із загальних засад цивільного законодавства і цивільного судочинства, означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення добросовісність поведінки заявника на момент отримання ним майна, тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Крім того, позивач, як володілець майна, повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

Згідно зі статтею 60 ЦПК України, 2004 року, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд із урахуванням вказаних норм матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_4 не довів наявності підстав для набуття права власності на спірне нерухоме майно за давністю володіння, оскільки останній не міг не знати про те, що спірну квартиру було отримано його матір'ю за обмінним ордером у 1981 році, а 06 вересня 1995 року позивач ОСОБА_4 був зареєстрований у спірній квартирі як член сім'ї наймача. Квартиру приватизовано не було. Відсутність у позивача правовстановлюючих документів, а також відомостей у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо власника спірної квартири, тривалий час проживання, відкритість володіння, догляд та утримання нерухомого майна не є безумовною підставою для задоволення позовних вимог з підстав передбачених статтею 344 ЦК України.

Позивачем не надано доказів на підтвердження того, що спірна квартира не має власника, вибула із комунальної власності або ж вона є безхазяйною.

Таким чином, апеляційний суд правильно встановив, що позивач не є добросовісним набувачем, а відкритість і безперервність користування нерухомим майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами статті 344 ЦК України.

Колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду по суті вирішення спору. Судомправильно здійснено тлумачення положень статті 344 ЦК України та дотримано норми процесуального права, зроблено обґрунтовані висновки на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (стаття 212 ЦПК України, у редакції чинній на момент розгляду справи).

Доводи касаційної скарги та зміст оскарженого судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування правильного по суті судового рішення, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене рішення апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400 401 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Донецької області від 12 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Є. В. Синельников О. В. Білоконь С. Ф. Хопта