Постанова

Іменем України

30 червня 2020 року

м. Київ

справа № 755/14829/18

провадження № 61-10614св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державний університет інфраструктури та технологій,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 18 лютого 2019 року в складі судді: Виниченко Л. М., та постанову Київського апеляційного суду від 24 квітня 2019 року в складі колегії суддів: Панченка М. М., Волошиної В. М., Слюсар Т. А.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до Державного університету інфраструктури та технологій про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та матеріальної допомоги на оздоровлення.

Позовні вимоги мотивовані тим, що, починаючи з 01 вересня 2009 року вона була працевлаштована за контрактом у відповідача на посаді доцента кафедри суспільних та гуманітарних наук. За результатами конкурсів дія контракту періодично продовжувалась включно по 31 серпня 2017 року.

Державний університет інфраструктури та технологій утворений на підставі розпорядження КМ України від 29 лютого 2016 року за № 151-р, з передачею всіх прав та обов`язків, на базі ліквідованих Державного економіко-технологічного університету транспорту та Київської державної академії водного транспорту імені Гетьмана Конашевича-Сагайдачного. У зв`язку з цим кафедра суспільних та гуманітарних наук перейменована на кафедру філософії та історії науки і техніки Державного університету інфраструктури та технологій, який входить до сфери управління Міністерства науки та освіти України. У 2014 році між сторонами, Державним економіко-технологічним університетом транспорту та позивачем, укладено трудовий контракт, який у зв`язку з реорганізацією закладу було продовжено до 31 серпня 2018 року. Назва посади позивача визначена як «доцент кафедри філософії та історії науки і техніки Державного університету інфраструктури та технологій».

Наказом в. о. ректора ОСОБА_2 від 29 серпня 2018 року № 05-03-201/о позивача звільнено з роботи згідно пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП.

Позивач вважала, що її звільнення здійснене з порушенням статті 55 Закону України «Про вищу освіту», якою передбачено обов`язковість проведення конкурсу при прийнятті на роботу. Проте прийняття та звільнення її з указаної посади було здійснене без проведення конкурсу. Відповідач, протягом 2014-2018 років при виході позивача у відпустку, в порушення статті 57 Закону України «Про освіту» та пункту 3.13 колективного договору, не виплачував їй матеріальну допомогу на оздоровлення, тому просила стягнути з відповідача на свою користь 14 478,80 грн. За отримання довідки від АТ «КБ «ПриватБанк» про перерахунок відповідачем на картку позивачки грошових коштів у 2014-2018 роках вона сплатила 200 грн, які просить стягнути з відповідача на свою користь. За послуги адвоката вона сплатила 10 000 грн, а також поштові витрати складають 200 грн, які вона просила стягнути з відповідача.

ОСОБА_1 , з урахуванням уточнення позовних вимог, просила:

скасувати наказ виконуючого обов`язки ректора Державного університету інфраструктури та технологій Паніна В. В. від 29 серпня 2018 року № 05-03-201/о про звільнення позивача з посади доцента кафедри філософії та історії науки і техніки Державного університету інфраструктури та технологій;

поновити позивача на роботі на указаній посаді в Державному університеті інфраструктури та технологій;

стягнути з Державного університету інфраструктури та технологій на користь позивача: середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 01 вересня 2018 року, до дня поновлення на роботі, виходячи з розрахунку середньоденної заробітної плати у розмірі 821,56 грн;

матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 14 478,80 грн;

оплату послуг АТ «КБ «ПриватБанк» за довідку у сумі 200 грн;

оплату адвокатських послуг у сумі 10 000 грн, та 200 грн на поштові витрати.

Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 18 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 24 квітня 2019 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Державного університету інфраструктури та технологій на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 14 478,80 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 654,50 грн, а всього - 15 133,30 грн. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивовано тим, що:

питання оголошення конкурсу на заміщення вакантної посади є виключним повноваженням відповідача щодо кадрового забезпечення, що надані законом; позивач була звільнена на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку трудового договору. При цьому судами встановлено, що ОСОБА_1 у відповідача працювала на умовах контракту зі строком дії до 31 серпня 2018 року і позивачем не заперечується, що строк її контракту завершився. Тому у частині наявності підстав для звільнення порушення відсутні;

чинне законодавство не передбачає ніяких додаткових умов для звільнення у зв`язку із закінченням строку контракту, окрім настання певної дати, зокрема не передбачає і обов`язкових попереджень про звільнення з боку будь-якої сторони трудового договору, врахування переважного права для залишення на роботі або при працевлаштуванні чи пояснення причини не продовження трудового договору; процедура звільнення позивача за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України відповідачем порушена не була;

реалізація відповідачем свого права здійснювати кадрове забезпечення не свідчить про дискримінацію позивача під час її звільнення з роботи. Відповідач в рамках академічної самостійності має право визначати необхідну кількість посад науково-педагогічних працівників, виходячи із кількості годин учбового навантаження та потреб для забезпечення науково-освітнього процесу, приймати або не приймати рішення про проведення конкурсу, або згідно частини 12 статті 55 Закону України «Про вищу освіту» забезпечувати освітній процес шляхом укладення трудових договорів до проведення конкурсного заміщення вакантних посад у поточному навчальному році;

факт не проведення у 2018 році конкурсу на заміщення посади доцента кафедри філософії та історії науки і техніки не свідчить про дискримінацію позивача та не спростовує правомірності її звільнення з роботи у зв`язку із закінченням строку контракту;

оскільки вимога про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі статті 235 КЗпП України, є похідною від вимоги про поновлення на роботі, вона також не підлягає задоволенню;

позивач у 2014-2017 роках використовувала своє право на щорічну відпустку, проте матеріальної допомоги на оздоровлення не отримувала, тому вимоги про стягнення матеріальної допомоги при наданні щорічної відпустки підлягають задоволенню;

оскільки не довела понесення витрат у сумі 200 грн на поштові пересилання, то позовні вимоги про стягнення з відповідача 200 грн понесених витрат по оплаті послуг АТ «КБ «ПриватБанк» за отриману довідку та 200 грн за поштові видатки, не підлягають задоволенню;

вимоги щодо компенсації витрат на правничу допомогу підлягають частковому задоволенню, з урахуванням пропорційності задоволених позовних вимог.

Аргументи учасників справи

У травні 2019 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просить оскаржені рішення: скасувати в частині позовних вимог про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення коштів за оплату послуг АТ «КБ «ПриватБанк» та оплату адвокатських послуг та ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення зазначених позовних вимог; в частині позовних вимог про стягнення грошової суми в рахунок матеріальної допомоги на оздоровлення залишити без змін. При цьому посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що Державний університет інфраструктури та технологій є державним закладом і діє на підставі не загального ГК України, а Закону України «Про вищу освіту», а тому застосування судами до спірних відносин статті 64 ГК України помилкове. У ОСОБА_1 , як й у всіх інших членів кафедри, закінчився контракт однією датою - 31 серпня 2018 року, але ОСОБА_1 була звільнена, а інші працівники ні, тобто за наявності вакантної посада, що не була скорочена, керівником конкурс не оголошувався. Оскільки ОСОБА_1 працювала на умовах контракту, то не могла бути звільненою у зв`язку із закінченням терміну дії трудового договору. Контракт - це особлива форма трудового договору, укладанню якого, згідно Закону України «Про вищу освіту» передує процедура проведення конкурсу, чого відповідач не зробив. Контракти з усіма членами кафедри, де працювала ОСОБА_1 , закінчилися 31 серпня 2018 року, тобто, посади 7-х членів кафедри набули статусу вакантних, проте ніякого конкурсного відбору відповідачем у 2018 році не проводилося. Зазначає, що при залишенні на роботі керівник надав перевагу ОСОБА_3 , яка є пенсіонеркою та має менший стаж доцента, ніж ОСОБА_1 У 2014 році на роботу без проведення конкурсу була прийнята на роботу доцент ОСОБА_4 без проведення конкурсу. Відповідач не надав відповіді на адвокатський запит та усні запитання позивача під час судових засідань.

Вказує, що звільнення позивача здійснено без проведення конкурсу, що є обов`язковою умовою у разі набуття посади статусу вакантної. Виконуючим обов`язки ректора ОСОБА_2 одноосібно прийняте рішення з наданням незаслуженої переваги іншим науково-педагогічним працівникам кафедри філософії та історії науки і техніки з нижчою кваліфікацією та стажем роботи.

Аналіз касаційної скарги свідчить, що рішення судів першої та апеляційної інстанції оскаржуються у касаційному порядку у частині позовних вимог про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення коштів за оплату послуг АТ «КБ «ПриватБанк» та оплату адвокатських послуг. В іншій частині рішення судів першої та апеляційної інстанції у касаційному порядку не оскаржуються, тому не переглядаються.

У вересні 2019 року Державний університет інфраструктури та технологій надав відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити без змін оскаржені рішення.

Відзив мотивований тим, що контракт у 2017 році з ОСОБА_1 у письмовій формі не укладався, позивачем до матеріалів справи не залучався, тому безпідставним є посилання позивача про право автоматичного його продовження. Оскільки ОСОБА_1 було переведено до Державного університету інфраструктури та технологій зі встановленням строку трудового договору (до 31 серпня 2018 року), то наказом від 29 серпня 2018 року № 05-03-201/о позивача звільнено у зв`язку із закінченням строку трудового договору. Конкурс на заміщення посади науково-педагогічного працівника оголошується після набуття нею статусу вакантної, посада позивача не набувала даного статусу, оскільки, відповідно до кількості набраного контингенту студентів до державного вищого навчального закладу на 2018-2019 рік було сформовано педагогічне навантаження та штатний розпис викладачів, що формується щорічно на початок навчального року.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

У пункті 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що ОСОБА_1 з 01 вересня 2009 року перебувала у трудових відносинах з Державним економіко-технологічним університетом транспорту на умовах контрактів, включаючи укладений 01 вересня 2014 року між останнім та ОСОБА_1 , контракт з педагогічним, науково-педагогічним працівником закладу освіти, що є у державній власності.

Наказом Міністерства освіти і науки України від 06 травня 2016 року № 486 реорганізовано Державний економіко-технологічний університет транспорту та Київську державну академію водного транспорту імені гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного шляхом злиття з утворенням на їх базі Державного університету інфраструктури та технологій.

Розпорядженням КМ України від 29 лютого 2016 року № 151-р погоджено з пропозицією Міністерства освіти і науки щодо реорганізації вказаних вищих навчальних закладів.

Наказом Міністерства освіти і науки України від 06 травня 2016 року № 486 установлено, що Державний університет інфраструктури та технологій є правонаступником всього майна, прав і обов`язків припинених Державного економіко-технологічного університету транспорту та Київської державної академії водного транспорту імені гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного, про що також зазначено у пункті 1 статуту Державного університету інфраструктури та технологій, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 10 листопада 2016 року № 1347.

Згідно записів у трудовій книжці ОСОБА_1 працювала в Державному економіко-технологічному університеті транспорту на умовах контракту з 01 вересня 2009 року по 31 серпня 2010 року, який у подальшому було продовжено з 01 вересня 2010 року по 31 серпня 2012 року, з 01 вересня 2012 року по 31 серпня 2014 року, з 01 вересня 2014 року по 31 серпня 2017 року.

У зв`язку з реорганізацією Державного економіко-технологічного університету транспорту в Державний університет інфраструктури та технологій ОСОБА_1 01 липня 2017 року переведено на посаду доцента кафедри філософії та історії науки і техніки на умовах контракту.

Про переведення на посаду доцента кафедри «Філософія та історія науки і техніки» з 01 липня 2017 року по 31 серпня 2018 року позивач подавала заяву від 29 червня 2017 року на підставі якої відповідачем був виданий відповідний наказ від 30 червня 2017 року № 38/о.

Наказом Державного університету інфраструктури та технологій від 29 серпня 2018 року № 05-03-201/о звільнено ОСОБА_1 , доцента кафедри філософії та історії науки і техніки, 31 серпня 2018 року у зв`язку із закінченням строку трудового договору, пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП, підставою звільнення зазначено наказ Державного університету інфраструктури та технологій від 30 червня 2017 року № 38/о «По особовому складу».

ОСОБА_1 вважала звільнення на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП незаконним, оскільки відповідач не оголосив конкурс на заміщення посади науково-педагогічного працівника, надав перевагу при укладенні контракту іншій особі, яка на думку позивача, є менш кваліфікованою, чим порушив право позивача на працю, і в таких діях відповідача є дискримінація.

Забороняється необґрунтована відмова у прийнятті на роботу. Відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається (частина перша та друга статті 22 КЗпП).

Держава гарантує особі право на захист від будь-яких проявів дискримінації у сфері зайнятості населення за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, членства у професійних спілках або інших об`єднаннях громадян, статі, віку, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Не вважається дискримінацією здійснення заходів щодо додаткового сприяння у працевлаштуванні окремих категорій громадян (частина перша та друга статті 11 Закону України «Про зайнятість населення»).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2018 року у справі № 647/2279/17 (провадження № 61-24277св18) вказано, що «відповідно до частини другої статті 232 КЗпП суди безпосередньо розглядають позови про укладення трудових договорів, у тому числі інших осіб, з якими власник або уповноважений ним орган відповідно до чинного законодавства зобов`язаний укласти трудовий договір (наприклад, коли у випадках, передбачених законодавством, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний приймати в порядку працевлаштування інвалідів і неповнолітніх, направлених на роботу в рахунок броні; осіб, які були звільнені в зв`язку з направленням на роботу за кордон, призовом на строкову чи альтернативну військову службу і повернулись після закінчення цієї роботи чи служби), або які вважають, що їм відмовлено в укладенні трудового договору всупереч гарантіям, передбаченим статтею 22 КЗпП».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 березня 2019 року в справі № 349/81/18 (провадження № 61-43402св18) зазначено, що «стаття 22 КЗпП передбачає наявність двох окремих складів правопорушень трудового законодавства при відмові у прийнятті на роботу: необґрунтована відмова у прийнятті на роботу і відмова у прийнятті на роботу за ознаками дискримінації особи у випадках, як прямо передбачених частиною другою статті 22 КЗпП України, так і в інших нормах трудового права. Обов`язку однієї сторони завжди кореспондує право іншої сторони: заборона необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу кореспондується з обов`язком роботодавця укласти такий договір. Суди встановили, що ОСОБА_4 не належить до кола осіб, з якими відповідач зобов`язаний був укласти трудовий договір (запрошення на роботу в порядку переведення, молоді спеціалісти, котрих в установленому законом порядку направлено на роботу в дану організацію, тощо). Перелік обов`язку роботодавця укласти трудовий договір з працівником за правилами КЗпП є вичерпним і такого обов`язку відповідач не порушував. Із дискримінаційною ознакою відмова у прийнятті на роботу ОСОБА_4 не пов`язана. Відповідно до положень статті 21 КЗпП укладення трудового договору, як і будь-якої іншої двосторонньої угоди, потребує згоди не тільки працівника, а й власника або уповноваженого ним органу. Зазначеним забезпечується оптимальне узгодження інтересів роботодавця і особи, яка бажає укласти трудовий договір, інакше роботодавець буде позбавлений можливості у повному обсязі виконувати свої функціональні обов`язки щодо підбору та розміщення кадрів і нести відповідальність за той обсяг роботи, за який він відповідає за законом».

Згідно частини третьої статті 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

У пункті 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема, закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

У постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 6-254цс17 зроблено висновок, що: «підставою для укладення строкового трудового договору на вимогу працівника є його заява про прийняття на роботу, в якій вказуються обставини або причини, що спонукають працівника найматися на роботу за строковим трудовим договором, а також строк, протягом якого він працюватиме. При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, родах і догляду за дитиною; особи, яка звільнилась з роботи в зв`язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом чи на виборну посаду (або виконанням певного обсягу робіт). Строк, на який працівник наймається на роботу, обов`язково має бути вказаний у наказі про прийняття на роботу, інакше буде вважатися, що працівник прийнятий на роботу за безстроковим трудовим договором. У трудовій книжці робиться запис без посилання на строковий характер трудових відносин. Укладення трудового договору на визначений строк при відсутності умов, зазначених у частині другій статті 23 КЗпП України, є підставою для визнання його недійсним у частині визначення строку. Тобто такі договори вважатимуться укладеними на невизначений строк від часу їх укладення. Таким чином, порядок оформлення трудових відносин за строковим трудовим договором такий же, як і за безстроковим. Але при цьому факт укладання трудового договору на певний строк чи на час виконання певної роботи повинен бути відображений як у заяві працівника про прийняття на роботу, так і в наказі чи розпорядженні роботодавця, яким оформляється цей трудовий договір. У частині третій статті 54 Закону України «Про освіту» педагогічні та науково-педагогічні працівники приймаються на роботу шляхом укладення трудового договору, в тому числі за контрактом. Прийняття на роботу науково-педагогічних працівників здійснюється на основі конкурсного відбору. Згідно з положеннями частин 9, 11 статті 55 Закону України «Про вищу освіту» посади науково-педагогічних працівників можуть займати особи, які мають науковий ступінь або вчене звання, а також особи, які мають ступінь магістра. Під час заміщення вакантних посад науково-педагогічних працівників - завідувачів (начальників) кафедр, професорів, доцентів, старших викладачів, викладачів укладенню трудового договору (контракту) передує конкурсний відбір, порядок проведення якого затверджується вченою радою вищого навчального закладу. Пунктом 10 Положення про обрання та прийняття на роботу науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів третього і четвертого рівнів акредитації (далі - Положення), затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 24 грудня 2002 року № 744, передбачено, що при прийнятті на роботу науково-педагогічних працівників може укладатися безстроковий, строковий трудовий договір, у тому числі контракт. Термін строкового трудового договору встановлюється за погодженням сторін. Вносити пропозиції щодо терміну трудового договору має право кожна із сторін».

Аналогічний по суті висновок зроблений в постанові Верховного Суду України від 03 листопада 2017 року в справі № 308/8168/15-ц.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 вересня 2018 року у справі № 753/16193/16-ц, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 761/27037/17-ц, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 грудня 2018 року у справі № 757/26016/17-ц зроблено висновок, що «підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункт 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення. На цій підставі може бути припинений тільки строковий трудовий договір, укладений як строковий відповідно до закону. Якщо ж строковий трудовий договір укладено всупереч правилам статті 23 КЗпП України, то умова про строк є незаконною. Трудовий договір у такому разі вважається укладеним на невизначений строк, і він не може бути припинений у зв`язку із закінченням строку. Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договору. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частиною першою статті 36 КЗпП».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2020 року у справі № 592/8399/17 (провадження № 61-36714св18) вказано, що «твердження заявника про те, що судами не було ураховано положення статті 42 КЗпП України, зокрема, її переважне право на залишення на роботі, та не отримано згоду профспілкового комітету на розірвання трудового договору, є необґрунтованими, оскільки таке право надається працівникам лише при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, тоді як, ОСОБА_1 була звільнено на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП».

Встановивши, що звільнення позивача відбулося без порушення вимог трудового законодавства, суди обґрунтовано відмовили у задоволенні позовних вимог про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі.

Оскільки позивач не довела понесення витрат у сумі 200 грн на поштові пересилання, суди зробили правильний висновок про відмову у стягненні з відповідача 200 грн понесених витрат по оплаті послуг АТ «КБ «ПриватБанк» за отриману довідку. З урахуванням того, що позовні вимоги були задоволені частково, то компенсацію витрат на правничу допомогу обґрунтовано здійснено, з урахуванням пропорційності задоволених позовних вимог.

Доводи касаційної скарги про те, що звільнення позивача здійснено без проведення конкурсу, що є обов`язковою умовою у разі набуття посади статусу вакантної, колегія суддів відхиляє. Оскільки припинення трудових відносин, відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП, не передбачає ніяких додаткових умов, у тому числі й проведення конкурсу у разі набуття посади статусу вакантної.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення в оскарженій частині ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, судові рішення в оскарженій частині залишити без змін.

Керуючись статтями 400 та 410 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 18 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 квітня 2019 року у частині позовних вимог ОСОБА_1 до Державного університету інфраструктури та технологій про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення коштів за оплату послуг акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» та оплату адвокатських послуг залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков