Постанова

Іменем України

30червня 2020 року

м. Київ

справа № 381/3744/15-ц

провадження № 61-16245св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,

третя особа - Фастівське відділення № 2877 Ощадного банку України,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 11 квітня 2017 року в складі судді Осаулової Н. А. та постанову Апеляційного суду Київської області від 14 лютого 2018 року в складі колегії суддів: Ігнатченко Н. В., Сушко Л. П., Фінагєєва В. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», третя особа - Фастівське відділення № 2877 Ощадного банку України, про визнання недійсними договорів.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 19 червня 1997 року між ним і Фастівським відділенням № 2877 Ощадного банку України було укладено кредитний договір № 15, за умовами якого банк зобов`язався надати позивачу кредит в сумі 5 600,00 грн строком 12 місяців зі сплатою 35 % річних за користування коштами. Проте з цієї суми коштів позивач отримав лише 2 000,00 грн готівкою та 608,00 грн на окремий рахунок.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором того ж дня між позивачем та відповідачем укладено договір застави квартири, згідно з яким позивач передав у заставу банку належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 .

Позивач вважав, що укладення цих правочинів вчинено з порушенням статей 203, 215, 216, 233 ЦК України, всупереч його волі, на вкрай невигідних умовах та під впливом тяжких для нього обставин, оскільки на той час його батько ОСОБА_2 хворів та потребував хірургічного втручання, тому отримання кредитних коштів під заставу майна було вимушеним заходом. Крім того, на договорі застави немає відтиску печатки, а при його укладанні не був присутній представник банку.

З огляду на викладене позивач просив суд визнати кредитний договір та договір застави квартири, що укладені 19 червня 1997 року між ним і Фастівським відділенням № 2877 Ощадного банку України, недійсними.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 11 квітня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Київської області від 14 лютого 2018 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що підстав для визнання договорів недійсними немає, оскільки позивач не довів, що їх укладення відбувалося на вкрай невигідних умовах, за збігу тяжких для нього обставин або інших протиправних дій банку, як вказано в позовній заяві.

Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги

У квітні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права,просить скасуватирішення судів попередніх інстанцій, а справу направити на новий розгляду до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали оцінки тій обставині, що під час оформлення між ним та відповідачем оскаржуваних договорів відповідач вказав, що ОСОБА_1 є приватним підприємцем, тоді як він був пенсіонером по інвалідності.

Суди не врахували, що позивачу, пенсіонеру по інвалідності, було надано грошові кошти під 35 % річних, які він не мав змоги сплачувати з огляду на малий розмір пенсійних виплат.

Крім того, суд першої інстанцій протиправно відмовив у задоволенні заяви про збільшення позовних вимог, унаслідок задоволення якої до участі у справі було б залучено двох відповідачів: Приватне підприємство «Фастівблагоустрій» та ОСОБА_3 , які стали власниками квартири, що була предметом застави.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що підстав для її задоволення немає.

Суди встановили, що 19 червня 1997 року між ОСОБА_1 і Фастівським відділенням № 2877 Ощадного банку України укладено кредитний договір № 15, за умовами якого банк зобов`язався надати позивачу кредит в сумі 5 600,00 грн строком на 12 місяців зі сплатою 35 % річних за користування коштами.

Відповідно до умов договору позичальник зобов`язався погасити одержану позику в сумі 5 600,00 грн разом з нарахованими процентами до 09 червня 1998 року.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 19 червня 1997 року між сторонами укладено договір застави квартири, згідно з яким позивач передав в заставу банку належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 .

Позивач своїх зобов`язань за кредитним договором не виконував, у зв`язку з чим банк реалізував своє право на звернення стягнення на предмет застави шляхом продажу квартири з прилюдних торгів.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення, кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі статтею 11 ЦПК України 2004 року суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Правом визначати предмет та підставу позову наділений виключно позивач (статті 11, 27, 31 ЦПК України 2004 року).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що укладення правочинів відбулось з порушенням вимог статей 203, 215, 216, 233 ЦК України всупереч його волі, на вкрай невигідних для нього умовах та під впливом тяжких обставин, оскільки на той час хворів його батько та потребував хірургічного втручання.

Оспорювані договори укладено 19 червня 1997 року, тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми матеріального права ЦК УРСР 1963 року, що діяли на час укладення спірних договорів.

Недійсною угодою є та угода, що не відповідає вимогам закону (частина перша статті 48 ЦК УРСР 1963 року).

Відповідно до статті 57 ЦК УРСР 1963 року угода, укладена внаслідок обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною, а також угода, яку громадянин був змушений укласти на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин, може бути визнана недійсною за позовом потерпілого або за позовом державної чи громадської організації.

Оскільки правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом, у кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Суди попередніх інстанцій правильно вважали, що збігом тяжких обставин слід вважати такий майновий або особистий стан громадянина чи його близьких (крайня нужденність, хвороба і т. ін.), які примусили укласти угоду на вкрай невигідних для нього умовах. Крім того, необхідно довести факт збігу тяжких для сторони обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням сторони укласти угоду на вкрай невигідних для неї умовах.

Частиною третьою статті 10 ЦПК України 2004 року передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши належні та допустимі докази відповідно до вимог статей 57-60 ЦПК України.

Позивач під час розгляду справи не довів, що кредитний договір та договір застави квартири були укладені ним проти власної волі, на вкрай невигідних умовах внаслідок збігу тяжких обставин, а тому суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Як правильно вказав апеляційний суд, оспорювані договори нотаріально посвідчені та підписані сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення договорів не заявляв додаткових вимог щодо їх умов та частково виконував умови кредитного договору, що свідчить про прийняття ним таких умов.

Аргументи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, є аналогічними доводам апеляційної скарги ОСОБА_1 , яким апеляційний суд надав оцінку.

Встановивши, що відповідно частини другої статті 31 ЦПК України 2004 року позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність порушень процесуального права під час відмови суду першої інстанції в задоволенні заяви про збільшення позовних вимог.

Водночас апеляційний суд правильно вказав, що ці порушення процесуального права не призвели до неправильного вирішення справи, тому відповідно до пункту 2 частини другої статті 376 ЦПК України рішення суду першої інстанції не може бути скасоване із зазначених підстав.

У цій справі матеріально-правовими відносинами між сторонами, тобто предметом позову є визнання кредитного договору та договору застави нерухомого майна недійсними з підстав збігу тяжких обставин для позивача, які змусили його укласти правочини на вкрай невигідних для нього умовах, - відповідно до статей 216, 233 ЦК України.

Водночас згідно з поданою заявою про збільшення позовних вимог позивач просив визнати недійсним свідоцтво про право власності на майно, виданого за результатами прилюдних торгів, які проведенні на виконання виконавчого напису нотаріуса, а також визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, укладеного між переможцем торгів та іншою особою. Проте вказані вимоги можуть бути предметом окремого позову.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів.

Суд касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та переоцінювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення

(SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржені судові рішення ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального права та з додержанням норм процесуального права, доводи касаційної скарги є необґрунтованими. З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 400 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової

палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 11 квітня 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 14 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді М. М. Русинчук

Н. О. Антоненко

В. І. Журавель