Постанова

Іменем України

30 червня 2020 року

м. Київ

справа № 161/601/16-ц

провадження № 61-792св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Сімоненко В. М.,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Волинського апеляційного суду від 04 грудня 2018 року у складі суддів: Грушицького А. І., Русинчука М. М., Федонюк С. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Волиньгаз»,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Волиньгаз» (далі - ПАТ «Волиньгаз») про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що з 06 вересня 1996 року її прийнято на роботу до відповідача, де вона працювала на посадах контролера служби обліку газу, диспетчера автомобільного транспорту, а з 26 лютого 2007 року - на посаді інженера з підготовки кадрів відділу кадрів. Наказом № 419-к від 23 грудня 2015 року її звільнено з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України - у зв`язку із скороченням штату працівників.

Зазначала, що її звільнено з роботи незаконно, оскільки у відповідача не було змін в організації виробництва і праці, які б викликали скорочення чисельності або штату працівників, так як під час вивільнення працівників здійснювався прийом на роботу нових працівників. При звільненні їй не пропонувалося переведення на іншу роботу або посаду, хоча такі посади були. Крім того, її належним чином не попередили про наступне вивільнення, не було запропоновано іншої роботи, не врахованого її переважного права на залишення на роботі.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила поновити її на роботі та стягнути з відповідача 21 593 грн 17 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 24 грудня 2015 року до дня поновлення на роботі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 червня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Поновлено ОСОБА_1 на посаді інженера з підготовки кадрів у ПАТ «Волиньгаз» з 23 грудня 2015 року. Стягнуто з відповідача на користь позивача 4 550 грн 96 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць допущено до негайного виконання.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на час звільнення позивача з роботи у ПАТ «Волиньгаз» були вакантні посади, однак відповідачем не було запропоновано їй перейти на іншу роботу, що є підставою для поновлення ОСОБА_1 на роботі. Стягуючи з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу та визначаючи його розмір, суд першої інстанції виходив із того, що позивачу при звільненні виплачено вихідну допомогу в розмірі 4 013 грн 30 коп., а також позивач отримала допомогу по безробіттю у розмірі 13 027 грн 78 коп., а тому розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу має бути зменшений на вказані суми.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Апеляційний суд переглядав справу неодноразово.

Постановою Волинського апеляційного суду від 04 грудня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, щозвільнення позивача за пунктом 1 статті 40 КЗпП України проведено відповідно до вимог чинного законодавства, оскільки у відповідача дійсно мали місце скорочення чисельності та штату працівників, відповідачем додержано норм законодавства, що регулюють вивільнення працівників, була відсутня можливість перевести позивача з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, про наступне вивільнення працівник був належним чином попереджений. Доводи позивача про її переважне право на заняття посад, які були запропоновані іншим працівникам, посади яких підлягали скороченню, не ґрунтуються на вимогах законодавства, оскільки позивачем не доведено наявність таких переваг згідно положень статті 42 КЗпП України.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду та передати справу на новий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що їй не запропоновано вільну декретну посаду діловода, яку обіймала ОСОБА_2 та на яку була призначена ОСОБА_3 ; станом на 15 жовтня 2015 року на підприємстві були вільними 5,5 штатних одиниць. Також вона персонально не попереджена про наступне вивільнення. У період з 07 жовтня 2015 року по 23 грудня 2015 року на підприємстві мали місце переміщення працівників із однієї на іншу посади, але їй не пропонувалося переміщення.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

08 лютого 2020 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - Закон від 15 січня 2020 року № 460-IX).

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положеньЗакону від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

06 вересня 1996 року ОСОБА_1 прийнята на роботу у відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Волиньгаз», правонаступником якого є ПАТ «Волиньгаз», контролером служби обліку газу, з 20 травня 2002 року її переведено диспетчером автомобільного транспорту автотранспортної служби, а з 26 лютого 2007 року вона працювала на посаді інженера з підготовки кадрів.

Згідно з протоколом засідання профспілкового комітету ПАТ «Волиньгаз» від 23 грудня 2015 року профкомом вирішено надати згоду на звільнення з роботи ОСОБА_1 за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Наказом від 23 грудня 2015 року № 419-к ОСОБА_1 звільнено з 23 грудня 2015 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України - у зв`язку із скорочення штату працівників.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з цих підстав допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Установлено, що скорочення чисельності або штату працівників у відповідача підтверджується наказами від 07 жовтня 2015 року № 216 «Про зміни в організації виробництва і праці у ПАТ «Волиньгаз» та від 03 грудня 2015 року № 269 «Про скорочення чисельності та штату ПАТ «Волиньгаз», які ніким не оспорені та не скасовані (а. с. 37-40).

Належним чином оцінивши вказані докази, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що у ПАТ «Волиньгаз» дійсно відбулись зміни в організації виробництва і праці, шляхом скорочення штату, що стали підставою для вивільнення працівників, у тому числі ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Статтею 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

12 жовтня 2015 року позивач була попередження про майбутнє звільнення, від ознайомлення з яким остання відмовилась, що посвідчено актом, підписаним трьома свідками: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , які підтвердили ці обставини при допиті в якості свідків. (а. с. 42 т. 1).

За таких обставин доводи касаційної скарги про ненадання відповідачем доказів належного виконання ним обов`язку щодо попередження ОСОБА_1 про наступне вивільнення, не ґрунтуються на матеріалах справи.

Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо (правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 25 травня 2016 року у справі № 6-3048цс15).

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов`язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Такий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року № 6-40цс15.

Щодо посилань у касаційній скарзі на наявність вакантних посад або робіт за відповідною професією чи спеціальністю, інших вакантних робіт, які працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо, які повинні були бути запропоновані відповідачем ПАТ «Волиньгаз» ОСОБА_1 , необхідно зазначити таке.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 1 Закону України «Про зайнятість населення» вакансія - вільна посада (робоче місце), на яку може бути працевлаштована особа.

Отже, якщо працівник відсутній у зв`язку із хворобою, відрядженням, відпусткою посада, яку він займає, не є вакантною.

Відповідно до частини третьої статті 2 Закону України «Про відпустки» право на відпустки забезпечується, зокрема, гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом.

Частиною другою статті 23 КЗпП України передбачено, що строковий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Отже, посада жінки, яка перебуває у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, не є вакантною і прийняття працівників на таку посаду можливе лише за строковим трудовим договором на період до виходу з відпустки для догляду за дитиною основного працівника.

23 грудня 2015 року ОСОБА_1 запропоновано посаду контролера газового господарства на час перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку ОСОБА_7 , від якої позивач відмовилась.

Доводи ОСОБА_1 про те, що їй не було запропоновано наявні на товаристві вакантні посади, спростовані апеляційним судом із посиланням на встановлені обставини, перевірені доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності та достатності.

Апеляційний суд встановив, що посада інспектора з кадрів відділу кадрів ПАТ «Волиньгаз» 0,5 ставки не пропонувалась ОСОБА_1 , оскільки відповідно до листка непрацездатності ОСОБА_2 , яка займала посаду діловода Горохівського УЕГГ ПАТ «Волиньгаз» - 0,5 ставки та посаду інспектора з кадрів відділу кадрів ПАТ «Волиньгаз» (віддалене робоче місце в м. Горохів) - 0,5 ставки, була лише тимчасово відсутня на роботі з 6 листопада 2015 року по 24 березня 2016 року.

Щодо посади начальника відділу кадрів управління персоналу, то станом на 23 грудня 2015 року у ПАТ «Волиньгаз» була відсутня вакансія начальника відділу кадрів управління персоналу, оскільки ОСОБА_8 , який обіймав цю посаду був звільнений за угодою сторін (п.1 ст.36 КЗпП України) 25 грудня 2015 року. Крім того, вказана посада не могла бути запропонована позивачу у зв`язку з невідповідністю її освіти кваліфікаційним вимогам до вказаної посади (відсутність післядипломної освіти в галузі управління, як того вимагає пункт 6.1 посадової інструкції начальника відділу кадрів).

Посада техніка 1-ої категорії диспетчерської служби режимів та лімітів газопостачання не пропонувалась позивачеві, оскільки ОСОБА_9 , яка займала цю посаду та яка підлягала скороченню, було звільнено 14 грудня 2015 року (наказ № 375-К від 9 грудня 2015 року) в зв`язку із виходом на пенсію за віком. З 16 грудня 2015 року вказана посада виведена з штатного розпису як така, що підлягала скороченню.

Щодо посади техніка архіву, то 01 листопада 2015 року на цю посаду переведений ОСОБА_10 , який має ІІ групу інвалідності, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 24 липня 2007 року. ОСОБА_10 працював на посаді техніка проектувальника І категорії у проектно-кошторисному відділі. У зв`язку з реорганізацією проектно-кошторисного відділу (в вересні 2015 року прийнято рішення про переведення даної виробничої задачі на аутсорсинг, персонал звільнено у зв`язку з переведенням в інше підприємство) наказом № 315-К від 29 вересня 2015 року ОСОБА_10 переведений з 01 жовтня 2015 року на вакантну посаду слюсаря з експлуатації та ремонту газового устаткування 3 розряду у технічний відділ. 01 листопада 2015 року у технічному відділі було виведено посаду слюсаря з експлуатації та ремонту газового устаткування 3 розряду та замість неї введено посаду техніка, на яку і був переведений даний працівник наказом № 337-К від 01 листопада 2015 року.

Посада приймальника замовлень ОСОБА_1 не пропонувалась, оскільки була запропонована іншому працівнику, який підлягав скороченню. Вказану вакансію було запропоновано в рамках скорочення ОСОБА_11 , яка була переведена наказом № 341-К від 12 грудня 2015 року.

Посаду начальника відділу навчання та підбору персоналу позивачу ОСОБА_1 не пропонувалось, оскільки 25 листопада 2015 року ця посада була виведена зі штату.

Посада оператора ЕОМ була запропонована іншому працівнику ОСОБА_12 , посада якої підлягала скороченню згідно пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Посада слюсаря з експлуатації та ремонту підземних газопроводів 4 розряду також не пропонувалась, оскільки 16 грудня 2015 року на цю посаду на підставі наказу № 409-к від 14 грудня 2015 року переведено ОСОБА_13 з посади картографа управління експлуатації, на якій він працював з 2012 року та яка підлягала скороченню.

Вакансія слюсаря з експлуатації та ремонту підземних газопроводів 3 розряду, яка утворилась 21 грудня 2015 року була 23 грудня 2015 року запропонована іншому працівнику, який підлягав скороченню: слюсарю з експлуатації та ремонту газового устаткування 2 розряду будівельно-монтажного відділу ОСОБА_14. , і працівник на неї погодився.

Посади бухгалтерів позивачу не пропонувалися у зв`язку із відсутністю у неї відповідної освіти, кваліфікації та досвіду роботи.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції, встановивши, що відповідач своєчасно та належним чином повідомив позивача про наступне вивільнення, виконав обов`язок щодо надання пропозицій про всі наявні на підприємстві вакансії, які з`являлися на підприємстві протягом двох місяців і які існували на день звільнення, дійшов законного та обґрунтованого висновку про дотримання відповідачем вимог статті 49-2 КЗпП України.

Таким чином, судом апеляційної інстанції належним чином виконано вимоги ЦПК України щодо оцінки доказів, законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно досліджено обставини у справі.

Судом правильно застосовано норми матеріального права, дотримано норми процесуального права, зроблено обґрунтовані висновки на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (стаття 89 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Ргопіпа V. ІІкгаіпе») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргуОСОБА_1 залишити без задоволення.

ПостановуВолинського апеляційного суду від 04 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. П. Штелик

А. А. Калараш

В. М. Сімоненко