Історія справи

Постанова КЦС ВП від 30.04.2025 року у справі №346/2888/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 346/2888/22

провадження № 61-16994св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В.,

Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ЄВРОТРАНСТЕЛЕКОМ»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Поваляєв Олег Борисович, на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 5 червня 2023 року, ухвалене у складі судді Махно Н. М., та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 9 листопада 2023 року, ухвалену колегією у складі суддів Баркова В. М., Девляшевського В. А., Луганської В. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «ЄВРОТРАНСТЕЛЕКОМ» звернулося з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання правочинів недійсними.

В обґрунтування позову вказувало, що у лютому 2022 року товариство дізналося про постановлення Київським апеляційним судом 3 лютого 2022 року ухвали у справі № 824/2/22 про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення Третейського суду для вирішення конкретного спору (суд AD HOC) (далі - Третейський суд) від 29 грудня 2021 року, ухваленого у складі третейського судді Мазовецького В. П., про солідарне стягнення з ОСОБА_3 та

ТОВ «ЄВРОТРАНСТЕЛЕКОМ» на користь ОСОБА_1 заборгованості

за договором позики № 23/02-20/П від 23 лютого 2020 року

у розмірі 31 094 794 грн та витрат на сплату винагороди третейському судді

у розмірі 32 500 грн.

Ознайомившись з матеріалами вказаної справи, товариство встановило, що стягнена рішенням Третейського суду заборгованість виникла на підставі договору

позики № 23/02-20/П від 23 лютого 2020 року, договору поруки № 1 до договору позики № 23/02-20/П від 23 лютого 2020 року, а також договору відступлення права вимоги (цесії) № 20/05/21/Ц від 20 травня 2021 року.

При цьому в матеріалах справи № 824/2/22 містилася засвідчена відповідачем копія довіреності ТОВ «ЄВРОТРАНСТЕЛЕКОМ» від 23 лютого 2020 року № 23/02/2020-Д, видана ОСОБА_2 , на підставі якої останній від імені товариства уклав договір поруки № 1, за яким товариство поручилося за належне виконання зобов`язань ОСОБА_3 за договором позики № 23/02-20/П

від 23 лютого 2020 року.

Вказувало, що ТОВ «ЄВРОТРАНСТЕЛЕКОМ» в особі генерального директора ОСОБА_4 не надавало повноваження ОСОБА_2 підписувати договір поруки та будь-які інші документи та не видавало довіреність № 23/02/2020-Д

від 23 лютого 2020 року.

За таких обставин вважало, що договір поруки та викладена в ньому третейська угода підписані від імені товариства неуповноваженою особою.

Також зазначало, що за договором поруки товариство поручилося перед ОСОБА_5 за виконання зобов`язань фізичною особою ОСОБА_3 .

Ці фізичні особи не відомі позивачу і господарських відносин у позивача з ними не було.

Підпис ОСОБА_2 на договорі поруки № 1 до договору позики № 23/02-20/П

від 23 лютого 2020 року засвідчений печаткою ТОВ «ЄВРОТРАНСТЕЛЕКОМ», зображення якої могло бути нанесене з використанням кліше печатки чи шляхом використання електронних засобів.

З урахуванням наведеного ТОВ «ЄВРОТРАНСТЕЛЕКОМ» просило визнати недійсними:

- довіреність від 23 лютого 2020 року № 23/02/2020-Д;

- договір поруки № 1 до договору позики № 23/02-20/П від 23 лютого 2020 року, включаючи третейську угоду, що міститься у цьому договорі поруки.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області

від 24 лютого 2023 року до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - залучено ОСОБА_3 .

Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області

від 5 червня 2023 року позов задоволено.

Визнано недійсними довіреність від 23 лютого 2020 року № 23/02/2020-Д та договір поруки № 1 до договору позики № 23/02-20/П від 23 лютого 2020 року, включаючи третейську угоду, яка міститься у цьому договорі поруки.

Стягнено з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь

ТОВ «ЄВРОТРАНСТЕЛЕКОМ» по 2 481 грн з кожного у відшкодування судового збору.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції врахував пояснення директора

ТОВ «ЄВРОТРАНСТЕЛЕКОМ», який вказував про те, що товариство не видавало довіреності № 23/02/2020-Д від 23 лютого 2020 року, а ОСОБА_2 , на ім`я якого складена довіреність, визнав ці обставини і вказував про непідписання ним оспорюваного договору, вважаючи його підписи в договорі підробленими.

Встановивши зазначені обставини, місцевий суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що волевиявлення ТОВ «ЄВРОТРАНСТЕЛЕКОМ» на укладення оспорюваних правочинів було вільним і відповідало його внутрішній волі, тому визнав оспорювані правочини недійсними у зв`язку є недодержанням в момент їх вчинення вимог, встановлених частиною третьою статті 203 ЦК України.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 9 листопада 2023 року частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв адвокат Поваляєв О. Б., рішення Коломийського міськрайонного суду від 5 червня 2023 року змінено та викладено його мотивувальну частину в редакції постанови апеляційного суду.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що визнання позову відповідачем може бути підставою для задоволення позову за сукупності умов: визнання усіма учасниками справи обставин, що мають значення для вирішення спору та не підлягають доказуванню відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України; відсутності в суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин; якщо таке визнання відповідачем позову не суперечить закону та/або не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб. Такий висновок викладено у постанові

Верховного Суду від 22 серпня 2023 року у справі № 521/3657/22

(провадження № 61-12899св22).

Встановивши, що ОСОБА_1 позовні вимоги не визнавав, визнання позову іншим відповідачем - ОСОБА_2 не може бути самостійною підставою для задоволення позову.

Приймаючи постанову, апеляційний суд встановив, що:

- в суді першої інстанції представник ТОВ «ЄВРОТРАНСТЕЛЕКОМ» - адвокат Андросович Г. С. заявив клопотання про витребування у відповідачів та третьої особи оригіналів оспорюваних правочинів, яке було задоволене ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 14 лютого

2023 року;

- відповідачі не надали оригінали довіреності та договору поруки. ОСОБА_1 повідомив суд першої інстанції, що оригінали витребуваних судом правочинів направлені ним у квітні 2022 року до Шевченківської окружної прокуратури

міста Києва, яка здійснює процесуальне керівництво у кримінальному

провадженні № 42022102100000033 від 11 лютого 2022 року;

- заступник керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Києва

у листі від 14 квітня 2023 року повідомив, що оригінали зазначених правочинів до прокуратури не надходили і у матеріалах кримінального провадження відсутні.

Надавши оцінку процесуальній поведінці ОСОБА_1 , який є стороною договору поруки, та його представника, зокрема, щодо ненадання оригіналів спірних правочинів, апеляційний суд дійшов висновку про те, що вказані дії свідчать про ухилення відповідачів від подання експерту оригіналів довіреності та договору поруки, що унеможливлює проведення експертизи судом, яка, в даному випадку, має визначальне значення для встановлення обставин справи. Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про застосування статті 109 ЦПК України і визнання обставин про те, що підпис, проставлений у довіреності від 23 лютого 2020 року № 23/02/2020-Д від імені директора товариства Щербака В. П. та у договорі поруки від імені ОСОБА_2 , виконані не ними, а іншою особою.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про задоволення позову, однак змінив мотиви рішення місцевого суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Поваляєв О. Б., подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 5 червня 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 9 листопада 2023 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 січня 2021 року

у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20), щодо способу захисту права у подібних правовідносинах про те, що «якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, бо вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов`язання. […] Отже, ухвалення судом рішення в справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості унеможливлює задоволення в іншій судовій справі позову про визнання поруки припиненою, якщо такий позов стосується тих самих правовідносин, тих самих прав вимоги, які вже були предметом дослідження у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості».

У даній справі набрало законної сили рішення Третейського суду від 29 грудня 2021 року, тому звернення з позовом про визнання недійсними довіреності та договору поруки після стягнення з позивача Третейським судом грошових коштів є неналежним способом захисту права.

Зазначає про помилкове задоволення позову в частині третейської угоди з огляду обрання позивачем неналежного способу захисту права. В постанові

від 29 вересня 2021 року у справі № 331/38/19 (провадження № 61-9387св21) Верховний Суд вказав, що пред`явлення позову про визнання недійсною третейської угоди (застереження) фактично спрямоване на ухилення від виконання рішення третейського суду.

Вказує про неврахування судами висновку Верховного Суду, викладеного

в постанові від 23 липня 2019 року у справі № 918/780/18, в якому суди встановили, що підписання правочину директором позивача підтверджується наявністю на спірному договорі відтисків печаток позивача як юридичної особи. Печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у виникненні відповідних правовідносин. Дійшовши висновку про наявність на оскаржуваному договорі печатки товариства та враховуючи той факт, що позивач не довів фактів протиправності використання своєї печатки чи доказів її втрати, так само і не надав доказів звернення до правоохоронних органів у зв`язку з втратою чи викраденням печатки, касаційний суд погодився з висновками судів про відсутність підстав вважати, що печатка товариства використовувалась проти волі позивача.

Вказує про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме:

- незастосування пункту 4 частини першої статті 186 ЦПК України, згідно з яким суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є рішення третейського суду, прийняте в межах його компетенції, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;

- прийняття рішення про права, свободи, інтереси та обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі, а саме Акціонерного товариства (далі - АО) «Гоу Інвест АГ» та АО «Гоу Ост Інвест АГ», що за пунктом 8 частини першої статті 411 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення;

- необґрунтоване відхилення клопотань про призначення судової почеркознавчої експертизи та про витребування відомостей про перетин ОСОБА_2 державного кордону.

Зазначає про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій того, що

членом виконавчого органу двох юридичних осіб з правом одноосібного підпису, які є учасниками ТОВ «ЄВРОТРАНСТЕЛЕКОМ» з часткою в статутному капіталі 70,6% є ОСОБА_2 , тому безпідставними є посилання позивача про те, що

ОСОБА_2 не має відношення до діяльності позивача і не міг представляти інтереси останнього за довіреністю при укладенні договору поруки.

Позиція інших учасників справи

22 грудня 2023 року та січні 2024 року представник ТОВ «ЄВРОТРАНСТЕЛЕКОМ» - адвокат Андросович Г. С. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив про безпідставність її доводів та правильність висновків судів про задоволення позову.

Щодо додаткових пояснень, доповнення до касаційної скарги та пояснень

ОСОБА_2

22 грудня 2023 року (поза межами строку на касаційне оскарження судових рішень) представник ОСОБА_1 - адвокат Поваляєв О. Б. подав до Верховного Суду додаткові пояснення і заявив клопотання про поновлення строку на їх подання.

Надаючи оцінку можливості врахування вказаних додаткових пояснень під час касаційного перегляду справи, колегія суддів виходить з наступного.

Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо

окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це за необхідне (частина п`ята статті 174 ЦПК України).

Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (стаття 126 ЦПК України).

Представник ОСОБА_1 - адвокат Поваляєв О. Б. не навів обґрунтованих доводів про поважність причин пропуску строку для подання додаткових пояснень. Саме по собі посилання заявника про ненаправлення йому та ОСОБА_1 апеляційним судом оскаржуваної постанови без надання відповідних доказів не є підставою для поновлення строку. Крім того, зазначені обставини спростовуються довідкою про доставку електронного документа, за змістом якої Поваляєву О. Б. копію постанови апеляційного суду доставлено в електронний кабінет 20 листопада 2023 року о 19 год12 хв, отже строк на касаційне оскарження рішення суду першої інстанції для вказаного учасника справи розпочався 22 листопада 2023 року і закінчився 21 грудня 2023 року.

Заявник не просив дозволу подати письмові пояснення, а Верховний Суд за межами строку для подання касаційної скарги (з урахування недоведення представником заявника поважності причин пропуску вказаного строку) не визнавав їх подання необхідним. Тому додаткові пояснення підлягають залишенню без розгляду.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах

від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (провадження № 12-25гс21),

від 4 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (провадження № 14-31цс22) та

від 25 вересня 2024 року у справі № 587/1382/15-ц (провадження № 14-60цс24).

7 травня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Поваляєв О. Б. подав до Верховного Суду доповнення до касаційної скарги. 10 червня 2024 року

ОСОБА_2 подав до Верховного Суду пояснення щодо касаційної скарги.

Зазначені документи надіслані на офіційну електронну адресу Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

При цьому альтернативою звернення учасників справи до суду з позовними заявами, скаргами та іншими визначеними законом процесуальними документами, оформленими в паперовій формі та підписаними безпосередньо учасником справи або його представником, є звернення з процесуальними документами в електронній формі з обов`язковим їх скріпленням власним електронним підписом учасника справи через підсистему «Електронний кабінет».

Отже, надсилання процесуальних документів до Верховного Суду в електронному вигляді передбачає використання сервісу «Електронний суд», розміщеного за посиланням: https://cabinet.court.gov.ua/login, з попередньою реєстрацією офіційної електронної адреси (електронного кабінету) та з обов`язковим використанням власного електронного підпису.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 8 липня 2021 року у справі № 9901/75/21 (провадження № 11-140заі21).

За таких обставин вказані доповнення до касаційної скарги та пояснення щодо касаційної скарги підлягають поверненню без розгляду.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі і витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Підставою відкриття касаційного провадження у справі були доводи заявника про:

- неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року

у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20), у постановах Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 331/38/19 (провадження № 61-9387св21), від 23 липня 2019 року у справі № 918/780/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- необґрунтоване відхилення клопотання та прийняття рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі

(пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 27 грудня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами встановлено, що відповідно до копії договору позики № 23/02-20/П

від 23 лютого 2020 року, укладеного ОСОБА_5 як позикодавцем та ОСОБА_3 як позичальником, позикодавець передав у власність позичальнику грошові кошти у розмірі 32 000 000 грн, які останній зобов`язався повернути в строк не пізніше 30 жовтня 2021 року.

З копії договору поруки № 1 до договору позики № 23/02-20/П від 23 лютого

2020 року, підписаного ОСОБА_3 , ТОВ «ЄВРОТРАНСТЕЛЕКОМ» у особі представника Бойківа А. М., який діяв на підставі довіреності, та ОСОБА_5 суди встановили, що ТОВ «ЄВРОТРАНСТЕЛЕКОМ» поручилося перед кредитором за виконання боржником обов`язку щодо виконання боржником зобов`язання за договором позики № 23/02-20/П від 23 лютого 2020 року.

За змістом копії довіреності № 23/02/2020-Д від 23 лютого 2020 року,

виданої директором ТОВ «ЄВРОТРАНСТЕЛЕКОМ» ОСОБА_4 ,

ТОВ «ЄВРОТРАНСТЕЛЕКОМ» довіреністю уповноважило Бойківа А. М. бути представником та вести від імені довірителя справи, зокрема, розписуватися за довірителя на всіх без винятку документах, які видаються, подаються, складаються, оформляються у зв`язку з цією довіреністю, договори купівлі-продажу, поставки, дарування, позики, поруки, відступлення прав вимоги.

З копії договору відступлення права вимоги (цесії) № 20/05/21/Ц

від 20 травня 2021 року, укладеного ОСОБА_5 як первісним кредитором

та ОСОБА_1 як новим кредитором, первісний кредитор відступив новому кредитору право грошової вимоги за договором позики № 23/02-20/П

від 23 лютого 2020 року на загальну суму 32 000 000 грн.

Ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області

від 14 лютого 2023 року витребувано:

- у ОСОБА_2 - оригінали довіреності від 23 лютого 2020 року

№ 23/02/2020-Д, виданої ТОВ «ЄВРОТРАНСТЕЛЕКОМ», та договору поруки № 1 до договору позики від 23 лютого 2020 року № 23/02-20/П;

- у ОСОБА_1 - оригінали довіреності від 23 лютого

2020 року № 23/02/2020-Д, виданої ТОВ «ЄВРОТРАНСТЕЛЕКОМ» ОСОБА_2 , договору поруки № 1 до договору позики від 23 лютого 2020 року № 23/02-20/П; договору позики від 23 лютого 2020 року № 23/02-20/П, договору відступлення права вимоги (цесії) від 20 травня 2021 року № 20/05/21/Ц;

- у ОСОБА_3 - оригінали договору позики від 23 лютого 2020 року

№ 23/02-20/П, договору відступлення права вимоги (цесії) від 20 травня 2021 року № 20/05/21/Ц.

З пояснень ОСОБА_1 від 24 березня 2023 року суд апеляційної інстанції встановив, що Шевченківською окружною прокуратурою міста Києва здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 42022102100000033 від 11 лютого 2022 року, внесеному до Єдиного

реєстру досудових розслідувань за заявою про вчинення злочину

директором ТОВ «ЄВРОТРАНСТЕЛЕКОМ» ОСОБА_4 , і витребувані судом оригінал довіреності і оригінали відповідних договорів направлені ним до зазначеної прокуратури у квітні 2022 року.

Зі змісту листа заступника керівника Шевченківської окружної прокуратури

міста Києва № 41-4028ВИХ-23 від 14 квітня 2023 року апеляційний суд встановив, що оригінали зазначених правочинів в матеріалах кримінального

провадження № 42022102100000033 від 11 лютого 2022 року відсутні і до окружної прокуратури не надходили.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права і додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.

Згідно із частинами першою та другою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно правочин за своєю природою та законодавчим визначенням є вольовою дією суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки.

Здійснення правочину законодавчо може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети.

Отже, будь-який правочин є вольовою дією, а тому перед тим як здійснювати оцінку на предмет дійсності чи недійсності, необхідно встановити наявність та вираження волі особи (осіб), яка (які) його вчинила (вчинили).

Те, яким чином та у який спосіб здійснюється (оформлюється) вияв волі учасників правочину на набуття, зміну, припинення цивільних прав та обов`язків, передбачено статтею 205 ЦК України.

Так, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Тобто необхідно відрізняти правочин як вольову дію суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів, від письмового тексту правочину як форми вчинення правочину та способу зовнішнього прояву та фіксації волевиявлення особи.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) або уповноваженими на те особами (частини друга та четверта статті 207 ЦК України).

Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений.

Наявність же сама по собі на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, неуповноваженою особою), не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов`язки поза таким волевиявленням.

Відсутність вольової дії учасника правочину щодо вчинення правочину (відсутність доказів такого волевиявлення за умови заперечення учасника правочину) не можна ототожнювати з випадком, коли волевиявлення учасника правочину існувало, але не відповідало ознакам, наведеним у частині третій статті 203 ЦК України: волевиявлення не було вільним чи не відповідало його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України.

У частині першій статті 215 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване в належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Тож внаслідок правочину учасники набувають права і обов`язки, що натомість не спричиняють для них правових наслідків.

Такий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 8 листопада

2023 року у справі № 179/1407/20 (провадження № 61-8869св23).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Відповідно до частин першої та третьої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Статтею 244 ЦК України визначено, що представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом України

у постанові від 12 лютого 2014 року у справі № 6-165цс13, вирішуючи питання про наявність чи відсутність в учасника правочину волевиявлення на його вчинення, суду слід виходити з ретельного дослідження наявних у справі доказів як кожного окремо, так і їх в сукупності. Зокрема, у разі вчинення правочину представником суду слід з`ясувати, чи був наділений представник його довірителем повноваженнями на вчинення правочину, чи діяв він у межах наданих йому повноважень, а якщо ні, то чи схвалив в подальшому довіритель укладений представником в його інтересах правочин.

Визнавши на підставі статті 109 ЦПК України факт того, що підпис, проставлений у довіреності від 23 лютого 2020 року № 23/02/2020-Д від імені директора товариства Щербака В. П. та у договорі поруки від імені ОСОБА_2 , виконані не ними, а іншими особами, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність у ТОВ «ЄВРОТРАНСТЕЛЕКОМ» волевиявлення на укладення оспорюваних правочинів, що є підставою для визнання оспорюваних правочинів недійсними у зв`язку з недодержанням в момент їх вчинення вимог, які встановлені частиною третьою статті 203 ЦК України

Колегія суддів враховує, що касаційна скарга не містить доводів щодо порушення апеляційним судом наслідків, передбачених статті 109 ЦПК України, а суд касаційної інстанції за відсутності відповідних доводів (поза межами підстав касаційного оскарження) не має повноважень оцінювати додержання судом апеляційної інстанцій вказаної норми процесуального права.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 26 січня 2021 року

у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20), про те, що ухвалення судом рішення в справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості унеможливлює задоволення в іншій судовій справі позову про визнання поруки припиненою, якщо такий позов стосується тих самих правовідносин, тих самих прав вимоги, які вже були предметом дослідження у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості відхиляються касаційним судом, оскільки предметом справи, яка переглядається є визнання недійсними правочинів, а не припинення поруки.

Посилання заявника про обрання позивачем в частині визнання недійсним третейського застереження неналежного способу захисту права та неврахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 331/38/19 (провадження № 61-9387св21), відхиляються касаційним судом, оскільки зміст висновку Верховного Суду у вказаній постанові свідчить про те, що цей суд відмовив у задоволенні позову про визнання недійсним третейської угоди з підстав необґрунтованості позову.

Також підлягають відхиленню доводи заявника про неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 23 липня 2019 року

у справі № 918/780/18, оскільки у справі, яка переглядається, на копії оспорюваного договору поруки наявний відтиск печатки позивача на підписі ОСОБА_2 , який за встановленими судами обставинами не був наділений його довірителем (ТОВ «ЄВРОТРАНСТЕЛЕКОМ») повноваженнями на вчинення правочину. При цьому у справі № 918/780/18 відтиск печатки проставлений на підписі директора юридичної особи. Враховуючи викладене, правовідносини та встановлені обставини у вказаній справі та у справі, яка переглядається, не є подібними.

Безпідставними є доводи касаційної скарги про незастосування судом першої інстанції пункту 4 частини першої статті 186 ЦПК України, згідно з яким суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є рішення третейського суду, прийняте в межах його компетенції, щодо спору між тими самими сторонами,

про той самий предмет і з тих самих підстав. Так, у даній справі вирішувався позов ТОВ «ЄВРОТРАНСТЕЛЕКОМ» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання правочинів недійсними, а рішенням Третейського суду від 29 грудня 2021 року задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 і

ТОВ «ЄВРОТРАНСТЕЛЕКОМ» про стягнення заборгованості. Враховуючи викладене, у вказаних спорах відмінні сторони, предмет та підстави позову.

Не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції у незміненій апеляційним судом частині та постанови апеляційного суду і доводи касаційної скарги про прийняття рішення про права, свободи, інтереси та обов`язки осіб, яку не були залучені до участі у справі, а саме АТ «Гоу Інвест АГ» та АТ «Гоу Ост Інвест АГ», оскільки вказані товариства не оскаржували рішення суду першої інстанції з таких підстав, а заявник не надав доказів на підтвердження повноважень діяти в інтересах цих товариств.

Не впливають на правильність висновків суду апеляційної інстанції доводи касаційної скарги про необґрунтоване відхилення клопотань про призначення судової почеркознавчої експертизи та про витребування відомостей про перетин ОСОБА_2 державного кордону, оскільки зазначені клопотання ОСОБА_1 заявляв з метою підтвердження обставин щодо неподання ОСОБА_2 заяви про визнання позову. Проте суд апеляційної інстанції вказав, що визнання ОСОБА_2 позову не може бути підставою для задоволення позову і змінив мотивування рішення місцевого суду. Тобто обставини, які заявник мав намір довести заявивши вказані клопотання жодним чином не впливають на висновок апеляційного суду.

Отже наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів по суті вирішення вказаного позову та мотивів, з яких виходив апеляційний суд, і не дають підстав вважати, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено процесуальне право, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції у незміненій апеляційним судом частині та постанови апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Поваляєв Олег Борисович, залишити без задоволення.

Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області

від 5 червня 2023 року у незміненій апеляційним судом частині та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 9 листопада 2023 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк О. М. Ситнік