Історія справи

Постанова КЦС ВП від 29.09.2025 року у справі №947/38273/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2025 року

м. Київ

справа № 947/38273/21

провадження № 61-7301св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - Київська державна нотаріальна контора у м. Одесі,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси у складі судді Калініченко Л. В. від 05 вересня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Таварткіладзе О. М., від 22 травня 2025 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якому просив:

- усунути ОСОБА_2 від права на спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- усунути ОСОБА_2 від права на спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 21 липня 2021 року на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 , видане державним нотаріусом Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса Пінігіною Т. М.;

- скасувати рішення державного нотаріуса Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса Пінігіної Т. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21 липня 2021 року, індексний номер 59389934, припинивши право власності ОСОБА_2 на 1/3 частку зазначеної квартири;

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 21 липня 2021 року на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1 , видане державним нотаріусом Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса Пінігіною Т. М.;

- скасувати рішення державного нотаріуса Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса Пінігіної Т.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, від 21 липня 2021 року, індексний номер 59390366, припинивши право власності ОСОБА_2 на 1/6 частку квартири;

- визнати недійсним договір дарування 1/2 частку спірної квартири, укладений

24 вересня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;

- скасувати рішення приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Таранської А.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень

від 24 вересня 2021 року, індексний номер 60568610, припинивши право власності ОСОБА_3 на 1/2 частки квартири.

Позовну заяву мотивовано тим, що він та відповідач ОСОБА_2 є синами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . ОСОБА_4 за життя належала квартира АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Спадкоємцями першої черги до майна останнього були: дружина ОСОБА_5 , позивач та його брат ОСОБА_2 .

Позивач вказував, що він належним чином здійснив дії з прийняття спадщини після смерті батька, однак відповідач із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса не звертався, хоча був зареєстрований з батьком за однією адресою, однак там більше тридцяти років не мешкав.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла матір ОСОБА_5 , після смерті якої відкрилась спадщина на належну їй 1/3 частку вказаної квартири, яка була успадкована після смерті ОСОБА_4 .

Позивач та відповідач ОСОБА_2 звернулись до Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса із заявами про прийняття спадщини після смерті матері.

Позивач вказував, що 21 липня 2024 року державний нотаріус Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса Пінігіна Т. М. видала

ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за законом, на підставі якого ОСОБА_2 прийняв у власність в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_4 - 1/3 частку вказаної квартири; а після смерті матері

ОСОБА_5 - 1/6 частку вказаної квартири.

На підставі вказаних свідоцтв за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на 1/3 та 1/6 частки спірної квартири, що в цілому складає 1/2 частку. 24 вересня 2024 року уклав договір дарування з ОСОБА_3 , якому передав в дар належну йому частку спірної квартири.

Позивач посилався на наявність підстав для усунення відповідача від права на спадкування за законом до майна померлих батьків, оскільки батьки перебували у безпорадному стані, потребували допомоги відповідача, однак останній, на відміну від позивача, що опікався батьками, допомоги батькам не надавав.

На думку позивача, усі видані свідоцтва про право на спадщину за законом до майна померлих батьків, видані на ім`я ОСОБА_2 , підлягають визнанню недійсними, державні реєстрації права власності на це майно за

ОСОБА_2 скасуванню, а відтак і підлягає недійсним договір дарування спірного майна, оскільки ОСОБА_2 не мав право на відповідне майно.

Крім того, зазначав, що після смерті батька ОСОБА_2 не звертався із заявою про прийняття спадщини, а нотаріус вважав його таким, що фактично прийняв спадщину, оскільки відповідач був зареєстрований з батьком за однією адресою. Однак, позивач посилався на те, що відповідач фактично не проживав з батьками за однією адресою..

Також позивач вказував, що під час видачі свідоцтв про право на спадщину до майна ОСОБА_4 , нотаріусом не було враховано, що спірна квартира була спільною сумісною власністю батьків, а відтак після смерті ОСОБА_4 , нотаріус повинен був визначити частку ОСОБА_5 в цьому майні.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 05 вересня 2024 року

у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Додатковим рішенням цього ж суду від 24 вересня 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про звільнення від сплати судових витрат відмовлено. Заяву ОСОБА_2 про відшкодування витрат на правову допомогу у цій справі задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у відшкодування судових витрат, що складаються з витрат на професійну правничу допомогу 9 000 грн. У задоволенні решти вимог заяви відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надав належні та допустимі докази, які б свідчили про перебування батьків у безпорадному стані та ухилення відповідача від надання допомоги. Суд відхилив посилання позивача на те, що відповідач не проживав разом із батьками, а тому не вважається таким, що прийняв спадщину, оскільки місце проживання ОСОБА_2 станом на час смерті батька - ОСОБА_4 було зареєстровано разом з батьком.

Ці обставини також підтверджуються відповідною довідкою з Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради, отриманою державним нотаріусом в межах вчинення дій у спадковій справі № 460/2020, а також відповідним записом у копії паспорту громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого 25 липня 2000 року Київським РВ УМВС України в Одеській області на ім`я ОСОБА_2 , яка була надана останнім разом з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину від 21 липня 2021 року.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що державний нотаріус Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса Пінігіна Т. М. на підставі належним чином наданих доказів на підтвердження спільного проживання ОСОБА_2 разом зі спадкодавцем станом на час відкриття спадщини, встановив, що ОСОБА_2 відповідно до приписів частини третьої статті 1268 ЦК України вважається таким, що прийняв спадщину за законом після смерті

ОСОБА_4 .

Суд зазначив, що будь-яких доказів, у тому числі актів про непроживання та/або відсутності речей особи у житловому приміщенні матеріали справи не містять.

Суд також відхилив посилання позивача на те, що спірна квартира належала батькам на праві спільної сумісної власності, а тому його матері належала більша частка у квартирі після смерті батька, аніж зазначена у свідоцтві про право на спадщину. Суд зазначив, що за життя матір позивача не скористалась своїм правом на виділення частки у спільному майні подружжя, не зверталась до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право власності на частку у спільному майні, а відповідна заява подана нею в рамках спадкової справи стосувалась лише прийняття спадщини до майна померлого чоловіка

ОСОБА_4 .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 22 травня 2025 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 05 вересня 2024 року змінено шляхом викладення мотивувальної частини в редакції цієї постанови, в решті рішення суду залишено без змін. Додаткове рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 вересня 2024 року залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність доказів перебування спадкодавців у безпорадному стані та потребу у наданні допомоги з огляду на вік спадкодавців та медичної документації. При цьому позивач не довів, що допомога вимагалася саме від відповідача і що останній свідомо ухилявся від надання такої допомоги, а тому вважав, що відсутні підстави для усунення відповідача від права на спадкування після смерті батьків. Суд відхилив аргументи позивача про непроживання відповідача разом із батьком на час відкриття спадщини, оскільки такі не підтверджені належними та допустимими доказами. Також суд врахував, що під час розгляду справи ОСОБА_1 повідомляв, що в силу неприязних стосунків не допускав ОСОБА_2 до спірної квартири, заборонив йому з`являтися до неї з 2018 року. Також суд взяв до уваги, що за життя батьки сторін не заперечували та визнавали право ОСОБА_2 на житло у спірній квартирі, правом на складання заповіту не скористалися, незважаючи на усвідомлення наявності двох дітей і їх імовірних претензій на квартиру.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підставами касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 471/601/17, від 10 квітня 2020 року у справі № 355/832/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що відповідач умисно ухилявся від надання допомоги батькам, які через похилий вік, тяжку хворобу були у безпорадному стані. Догляд за батьками здійснював лише позивач. Такі обставини є підставою для усунення відповідача від права на спадкування після смерті спадкодавців. Зазначає, що відповідач не проживав разом із батьком на час відкриття спадщини, а тому не є особою, яка прийняла спадщину на підставі частини третьої статті 1268 ЦК України.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі.

Встановлені судами фактичні обставини справи

Позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 є рідними братами та дітьми ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

01 січня 1992 року ОСОБА_4 повністю сплатив пайовий внесок за квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою ЖБК «Центральний-Сбірний-20» від 10 березня 2020 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер у віці 98 років. З медичної документації слідує, що за життя ОСОБА_4 мав інвалідність, потребував лікування.

Внаслідок смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина на належне останньому за час життя майно.

Спадкоємцями за законом першої черги до майна ОСОБА_4 були: дружина ОСОБА_5 , та сини: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Відповідно до наявних в матеріалах спадкової справи довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, виданої ЖБК «Центральний-Сбірний-20» 06 травня 2020 року та відомостей №Д1-111957-ю/л про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні/будинку, виданої 16 червня 2020 року Департаментом надання адміністративних послуг Одеської міської ради, слідує, що ОСОБА_4 станом на день смерті проживав та був зареєстрований починаючи з 26 березня 1976 року за адресою:

АДРЕСА_2 , з яким також на день його смерті були зареєстровані: ОСОБА_2 , починаючи з 12 грудня 1984 року;

ОСОБА_5 , починаючи з 26 березня 1976 року; ОСОБА_1 , починаючи з 09 червня 1986 року.

03 червня 2020 року ОСОБА_5 та ОСОБА_1 звернулись до Київської державної нотаріальної контори у місті Одесі з заявами, як спадкоємці за законом до майна ОСОБА_4 , в яких зазначили, що вони прийняли спадщину та просять видати їм свідоцтво про право на спадщину за законом.

21 липня 2021 року до Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом до майна ОСОБА_4 звернувся ОСОБА_2

21 липня 2021 року державний нотаріусом Київської державної нотаріальної контори у м. Одеса Пінігіна Т. М. видала ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом, відповідно до якого ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом до майна ОСОБА_4 набув у власність 1/3 частку спірної квартири.

Також 11 серпня 2021 року державний нотаріус Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса Пінігіна Т. М. видала ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/3 частку спірної квартири.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_5 у віці 85 років. З медичної документації слідує, що за життя ОСОБА_5 мала ряд захворювань.

Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина на належну їй за час життя 1/3 частку квартиру, яку вона прийняла у порядку спадкування після смерті свого чоловіка.

Після смерті матері позивач та відповідач звернулися до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини та 21 липня 2021 року та 11 серпня 2021 року їм видано свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 по 1/6 частці спірної квартири.

Отже, суди установили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як рідними братами, у порядку спадкування за законом до майна батьків успадковано нерухоме майно та набуто у спільну часткову власність квартиру АДРЕСА_1 в рівних частках, кожному по частці.

24 вересня 2021 року ОСОБА_2 розпорядився належною йому часткою вказаної квартири та передав її в дар за договором дарування ОСОБА_3 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частини першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги

та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Звернувшись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилався на наявність підстав, визначених частиною п`ятою статті 1224 ЦК України, для усунення ОСОБА_2 від права на спадкування, стверджуючи, що останній, будучи сином померлих ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , ухилявся від надання спадкодавцям допомоги, які через похилий вік та стан здоров`я її потребували.

Відповідно до статей 1216 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Частиною третьою статті 1224 ЦК України передбачено, що не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.

Частиною п`ятою статті 1224 ЦК України передбачено, що за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин та їх доведеності у сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.

Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Факт ухилення особи від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за позовом заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому необхідно враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов`язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов`язку.

Ухилення від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій (див. постанови Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15 та від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16).

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга

статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд апеляційної інстанції, надавши належну оцінку наявним у справі доказам та встановленим на їх підставі обставинам, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність передбачених частиною п`ятою статті 1224 ЦК України підстав для усунення ОСОБА_2 від права на спадкування за законом після смерті їх батьків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , оскільки позивач не надав належних, допустимих та достатніх доказів існування у батьків потреби в допомозі саме від ОСОБА_2 і що останній, маючи таку можливість, свідомо ухилявся від надання допомоги спадкодавцям.

Суд правильно виходив із того, що матеріали справи не містять доказів звернення батьків сторін за допомогою до ОСОБА_2 , відтак існування в його бездіяльності умислу не доведено. Судом також враховано, що

ОСОБА_1 , в силу неприязних стосунків, обумовлених поведінкою відповідача, не допускав його до квартири батьків, про такі обставини ним також повідомлено в судовому засіданні апеляційного суду.

При цьому суд установив, що батьки сторін за життя перебували у безпорадному стані, однак правильно виходив із того, що матеріали справи не містять доказів умисного ухилення відповідача від надання їм допомоги та потреби у допомозі саме від нього.

Установивши відсутність сукупності обставин, передбачених частиною п`ятою статті 1224 ЦК України, для усунення відповідача від права на спадкування після смерті ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог

ОСОБА_1 .

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_2 не набув право на спадкування після смерті батька ОСОБА_4 , оскільки не проживав із ним на час відкриття спадщини, були предметом розгляду судами попередніх інстанцій, які правильно зазначили, що на підтвердження таких обставин позивач не надав належних та допустимих доказів.

Крім того, суди врахували пункти 3.21, 3.22 Глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, відповідно до яких спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 Цивільного кодексу, він не заявив про відмову від неї. У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем може бути: довідка органу реєстрації місця проживання про те, що місце проживання спадкоємця на день смерті спадкодавця було зареєстровано за однією адресою зі спадкодавцем.

Враховуючи наявність реєстрації місця проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та ненадання доказів зворотного, нотаріус видав

ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину відповідно до приписів частини третьої статті 1268 ЦК України, отже відповідач мав право на спадкування після смерті свого батька в силу вимог частини третьої статті 1268 ЦК України, а тому відсутні підстави для визнання недійсним відповідного свідоцтва про право на спадщину.

Оскільки інші позовні вимоги є похідними від вимог про усунення від права на спадкування та визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину, то суд правильно відмовив і у їх задоволенні.

Посилання у касаційній скарзі на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановахвід 04 квітня 2018 року у справі № 233/6868/15-ц, від 30 травня 2018 року у справі № 753/21722/13-ц,

від 30 червня 2020 року у справі № 521/19609/16-ц, колегія суддів відхиляє, оскільки встановлені судами фактичні обставини є різними, у цих справах суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. При цьому у вказаних справах Верховний Суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій про відмову у позові про усунення від права на спадкування за недоведеністю стороною позивача факту перебування спадкодавця у безпорадному стані, потреби в допомозі саме відповідача та ухилення відповідача від надання такої допомоги спадкодавцю. Тобто висновки у зазначених справах не суперечать висновкам у справі, яка переглядається.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя,

у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності

від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ,

від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Рішення суду першої інстанції не переглядається, оскільки змінене судом апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 22 травня 2025 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара