Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 16.03.2020 року у справі №640/12003/17

Постанова

Іменем України

28 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 640/12003/17

провадження № 61-4155св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Харківська міська рада, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

третя особа - інспекція державного архітектурно-будівельного контролю Харківської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 31 січня 2020 року у складі колегії суддів:

Хорошевського О. М., Кіся П. В., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Харківської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - інспекція державного архітектурно-будівельного контролю Харківської міської ради, про визнання права власності.

Позов мотивовано тим, що рішенням Київського районного суду міста Харкова від 18 травня 2010 року по цивільній справі № 2-52/10/12 позивачці було виділено в натурі на її 26/100 часток у житловому будинку АДРЕСА_1 три житлових кімнати, а також певні надвірні будівлі та споруди. Цим же рішенням Київського районного суду міста Харкова від 18 травня 2010 року позивачку було зобов'язано для ізоляції часток житлового будинку, що виділяються, зробити у встановленому законом порядку та за її рахунок певні переобладнання з метою утворення ізольованої квартири; зобов'язано її та відповідача ОСОБА_2 обладнати приміщення самостійними системами опалення та електропостачання. Також цим же рішенням Київського районного суду міста Харкова від 18 травня 2010 року по цивільній справі № 2-52/10/12 було визначено порядок користування земельною ділянкою по АДРЕСА_2, згідно з яким позивачці у користування виділено земельну ділянку площею 288,5 кв. м, з яких у особисте користування земельну ділянку

187,5 кв. м, у тому числі під будівлями. Усі необхідні роботи позивачкою були зроблені, крім того на частині земельної ділянки, яка була виділена позивачці, нею у 2012 році була побудована нежитлова прибудова площею 28,4 кв. м до виділеної їй в натурі частини житлового будинку, в результаті чого була утворена ізольована квартира, яка має окремий вхід, кухню, котельню, санвузол, автономнее газове опалення, водопровід.

22 червня 2012 року Харківським міським БТІ було складено технічний паспорт будинку в цілому, в якому квартира, утворена позивачкою, зазначена як квартира №, яка складається з приміщень 3.1-3.6, загальною площею 76,1 кв. м. Будівельні роботи позивачкою проводилися без проекту та дозвільних документів, хоча і на виконання рішення суду. За таких обставин будівництво вважається самочинним.

Тому на звернення позивачки від 22 лютого 2017 року з заповненою декларацією про готовність до експлуатації квартири № по АДРЕСА_1 до Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю департаменту територіального контролю Харківської міської ради - декларацію було повернуто з відповідним листом поясненням від 06 березня 2017 року із зазначенням підстав - будівництво було здійснено без дозвільного документа, без належним чином розробленої та затвердженої проектної документації та за відсутності документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, отже - є підстави вважати об'єкт "Переобладнана квартира № в індивідуальному житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 з прибудовою допоміжних приміщень" об'єктом самочинного будівництва. За таких обставин позивачка вимушена звернутися до суду за визнанням за нею права власності на квартиру, яка утворилася у зв'язку із виділом їй в натурі певних приміщень у житловому будинку та на виконання рішення Київського районного суду від 18 травня 2010 року про проведення ізоляції квартири.

ОСОБА_1 просила визнати за нею право приватної власності на квартиру загальною площею 76,1 кв. м. у житловому будинку

АДРЕСА_1, зазначену у технічному паспорті житлового будинку АДРЕСА_1, виготовленому Харківським міським бюро технічної інвентаризації станом на 22 червня 2012 року, як приміщення 3.1-3.6, а разом - квартира №, припинивши її право спільної часткової власності на цей житловий будинок.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 08 жовтня 2019 року позовні вимоги задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право приватної власності на квартиру по АДРЕСА_1 загальною площею 76,1 кв. м., зазначену у технічному паспорті житлового будинку АДРЕСА_1, виготовленому Харківським міським бюро технічної інвентаризації станом на 22 червня 2012 року, як приміщення 3.1-3.6, а разом квартира № 3, припинивши її право спільної часткової власності на будинок АДРЕСА_1.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що єдиним можливим способом захисту права позивачки є визнання за нею права приватної власності на квартиру, що утворилася в результаті проведених нею робіт, що стане передумовою прийняття утвореного об'єкту до експлуатації відповідно до Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що в свою чергу, є необхідною умовою реєстрації права власності.

Постановою Харківського апеляційного суду від 31 січня 2020 року апеляційну скаргу Харківської міської ради задоволено.

Рішення Київського районного суду міста Харкова від 08 жовтня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Харківської міської ради судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, у розмірі 2 057,62 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що

ОСОБА_1 було здійснено не реконструкцію вказаних нежитлових будівель, а було самочинно збудовані новостворені окремі об'єкти, які є об'єктами самочинного будівництва і на які розповсюджується дія статті 376 ЦК України. Позивачкою не надано доказів оформлення нею речових прав на земельні ділянки під спірними обєктами та дотримання порядку, передбаченого частиною 5 статті 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У березні 2020 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 31 січня 2020 року та залишити в силі рішення Київського районного суду міста Харкова від 08 жовтня 2019 року.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України, неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 27 січня 2016 року провадження № 6-1912цс15, від 30 березня 2016 року провадження № 6-533цс16, від 07 жовтня 2015 року провадження № 61-1622цс15. Крім того, ОСОБА_1 вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Київського районного суду міста Харкова.

08 квітня 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною 1 статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Короткий зміст фактичних обставин справи

У справі, яка переглядається, судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Київського районного суду м. Харкова від 18 травня 2010 року за ОСОБА_1 було визнано право власності на 26/100 житлового будинку АДРЕСА_1, після чого виділено їй в натурі в основній частині житлового будинку літ. "А-1" - житлову кімнату 1-7 площею 11,6 м. кв., житлову кімнату 1-5 площею 12,7 м. кв., житлову кімнату 1-6 площею 23,4 м. кв. ; з надвірних будівель вбиральню літ. "Ж", гараж літ. "Е "; а також частину огорожі літ. " №2 ", частину огорожі літ. " №3", частину зливної ями літ. " №5", частину дворового водопроводу літ. " №6".

Власником 31/100 будинку визнано відповідача ОСОБА_2 і на його частку йому також в натурі виділено зазначені у рішенні суду приміщення у будинку та надвірні споруди.

Встановлено, що земельна ділянка площею 995 кв. м зареєстрована в цілому за домоволодінням АДРЕСА_1 на підставі рішення Київського райвиконкому м. Харкова №16 від 23 серпня 1955 року.

Визначено порядок користування земельною ділянкою, згідно з яким частину земельної ділянки площею 7,5 кв. м залишено у загальному користуванні всіх співвласників будинку, частину земельної ділянки площею 133 кв. м залишено у загальному користуванні позивачки та відповідача ОСОБА_2, частину земельної ділянки площею 64 кв. м залишено в загальному користуванні позивачки та власників 43/100 часток будинку - ОСОБА_4 та ОСОБА_3; позивачці в користування виділено земельну ділянку площею 288,5 кв. м., з яких у особисте користування - земельну ділянку площею 187,5 м. кв., у тому числі під будівлями (додаток №9 до висновку експертизи №3071 - а. с. 64).

Зобов'язано для ізоляції часток житлового будинку, що виділяються, зробити у встановленому законом порядку та за рахунок позивачки наступні переобладнання: закласти дверні прорізи між приміщеннями 1-4 та 1-7,1-4 та 1-6,1-4 та 1-5; улаштувати дверні прорізи між приміщеннями 1-7 та 1-6,1-5 та 1-6; в приміщенні 1-6 улаштувати перегородки, переобладнавши таким чином у приміщення: - житлову кімнату площею 17,1 м. кв., коридор площею 1,5 м. кв. та коридор площею 4,8 м. кв. ; в приміщенні 1-7 улаштувати перегородку, переобладнавши, таким чином, у приміщення: санвузол площею 4,0 м. кв. та кухню площею 7,6 м. кв. ; для виходу з частини будинку у приміщенні 1-6 улаштувати дверний проріз з установкою подвійних дверей.

Для забезпечення автономного режиму функціонування виділених приміщень було зобов'язано позивачку ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 у встановленому законом порядку обладнати ці приміщення самостійним системами опалення та електропостачання кожному за свій рахунок.

Технічним паспортом від 22 червня 2012 року (а. с. 11), "Звітом про проведення технічного обстеження будівельних конструкцій переобладнаної квартири № з прибудовою допоміжних приміщень в індивідуальному житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1" (а. с. 67) встановлено виконання робіт, в результаті яких утворено дві окремі квартири - квартири №, яку займає відповідач

ОСОБА_2, - з окремим входом (у технічному паспорті від 22 червня 2012 року приміщення 1.1; 1.2; 1.3; 1.4; 1.8 або квартира № та квартири №, яка складається з приміщень 3.1-3-6, яку займає позивачка, загальною площею 76,1 кв. м. При цьому частина зазначеної квартири, а саме приміщення 3-1 площею 18,6 кв. м., 3-2 площею 3 кв. м, 3-3 площею 6,8 кв. м розташовані у прибудові а-4, яка була побудована позивачкою на частині земельної ділянки, яка виділена їй у користування на підставі рішення Київського районного суду м. Харкова від 18 травня 2010 року.

На час розгляду справи у Реєстрі прав власності на нерухоме майно зареєстроване право приватної власності ОСОБА_1 на 26/100 житлового будинку з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1, на підставі рішення Київського районного суду м. Харкова від 18 травня 2010 року по справі №2-52/10/12. Права інших власників в реєстрах не зареєстровані.

Згідно листа Харківського міського БТІ від 06 травня 2019 року архівні матеріали Харківського міського БТІ містять інформацію станом на 31 грудня 2012 року, з якої вбачається, що право власності на 26/100 будинку АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 на підставі рішення Київського районного суду м. Харкова від 18 травня 2010 року по справі №2-52/10/12. Після перерозподілу на підставі рішення Київського районного суду м. Харкова від 18 травня 2010 року по справі №2-52/10/12 не зареєстровано право власності за ОСОБА_2 (31/100) та ОСОБА_5 (43/100).

Звітом про проведення технічного обстеження будівельних конструкцій переобладнаної квартири № з прибудовою допоміжних приміщень в індивідуальному житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 підтверджується те, що квартира ізольована від інших квартир цього будинку, обладнана самостійними системами життєзабезпечення. Основні та несучі конструкції квартири з прибудовою допоміжних приміщень готові до експлуатації, стан їх задовільний, необхідності в ремонтних роботах немає. Квартира відповідає вимогам надійності і безпечної експлуатації. Готовність до експлуатації 100%. Технічний стан і несуча здатність несучих і огороджувальних конструкцій житлового будинку відповідають будівельним нормам по Санітарним правилам і нормам і ДБН в.2.2-15:2005 "Житлові будівлі" і дозволяє його експлуатацію.

22 лютого 2017 року позивачка відповідно до Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461 звернулася до Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю департаменту територіального контролю Харківської міської ради з заповненою декларацією про готовність до експлуатації об'єкта, який належить до 1-Ш категорії складності (Додаток 3 до Порядку).

Декларацію було повернуто їй з листом-поясненням №572/0/250-17 від 06 березня 2017 року без розгляду та реєстрації із зазначенням підстав: "будівництво було здійснено без дозвільного документа, без належним чином розробленої та затвердженої проектної документації та за відсутності документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою - отже - є підстави вважати об'єкт "Переобладнана квартира № в індивідуальному житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 з прибудовою допоміжних приміщень" об'єктом самочинного будівництва."

Позивачка не оскаржувала відповідь Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю.

Зазначеним Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів (пункти 10 та 17) передбачено окремий порядок прийняття в експлуатацію самочинно збудованих об'єктів, право власності на які визнано за рішенням суду.

Передумовою прийняття в експлуатацію таких об'єктів виходячи зі змісту положень пунктів 10 та 17 Порядку, - є ухвалення судом рішення про визнання права власності на них, після чого передбачено подання до органу державного архітектурно-будівельного контролю декларації за формою, наведеною у додатку 5 до Порядку, і проведення технічного обстеження такого об'єкта.

Так, рішенням суду від 18 травня 2010 року за ОСОБА_1 визнано право власності на 26/100 в основній частині житлового будинку літ. "А-1" - житлову кімнату 1-7 площею 11,6 м. кв., житлову кімнату 1-5 площею 12,7 м. кв., житлову кімнату 1-6 площею 23,4 м. кв. ; з надвірних будівель вбиральню літ. "Ж ", гараж літ. "Е"; а також частину огорожі літ. " №2", частину огорожі літ. " №3", частину зливної ями літ. " №5", частину дворового водопроводу літ. " №6".

Як вбачається з технічного паспорту від 22 червня 2012 року ОСОБА_1 самовільно було прибудовано до визнаної за нею частини 26/100 прибудову

літ. 3-1 площею 18,6 кв. м., літ. 3-2 площею 3,0 кв. м., літ. 3-3 площею 6,8 кв. м.

Таким чином позивачем було здійснено не реконструкцію житлового будинку, а добудову до житлового будинку АДРЕСА_1 площею 28,4 кв. м. до виділеної в натурі частки в спільному домоволодінні, в зв'язку з чим житлова площа змінилася з

47,7 кв. м. до 76,1 кв. м. і вважати такі добудови реконструкцією на виконання рішення суду від18 травня 2010 року не можна.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Відповідно до статті 392 ЦК України власник може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документів, який засвідчує його право власності.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 331 ЦК України встановлено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

У частині 4 статті 373 ЦК України зазначено, що власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Нормативно регламентованим є право власника на забудову земельної ділянки, яке здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням (частина 3 статті 375 ЦК України).

Відповідно до змісту частини 4 статті 375 ЦК України у разі, коли власник здійснює на його земельній ділянці самочинну забудову, її правові наслідки встановлюються статтею 376 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

У силу спеціального застереження, наведеного в частині 2 статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництвонерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Частинами 3 , 5 , 7 статті 376 ЦК України передбачено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництвона земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки в установленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

За загальними правилами кожна особа має право на захист свого цивільного права лише у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина 1 статті 15 ЦК України). У зв'язку із цим звернення до суду з позовом про визнання права власностіна самочинне будівництвомає здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

У справах, пов'язаних із самочинним будівництвомнерухомого майна, суди мають враховувати, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього.

Разом з цим власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (частина 2 статті 375 ЦК України), тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це право не порушує права інших осіб (частина 5 статті 376 ЦК України).

Вирішуючи справу за позовом власника (землекористувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов'язані встановити усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушення будівельних норм та істотних правил.

На підставі частини 3 статті 376 ЦК України суд може задовольнити позов про визнання права власності на самочинно збудоване майно на земельній ділянці, що не надавалася у власність чи користування особі, яка збудувала його, якщо їй у встановленому законом порядку було передано земельну ділянку у власність або надано у користування під уже збудоване нерухоме майно відповідно до її цільового призначення, та за умови, що будівництво велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією, а також у разі, якщо ці обставини були предметом розгляду компетентного державного органу (частина 3 статті 375 ЦК України).

При вирішенні позову про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно суд має виходити з того, що право на виконання будівельних робіт виникає у забудовника лише за наявності документів, які надають право виконувати будівельні роботи та передбачених статтями 27, 29, 30, 31 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", а також у передбачених законом випадках отримання дозволу на виконання будівельних робіт (статтями 27, 29, 30, 31 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").

Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвомоб'єктів належить до одного з етапів проектування та будівництваоб'єктів, що здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок (пункт 5 частина 5 стаття 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").

Частиною 8 статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівельної діяльності" передбачено, що експлуатація закінчених будівництвомоб'єктів, не прийнятих в експлуатацію забороняється.

Аналогічна норма закріплена пунктом 12 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвомоб'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461.

Установивши, що ОСОБА_1 було здійснено не реконструкцію вказаних нежитлових будівель, а було самочинно збудовані новостворені окремі об'єкти, а саме: в буд. АДРЕСА_1, загальною площею 28,4 кв. м. прибудову літ. 3-1 площею 18,6 кв. м., літ. 3-2 площею 3,0 кв. м., літ. 3-3 площею 6,8 кв. м. Належних доказів щодо оформлення речових прав на земельні ділянки під спірними об'єктами та дотримання позивачем порядку, передбаченого частиною 5 статті 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" позивачкою не надано, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність передбачених законом підстав для визнання за позивачем права власності на нерухоме майно.

Аргументи заявника про застосування судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 27 січня 2016 року провадження № 6-1912цс15, від 30 березня 2016 року провадження № 6-533цс16, від 07 жовтня 2015 року провадження № 61-1622цс15 є безпідставними, оскільки правовідносини, у справі, яка переглядається та у справах, на які посилається заявник є різними.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до не правильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову Харківського апеляційного суду від 31 січня 2020 року - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного суду від 31 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

С. Ю. Бурлаков

М. Є. Червинська