Історія справи

Постанова КЦС ВП від 28.11.2025 року у справі №346/2210/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2025 року

м. Київ

справа № 346/2210/24

провадження № 61-3009св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

третя особа- приватний нотаріус Коломийського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Галайчук Оксана Лук`янівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Голіней Лілії Дмитрівни на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 16 жовтня 2024 року, ухвалене в складі судді Яремин М. П., та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 04 лютого 2025 року, ухвалену у складі колегії суддів: Василишин Л. В., Максюти І. О., Пнівчук О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності на майно колгоспного двору та скасування договору про поділ спадщини.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, щожитловий будинок з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 , належав на праві власності колгоспному двору, головою якого був його батько ОСОБА_5 .

Станом на 01 липня 1990 року у цьому домоволодінні були зареєстровані та проживали такі особи: ОСОБА_5 (голова двору), ОСОБА_6 (дружина), він - ОСОБА_1 (син), ОСОБА_3 (син), ОСОБА_2 (дочка) та ОСОБА_7 (дочка). Кожен з них мав право на 1/6 частини вказаного нерухомого майна.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько - ОСОБА_5 , після смерті якого відкрилась спадщина на належне йому майно. Спадщину прийняла його дружина - ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після смерті його матері відкрилась спадщина, яка складалась із 2/6 частини житлового будинку, господарських будівель та споруд. Із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 звернулися він як спадкоємець за заповітом, та ОСОБА_2 як спадкоємиця обов`язкової частки.

Вказував на те, що частки спадкоємців становили: ОСОБА_2 - 1/24 (2/6 : 4 (четверо дітей) : 2 = 1/24), а його - 5/24 (2/6-1/24). Крім того, кожного у них як члена колгоспного двору було по 1/6 частці домоволодіння.

З метою оформлення спадщини після смерті матері він звернувся до приватного нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок, однак у видачі свідоцтва відмовлено, оскільки частки членів колгоспного двору не виділено, правовстановлюючий документ на житловий будинок відсутній.

27 грудня 2021 року між ним та ОСОБА_2 укладений договір про поділ спадщини, відповідно до умов якого ОСОБА_2 відмовилась від будь-яких прав на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, а взамін отримала дві земельні ділянки.

Вважав, що його частка у спірному майні становить 2/3 (5/24 + 11/24), а інші по 1/6 частки залишаються за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , однак ОСОБА_2 претендує на частку спірного будинку, порушуючи умови договору про поділ спадщини.

Зазначав, що у договорі про поділ спадщини нотаріусом встановлено спадкову масу, до якої входить цілий житловий будинок, а не 2/6 частки, з яких потрібно вираховувати обов`язкову частку ОСОБА_2 , чим введено сторони в оману. У результаті не встановлення дійсної спадкової маси, сторони уклали договір, за яким він не може реалізувати свої права у повному обсязі, в той час як ОСОБА_2 отримала дві земельні ділянки площами 0,38 га та 0,68 га на підставі свідоцтв про право на спадщину за №1369, № 1370, які за законом не повинні були їй належати у повному обсязі.

Позивач зазначав, що ОСОБА_2 , маючи на меті узаконити свою частку у спірному домоволодінні, ввела його в оману щодо відмови від своєї частки на його користь, переконавши, що після підписання договору, взамін на дві земельні ділянки, йому належатиме ціле домоволодіння. Оскільки спадкова маса у договорі визначена недостовірно, а договір підписаний шляхом введення в оману, що призвело до помилкового трактування договору про поділ спадщини, то такий договір є недійсним.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати недійсним договір про поділ спадщини, укладений між ним та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Галайчук О. Л. 27 грудня 2021 року та зареєстрований у реєстрі за №1368;

- визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право на спадщину за законом від 27 грудня 2021 року за реєстровим № 1369 та витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 292707344 від 27 грудня 2021 року;

- визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право на спадщину за законом від 27 грудня 2021 року за реєстровим № 1370 та витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 292712703 від 27 грудня 2021 року;

- визнати за ним право власності на 2/3 частки житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташований на АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 16 жовтня 2024 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 04 лютого 2025 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку житлового будинку, загальною площею 44,4 кв. м, житловою площею 31,3 кв. м, та господарських будівель і споруд: літньої кухні - літ. «Б»; гаражу - літ. «В»; сараю - літ. «Г»; навісу - літ. «Д»; вбиральні - літ. «Ж»; криниці - «№ 1»; огорожі - «№ 2-3», що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено в зв`язку з їх безпідставністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору про поділ спадщини недійсним,суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_1 не довів в установленому законом порядку факт обману щодо умов договору під час його укладення та наявність умислу в діях ОСОБА_2 щодо введення позивача в оману.

Суд першої інстанції зазначив, що позовні вимоги щодо визнання недійсними та скасування виданих на підставі договору про поділ спадщини частини свідоцтв про право на спадщину за законом є похідними від вирішення питання про недійсність договору про поділ спадщини, а тому задоволенню не підлягають.

Також не підлягають задоволенню вимоги про визнання недійсними та скасування витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, оскільки останні лише підтверджують актуальну інформацію у вказаному Реєстрі про об`єкт та про права власності на нього на підставі рішення про державну реєстрацію прав, що здійснюється, зокрема, на підставі відповідного правовстановлюючого документу, що є не ефективним способом захисту, адже останній має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Саме по собі скасування вказаних витягів, навіть у випадку встановлення порушеного права позивача, не призвело б до його поновлення.

Визнаючи за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку спірного житлового будинку, суд першої інстанції, установивши, що станом на 01 липня 1990 року позивач, його батьки, сестри та брат були членами колгоспного двору, а тому кожному із них належало по 1/6 частці у спірному майні; ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 як голова колгоспного двору помер та після його смерті відкрилася спадщина, яку прийняла його дружина ОСОБА_6 , після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 якої відкрилася спадщина за заповітом, згідно з яким все своє майно вона заповіла своєму сину ОСОБА_1 , дійшов висновку про наявність передбаченої законом підстави для визнання за позивачем права власності на 1/2 частку спірного нерухомого майна, виходячи з рівності часток усіх його членів (з врахуванням належних йому 1/6 частки, а також в порядку спадкування належних його батьку ОСОБА_5 та матері ОСОБА_6 по 1/6 частці в колгоспному дворі), оскільки право власності на спірний будинок зареєстровано за ОСОБА_5 як головою колгоспного двору, а частки померлого та інших його членів у майні колгоспного двору не виділено та позивач як спадкоємець за заповітом, який прийняв спадщину після смерті матері, а вона її прийняла після смерті свого чоловіка, не може набути права на ці частки у вказаному майні.

Суд першої інстанції зазначив, що відповідачам як членам колгоспного двору у спірному майні належить по 1/6 частці, належних доказів щодо відмови від яких, в тому числі на користь позивача, матеріали справи не містять.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У березні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Голіней Л. Д. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просила скасувати вказані судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували обставин, які підтверджують факт введення його в оману щодо його дійсного права на спадкове майно, а саме, не врахували, що відповідачка, укладаючи оспорюваний договір, була обізнана про те, що на спадкове майно, яке зазначене у договорі, зокрема спірний будинок, мають права також відповідачі у справі. Відповідачка підписала договір про поділ спадщини на вигідних їй умовах і невдовзі звернулася з позовом про визнання права власності на її частку у майні колгоспного двору, який був спадковою масою.

Суди залишили поза увагою той факт, що зміст договору про поділ спадщини не відповідає положенням статті 203 ЦК України, оскільки такий договір не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, фактично неможливе виконання договору про поділ спадщини у повному обсязі.

Крім того, договір про поділ спадщини не містить відомостей про розмір частки спадкодавця на житловий будинок, а вказано «житловий будинок» без визначення часток, що суперечить пункту 230 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дійнотаріусами України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 910/18600/19.

Касаційна скарга не містить доводів щодо вирішення позовних вимог про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право на спадщину за законом від 27 грудня 2021 року за реєстровим № 1369 та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 292707344 від 27 грудня 2021 року; визнання недійсним та скасування свідоцтва про право на спадщину за законом від 27 грудня 2021 року за реєстровим № 1370 та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 292712703 від 27 грудня 2021 року; визнання за позивачем права власності на 2/3 частки житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташований на АДРЕСА_1 , а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України, судові рішення у вказаній частині в касаційному порядку не переглядаються.

Доводи інших учасників справи

У квітні 2025 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали відзив на касаційну скаргу, в якому просили відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 10 березня 2025 року для розгляду справи визначено такий склад колегії: суддя-доповідач - Коломієць Г. В. та судді, які входять до складу колегії: Гулько Б. І. Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 31 березня 2025 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У квітні 2025 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2025 року призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Системою автоматизованого розподілу справ (протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 листопада 2025 року) визначено суддю-доповідача - Коломієць Г. В. та суддів, які входять до складу колегії: Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_1 , його батьками вказані ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Відповідно до виписки з інвентаризаційних матеріалів згідно з архівними даними станом на 31 грудня 2012 року в ОКП «Коломийське МБТІ» на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконкомом Коломийської районної ради 02 травня 1989 року на підставі рішення № 59 від 12 квітня 1989 року за ОСОБА_5 як головою колгоспного двору було зареєстровано право власності на житловий будинок на АДРЕСА_1 з належними до нього будівлями і спорудами: житловий будинку, загальною площею 44,4 кв. м, житловою площею 31,3 кв. м - літ. «А», літня кухня - літ. «Б»; гараж - літ. «В»; сарай - літ. «Г»; навіс - літ. «Д»; вбиральня - літ. «Ж»; криниця - «№ 1»; огорожа - «№ 2-3».

Згідно з довідок Джурківського старостинського округу Підгайчиківської сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області року станом на 01 липня 1990 року у вказаному будинку були зареєстровані та проживали такі особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_8 .

Станом на 15 квітня 1991 року у житловому будинку на АДРЕСА_1 були зареєстровані ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_8 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Джурків Коломийського району Івано-Франківської області помер ОСОБА_5

03 грудня 2009 року державним нотаріусом Першої Коломийської районної державної нотаріальної контори Петрук О. Л. видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстроване у реєстрі за № 2772, відповідно до якого спадкоємцем майна ОСОБА_5 є його дружина ОСОБА_6 . Спадщина, на яку видане це свідоцтво, складається із земельної частки (паю) у землі, яка перебуває у спілці селян імені Шевченка села Джурків Коломийського району Івано-Франківської області, розміром 44,60 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості).

ІНФОРМАЦІЯ_2 у с. Волиця Красилівського району Хмельницької області померлаОСОБА_6 .

Відповідно до заповіту, посвідченого 19 вересня 2017 року секретарем Джурківської сільської ради та зареєстрованого у реєстрі за № 19, ОСОБА_6 на випадок своєї смерті заповіла все своє майно ОСОБА_1 .

22 січня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Коломийського районного нотаріального округу Галайчук О. Л. із заявою про прийняття спадщини після смерті своєї матері ОСОБА_6 , а 02 червня 2021 року до приватного нотаріуса Красилівського районного нотаріального округу Хмельницької області Паршенко М. В. заяву про прийняття спадщини подала ОСОБА_2 .

25 серпня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Коломийського районного нотаріального округу Галайчук О. Л. із заявою про видачу йому свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії вказаного нотаріуса від 25 серпня 2021 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на вказаний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами в зв`язку з тим, що право власності на спірне нерухоме майно зареєстровано за ОСОБА_5 як головою колгоспного двору, частки померлого та інших його власників у майні колгоспного двору не виділено, правовстановлюючий документ на житловий будинок відсутній.

27 грудня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений нотаріально посвідчений договір про поділ спадщини, відповідно до пункту 2 якого до складу спадщини входить: земельна ділянка для ведення товарного сільського господарського виробництва, що розташована на території Джурківської сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області, площею 0,38 га, кадастровий номер 2623282002:02:001:0015; земельна ділянка для ведення товарного сільського господарського виробництва, що розташована на території Джурківської сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області, площею 0,68 га, кадастровий номер 2623282000:02:006:0265; житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями і спорудами, що розташований на АДРЕСА_1 ; земельна ділянка для ведення товарного сільського господарського виробництва, що розташована на території Джурківської сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області, площею 0,4 га, кадастровий номер 2623282000:02:009:0004; земельна ділянка для ведення товарного сільського господарського виробництва, що розташована на території Джурківської сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області, площею 0,68 га, кадастровий номер 2623282000:02:006:0230.

Згідно з пунктом 3 вказаного договору після його укладення у приватну власність ОСОБА_2 переходять земельна ділянка площею 0,38 га, кадастровий номер 2623282002:02:001:0015, та земельна ділянка площею 0,68 га, кадастровий номер 2623282000:02:006:0265, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані на території Джурківської сільської ради, Коломийського району Івано-Франківської області, а у приватну власність ОСОБА_1 - земельна ділянка площею 0,4 га, кадастровий номер 2623282000:02:009:0004, земельна ділянка площею 0,68 га, кадастровий номер 2623282000:02:006:0230, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані на території Джурківської сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області; житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 4 договору сторони засвідчили, що будь-яких прав щодо майна, що є предметом цього договору, у третіх осіб немає, воно не обтяжене боргом.

У пункті 6 договору сторони підтвердили, що вони не визнані недієздатними чи обмежено дієздатними; укладення договору відповідає їх інтересам; умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін; договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені у ньому; проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням умов, визначених ними, та умов, які є обов`язковими, кожним з них прочитаний, зрозумілий і кожним схвалений.

27 грудня 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до приватного нотаріуса із заявами про видачу їм свідоцтв про право на спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_6 згідно з договором про поділ спадщини від 27 грудня 2021 року на земельні ділянки.

27 грудня 2021 року приватним нотаріусом Коломийського районного нотаріального округу Галайчук О. Л. видано ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку площею 0,38 га, кадастровий номер 2623282002:02:001:0015 та земельну ділянку площею 0,68 га, кадастровий номер 2623282000:02:006:0265, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані на території Джурківської сільської ради Коломийського району Iвано-Франківської області, а ОСОБА_1 - свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку площею 0,4 га, кадастровий номер 2623282000:02:009:0004 та земельну ділянку площею 0,68 га, кадастровий номер 2623282000:02:006:0230, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані на території Джурківської сільської ради Коломийського району Iвано-Франківської області.

Згідно з даними витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,38 га, кадастровий номер 2623282002:02:001:0015, та земельну ділянку площею 0,68 га, кадастровий номер 2623282000:02:006:0265, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані на території Джурківської сільської ради Коломийського району Iвано-Франківської області.

Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 31 серпня 2022 року у справі № 346/590/22 позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 5/6 частини житлового будинку, загальною площею 44,4 кв. м, житловою площею 31,3 кв. м, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року у справі № 346/590/22 апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково, рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 31 серпня 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований на АДРЕСА_1 , відмовлено через неналежний суб`єктний склад сторін.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Голіней Л. Д. не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом статей 15 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 сформульовано висновок, що недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту.

У частині першій статті 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тлумачення змісту статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення (абзац другий частини першої статті 229 ЦК України).

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, потрібно довести, по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Установивши, що ОСОБА_1 не довів наявності умислу в діях ОСОБА_2 , а також самого факту обману, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання оспорюваного договору про поділ спадщини недійсним.

Доводи касаційної скарги про те, що договір про поділ спадщини не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, є безпідставними, оскільки у день укладення договору як ОСОБА_1 , так і ОСОБА_2 звернулись до приватного нотаріуса із заявами про видачу свідоцтва про право на спадщину і відповідно до умов договору про поділ спадщини приватний нотаріус Коломийського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Галайчук О. Л. 27 грудня 2021 року видала ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за заповітом, зокрема, на земельну ділянку площею 0,4 га, кадастровий номер 2623282000:02:009:0004 та земельну ділянку площею 0,68 га, кадастровий номер 2623282000:02:006:0230, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані на території Джурківської сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області. Крім того, своїми підписами на договорі сторони підтвердили, що такий спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені у ньому.

Посилання у касаційній скарзі на те, що договір про поділ спадщини суперечить вимогам пункту 230 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій, колегія суддів відхиляє, оскільки на час укладення оспорюваного договору положення вказаної Інструкції втратили чинність.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновком судів попередніх інстанцій стосовно установлених обставин справи та до переоцінки доказів, їх належності та допустимості.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів касаційної скарги по суті спору та їх відображення в оскаржених рішенні суду першої інстанції та постанові апеляційного суду (з урахуванням доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження), питання вмотивованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, судами сторонам спору надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих висновків судів попередніх інстанцій.

Колегія суддів, надаючи оцінку судовим рішенням на предмет їх законності у межах доводів касаційної скарги, погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції. За встановлених у цій справі обставин суди правильно застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшли цілком обґрунтованих висновків про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору про поділ спадщини.

Посилання у касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених у постанові Верховного Судувід 31 березня 2021 року у справі № 910/18600/19, є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини у вказаній справі відрізняються від тих, що установлені судами у справі, яка переглядається в касаційному порядку,

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

У справі, яка розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у позивача іншої точки зору на встановлені судами обставини не спростовує законності та обґрунтованості ухвалених судами попередніх інстанцій судових рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь позивача.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Голіней Лілії Дмитрівни залишити без задоволення.

Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 16 жовтня 2024 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 04 лютого 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць Д. Д. Луспеник Ю. В. Черняк