Історія справи

Постанова КЦС ВП від 28.08.2024 року у справі №501/753/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 501/753/21

провадження № 61-11018св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідачі: акціонерне товариство «Альфа-Банк», державний реєстратор Одеської обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Іскров Олег Вікторович, приватний нотаріус Чапський Артем Едуардович;

третя особа - Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно управління державної реєстрації прав та правового забезпечення виконавчого комітету Чорноморської міської ради;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Масловського Миколи Олександровича на постанову Одеського апеляційного суду від 22 червня 2023 року у складі колегії суддів: Громіка Р. Д., Сегеди С. М., Дришлюка А. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, до акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк»), державного реєстратора Одеської обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Іскрова О. В. (далі - державний реєстратор Іскров О. В.), приватного нотаріуса Чапського А. Е., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно управління державної реєстрації прав та правового забезпечення виконавчого комітету Чорноморської міської ради, про визнання противоправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу Одеської області Славою Р. К. 18 квітня 1998 року за реєстраційним номером 2119, їй на праві особистої приватної власності належала перукарня, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 42,2 кв. м. Право власності зареєстроване в Іллічівському БТІ 28 травня 1998 року.

27 грудня 2005 року між нею та акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - АКБСР «Укрсоцбанк») було укладено кредитний договір № 2005/08/1111, за умовами якого банк надав їй кредит у розмірі 20 000 доларів США зі сплатою 13 процентів річних з кінцевим терміном повернення у листопаді 2012 року. З метою забезпечення виконання зобов`язань за цим кредитним договором 28 грудня 2005 року між нею та АКБСР «Укрсоцбанк» було укладено іпотечний договір, предметом якого є перукарня, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 42,2 кв. м.

11 травня 2007 року між нею та АКБСР «Укрсоцбанк» було укладено кредитний договір № 661/06-514, за умовами якого банк надав їй кредиту розмірі 20 000 доларів США зі сплатою 13 процентів річних з кінцевим терміном повернення 10 травня 2017 року. З метою забезпечення виконання зобов`язань за цим кредитним договором 11 травня 2007 року між нею та АКБСР «Укрсоцбанк» було укладено іпотечний договір, предметом якого є перукарня, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 42,2 кв. м.

27 жовтня 2010 року Виконавчий комітет Іллічівської міської ради видав ОСОБА_1 нове свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 на приміщення перукарні загальною площею 17,40 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , замість договору дарування від 18 квітня 1998 року № 2119.

04 листопада 2010 року на підставі вищезазначеного свідоцтва про право власності на приміщення перукарні загальною площею 17,40 кв. м в комунальному підприємстві «Бюро технічної інвентаризації» за реєстраційним номером 31970909 проведено Державну реєстрацію приміщення перукарні загальною площею 17,40 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Таким чином, з 04 листопада 2010 року позивач втратила право власності на перукарню загальною площею 42,2 кв. м, та стала власником перукарні загальною площею 17,40 кв. м. З цього часу договір дарування від 18 квітня 1998 року № 2119 втратив чинність та діє нове право власності на цей же об`єкт, але з меншою площею - 17,40 кв. м.

Про зазначені обставини ОСОБА_1 повідомила представників АКБСР «Укрсоцбанк» та надала копії нового свідоцтва права власності.

АКБСР «Укрсоцбанк» змінило назву на публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк»), а в подальшому - на акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - АТ «Укрсоцбанк»).

19 березня 2018 року представники банку повідомили позивача про те, що власником її майна є ПАТ «Укрсоцбанк», а також надали їй копію інформаційної-довідки, з якої вбачається, що ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося до державного реєстратора Іскрова О. В. із заявою про проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень та 30 жовтня 2017 року державний реєстратор Іскров О. В. прийняв рішення № 37896255 від 02 листопада 2017 року, на підставі якого було внесено відповідний запис до реєстру та ПАТ «Укрсоцбанк» стало власником спірного майна, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , зальною площею 42,2 кв. м.

03 березня 2021 року до приміщення перукарні за адресою: АДРЕСА_1 прийшли невідомі чотири особи, стали погрожувати та вимагати у позивача добровільно виселитися, або викупити перукарню загальною площею 42,2 кв. м за 19 000 доларів США. Підставою для таких дій, як повідомили ці невідомі особи, начебто є право власності за АТ «Альфа-Банк» та вони є представниками банку.

03 березня 2021 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно позивачу стало відомо, що 27 лютого 2020 року приватний нотаріус Чапський А. Е. прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 51423874 від 02 березня 2020 року, на підставі якого було внесено відповідний запис до реєстру та АТ «Альфа-Банк» стало власником спірного майна, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , зальною площею 42,2 кв. м.

За відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань АТ «Альфа-Банк» є правонаступником АТ «Укрсоцбанк».

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Іскрова О. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 37896255 від 02 листопада 2017 року, яким проведено державну реєстрацію права власності на приміщення перукарні, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 42,2 кв. м, за ПАТ «Укрсоцбанк»;

- скасувати запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 02 листопада 2017 року № 37896255 року про реєстрацію за ПАТ «Укрсоцбанк» права власності на приміщення перукарні, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 42,2 кв. м;

- визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Чапського А. Е. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 51423874 від 02 березня 2020 року, яким проведено державну реєстрацію права власності на приміщення перукарні, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 42,2 кв. м за акціонерним товариством «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк»);

- скасувати запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 02 березня 2020 року № 51423874 про реєстрацію за АТ «Альфа-Банк» права власності на приміщення перукарні, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 42,2 кв. м.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 29 листопада 2021 року у складі судді Смирнова В. В. позов ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано рішення державного реєстратора Іскрова О. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 37896255 від 02 листопада 2017 року, яким проведено державну реєстрацію права власності на приміщення перукарні, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 42,2 кв. м за ПАТ «Укрсоцбанк». Скасовано запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про проведення державної реєстрації права власності від 02 листопада 2017 року № 37896255 про реєстрацію за ПАТ «Укрсоцбанк» права власності на приміщення перукарні, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 42,2 кв. м. Скасовано рішення приватного нотаріуса приватного нотаріуса Чапського А. Е. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 51423874 від 02 березня 2020 року, яким проведено державну реєстрацію права власності на приміщення перукарні, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 42,2 кв. м за АТ «Альфа-Банк». Скасовано запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про проведення державної реєстрації права власності від 02 березня 2020 року № 51423874 про реєстрацію за АТ «Альфа-Банк» права власності на приміщення перукарні, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 42,2 кв. м. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що для реалізації статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержателю необхідно в порядку, передбаченому статтею 35 цього Закону, направити іпотекодавцю вимогу про усунення порушень основного зобов`язання (іпотечне повідомлення), яке повинно бути виконано протягом 30 (тридцяти) днів (за споживчими кредитами - 60 (шістдесят) днів) з моменту отримання. Потім з цим повідомленням і відповідним застереженням в договорі іпотеки кредитор може звернутися до державного реєстратора (нотаріуса) для перереєстрації права власності на свою користь. Тільки при наявності двох вищезгаданих елементів державний реєстратор може здійснити реєстрацію права власності за іпотекодержателем. Однак, банком не було дотримано відповідних вимог, що свідчить про незаконність оскаржуваного рішення та внесеного на його підставі запису про реєстрацію права власності за відповідачем на спірне майно.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 22 червня 2023 року апеляційну скаргу АТ «Альфа-Банк задоволено частково. Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 29 листопада 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що постановою Одеського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року у справі № 501/1581/18, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 29 червня 2022 року, було встановлено, що ПАТ «Укрсоцбанк» надсилав позивачу ОСОБА_1 письмові вимоги від 18 серпня 2017 року про усунення порушень, а саме необхідності погашення заборгованості за кредитним договором № 661/06-514 від 11 травня 2007 року у сумі 34 863,62 доларів США, що еквівалентно 907 538,80 грн, та попередив, що у разі невиконання цієї вимоги, банк має намір звернути стягнення на предмет іпотеки згідно зі статтею 37 Закону України «Про іпотеку». Рекомендованими повідомленнями про вручення № 1400036511550 та № 1400036511038 підтверджується вручення ОСОБА_1 зазначеного попередження (вимоги) банку від 18 серпня 2017 року. За таких обставин ОСОБА_1 була повідомлена про усунення порушення за кредитним договором № 661/06-514, а тому іпотекодержатель мав право звернути стягнення на предмет іпотеки у передбаченим законом спосіб.

Предметом іпотеки є нежитлове приміщення (перукарня) площею 42,2 кв. м, розташована у будинку АДРЕСА_1 , яке на підставі договору дарування від 18 квітня 1998 року належить на праві власності ОСОБА_1 , тобто об`єкт нерухомості, який на момент укладання іпотечного договору вже було збудовано та прийнято в експлуатацію. Даних щодо зміни його технічних характеристик (зменшення/збільшення площі, зміни призначення) на момент реєстрації права власності за іпотекодержателем не було і протилежного не доведено позивачем. Зокрема, позивачем не надано доказів виконання нею передбаченого пунктом 2.1 іпотечного договору обов`язку повідомлення банку (іпотекодержателя) про зміну вартості предмета іпотеки з відповідних підстав, погодження з іпотекодержателем перебудови/перепланування предмета іпотеки, не здійснювати дії, що викликають погіршення (пошкодження) предмета іпотеки.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 порушила умови зобов`язань, які передбачені кредитним та іпотечним договором, змінивши геометричні показники предмета іпотеки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

24 липня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Масловський М. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, а 21 серпня 2023 року - уточнену касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 22 червня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пункту 1 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що апеляційний суд не врахував правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18, та постановах Верховного Суду від 15 вересня 2021 року у справі № 643/18202/18, від 23 лютого 2022 року у справі № 754/10676/19, а також - не дослідив зібрані у справі докази.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 липня 2023 року справу призначено судді-доповідачеві ОСОБА_2, судді, які входять до складу колегії: Олійник А. С., Ступак О. В.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ОСОБА_2 (суддя-доповідач), Олійник А. С., Ступак О. В. від 03 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Іллічівського міського суду Одеської області.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду від 31 жовтня 2023 року у зв`язку з відставкою судді ОСОБА_2 , на підставі службової записки Секретаря Першої судової палати Луспеника Д. Д., призначений повторний автоматизований розподіл цієї справи.

За протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31 жовтня 2023 року справу передано судді-доповідачу Осіяну О. М., судді, які входять до складу колегії: Білоконь О. В., Сакара Н. Ю.

16 листопада 2023 року справа № 501/753/21 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2024 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Масловського М. О. мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не застосував статті 30 41 Конституції України, чим порушив права позивача на володіння, користування, розпорядження єдиним приміщенням, яке вона використовує для свого постійного проживання. Крім того, суд апеляційної інстанції не врахував приписи Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

11 травня 2007 року між ОСОБА_1 та АКБСР «Укрсоцбанк» було укладено кредитний договір № 661/06-514, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 20 000 доларів США зі сплатою 13 процентів річних з кінцевим терміном повернення до 10 травня 2017 року (т.1 а.с.14-15).

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаним кредитним договором 11 травня 2007 року між ОСОБА_1 та АКБСР «Укрсоцбанк» було укладено іпотечний договір, предметом якого є перукарня, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 42,2 кв. м (т.1 а.с.16-20).

27 жовтня 2010 року Виконавчий комітет Іллічівської міської ради видав ОСОБА_1 нове свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 на приміщення перукарні загальною площею 17,40 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , замість договору дарування від 18 квітня 1998 року № 2119.

14 червня 2012 року АКБСР «Укрсоцбанк» змінило назву на ПАТ «Укрсоцбанк», а в подальшому - на АТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк».

За заявою ПАТ «Укрсоцбанк» про проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень 30 жовтня 2017 року державний реєстратор Іскров О. В. прийняв рішення № 37896255 від 02 листопада 2017 року, на підставі якого було внесено відповідний запис до реєстру та за ПАТ «Укрсоцбанк» зареєстровано право власності на спірне майно за адресою: АДРЕСА_1 , зальною площею 42,2 кв. м (т.1 а.с.18-20).

27 лютого 2020 року приватний нотаріус Чапський А. Е. прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 51423874 від 02 березня 2020 року, на підставі якого було внесено відповідний запис до реєстру та право власності на вищевказане спірне майно зареєстровано за АТ «Альфа-Банк» (т.1 а.с.16-17).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Масловського М. О. не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Частиною першою статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом (частина перша статті 12 Закону України «Про іпотеку»).

Відповідно до частин першої, четвертої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно з частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» уразі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Відповідно до статті 36 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на час укладення іпотечного договору від 11 травня 2007 року, сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.

Згідно з частиною першою статті 37 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на час укладення іпотечного договору від 11 травня 2007 року, іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

З аналізу змісту вищенаведених статей 36 і 37 Закону України «Про іпотеку» вбачається, що за цим Законом застереження в іпотечному договорі прирівнюється за своїми правовими наслідками до договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який є правовстановлюючим документом.

Відповідно до частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (прийняття оспорюваного рішення про державну реєстрацію права власності від 02 листопада 2017 року), іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Відносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулює Закон України від 01 липня 2004 року № 1952-1V «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1952-1V).

Частиною першою статті 2 Закону № 1952-IV визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом частин першої та третьої статті 10 Закону № 1952-IV державним реєстратором є, зокрема нотаріус. Державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Відповідно до частини другої статті 18 Закону № 1952-IV перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Згідно з пунктом 40 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок № 1127), державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 27 Закону № 1952-IV та цим Порядком.

Для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв`язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, також подається документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину (пункт 57 Порядку № 1127).

Згідно з пунктом 61 Порядку № 1127 для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.

У наведених правових нормах визначено перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і з огляду на закріплені у статтях 10, 18 Закону № 1952-IV та статті 37 Закону України «Про іпотеку» порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення ця особа приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

Такі правові висновки містяться в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц (провадження № 14-501цс18) та від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц (провадження № 14-22цс19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року в справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19) зазначено, що за змістом частини першої статті 33 та частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише якщо останнє не виконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини другої статті 35 Закону України «Про іпотеку».

Вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» не перешкоджають іпотекодержателю здійснювати права, визначені цим Законом та/або іпотечним договором, без попереднього повідомлення іпотекодавця тільки тоді, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки (частина третя зазначеної статті).

Умови договору іпотеки та вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» пов`язують можливість задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки з дотриманням іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання.

Належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення слід вважати також таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання.

Направлення такої вимоги іпотекодавцю про усунення порушень основного зобов`язання обґрунтовується саме тим, що іпотекодавець має право замість боржника усунути порушення основного зобов`язання і тим самим убезпечити себе від звернення стягнення на належний йому предмет іпотеки.

В разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку.

За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання

При цьому метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання. У разі направлення іпотекодержателем іпотекодавцю вимоги про усунення порушення основного зобов`язання відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» з одночасним повідомленням про обраний спосіб задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до частини першої статті 38 Закону України «Про іпотеку» (одним документом) слід виходити з пріоритету дотримання саме частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку».

У справі, яка переглядається, позасудове врегулювання спору та застереження про можливість задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки сторони погодили в статті 4 іпотечного договору від 11 травня 2007 року, зокрема шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку» (пункт 4.5).

За пунктом 4.2 статті 4 іпотечного договору від 11 травня 2007 року у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених цим договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

В пункті 6.2 статті 6 іпотечного договору від 11 травня 2007 року сторони погодили, що усі повідомлення за цим договором будуть вважатися зробленими належним чином, у випадку, якщо вони здійснені у письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, кур`єром, телеграфом або вручені особисто за зазначеними адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата їх особистого вручення або дата поштового штемпеля відділення зв`язку одержувача.

У справі, яка переглядається, апеляційним судом встановлено, що ПАТ «Укрсоцбанк» на адресу проживання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) та за місцем знаходження предмета іпотеки ( АДРЕСА_1 ) були направлені повідомлення від 18 серпня 2017 року, в порядку статей 35, 36 Закону України «Про іпотеку» та її попереджено, що в разі невиконання вимоги банку про повернення боргу за кредитним договором у розмірі 907 538,80 грн протягом 30 днів, банк в рахунок погашення боргу зверне стягнення на предмет іпотеки (нежитлове приміщення площею 42,2 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ).

Відповідно до рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень, ОСОБА_1 09 вересня 2017 року отримала повідомлення (попередження) банку за місцем розташування предмета іпотеки та за своїм місцем проживання.

Вищевказані обставини встановлені також постановою Одеського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 29 червня 2022 року, у справі № 501/1581/18 за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора Іскрова О. В., Одеської обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації», ПАТ «Укрсоцбанк», третя особа - відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно управління державної реєстрації прав та правового забезпечення виконавчого комітету Чорноморської міської ради, про визнання противоправним та скасування рішення про реєстрацію права власності.

Обґрунтовуючи позовні вимоги про визнання противоправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, ОСОБА_1 посилалася на те, що з 04 листопада 2010 року вона втратила право власності на перукарню загальною площею 42,2 кв. м (предмет іпотеки) та стала власником перукарні загальною площею 17,40 кв. м. З цього часу договір дарування від 18 квітня 1998 року № 2119 втратив чинність та діє нове право власності на цей же об`єкт, але з меншою площею - 17,40 кв. м.

При цьому апеляційним судом встановлено, що предметом іпотеки є нежитлове приміщення (перукарня) площею 42,2 кв. м у будинку АДРЕСА_1 , яке на підставі договору дарування від 18 квітня 1998 року належить на праві власності ОСОБА_1 , тобто об`єкт нерухомості, який на момент укладання іпотечного договору вже було збудовано та прийнято в експлуатацію. Даних щодо зміни його технічних характеристик (зменшення/збільшення площі, зміни призначення) на момент реєстрації права власності за іпотекодержателем не було і протилежного не доведено позивачем. Зокрема, позивачем не надано доказів виконання нею передбаченого пунктом 2.1 договору іпотеки обов`язку повідомлення банку (іпотекодержателя) про зміну вартості предмета іпотеки з відповідних підстав, погодження з іпотекодержателем перебудови/перепланування предмета іпотеки, не здійснювати дії, що викликають погіршення (пошкодження) предмета іпотеки.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Частиною четвертою статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Встановивши, що сторони, підписавши іпотечний договір, обумовили всі його умови, в тому числі вирішили питання позасудового врегулювання спору, а для проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за ПАТ «Укрсоцбанк»(іпотекодержателем) згідно зі статтею 37 Закону України «Про іпотеку» державному реєстратору Іскрову О. В. були подані необхідні документи, зокрема й повідомлення від 18 серпня 2017 року про необхідність усунення порушень забезпеченого іпотекою основного зобов`язання, яку позивач отримала, однак не виконала у визначений статтею 35 Закону України «Про іпотеку» тридцятиденний строк, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78 81 89 367 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не врахував приписи Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», не заслуговують на увагу, оскільки за умовами іпотечного договору від 11 травня 2007 року предметом іпотеки є перукарня, яка за відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не відноситься до об`єктів житлової нерухомості, і суд апеляційної інстанції не встановив обставин, наявність яких у своїй сукупності дає підстави для застосування до спірних правовідносин відповідної заборони на звернення стягнення на майно боржника.

З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені апеляційним судом обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18, та постановах Верховного Суду від 15 вересня 2021 року у справі № 643/18202/18, від 23 лютого 2022 року у справі № 754/10676/19, є безпідставним, оскільки висновки суду апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах, а відповідні аргументи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Оскільки Верховний Суд встановив необґрунтованість заявлених в касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, то доводи касаційної скарги про недослідження апеляційним судом наявних в матеріалах справи доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України), не заслуговують на увагу та не підлягають перевірці.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні апеляційного суду, питання обґрунтованості висновків цього суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Масловського Миколи Олександровича залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 22 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович