Історія справи

Постанова КЦС ВП від 28.05.2025 року у справі №752/10612/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2025 року

м. Київ

справа № 752/10612/24

провадження № 61-4146св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Петрова Є. В.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Пророка В. В., Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - Державна служба України з безпеки на транспорті,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргуДержавної служби України з безпеки на транспорті на ухвалу Віньковецького районного суду Хмельницької області від 16 січня 2025 року у складі судді Мамаєва В. А. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 04 березня 2025 року у складі колегії суддів Спірідонової Т. В., Костенка А. М., Талалай О. І. у справі за позовом Державної служби України з безпеки на транспорті до ОСОБА_1 про стягнення коштів середнього заробітку, отриманого без достатньої правової підстави,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2024 року Державна служба України з безпеки на транспорті (далі - Укртрансбезпека) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просила стягнути з відповідача на свою користь суму середнього заробітку, отриманого без достатньої правової підстави, у розмірі 29 273,09 грн.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що наказом від 01 червня 2022 року № 892-К ОСОБА_1 призначено на посаду головного спеціаліста відділу координації правової роботи територіальних органів Юридичного департаменту Укртрансбезпеки.

13 вересня 2022 року ОСОБА_1 уклала контракт добровольця територіальної оборони із добровольчим формуванням Полтавської міської територіальної громади № 4 « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та на підставі наказу Укртрансбезпеки від 04 жовтня 2022 року № 1381-К відповідача увільнено від роботи у зв`язку із зарахуванням для проходження служби у складі зазначеного добровольчого формування зі збереженням середньомісячної заробітної плати.

05 листопада 2022 року ОСОБА_1 уклала контракт добровольця територіальної громади оборони із добровольчим формуванням ІНФОРМАЦІЯ_2 , тому наказом Укртрансбезпеки від 02 грудня 2022 року № 1571-К відповідача увільнено від роботи у зв`язку із зарахуванням для проходження служби у складі зазначеного добровольчого формування зі збереженням середньомісячної заробітної плати.

Документального підтвердження про залучення відповідача до роботи у складі добровольчого формування Полтавської міської територіальної громади № 3 за період із 05 листопада 2022 року до 01 жовтня 2023 року немає.

Наказом Укртрансбезпеки від 22 січня 2024 року № 68-К ОСОБА_1 звільнено з посади головного спеціаліста відділу координації правової роботи територіальних органів Юридичного департаменту.

Отже, нарахований за період із 05 листопада 2022 року до 28 лютого 2023 року середній заробіток у сумі 29 273,09 грн є таким, що отриманий ОСОБА_1 без достатньої правової підстави, тому застосуванню підлягають положення статті 1215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), за якими зазначені грошові кошти підлягають поверненню.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Віньковецький районний суд Хмельницької області ухвалою від 16 січня 2025 рокузакрив провадження у цій справі. Роз`яснив позивачу, що справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Суд першої інстанції мотивував ухвалу тим, що позивач у порядку цивільного судочинства звернувся до суду з позовом про стягнення із відповідача середнього заробітку, отриманого без достатньої правової підстави, за період із 05 листопада 2022 року до 28 лютого 2023 року.

01 червня 2022 року ОСОБА_1 призначена на посаду головного спеціаліста відділу координації правової роботи територіальних органів Юридичного департаменту Укртрансбезпеки на підставі статей 35 та 50 Закону України «Про державну службу», а звільнена з посади 22 січня 2024 року. Отже, в цей період відповідач перебувала на державній службі, яка є публічною службою згідно з приписами пункту 17 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Проходження публічної служби - це процес діяльності особи на посадах, які вона обіймає, починаючи від моменту призначення на відповідну посаду та завершуючи припиненням публічної служби, із сукупністю всіх обставин і фактів, які супроводжують таку діяльність. Оскільки така професійна діяльність нерозривно пов`язана з отриманням оплати (винагороди) за роботу, яку особа виконує на відповідній посаді, то правовідносини, пов`язані з нарахуваннями, виплатами, утриманнями, компенсаціями, перерахунками заробітної плати, компенсацій, грошової допомоги під час виконання такою особою своїх посадових обов`язків, є одним з елементів проходження публічної служби, а під час звільнення з публічної служби - одним з елементів припинення такої служби.

Відносини публічної служби як окремий різновид трудових відносин існують на стику двох галузей права - трудового та адміністративного, тому правовідносини, пов`язані з прийняттям на публічну службу, її проходженням та припиненням, регламентуються нормами як трудового, так і адміністративного законодавства, а спори, які виникають з таких правовідносин, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що між сторонами у цій справі виник публічно-правовий спір, який не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а має розглядатися у порядку адміністративного судочинства.

Хмельницький апеляційний суд постановою від 04 березня 2025 року апеляційну скаргу Укртрансбезпеки залишив без задоволення, а ухвалу Віньковецького районного суду Хмельницької області від 16 січня 2025 року - без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновок суду першої інстанції про закриття провадження у справі з підстав того, що спір за характером правовідносин підлягає вирішенню у порядку адміністративного судочинства, є правильним, підтверджується наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У березні 2025 року Укртрансбезпека подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Віньковецького районного суду Хмельницької області від 16 січня 2025 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 04 березня 2025 року, асправу направити на новий розгляд.

Касаційну скаргу Укртрансбезпека подала на підставі абзацу 2 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) і мотивувала тим, що предметом спору у цій справі є стягнення безпідставно набутих коштів відповідачем, яка з 22 січня 2024 року не має статусу державного службовця, тому спірні правовідносини мають приватно-правовий характер.

Фактично спірні правовідносини у цій справі стосуються реалізації права позивача на захист майнових прав, а між сторонами відсутній спір про право, який виник із публічно-правових правовідносин.

Крім того, підсудність у цій справі пов`язана з цивільно-правовим спором, а саме стягненням із фізичної особи безпідставно набутих грошових коштів на підставі статті 1212 ЦК України.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що спір не є публічно-правовим, а випливає з відносин, які стосуються реалізації права позивача на захист майнових прав, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства.

При цьому, враховуючи відсутність між сторонами публічно-правових правовідносин, як і спору про право, який виник з таких правовідносин, відсутність імперативних норм процесуального закону про віднесення такого виду спору до юрисдикції адміністративних судів, спір у цій справі має вирішуватися у порядку цивільного судочинства.

Додатково слід зазначити, що стягнення коштів середнього заробітку, отриманого без достатньої правової підстави, не належить до категорії спорів виключної підсудності у розумінні статті 27 КАС України.

Аргументи інших учасників справи

У квітні 2025 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, який повернуто заявнику без розгляду.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 03 квітня 2025 рокувідкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з Віньковецького районного суду Хмельницької області.

21 квітня 2025 року справу № 752/10612/24 передано до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 29 квітня 2025 року відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу Укртрансбезпеки у цій справі повернув заявнику без розгляду.

Верховний Суд ухвалою від 05 травня 2025 року призначив справу до судового розгляду.

Фактичні обставини, з`ясовані судами

Наказом Укртрансбезпеки від 01 червня 2022 року № 892-К ОСОБА_1 з 01 червня 2022 року призначено на посаду головного спеціаліста відділу координації правової роботи територіальних органів Юридичного департаменту відповідно до статей 35 та 50 Закону України «Про державну службу».

05 листопада 2022 року ОСОБА_1 уклала контракт добровольця територіальної громади оборони із добровольчим формуванням Полтавської міської територіальної громади № 3.

Наказом Укртрансбезпеки від 02 грудня 2022 року № 1571-К ОСОБА_1 увільнено від роботи з 05 листопада 2022 року у зв`язку із зарахуванням до проходження служби у складі добровольчого формування ІНФОРМАЦІЯ_2 зі збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку на період проходження служби у складі добровольчого формування за контрактом.

Наказом Укртрансбезпеки від 22 січня 2024 року № 68-К ОСОБА_1 звільнено з за угодою сторін із посади головного спеціаліста відділу координації правової роботи територіальних органів Юридичного департаменту.

Звертаючись до суду з цим позовом, Укртрансбезпека посилалася на те, що нарахований за період із 05 листопада 2022 року до 28 лютого 2023 року середній заробіток у сумі 29 273,09 грн є таким, що отриманий ОСОБА_1 без достатньої правової підстави, тому застосуванню підлягають положення статті 1215 ЦК України, за якою зазначені грошові кошти підлягають поверненню.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У пункті 15 частини першої статті 353 ЦПК України передбачено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо закриття провадження у справі.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга статті 2 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

У частині першій статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Поняття «суд, встановлений законом» містить таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

У частині першій статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Згідно з пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Предметом позову у цій справі є матеріально-правові вимоги Укртрансбезпеки до ОСОБА_1 про стягнення суми середнього заробітку, отриманого без достатньої правової підстави, у розмірі 29 273,09 грн.

Згідно з пунктами 1, 3 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 103, Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті. Укртрансбезпека у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Таким чином, позивач є суб`єктом владних повноважень відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 КАС України.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 була державним службовцем, адже у період з 01 червня 2022 року до 22 січня 2024 року вона обіймала посаду головного спеціаліста відділу координації правової роботи територіальних органів юридичного департаменту Укртрансбезпеки.

Відповідно до статті 1 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством. Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Згідно з частиною першою, пунктом 2 частини другої статті 3 Закону України «Про державну службу» цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця. Дія цього Закону поширюється на державних службовців міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.

Відповідно до частин першої-третьої статті 5 Закону України «Про державну службу» правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 761/33941/16-ц (провадження № 14-375цс18) зазначила, що норму щодо віднесення державної служби до публічної закріплено у пункті 17 частини першої статті 4 КАС України. Проходження публічної служби - це процес діяльності особи на посадах, які вона обіймає, починаючи від моменту призначення на відповідну посаду та завершуючи припиненням публічної служби, із сукупністю всіх обставин і фактів, які супроводжують таку діяльність. Оскільки така професійна діяльність нерозривно пов`язана з отриманням оплати (винагороди) за роботу, яку особа виконує на відповідній посаді, то правовідносини, пов`язані з нарахуваннями, виплатами, утриманнями, компенсаціями, перерахунками заробітної плати, компенсацій, грошової допомоги під час виконання такою особою своїх посадових обов`язків, є одним з елементів проходження публічної служби, а під час звільнення з публічної служби - одним з елементів припинення такої служби. Оскільки публічна служба є різновидом трудової діяльності, відносини публічної служби як окремий різновид трудових відносин існують на стику двох галузей права - трудового та адміністративного, тому правовідносини, пов`язані з прийняттям на публічну службу, її проходженням та припиненням, регламентуються нормами як трудового, так і адміністративного законодавства, а спори, які виникають з таких правовідносин, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. У справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що зазначений спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки він виник у зв`язку з проходженням позивачем публічної служби, а тому не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Спори з приводу прийняття громадянина на публічну службу, її проходження чи звільнення, на відміну від спорів щодо оскарження рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльностісуб`єкта владних повноважень, мають розглядатися за правилами адміністративного судочинства незалежно від того, чи здійснює орган, з яким виник спір, у конкретних правовідносинах із позивачем владні управлінські функції. Для визначення юрисдикції спору з приводу прийняття громадянина на публічну службу, її проходження чи звільнення суд має встановити, чи проходила особа публічну службу (у розумінні пункту 17 частини першої статті 4 КАС України), а також, у зв`язку з чим - прийняттям, проходженням або звільненням - виник спір. Якщо спір виник після звільнення публічного службовця з посади, однак пов`язаний із вирішенням питань, які стосуються його діяльності на публічній службі, такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства, незважаючи на те, що спірні правовідносини фактично виникли після припинення публічної служби, а орган, в якому особа перебувала на цій службі, не здійснював щодо неї публічно-владні управлінські функції у спірних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 757/70264/17-ц (провадження № 14-360цс18)).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255, частиною першою статті 256 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Таким чином, встановивши, що між сторонами існує спір з приводу стягнення суми середнього заробітку, отриманого відповідачем за час проходження державної служби, тобто цей спір виник з публічно-правових відносин, який з врахуванням суб`єктного складу його учасників та правовідносин, має розглядатися за правилами адміністративної юрисдикції, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про закриття провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Верховний Суд зазначає, що спори стосовно проходження публічної служби охоплюють спори, які виникають із моменту прийняття особи на посаду і до її звільнення, зокрема й питання повернення зайво виплаченої під час такої служби заробітної плати і платежів, що прирівнюються до неї, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування неправомірно отриманих сум відбувається після її звільнення із публічної служби.

Оскільки за обставинами цієї справи Укртрансбезпека, яка є центральним органом виконавчої влади, діяльність якої спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, просить стягнути зайво виплачену суму середнього заробітку, яку ОСОБА_1 отримала під час проходження публічної служби, то за предметом і можливими правовими наслідками цей спір існує у сфері публічно-правових відносин, та відповідно, підлягає вирішенню у порядку адміністративного судочинства.

Крім того, колегія суддів зазначає, що справи за подібних правовідносин та фактичних обставин розглядалися Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду та були вирішені за правилами КАС України (постанови від 24 червня 2022 року у справі № 640/21107/19 (адміністративне провадження № К/9901/28637/21), від 12 березня 2024 року у справі № 520/4820/21 (адміністративне провадження № К/990/19630/23)).

Резюмуючи колегія суддів уважає, що незважаючи на те, що цей спір виник між сторонами після звільнення ОСОБА_1 із посади державного службовця, однак стосується виплати коштів під час її перебування на публічній службі, то має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

Отже, доводи касаційної скарги про те, що цей спір повинен розглядатися за правилами цивільного судочинства спростовуються наведеними вище обставинами. Укртрансбезпека не позбавлена права звернутися із відповідним позовом до суду адміністративної юрисдикції.

Таким чином, наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що, закриваючи провадження у цій справі, суди порушили норми процесуального права.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті залишити без задоволення.

Ухвалу Віньковецького районного суду Хмельницької області від 16 січня 2025 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 04 березня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Є. В. Петров СуддіА. І. Грушицький І. В. Литвиненко В. В. Пророк О. М. Ситнік