Постанова
Іменем України
27 травня 2020 року
м. Київ
справа № 383/18/19
провадження № 61-18441св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Веселівська сільська рада Бобринецького району Кіровоградської області,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Веселівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області на постанову Кропивницького апеляційного суду від 05 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Письменного О. А., Авраменко Т. М., Чельник О. І.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У січні2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Веселівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області (далі - Веселівська сільрада) про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Позовні вимоги мотивував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його двоюрідний дід ОСОБА_2 , після смерті якого відкрилася спадщина на земельну ділянку площею 6,96 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Веселівської сільради та належала ОСОБА_2 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії IV-КР № 042830. Позивач є єдиним спадкоємцем за заповітом та за законом.
Зазначав, що ОСОБА_2 заповів йому цю земельну ділянку згідно
із заповітом від 18 лютого 2004 року, посвідченим секретарем Веселівської сільради Солодом В. Г. Крім того, він - єдиний спадкоємець після смерті ОСОБА_2 . Постановою приватного нотаріуса Олександрійського міського нотаріального округу Кіровоградської області Хоменком В. Ю. від 03 січня
2019 року йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом у зв`язку з пропуском шестимісячного строку звернення із заявою про прийняття спадщини.
Встановлений строк для подання заяви про прийняття спадщини він не пропустив, оскільки не знав про існування заповіту на своє ім`я, тому що документ зберігався в його матері, на момент закінчення шестимісячного строку для подання заяви про прийняття спадщини позивач був неповнолітнім.
ОСОБА_1 просив визначити для нього додатковий строк тривалістю у два місяці для подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини за заповітом, яка відкрилася після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 27 травня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що предметом доказування заявлених позовних вимог є поважність причин пропущення строку звернення до нотаріуса. Разом з тим відповідач не визнає зазначені позивачем факти та обставини, що обґрунтовують позов, зокрема сам факт складення заповіту та його посвідчення. Отже, суд зобов`язаний надати оцінку доказам, наданим позивачем на обґрунтування цих обставин. Представник відповідача надав до суду докази, які вказують на те, що рішення про надання повноважень виконуючого обов`язки секретаря сільської ради Солоду В. Г. та покладення на нього повноважень щодо вчинення нотаріальних дій в 2004 році не приймалося. Відповідно до наданої приватним нотаріусом Олександрійського міського нотаріального округу Хоменком В. Ю. інформаційної довідки зі Спадкового реєстру заповітів (спадкових договорів) відомостей про заповіт ОСОБА_2 в реєстрі немає. Наданий позивачем примірник заповіту за відсутності всіх необхідних та передбачених складових щодо форми, порядку реєстрації правочину не може бути доказом вчинення такого правочину, не може вважатися таким, що укладений з додержанням встановленої нотаріальної форми, а тому є нікчемним. Надаючи оцінку доказам, наданим сторонами, зокрема представником відповідача на заперечення позовних вимог та відомостей про відсутність реєстрації нотаріальної дії - посвідчення заповіту, суд вважав, що позивач складення заповіту на його ім`я не довів.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 05 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 27 травня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову з інших підстав.
Апеляційний суд вказав, що колегія суддів не дає юридичної оцінки заповіту, на який посилається позивач, оскільки питання про його недійсність сторони
в установленому порядку не ставили. Позивач вважається таким, що прийняв спадщину, оскільки на час відкриття спадщини ОСОБА_1 був неповнолітнім, подання ним заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини законом не вимагається. За таких обставин позов про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини пред`явлено позивачем безпідставно.
Аргументи учасників справи
У жовтні 2019 року Веселівська сільрада подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила змінити постанову апеляційного суду в частині визнання позивача таким, що прийняв спадщину після смерті ОСОБА_2 за заповітом з часу її відкриття.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд неправильно застосував положення статті 1257 ЦК України щодо нікчемності правочину та дійшов помилкового висновку про відсутність заперечень зі сторони відповідача щодо цієї обставини.
У касаційній скарзі зазначено, що унаслідок недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину позивач не має право на спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , також він не надав доказів свого права спадкування за законом, а саме щодо родинних стосунків, тому не є особою, яка має право на звернення до суду з такими позовними вимогами. Крім того, ОСОБА_1 не оскаржував постанови приватного нотаріуса про відмову
у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом.
Відзив на касаційну скаргу позивач не подав.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 28 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
Відповідно до пункту 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Ухвалою Верховного Суду від 03 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 .
За життя ОСОБА_2 належала земельна ділянка площею 6,96 га, що розташована на території Веселівської сільради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії IV-КР № 042830, виданого 12 жовтня
2001 року Веселівською сільською радою народних депутатів.
Згідно із заповітом від 18 лютого 2004 року ОСОБА_2 на випадок свої смерті заповів цю земельну ділянку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Заповіт був посвідчений 18 лютого 2004 року виконуючим обов`язки секретаря Веселівської сільради Солод В. Г. за № 152.
Постановою приватного нотаріуса Олександрійського міського нотаріального округу Хоменка В. Ю. від 03 січня 2019 року ОСОБА_1 відмовлено
у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті спадкодавця ОСОБА_2 з тих підстав, що ОСОБА_1 пропустив строк подання заяви про прийняття спадщини згідно зі статтею 1270 ЦК України, яка встановлює строк подання заяви про прийняття спадщини у шість місяців, що починається з часу відкриття спадщини.
Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені
у статтях 1261-1265 цього Кодексу (частини перша та друга статті 1223 ЦК України).
Тлумачення частин першої та другої статті 1223 ЦК України надає можливість зробити висновок, що під правом на спадкування розуміється право на набуття спадщини. За загальним правилом, пріоритет надається спадкуванню за заповітом (якщо спадкодавець заповів всю спадщину, немає підстав для нікчемності заповіту чи рішення суду про визнання його недійсним, спадкоємці, визначені як такі в заповіті, прийняли спадщину, відсутня відмова від її прийняття спадкоємцями за заповітом), адже перевагу має остання воля спадкодавця, виражена ним у заповіті. Тому за наявності заповіту право на спадкування виникає лише в осіб, визначених у заповіті. В інших осіб, які належать до спадкоємців певних черг, установлених у главі 86 ЦК України,
у цьому разі право на спадкування не виникає.
Відповідно до частин першої, третьої статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складання. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.
Якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою, службовою особою відповідного органу місцевого самоврядування (частина перша статті 1251 ЦК України
у редакції, чинній на час складення заповіту).
У частині першій статті 1257 ЦК України передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16-ц (провадження № 61-5800зпв18) зроблено висновок, що «нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки в разі прямої вказівки закону. З позицій юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) вказано, що: «визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що: «кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15, 16 ЦК України). Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача».
Відповідно до частин першої, третьої статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Тлумачення частини третьої статті 1272 ЦК України дає підстави для висновку, що при вирішенні питання про визначення додаткового строку для спадкоємця необхідним є встановлення того, чи має особа право на спадкування. Тобто суд має надати правову оцінку доводам сторін щодо нікчемності заповіту.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Проте суд апеляційної інстанції наведеного не врахував та не з`ясував, чи має позивач право на спадкування (за законом та заповітом) і чи є інші спадкоємці, не перевірив обставин, на які посилався відповідач щодо нікчемності заповіту,
а тому зробив передчасний висновок про скасування рішення суду першої інстанції.
Суд касаційної інстанції з огляду на положення статті 400 ЦПК України позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду прийнята без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржену постанову апеляційного суду скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Веселівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області задовольнити частково.
Постанову Кропивницького апеляційного суду від 05 вересня 2019 року скасувати.
Передати справу № 383/18/19 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: І. О. Дундар
В. І. Журавель
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук