Історія справи

Постанова КЦС ВП від 26.06.2025 року у справі №947/3185/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2025 року

м. Київ

справа № 947/3185/21

провадження № 61-9981св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , законним представником якого є ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його законним представником - ОСОБА_2 , на постанову Одеського апеляційного суду від 10 червня 2024 року у складі колегії суддів: Вадовської Л. М., Комлевої О. С., Сєвєрової Є. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2021 року законний представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої смертю особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Позовна заява мотивована тим, що 10 січня 2018 року у м. Одеса ОСОБА_3 , керуючи автомобілем «ТОYOTA COROLA», реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_4 , яка перетинала проїзну частину по регульованому пішохідному переходу. Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) ОСОБА_4 отримала тілесні ушкодження, від яких ІНФОРМАЦІЯ_1 померла.

Померла ОСОБА_4 була матір`ю ОСОБА_1 ,ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після смерті ОСОБА_4 , вона була призначена опікуном над неповнолітнім ОСОБА_1 на підставі розпорядження Миколаївської районної державної адміністрації від 18 липня 2018 року № 257/А-2018.

За даним фактом Головним управлінням Національної поліції в Одеській області 11 січня 2018 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені відомості за № 12018160000000023 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України), в якому ОСОБА_1 визнаний потерпілим.

Вказувала, що постанови слідчого від 20 лютого 2019 року та від 28 жовтня 2019 року про закриття кримінального провадження № 12018160000000023 від 11 січня 2018 року у зв`язку із відсутністю в діях ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення були скасовані ухвалами слідчих суддів Київського районного суду м. Одеси від 25 квітня 2019 року та 12 грудня 2019 року відповідно. Вирок у кримінальному провадженні відсутній.

Посилалася на те, що на момент настання ДТП ОСОБА_1 був неповнолітнім та знаходився на утриманні матері, а тому має право на отримання відшкодування шкоди, пов`язаної з втратою годувальника щомісячними платежами до досягнення ним повноліття на підставі пункту 1 частини 1 статтею 1200 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Крім того, у зв`язку зі смертю матері ОСОБА_1 було завдано моральну шкоду у розмірі 300 000 грн.

Ураховуючи наведене, законний представникОСОБА_1 - ОСОБА_2 просила суд стягнути з відповідача на користьОСОБА_1 300 000 грн шкоди, завданої смертю ОСОБА_4 разовим платежем та грошові кошти у розмірі 5 000 грн на утримання ОСОБА_1 щомісячними платежами до 04 листопада 2026 року.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 14 вересня 2021 року у складі судді Салтан Л. В. у задоволенні позову ОСОБА_1 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_2 , відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано належних і допустимих доказів, які підтверджують те, що смерть ОСОБА_4 настала внаслідок ДТП за участю саме транспортного засобу «ТОYOTA COROLA», реєстраційний номер НОМЕР_1 , цивільно-правову відповідальність за яку повинен нести саме відповідач.

Районний суд вважав, що факт відсутності будь-яких рішень, якими встановлена причетність відповідача до смерті ОСОБА_4 (вироку, постанови у кримінальному або адміністративному провадженні, висновку перевірки по страховому випадку страхової компанії) свідчать про передчасність звернення до суду з позовом в інтересах малолітнього ОСОБА_1 його законних представників.

Суд урахував, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 на момент ДТП була застрахована у Приватному акціонерному товаристві «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» (далі - ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп») на підставі полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 04 листопада 2017 року № АК/7512267, проте страхова компанія не проводила перевірку вказаного страхового випадку через відсутність звернення осіб в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5 . Єдиним доказом, який підтверджує факт причетності до смерті ОСОБА_4 саме водія транспортного засобу, застрахованого в ПрАТ «УСК «Княжна ВІєнна Іншуранс Груп» є відомості про внесення відповідних даних до Єдиного реєстру досудових розслідувань та повідомлення про проведення досудового розслідування, які суд вважав недопустимими доказами відповідно до вимог статті 72 ЦПК України.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 10 червня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_2 , задоволено частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 вересня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_2 , задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди, завданої смертю ОСОБА_4 внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, грошові кошти у розмірі 30 000 грн.

У задоволенні решти вимог позову відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що у спірних правовідносинах наявні правові підстави для відшкодування позивачу моральної шкоди у зв`язку зі смертю матері, оскільки ОСОБА_3 відповідає за завдання моральної шкоди на підставі пункту 1 частини другої статті 1167 ЦК України без вини як володілець транспортного засобу, так як шкоду завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (транспортного засобу).

Суд урахував, що потерпіла в момент ДТП перебувала у стані сильного алкогольного сп`яніння та як пішохід порушила Правила дорожнього руху України, що є підставою для зменшення розміру відшкодування відповідно до частини другої статті 1193 ЦК України.

Визначаючи розмір моральної шкоди (30 000 грн), апеляційний суд виходив із фактичних обставин справи, поведінки потерпілої особи, характеру, глибини і тривалості душевних страждань позивача, урахував засади розумності, пропорційності та справедливості та те, що з боку ОСОБА_3 вчинялися добровільні дії щодо відшкодування матеріальної шкоди, а саме відшкодовано витрати на лікування потерпілої та її поховання у загальному розмірі 55 661,83 грн.

Суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні вимог законного представникаОСОБА_1 - ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілої, оскільки з огляду на ліміт відповідальності ПрАТ «УСК «Княжна ВІєнна Іншуранс Груп» (300 000 грн), розмір передбаченого пунктом 1 частини першої статті 1200 ЦК України грошового відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого покривається лімітом відповідальності страховика, тому правові підстави для стягнення завданої шкоди з ОСОБА_3 відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить постанову Одеського апеляційного суду від 10 червня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позов у повному обсязі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У липні 2024 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 липня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_2 , залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції та роз`яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу.

У листопаді 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_2 , мотивована тим, що постанова апеляційного суду не відповідає положенням статей 263-265 ЦПК України та підлягає скасуванню. Вважає, що апеляційний суд не дослідив обставини справи, не надав їм належної правової оцінки, зокрема, те, що ОСОБА_1 є потерпілим у кримінальному провадженні, де прийняті слідчим постанови про закриття провадження неодноразово скасовувалися слідчими суддями.

Зазначає, що до спірних правовідносин застосовуються правила відшкодування шкоди, встановлені статтею 1187 ЦК України, тому обов`язок відшкодувати завдану джерелом підвищеної небезпеки шкоду покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки незалежно від вини заподіювача.

Підставою касаційного оскарження зазначеного судового рішення ОСОБА_1 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_2 , вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме, застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 31 травня 2021 року у справі № 904/2830/20, від 20 грудня 2023 року у справі № 450/446/16-ц, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Відзив на касаційну скаргу не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_4 є матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданим Другим Суворовським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції 26 листопада 2008 року (а. с. 6).

10 січня 2018 року о 22 год 05 хв на вул. Балківській, 14/1 у м. Одеса сталася ДТП за участю автомобіля «ТОYOTA COROLA», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 , який здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_4 , внаслідок чого остання отримала тілесні ушкодження у вигляді забиття головного мозку, перелом основи черепу, відкриті переломи обох кісток правої гомілки. ОСОБА_4 була госпіталізована до клінічної лікарні № 1 м. Одеси.

За даним фактом Головним управлінням Національної поліції в Одеській області 11 січня 2018 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені відомості за № 12018160000000023 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, в якому ОСОБА_1 визнано потерпілим (а. с. 11-12).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданим 22 січня 2018 року Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області (а. с. 9).

Згідно з лікарським свідоцтвом про смерть від 22 січня 2018 року № 272, виданим Комунальною установою «Одеське міське бюро судово-медичної експертизи» смерть ОСОБА_4 настала внаслідок травмування при зіткненні з легковим автомобілем (а. с. 10).

Відповідно до копії довідки Міської клінічної лікарні № 1 м. Одеси від 07 лютого 2018 року № 366 хвора ОСОБА_4 , 1984 року народження, перебувала на стаціонарному лікуванні у відділенні анестезіології з ліжками з 10 січня 2018 року до 20 січня 2018 року (хвора померла ІНФОРМАЦІЯ_1 о 20 год 00 хв). За час перебування у відділенні медикаментами, які потребувала хвора, забезпечував ОСОБА_3 (а. с. 39).

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 на момент ДТП була застрахована в ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» на підставі полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 04 листопада 2017 року № АК/7512267, відповідно до якого ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю на одного потерпілого становить 200 000 грн (а. с. 37).

Крім того, ОСОБА_3 уклав з ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» договір добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів від 04 листопада 2017 року № 38527, який передбачає збільшення розміру страхового ліміту на 100 000 грн за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю (а. с. 38).

Відповідно до розпорядження Миколаївської районної державної адміністрації від 18 липня 2018 року № 257/А-2018 ОСОБА_2 призначено опікуном над малолітнім ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 7).

Постановою слідчого від 20 лютого 2019 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018160000000023 від 11 січня 2018 року закрито у зв`язку із відсутністю в діях ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України.

Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 25 квітня 2019 року у справі № 520/5696/19 скаргу ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на постанову слідчого від 20 лютого 2019 року задоволено.

Постанову старшого слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління Головного управління Національної поліції в Одеській області від 20 лютого 2019 року про закриття кримінального провадження № 12018160000000023 від 11 січня 2018 року скасовано (а. с. 13).

Постановою слідчого від 28 жовтня 2019 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018160000000023 від 11 січня 2018 року закрито у зв`язку із відсутністю в діях ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України.

Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2019 року у справі № 520/5696/19 скаргу ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на постанову слідчого від 28 жовтня 2019 року задоволено.

Постанову старшого слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління Головного управління Національної поліції в Одеській області від 28 жовтня 2019 року про закриття кримінального провадження № 12018160000000023 від 11 січня 2018 року скасовано (а. с. 14-15).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_2 , задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до норм статей 12 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди

Положеннями статті 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, в тому числі, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди обов`язковому з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та чим він при цьому керувався, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю (частина друга статті 1168 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Згідно із частиною другою статті 1193 ЦК України, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.

Отже, у відносинах між володільцем джерела підвищеної небезпеки, яким завдано шкоди, та третіми особами, яким володілець джерела підвищеної небезпеки завдав шкоди, діє принцип відповідальності володільця цього джерела незалежно від його вини.

Разом з тим, відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.

Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.

Відсутність обвинувального вироку чи наявність постанови слідчого про відмову в порушенні кримінальної справи не звільняє відповідача від обов`язку доказування своєї невинуватості.

Крім того, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, якщо інше не встановлено законом, розмір відшкодування з особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, має бути зменшено.

Вказаний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 20 грудня 2023 року у справі № 450/446/16-ц (провадження № 61-3140св23), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, від 13 березня 2024 року у справі № 569/4753/23 (провадження № 61-16332св23).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Згідно із частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Встановивши, що ОСОБА_1 був сином загиблої ОСОБА_4 , апеляційний суд, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, проаналізувавши доводи сторін, дослідивши та оцінивши всі докази у справі, у тому числі показання свідків, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов обґрунтованого висновку про те, що заподіяна позивачу моральна шкода внаслідок загибелі ОСОБА_4 підлягає відшкодуванню відповідачем, як власником джерела підвищеної небезпеки, оскільки останній у судовому засіданні не довів, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілої.

При цьому судом була врахована поведінка потерпілої під час ДТП, яка перебувала у стані алкогольного сп`яніння та як пішохід порушила Правила дорожнього руху України, з урахуванням чого, на підставі частини другої статті 1193 ЦК України,зменшено розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи із засад виваженості, розумності й справедливості.

Колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції встановив вказані обставини та правильно застосував норми статей 1167 1187 ЦК України, відповідно до яких особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого, а моральна шкода відшкодовується особі, якщо шкоди завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. При цьому умисел потерпілої не доведено.

Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, зокрема й щодо розміру моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачу, не можуть бути підставами для скасування постанови суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див.: постанову Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Щодо позовних вимог про стягнення з ОСОБА_3 на користь малолітнього ОСОБА_1 , законним представником якого є ОСОБА_2 , шкоди, завданої смертю потерпілої

Правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок.

Відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Статтею 1194 ЦК України визначено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатньої страхової виплати для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою.

Згідно із частиною першою статті 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується, зокрема, дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років).

Особам, визначеним у частині першій цієї статті, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував (частина друга статті 1200 ЦК України).

Частиною першою статті 1202 ЦК України передбачено, що відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами. За наявності обставин, які мають істотне значення, та з урахуванням матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоди, сума відшкодування може бути виплачена одноразово, але не більш як за три роки наперед.

До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів, визначена Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

У пункті 1.3 статті 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що потерпілі - юридичні та фізичні особи, життю, здоров`ю та/або майну яких заподіяна шкода внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу.

Метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Згідно зі статтею 6 цього Закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи, а відповідно до пункту 23.1 статті 23 Закону шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є, зокрема, шкода, пов`язана із смертю потерпілого.

Статтею 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено порядок здійснення та розміри страхових виплат за шкоду, пов`язану зі смертю потерпілого.

Пунктом 27.1 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди.

Згідно з пунктом 27.2 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами; загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Пунктом 27.3 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що страховик (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та підпунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

Отже, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Відповідно до пункту 16 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» при пред`явленні позовних вимог про відшкодування шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди безпосередньо до особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, суд має право виключно в порядку, передбаченому статтею 33 ЦПК, залучити до участі у справі страхову організацію (страховика), яка застрахувала цивільну відповідальність володільця транспортного засобу. Непред`явлення вимог до страховика за наявності підстав для стягнення завданої шкоди саме зі страховика є підставою для відмови в позові до завдавача шкоди у відповідному розмірі.

У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що на час ДТП відповідальність водія автомобіля «ТОYOTA COROLA», реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована у ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» на підставі полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 04 листопада 2017 року № АК/7512267.

Також матеріали справи свідчать про те, що позивач не звертався до суду з клопотанням про залучення до участі у цій справі як співвідповідача страховика ОСОБА_3 - ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп».

Апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , законним представником якого є ОСОБА_2 , про відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілої, встановивши, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 застрахована у ПрАТ «УСК «Княжна ВІєнна Іншуранс Груп» згідно з полісом від 04 листопада 2017 року № АК/7512267 з лімітом відповідальності за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю у розмірі 300 000 грн, правильно виходив із того, що розмір передбаченого пунктом 1 частини першої статті 1200 ЦК України грошового відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого покривається лімітом відповідальності страховика, тому правові підстави для стягнення завданої шкоди з ОСОБА_3 відсутні.

Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18).

Отже, шкода, завдана смертю потерпілого, підлягає відшкодуванню страховиком на підставі пункту 27.2 статті 27 «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в межах ліміту страхового відшкодування.

Посилання касаційної скарги на застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 31 травня 2021 року у справі № 904/2830/20, від 20 грудня 2023 року у справі № 450/446/16-ц, є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Отже, доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування постанови суду апеляційної інстанції, оскільки вони не відповідають матеріалам справи та встановленим судом обставинам, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права, були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його законним представником - ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 10 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Р. А. Лідовець

І. Ю. Гулейков

Д. Д. Луспеник