Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 23.03.2020 року у справі №227/2918/19

Постанова

Іменем України

21 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 227/2918/19

провадження № 61-18406св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Новодонецька селищна рада,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного суду

від 18 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Хейло Я. В., Мірути О. А., Тимченко О. О., у справі за позовом ОСОБА_1 до Новодонецької селищної ради про відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями голови Новодонецької селищної ради ОСОБА_2,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Новодонецької селищної ради про відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями голови Новодонецької селищної ради ОСОБА_2

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 з'явився на особистий прийом до голови Новодонецької селищної ради ОСОБА_2, який відмовив йому у проведенні особистого прийому, у зв'язку з тим, що позивач проводив відео-фіксацію бесіди. Зазначає, що такими діями голови ОСОБА_2 порушено його права як громадянина України, передбачені Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Голова Новодонецької селищної ради ОСОБА_2 безпідставно відмовив у проведенні особистого прийому позивача, чим допустив протиправні дії. Вказаний факт підтверджено рішенням Донецького окружного адміністративного суду

від 30 жовтня 2018 року у справі № 227/2500/18, відповідно до якого адміністративний позов ОСОБА_1 до голови Новодонецької селищної ради ОСОБА_2 задоволено частково та визнано незаконними дії голови Новодонецької селищної ради ОСОБА_2.

Унаслідок вказаних дій, визнаних судом незаконними, позивач весь час відчуває душевний неспокій, образу, сором і знаходиться в стресовому стані, в зв'язку з чим, враховуючи характер завданих йому моральних страждань, посилаючись на положення статей 22, 1173, 1174 ЦК України, просив суд задовольнити позовні вимоги та стягнути з Новодонецької селищної ради на його користь 1 000 000
000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями голови Новодонецької селищної ради ОСОБА_2,

та стягнути з Новодонецької селищної ради за рахунок коштів бюджету цієї ради на його користь реальні матеріальні збитки у виді вимушених витрат на придбання проїзних квитків для приїзду до суду та назад упродовж всього періоду судового процесу у справі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 09 жовтня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Новодонецької селищної ради за рахунок місцевого бюджету цієї ради на користь ОСОБА_1 3 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями голови Новодонецької селищної ради

ОСОБА_2.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що голова селищної ради незаконно відмовив у проведенні особистого прийому члену територіальної громади, що підтверджується судовим рішенням, яке в свою чергу є преюдиційними для вирішення цього спору, а тому вказаними діями посадової особи органу місцевого самоврядування позивачу завдано моральну шкоду, оскільки сам факт незаконної поведінки посадової особи, яка очолює орган місцевого самоврядування, має наслідком певні переживання, хвилювання будь-якої особи за свою репутацію, викликає нервозність, тобто тягне за собою моральні страждання.

Визначаючи розмір морального відшкодування та керуючись принципом розумності та справедливості, суд виходив із встановлених у справі обставин, врахував характер, тяжкість, тривалість моральних страждань позивача,

та вважав наявними правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача відшкодування моральної шкоди в розмірі 3 000,00 грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог у частині стягнення матеріальних збитків у виді вимушених витрат, пов'язаних із судовим розглядом справи, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано розрахунок таких витрат.

Короткий зміст рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій

Постановою Донецького апеляційного суду від 12 лютого 2020 року рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 09 жовтня 2019 року скасовано, провадження у справі закрито.

Закриваючи провадження у справі, апеляційний суд, посилаючись на положення пункту 3 частини 1 статті 255 ЦПК України, вважав, що у справі № 227/2500/18 вже були розглянуті позовні вимоги про стягнення моральної шкоди.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 вересня 2020 року постанову Донецького апеляційного суду від 12 лютого 2020 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду мотивована тим, що тотожність позовних вимог може визначатися лише в межах одного виду судочинства. Крім того, у цій справі позивач на відміну від попередніх вимог, які розглядалися в адміністративній справі, зазначав нові фактичні обставини, інший склад сторін, іншу підставу позову. Більше того, він послався на преюдиційність рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2018 року, положення статей 1173, 1174 ЦК України та вказав належно відповідача - Новодонецьку селищну раду Добропільської міської ради Донецької області, а не голову цієї ради -

ОСОБА_2. Замість дослідження преюдиційності судового рішення, апеляційний суд вказав на тотожність позовних вимог.

Короткий зміст рішення апеляційного суду, ухваленого за результатом нового розгляду справи

Постановою Донецького апеляційного суду від 18 листопада 2020 року рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 09 жовтня 2019 року скасовано.

У задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції вважав, що позов пред'явлено до неналежного відповідача.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що пред'явлення позовних вимог про стягнення моральної шкоди з Новодонецької селищної ради є необґрунтованими, оскільки позивачем не доведено факту неправомірних дій саме органу місцевого самоврядування та завдання такими неправомірними діями моральної шкоди позивачу.

На думку апеляційного суду, саме селищний голова є відповідальним за проведення особистого прийому відповідно до вимог Закону України "Про звернення громадян", про що свідчить аналіз положень частини 4 статті 42 Закону України "Про місцеве самоврядування", та несе персональну відповідальність за здійснення наданих йому законом повноважень, а тому має бути відповідачем у спірних правовідносинах.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У грудні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Донецького апеляційного суду від 18 листопада 2020 року, в якій просить оскаржувану постанову скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Добропільського міськрайонного суду Донецької області.

У січні 2021 року справа № 227/2918/19 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_1 посилається на те, що судом апеляційної інстанції не враховано правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 02 вересня 2020 року у цій справі (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Висновок апеляційного суду про те, що зазначений позов має бути пред'явлений до голови селищної ради є помилковим, оскільки, передаючи справу на новий апеляційний розгляд під час касаційного перегляду в перший раз, Верховний Суд зробив висновок про те, що звернувшись до суду з позовними вимогами, які переглядаються у цій справі, на відміну від попередніх вимог, які розглядалися в адміністративній справі, позивач зазначав нові фактичні обставини, інший склад сторін, іншу підставу позову. Більше того, він послався на преюдиційність рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2018 року, положення статей 1173, 1174 ЦК України та вказав належно відповідача - Новодонецьку селищну раду Добропільської міської ради Донецької області, а не голову цієї

ради - ОСОБА_2.

Доводи інших учасників справи

У січні 2021 року Новодонецька селищна рада подала відзив на касаційну скаргу, підписаний головою Новодонецької селищної ради ОСОБА_2., у якому просить залишити оскаржувану постанову апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Відзив мотивовано тим, що висновок суду апеляційної інстанції є законним та вмотивованим, оскільки відповідно до положень статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження залучити до участі у справі співвідповідача або замінити первісного відповідача належним відповідачем.

Крім того, суд першої інстанції стягнув із Новодонецької селищної ради на користь позивача моральну шкоду, проте зазначені реквізити (ЄДРПОУ 04342588) належать іншій юридичній особі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2018 року у справі № 227/2500/18, залишеним без змін після апеляційного перегляду, адміністративний позов ОСОБА_1 до голови Новодонецької селищної ради Добропільської міської ради Донецької області

ОСОБА_2 про визнання незаконною діяльність та стягнення моральної шкоди задоволено частково. Визнано дії голови Новодонецької селищної ради Добропільської міської ради Донецької області ОСОБА_2, які полягали у відмові провести особистий прийом ОСОБА_1, незаконними.

У задоволенні позовних вимог про стягнення за рахунок коштів бюджету Новодонецької селищної ради на користь ОСОБА_1 моральної шкоди, компенсації за відрив від звичних занять, витрат, пов'язаних із прибуттям до суду та в зворотному напрямку, відмовлено.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною 1 статті 400 ЦПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, врахувавши аргументи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до положень статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади органів місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

За змістом статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 ЦК України).

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків.

Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру, внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв'язку із знищенням чи пошкодженням майна, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування матеріальної чи моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Обов'язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв'язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї

із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови

у задоволенні позову.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачеві посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або місцевого самоврядування, суд повинен установити, чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив та чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, установити причинно-наслідковий зв'язок і визначити сумірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

Порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань і незручностей, зокрема через порушення принципу належного урядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди. Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 просив суд стягнути з Новодонецької селищної ради на його користь 1 000 000 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями голови Новодонецької селищної ради ОСОБА_2 Таким чином, скориставшись своїм процесуальним правом, позивач визначився із суб'єктним складом учасників справи, зазначивши відповідачем Новодонецьку селищну раду.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилався на факт протиправних дій селищного голови, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, а неможливість реалізувати своє право, передбачене Законом України "Про звернення громадян", завдало позивачу моральних страждань.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позовні вимоги про стягнення моральної шкоди заявлено до неналежного відповідача. На думку апеляційного суду, саме селищний голова є відповідальним за проведення особистого прийому та несе персональну відповідальність за здійснення наданих йому законом повноважень, а тому має бути відповідачем у спірних правовідносинах.

Колегія суддів із зазначеним висновком апеляційного суду погоджується з огляду на наступне.

Відповідно до статті 12 Закону України "Про місцеве самоврядування" сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села (добровільного об'єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста.

Відповідно до пунктів 1, 2, 17 частини 4 статті 42 Закону України "Про місцеве самоврядування" cільський, селищний, міський голова: забезпечує здійснення у межах напунктів 1, 2, 17 частини 4 статті 42 Закону України "Про місцеве самоврядування" повноважень органів виконавчої влади на відповідній території, додержання Конституції та законів України, виконання актів Президента України та відповідних органів виконавчої влади; організує в межах, визначених пунктів 1, 2, 17 частини 4 статті 42 Закону України "Про місцеве самоврядування", роботу відповідної ради та її виконавчого комітету; веде особистий прийом громадян.

Відповідно до частини 5 статті 42 Закону України "Про місцеве самоврядування" сільський, селищний, міський голова несе персональну відповідальність за здійснення наданих йому законом повноважень.

Згідно зі статтею 74 Закону України "Про місцеве самоврядування" органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами.

Згідно з статтею 74 Закону України "Про місцеве самоврядування" шкода, заподіяна юридичним і фізичним особам в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності органів місцевого самоврядування, відшкодовується за рахунок коштів місцевого бюджету, а в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності посадових осіб місцевого самоврядування - за рахунок їх власних коштів у порядку, встановленому законом.

Правовий висновок щодо застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах щодо покладання персональної відповідальності на посадових осіб місцевого самоврядування у випадку встановлення факту їх неправомірних рішень, дій або бездіяльності викладено в постанові Верховного Суду

від 16 вересня 2020 року у справі № 650/120/19, підстави для відступу від якого відсутні.

Таким чином, спеціальним законом, яким урегульовано засади діяльності органів місцевого самоврядування, імперативно встановлено, що саме до повноважень cільського, селищного, міського голови належить проведення особистого прийому громадян та покладено персональну відповідальність за свою діяльність. Законом також імперативно встановлено обов'язок посадових осіб місцевого самоврядування за рахунок їх власних коштів у порядку, встановленому законом, відшкодувати шкоду, завдану в результаті їх неправомірних рішень, дій або бездіяльності.

Крім того, факт незаконних дій голови Новодонецької селищної ради Добропільської міської ради Донецької області ОСОБА_2, які полягали у відмові провести особистий прийом ОСОБА_1, встановлено рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2018 року у справі № 227/2500/18, що набрало законної сили, а тому додаткового доказування не потребує.

Таким чином, встановивши, що позивачем не доведено факту неправомірної бездіяльності саме органу місцевого самоврядування та завдання такою бездіяльністю моральної шкоди позивачу, оскільки дії, які полягали у відмові провести особистий прийом ОСОБА_1, належать до повноважень голови селищної ради, що також підтверджено судовим рішенням, яким такі дії визнані незаконними, апеляційний суд обґрунтовано вважав, що позовні вимоги пред'явлено до неналежного відповідача.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що "пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи".

Отже, ЦПК України саме на позивача покладено обов'язок визначати відповідача

у справі.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача

(або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд відмовляє у задоволенні позову.

Аналіз зазначених норм права свідчить про те, що встановивши пред'явлення позову до неналежного відповідача, незалучення до участі у справі співвідповідачів, суд апеляційної інстанції, який позбавлений права усунути таке порушення під час апеляційного провадження, відмовляє в задоволенні позову саме із вказаних підстав, тобто не вирішуючи питання по суті спору.

З урахуванням зазначених норм права та релевантної практики Великої Палати Верховного Суду, встановивши факт пред'явлення позову до неналежного відповідача, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 до Новодонецької селищної ради.

Вказане не позбавляє права ОСОБА_1 для захисту свого порушеного права шляхом звернення з відповідним позовом із правильним визначенням суб'єктного складу учасників справи.

Крім того, аналіз Єдиного реєстру судових рішень свідчить про те, що у справі № 227/4923/20 ОСОБА_1 звернувся із позовом до голови Новодонецької селищної ради Добропільської міської ради Донецької області ОСОБА_2. про відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірною діяльністю посадової особи Новодонецької селищної ради з аналогічним обґрунтуванням позовних вимог. Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 05 квітня 2021 року позовні вимоги задоволено частково.

Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 02 вересня 2020 року у цій справі,

є безпідставними, оскільки предметом перегляду в касаційному порядку була постанова Донецького апеляційного суду від 12 лютого 2020 року, якою провадження у справі закрито на підставі пункту 3 частини 1 статті 255 ЦПК України.

Передаючи справу на новий апеляційний розгляд, Верховний Суд констатував порушення норм процесуального права, а саме: пункту 3 частини першої статті

255 ЦПК України, оскільки сторони, підстава і предмет позову у цій справі

є різними на відміну від позову, пред'явленого позивачем в адміністративній справі.

Таким чином, Верховним Судом не зроблено правового висновку як щодо належності суб'єктного складу учасників справи, так і щодо суті спору.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення

в оскаржуваному судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах,

а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих

та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації").

Враховуючи наведене, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного суду від 18 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. А. Калараш

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

О. С. Ткачук