Постанова

Іменем України

26 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 377/740/17

провадження № 61-10764 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Фаловської І. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Славутицької міської ради Київської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Славутицького міського суду Київської області від 4 жовтня 2017 року у складі судді Теремецької Н. Ф. та ухвалу апеляційного суду Київської області від 14 грудня 2017 року у складі колегії суддів:Коцюрби О.П., Сержанюка А. С., Журби С. О.,

ВСТАНОВИВ :

У вересні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом, в якому просила стягнути з управління соціального захисту населення виконавчого комітету Славутицької міської ради Київської області (далі - УСЗН Славутицької міської ради Київської області) на її користь шкоду у розмірі

6 385 грн, пов'язану з невиплатою щорічної допомоги на оздоровлення за 2014 рік у зв'язку з ушкодженням здоров'я під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у розмірі, передбаченому частиною четвертою статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як інваліду 2 групи.

Позов мотивовано тим, що у зв'язку з виконанням позивачем службових обов'язків з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС з 1986 року по 1991 рік на роботах в зоні іонізуючого випромінювання, її здоров'ю завдано шкоду, внаслідок чого встановлено 2 групу інвалідності довічно. Вказувала на те, що відповідно до статті 1189 ЦК України, пункту 1 частини першої статті 15 ЦПК України, Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду від 25 травня 1963 року, Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» вона має цивільне право на відшкодування ядерної шкоди, заподіяної ушкодженням її здоров'я на роботах з ліквідації наслідків ядерної аварії на ЧАЕС. Станом на 16 лютого 2016 року УСЗН Славутицької міської ради Київської області не виплатило їй щорічну допомогу на оздоровлення за 2014 рік за шкоду, заподіяну здоров'ю під час ліквідації наслідків ядерної аварії на ЧАЕС у розмірі 5 мінімальних заробітних плат відповідно до частини четвертої статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а виплатило лише частково у розмірі 120 грн.

З урахуванням наведеного, позивач просила стягнути з відповідача на її користь шкоду у розмірі 6 770 грн, пов'язану з невиплатою щорічної допомоги на оздоровлення за 2014 рік, у розмірі, передбаченому частиною четвертою статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як інваліду 2 групи.

Рішенням Славутицького міського суду Київської області від 4 жовтня

2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на час здійснення спірної виплати діяла норма пункту 9 розділу 1 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2014 рік», який набрав чинності 03 серпня 2014 року, якою Прикінцеві положення Закону України «Про державний бюджет України на 2014 рік» доповнено пунктами 6-7 та встановлено, що норми і положення статтей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 39, 48, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», застосовуються в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на 2014 рік. Постановою Кабінету Міністрів України №562 від 12 липня 2005 року «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» встановлено щорічної допомоги на оздоровлення інвалідам

2 групи - 120 грн, тому виплата відповідачем позивачу вказаної суми за 2014 рік є правомірною.

Підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 6 385 грн, що є розміром збитків в результаті порушення її цивільного права на відшкодування ядерної шкоди, заподіяної ушкодженням її здоров'я у зв'язку з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, профзахворювання, пов'язаного з роботами на ЧАЕС, за 2014 рік, відповідно до частини четвертої статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-XII, у редакції від 19 грудня 1991 року із змінами і доповненнями від 1 липня 1992 року, як інваліду II групи у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат, немає.

У лютому 2015 року ОСОБА_4 зверталася до суду з адміністративним позовом про визнання протиправними дії УСЗН виконавчого комітету Славутицької міської ради Київської області щодо виплат щорічної допомоги на оздоровлення за 2014 рік у розмірі 120 грн та постановою Славутицького міського суду Київської області від 12 березня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2015 року, у задоволенні вказаного позову відмовлено. У цій справі суди встановили правомірність дій відповідача щодо виплати позивачу щорічної допомоги на оздоровлення за 2014 рік у розмірі 120 грн та відсутність підстав на покладення на відповідача обов'язку по відшкодуванню шкоди - виплати компенсації у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 14 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено. Рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що розглядаючи спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, порушень норм матеріального і процесуального права при розгляді справи не допустив.

Судовими рішенням в адміністративній справі встановлено правомірність дій відповідача щодо виплати позивачу щорічної допомоги на оздоровлення за 2014 рік у розмірі 120 грн та відсутність підстав для покладення на відповідача обов'язку щодо відшкодування шкоди - виплати компенсації за шкоду, заподіяну здоров'ю згідно статусу постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, інваліду ІІ групи, учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат, встановлених ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Вказані обставини встановлені рішенням у адміністративній справі між тими ж сторонами, що набрало законної сили, є преюдиційними при вирішенні даного спору та не підлягають доказуванню.

У касаційній скарзі, поданій у січні 2018 року поштовим засобом зв'язку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, та яка надійшла до Верховного Суду, ОСОБА_4 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій з ухваленням нового рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанції не дослідили надані позивачем докази, не з`ясували фактичні обставини, зокрема, що її права на пільги і компенсації за шкоду, завдану ушкодженням здоров`я на роботах, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС закріплені у виданому їй посвідчені категорії 1 від 13 липня 1994 року. Чинним і єдиним нормативно-правовим актом, яким встановлено законодавчо-визначений розмір виплат компенсації по щорічній допомозі на оздоровлення за шкоду, завдану здоров`ю при ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у повному обсязі є Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в статті 48 якого однозначно визначено розмір щорічної допомоги на оздоровлення інвалідам 1 і 2 групи - 5 мінімальних заробітних плат.

У касаційній скарзі позивач посилається на те, що особливості відшкодування ядерної шкоди (стаття 1189 ЦК України) встановлені прийнятим Верховною Радою України Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року, який стосується обставин справи, предмета доказування та до законодавчо-наданих їй прав згідно її статусу, і який підлягає застосуванню при вирішенні даної справи.

Згідно доводів позивача, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, незаконно змінив законодавчо установлений розмір щорічної допомоги, визначений частиною четвертою статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року інвалідам І і II групи, зменшивши його до 120 грн, виходячи з розміру установленого підзаконним актом - Постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Застосування судом першої інстанції і судом апеляційної інстанції пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562, є безпідставним.

За доводами касаційної скарги, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є неправильними та упередженими, оскільки Конституційний суд України в своїх рішеннях, в тому числі в рішеннях №6-рп/2007 від 09 липня 2007 року, №10-рп/2008 від 22 травня 2008 року, визначив, що законом України про Державний бюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. Тобто відповідно до Конституції Закон про Державний бюджет України ґрунтується на діючих законах, а не змінює їх (закони) з метою зменшення видаткової частини бюджету.

Крім наведеного, у касаційній скарзі позивач посилався на рішення Великої Палати Європейського Суду з прав людини по її заяві до ЄСПЛ, якою визнано порушення законодавчо-визначених прав по аналогічному питанню про відшкодування шкоди, заподіяну здоров'ю на ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС по щорічній допомозі на оздоровлення за 2012 рік.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржувані рішення без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Касаційна скарга ОСОБА_10 задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини третьої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, їй встановлена 2 група інвалідності з причини професійного захворювання, пов'язаного з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що підтверджується довідкою МСЕК від 28 червня 1994 року.

13 липня 1994 року Київською обласною державною адміністрацією ОСОБА_4 видано посвідчення громадянина, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорія 1 серія НОМЕР_1.

ОСОБА_4, перебуває на обліку в управлінні соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області та відповідно до статті 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», їй у жовтні 2014 року виплачено щорічну допомогу на оздоровлення за 2014 рік в розмірі 120 гривень.

Згідно з довідкою від 16 лютого 2016 року, виданою управлінням соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області, ОСОБА_4, як постраждалій внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії та інваліду ІІ групи, щорічна допомога на оздоровлення за 2013 рік у розмірі 5 мінімальних заробітних плат, відповідно до частини четвертої статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-ХІІ

від 28 лютого 1991 року (у редакції від 19 грудня 1991 року із змінами і доповненнями від 01 липня 1992 року) не виплачена.

Вважаючи, що відповідач здійснив виплату щорічної допомоги на оздоровлення не у повному розмірі, позивач звернулася до суду з позовом за захистом цивільного права на відшкодування ядерної шкоди, заподіяної ушкодженням її здоров'я на роботах з ліквідації наслідків ядерної аварії на ЧАЕС, зокрема на виплату щорічної допомоги на оздоровлення за 2014 рік у розмірі 5 мінімальних заробітних плат відповідно до частини четвертої статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Статтею 16 Конституції України передбачено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської АЕС катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.

12 липня 1997 року Україною ратифіковано Віденську Конвенцію про цивільну відповідальність за ядерну шкоду від 25 травня 1963 року та Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з приєднанням до Віденської конвенції» від 03 грудня 1997 року внесено зміни до Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 08 лютого 1995 року.

Згідно статті 72 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» відповідальність за ядерну шкоду є абсолютною - настає незалежно від встановлення вини оператора (установи, що експлуатує ядерну установку). Жодна особа, крім оператора, не несе відповідальності за ядерну шкоду, за винятком випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини восьмої статті 73 вказаного Закону відповідальність за шкоду, спричинену Чорнобильською катастрофою, встановлюється законом.

Відповідно до статтею 1189 ЦК України, особливості відшкодування ядерної шкоди встановлюються законом.

Виходячи з положень, зазначених норм, суди першої та апеляційної інстанції правильно виходили з того, що УСЗН Славутицької міської ради Київської області не є суб'єктом відповідальності за ядерну шкоду та у даних правовідносинах, зокрема щодо стягнення щорічної допомоги на оздоровлення спеціальним законом є Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яким визначені та закріплені основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, і який з 6 червня 1996 року містить повне визнання державою відповідальності за шкоду здоров'ю, втрату працездатності, завдану особам, постраждалим від Чорнобильської катастрофи та зобов'язання держави відшкодувати цю шкоду в повному обсязі.

Згідно з частиною четвертою статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ у редакції, чинність якої було відновлено в зв'язку з тим, що положення розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 27 грудня 2007 року № 107-VІ були визнані неконституційними рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року у справі № 10-рп/2008, яка діяла на час виникнення спірних відносин, щорічна допомога на оздоровлення виплачується, зокрема, в таких розмірах: інвалідам I і II групи - п'ять мінімальних заробітних плат.

Пунктом 9 розділу 1 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 31 липня 2014 року № 1622-VII, який набрав чинності 3 серпня 2014 року, Прикінцеві положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» доповнено п. 6-7, яким установлено зокрема, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на 2014 рік.

Таким чином нормою закону, яка набрала чинності 3 серпня 2014 року, встановлено спеціальні правила застосування у 2014 році, зокрема, статті 48 зазначеного закону, відповідно до якої при здійсненні передбачених ними виплат застосовуються їх розміри, встановлені Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів всіх рівнів та бюджету Пенсійного фонду, тобто по-іншому врегульовано спірні відносини.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року

№ 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» установлено, зокрема, такі розміри виплат: інвалідам I і II групи - 120 грн.

Саме у такому розмірі позивачу була виплачена щорічна допомога на оздоровлення за 2014 рік.

Вищезазначені положення Закону України «Про державний бюджет на

2013 рік», прийнятого пізніше, ніж Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», неконституційними не визнавалися, положення постанови Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року №562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» були чинними та підлягали виконанню впродовж періоду, на який вони прийняті.

Крім того, постановою Славутицького міського суду Київської області від 12 березня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2015 року, ОСОБА_4 відмовлено у задоволенні адміністративного позову про визнання протиправними дій управління соціального захисту населення виконавчого комітету Славутицької міської ради Київської області щодо виплати щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі 120 грн. та зобов'язання відшкодувати шкоду - компенсацію за шкоду, заподіяну здоров'ю згідно статусу постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, яка стала інвалідом ІІ групи внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Вказаними судовими рішеннями в адміністративній справі, які є преюдиційними для вирішення даного спору, встановлена правомірність дій відповідача щодо виплати позивачу щорічної допомоги на оздоровлення за 2014 рік у розмірі 120 грн та відсутність підстав для покладення на відповідача обов'язку щодо відшкодування шкоди - в розмірі компенсації за шкоду, заподіяну здоров'ю згідно статусу постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, інваліду ІІ групи, учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат, встановлених частиною четвертою статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача щорічної допомоги на оздоровлення за 2014 рік у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат, передбаченому частиною четвертою статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року.

Посилання у касаційній скарзі позивача на рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року №6-рп/2007, від 22 травня 2008 року

№10-рп/2008 не приймаються касаційним судом до уваги, оскільки вказаними рішеннями визнавалися неконституційними положення Законів України «Про Державний бюджет України» на відповідні - 2007, 2008 роки, якими на 2007 рік та 2008 рік зупинялась дія статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Положення норм вказаних законів не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, які виникли з приводу виплати щорічної допомоги на оздоровлення за 2014 рік та яка виплачена позивачу з урахуванням пункту 9 розділу 1 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік», у розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року №562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Норми вказаного закону неконституційними не визнавалися, були чинними та підлягали виконанню у 2014 році.

Надаючи оцінку наведеним вище доводам касаційної скарги, колегія суддів, крім наведеного, виходить з того, що в рішенні «Великода проти України» від 03 червня 2014 року Європейський суд з прав людини зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, а відповідне судове рішення не може бути гарантією проти таких змін у майбутньому.

У зазначеному рішенні Європейський суд став на бік держави України та, між іншим, наголосив на складній економічній ситуації в країні, а також на необхідності пошуку саме державою Україна додаткових інструментів її подолання шляхом раціонального використання бюджетних коштів та необхідності збереження «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту прав і свобод окремої особи.

Колегія суддів також не приймає до уваги посилання у касаційній скарзі позивача на рішення Великої Палати Європейського Суду з прав людини по її заяві до ЄЄПЛ №27865/15, оскільки згідно доданого до касаційної скарги копії повідомлення Велика Палата Європейського Суду прийняла рішення, що заява ОСОБА_4 є частиною процедури виконання пілотного рішення по справі Іванов проти України від 15 жовтня 2009 року №40450/04, зокрема вирішено, що відшкодування за системну проблему, встановлену в рішенні по справі Іванов проти України, має бути надано ОСОБА_4 в рамках процедури виконання. Суд вирішив приєднати заяву до справи Бурмич та інші проти України.

Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Іванов проти України від 15 жовтня 2009 року №40450/04, як і справа Бурмич та інші проти України, стосується встановленої у цьому рішенні системної проблеми щодо тривалого невиконання остаточних судових рішень та відсутності ефективних юридичних способів захисту, які б могли прискорити виконання рішення.

У даному випадку, предметом даного спору не є питання, пов'язані з тривалим невиконанням судового рішення, тому посилання позивача на рішення Європейського Суду з прав людини у справі Іванов проти України від 15 жовтня 2009 року №40450/04 та справу Бурмич та інші проти України, до якої приєднано її заяву, є безпідставними, оскільки не стосуються суті вирішеного у даній справі спору.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції у незміненій частині та рішення апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Славутицького міського суду Київської області від 4 жовтня

2017 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 14 грудня

2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

І. М. Фаловська

С. П. Штелик