Постанова

Іменем України

26 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 326/1573/15-ц

провадження № 61-11028св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Журавель В.І. (суддя-доповідач), Антоненко Н.О., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,

відповідач - ОСОБА_4,

третя особа - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 10 жовтня 2016 року у складі судді Осоцької І. І.,

встановив:

У вересні 2015 року публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» звернулося до суду з позовом, у якому просило:

- в рахунок погашення заборгованості у розмірі 914 684,66 грн, з яких: тіло кредиту - 527 827,84 грн, відсотки - 386 856,82 грн за договором про надання споживчого кредиту від 29 серпня 2008 року звернути стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок на АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_4 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 25 червня 2003 року та на підставі договору купівлі-продажу від 26 квітня 2005 року, шляхом визнання права власності на нього за публічним акціонерним товариством «Дельта банк»;

- визнати за публічним акціонерним товариством «Дельта банк» право власності на житловий будинок на АДРЕСА_1, загальною площею 61,3 кв. м, житловою площею 38,4 кв. м.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 29 серпня 2008 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (правонаступник «УкрСиббанк») та ОСОБА_5 був укладений кредитний договір, згідно з умовами якого остання отримала кредитні кошти у розмірі 25 000,00 доларів США зі сплатою 14,50 % річних зі строком повернення до 31 серпня 2015 року.

На забезпечення виконання грошових зобов'язань за вказаним кредитним договором 29 серпня 2008 року між банком та ОСОБА_4 укладений договір іпотеки, за яким остання передала у іпотеку нерухоме майно: житловий будинок на АДРЕСА_1.

08 грудня 2011 року між публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» та публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» укладений купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого відбулося відступлення права вимоги за кредитними договорами, у тому числі й за кредитним договором від 29 серпня 2008 року, укладеним між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_5

У зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору станом на 31 липня 2015 року утворилася заборгованість у сумі 914 684,66 грн, з яких: тіло кредиту - 527 827,84 грн, відсотки - 386 856,82 грн.

Посилаючись на зазначені вище обставини, публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» просило в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок на АДРЕСА_1, що належить іпотекодавцю на праві власності шляхом визнання права власності на квартиру за банком.

Заочним рішенням Приморського районного суду Запорізької області від 19 листопада 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що частиною третьою статті 37 Закону України «Про іпотеку» передбачено набуття іпотекодержателем права на предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття, на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. Оцінка предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності на момент пред'явлення позову не визначалась.

Не погодившись із таким вирішенням спору, публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» оскаржило його в апеляційному порядку.

Ухвалою апеляційного Запорізької області від 10 жовтня 2016 року публічному акціонерному товариству «Дельта Банк» відмовлено у відкритті апеляційного провадження за його апеляційною скаргою на заочне рішення Приморського районного суду Запорізької області від 19 листопада 2015 року на підставі статей 294, 297 ЦПК України у редакції, чинній на час вчинення процесуальної дії.

Апеляційний суд виходив із того, що подача апеляційної скарги поза межами встановленого строку на апеляційне оскарження відбулася внаслідок недобросовісного виконання заявником своїх процесуальних обов'язків, підстави для поновлення цього строку, на які банківська установа посилається, не є поважними.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення, справу направити на розгляд до апеляційного суду.

Касаційна скарга аргументована тим, що апеляційний суд, визнавши причину пропуску строку на апеляційне оскарження неповажною та відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, порушив статтю 55 Конституції України та статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, чим позбавив банківську установу права на апеляційне оскарження рішення суду.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України справу № 326/1573/15-ц передано до Касаційного цивільного суду.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. За правовою позицією Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 294 ЦПК України (у редакції, що була чинною на момент ухвалення рішення суду першої інстанції) апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Відповідно до частини третьої статті 297 ЦПК України, яка була чинною на момент подачі апеляційної скарги, апеляційна скарга залишається без руху, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 294 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали особа має право звернутися до апеляційного суду з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження.

Встановлено, що заочним рішенням Приморського районного суду Запорізької області від 19 листопада 2015 року публічному акціонерному товариству «Дельта Банк» відмовлено в задоволенні позову до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, банк оскаржив його до апеляційного суду та подав клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, посилаючись на несвоєчасне отримання його копії.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 18 серпня 2016 року визнано неповажними підстави для поновлення строку, апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» залишено без руху та надано строк вказати інші поважні підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження.

Зазначаючи інші підстави для поновлення строку, представник публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» послався на те, що цей строк було пропущено через велику завантаженість у роботі юристів банківської установи.

Європейський суд з прав людини зауважив, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (Пономарьов проти України, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 03 квітня 2008 року).

Норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (Перетяка та Шереметьев проти України, № 17160/06 та № 35548/06, § 34, від 21 грудня 2010 року).

У справах «Осман проти Сполученого королівства» та «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людиниa і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі.

Вирішуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, суд апеляційної інстанції перевірив зазначені публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» причини пропуску процесуального строку та правильно врахував те, що банк був обізнаний про ухвалене рішення суду першої інстанції, та, визнавши наведені заявником причини пропуску строку на апеляційне оскарження неповажними, дійшов обґрунтованого висновку про відмову публічному акціонерному товриству у відкритті апеляційного провадження у зв'язку з пропуском строку апеляційного оскарження.

Доводи касаційної скарги щодо порушення апеляційним судом принципу справедливого суду, закріпленого у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є необґрунтованими, з огляду на те, що подання апеляційної скарги після спливу восьми місяців із моменту постановлення оскаржуваного рішення суду першої інстанції та за підстав, які не видаються переконливими, може порушити принцип юридичної визначеності. При цьому доказів, які б свідчили, про добросовісне здійснення банком своїх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, зокрема вчинення усіх можливих та залежних від нього дій, спрямованих на своєчасне одержання судового рішення, заявник не надав.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

постановив:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» залишити без задоволення.

Ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 10 жовтня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді В. І. Журавель

Н. О. Антоненко

В.І. Крат