Постанова

Іменем України

26 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 216/3976/15-ц

провадження № 61-16190 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Усика Г. І. (суддя-доповідач), Кузнєцова В. О., Олійник А. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_5

відповідач - ОСОБА_6,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на ухвалу Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 08 липня 2015 року у складі судді Бутенко М. В. та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 серпня 2015 року у складі колегії суддів: Чорнобук В. І., Братіщевої Л. А., Грищенко Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2015 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення боргу та процентів за договором позики.

На обгрунтування позовних вимог зазначала, що вона передала у позику ОСОБА_6 грошові кошти у сумі 3 000,00 євро, на підтвердження чого відповідач написав відповідну розписку та зобов'язався повернути позичені грошові кошти до 10 години 00 хвилин 09 червня 2012 року.

Посилаючись на те, що ОСОБА_6 своїх зобов'язань за договором позики не виконав, грошові кошти не повернув, просила стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 30 000,00 євро, а також відповідно до статтей 625, 1048 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) проценти у розмірі 99 559,66 грн, що еквівалентно 4 221,00 євро.

Ухвалою Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 08 липня

2015 року позовну заяву ОСОБА_5 повернуто позивачу.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позовна заява подана з порушенням правил загальної територіальної підсудності, оскільки відповідач не зареєстрований у Дніпропетровській області, а тому вона підлягає поверненню відповідно до статті 115 Цивільного процесуального кодексу України, у редакції, що була чинною на час подачі позовної заяви (далі - ЦПК України 2004 року).

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 серпня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилено, ухвалу Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 08 липня 2015 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про те, що позов подано з порушенням правил загальної територіальної підсудності, що є підставою для її повернення відповідно до статті 115 ЦПК України 2004 року, є законним та обгрунтованим. При цьому відсутні підстави для застосування правил альтернативної підсудності, зокрема пред'явлення позову за місцем виконання зобов'язання, оскільки у спірному зобов'язанні сторони не визначили місце його виконання.

У вересні 2017 року до суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга ОСОБА_5, у якій заявник просила скасувати ухвалу Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 08 липня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 серпня 2015 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга обгрунтована тим, що повертаючи позовну заяву судами попередніх інстанцій не враховано положення пункту 4 частини першої статті 532 ЦК України щодо визначення місця виконання грошового зобов'язання за місцем проживання кредитора, у зв'язку із чим справа підлягає розгляду у Центрально-Міському районному суді м. Кривого Рогу відповідно до частини 8 статті 110 ЦПК України 2004 року.

Відповідно до статті 388 ЦПК України, який набув чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

04 квітня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_5 на ухвалу Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 08 липня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 серпня 2015 року передано на розгляд до Верховного Суду.

13 квітня 2018 року до Верховного Суду передано цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення боргу та процентів за договором позики для розгляду зазначеної вище касаційної скарги.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК Україниу суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані ухвали

судів попередніх інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 109 ЦПК України 2004 року, позови до фізичної особи пред'являються у суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 звернулась до Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу з позовом про стягнення заборгованості за договором позики за своїм місцем реєстрації, посилаючись на положення частини восьмою статті 110 ЦПК України2004 року, а також на пункт 4 частини першої статті 532 ЦК України.

Статтею 110 ЦПК України визначено випадки підсудності справ за вибором позивача (альтернативна підсудність).

Згідно з частиною восьмою статті 110 ЦПК України2004 року, позови, що виникають із договорів, у яких зазначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів.

Судами попередніх інстанцій установлено, що договорі позики (розписці) сторонами не установлено місце виконання зобов'язання

Правила визначення місця виконання зобов'язання передбачено статтею 532 ЦКУкраїни.

Відповідно до частини першої статті 532 ЦК України місце виконання зобов'язання встановлюється у договорі. Пунктом 4 частини першої цієї статті передбачено, що якщо місце виконання зобов'язання не встановлено у договорі, виконання за грошовим зобов'язанням провадиться за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, − за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов'язання. Якщо кредитор на момент виконання зобов'язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов'язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов'язаних із зміною місця виконання.

Правила статті 532 ЦК України застосовуються до зобов'язань, виконання яких з урахуванням їх особливостей можливе лише у певному місці. У разі якщо така особливість не визначена (наприклад, пункт 4 частини першої статті 532 ЦК України) і не вбачається зі специфіки спірних відносин, то підсудність справи визначається за загальними правилами підсудності.

Ураховуючи, що сторонами не визначено місце виконання спірного зобов'язання, при цьому специфіка правовідносин щодо повернення грошових коштів не свідчить про те, що їх виконання можливе лише тільки в певному місці, законними та обґрунтованими є висновки судів попередніх інстанцій про визначення підсудності справи за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення боргу та процентів за договором позики за загальними правилами підсудності, тобто за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем перебування відповідача.

Беручи до уваги те, що ОСОБА_6 не зареєстрований у Дніпропетровський області, при цьому згідно відомостей, зазначених у позовній заяві, відповідач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, правильними є висновки судів першої та апеляційної інстанцій про необхідність повернення позовної заяви позивачу для подання її до належного суду на підставі статті 115 ЦПК України 2004 року.

Доводи касаційної скарги на правильність висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Судами першої та апеляційної інстанцій правильно застосовано положення статтей 109, 110, 115 ЦПК України 2004 року, а також статті 532 ЦК України, підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_5 не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Ухвалу Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 08 липня

2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 серпня 2015 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

В.О. Кузнєцов

А.С. Олійник