Історія справи

Постанова КЦС ВП від 26.02.2025 року у справі №496/476/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 496/476/22

провадження № 61-1445св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, непроживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнання осіб такими, що не прийняли спадщину,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 11 травня 2023 року у складі судді Пасечник М. Л. та постанову Одеського апеляційного суду від 29 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Громіка Р. Д., Сегеди С. М., Дришлюка А. І.,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У 2022 році ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила встановити юридичний факт постійного проживання ОСОБА_1 разом зі своєю матір`ю ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час відкриття спадщини на АДРЕСА_1 ; встановити юридичний факт непроживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із спадкодавцем ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , за зазначеною адресою на час відкриття спадщини; визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такими, що не прийняли спадщину після смерті ОСОБА_4 .

Як на обґрунтування заявлених вимог посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_4 . Після смерті матері відкрилася спадщина на нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_2 квартира з 2006 року є непридатною для проживання у зв`язку з пожежею в ній.

ОСОБА_1 звернулася до державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, відповідачі не зверталися до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини і є такими, що не прийняли спадщину, оскільки на день смерті ОСОБА_4 не мешкали разом з нею.

Позивач проживала разом із спадкодавицею до дня її смерті в квартирі АДРЕСА_3 , яка належить ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . У 2009 році ОСОБА_1 призначена піклувальником над неповнолітньою ОСОБА_5 , яка у 2006 році після смерті батьків залишилась сиротою.

Державний нотаріус листом рекомендував позивачу звернутися до суду для встановлення фактів непроживання відповідачів із спадкодавцем ОСОБА_4 на час відкриття спадщини.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Біляївський районний суд Одеської області рішенням від 11 травня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.

Рішення суду мотивоване, тим що державний нотаріус у листі не посилався на необхідність встановлення факту постійного проживання ОСОБА_1 разом із спадкодавцем ОСОБА_4 на час відкриття спадщини, тому заявлена вимога є передчасною.

Встановлення факту непроживання відповідачів разом зі спадкодавицею ОСОБА_4 на час відкриття спадщини, а також визнання відповідачів такими, що не прийняли спадщину, позбавить їх права на спадок без визначених на те підстав.

Відповідачі могли і в подальшому проживати у квартирі, однак у зв`язку із пожежею в ній були вимушені проживати за іншою адресою.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Одеський апеляційний суд постановою від 29 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, рішення Біляївського районного суду Одеської області від 11 травня 2023 року залишив без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована законністю й обґрунтованістю рішення суду першої інстанції. Позивач не довела належними і допустимими доказами обставин справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Короткий зміст вимог касаційної скарги, її узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Біляївського районного суду Одеської області від 11 травня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 29 листопада 2023 року і ухвалити нове рішення , яким встановити юридичний факт постійного проживання ОСОБА_1 разом зі своєю матір`ю ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час відкриття спадщини на АДРЕСА_1 ; встановити юридичний факт не проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із спадкодавцем ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , за зазначеною адресою на час відкриття спадщини.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 26 липня 2023 року у справі № 641/3893/20, від 19 травня 2021 року у справі № 937/10434/19-ц, від 29 вересня 2021 року у справі № 464/566/19, від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17, від 27 лютого 2019 року у справі № 471/601/17-ц, судове рішення ухвалено з порушенням пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Касаційна скарга мотивована порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Місце проживання спадкодавця і спадкоємців зареєстроване у квартирі, яка непридатна для проживання внаслідок в ній пожежі, і відповідачі фактично проживали за іншою адресою, ніж спадкодавиця.

Суди неповно з`ясували обставини і не надали оцінки всім доказам у справі.

Висновки судів щодо вимушеного непроживання відповідачів із спадкодавцем з 2006 року до 2014 року суперечать висновкам щодо недоведеності позивачем факту непроживання відповідачів із спадкодавцем, обставинам справи та поясненням самих відповідачів.

Сама лише реєстрація місця проживання особи разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини не свідчить про своєчасність прийняття спадщини.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у справі й витребувано її із суду першої інстанції.

12 березня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2025 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , після смерті якої відкрилась спадщина у вигляді квартири АДРЕСА_2 , яка належала спадкодавцю на праві приватної власності.

04 жовтня 2016 року ОСОБА_1 звернулась до Біляївської районної державної нотаріальної контори Одеської області з заявою про прийняття спадщини після смерті її матері ОСОБА_4 , зазначивши, що іншими спадкоємцями за законом є ОСОБА_2 і ОСОБА_3

(спадкова справа № 594/2016 року).

Державний нотаріус Біляївської районної державної нотаріальної контори Одеської області Грабовенко-Ворсуляк Д. М. листом від 21 грудня 2021 року № 3819/02-14 рекомендував звернутися до суду для встановлення факту непроживання інших спадкоємців - ОСОБА_2 і ОСОБА_3 із спадкодавцем на час відкриття спадщини. ОСОБА_2 і ОСОБА_3 з заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 до Біляївської районної державної нотаріальної контори Одеської області не зверталися.

ОСОБА_4 до дня смерті була зареєстрована та проживала у квартирі АДРЕСА_2 . Разом з нею проживали та були зареєстровані: донька - ОСОБА_1 , сини: ОСОБА_2 і ОСОБА_3 (довідки Маяківської сільської ради Біляївського району Одеської області від 03 жовтня 2016 року № 1590 та від 03 жовтня 2016 року № 1591).

Відповідно до акта про непроживання особи від 16 грудня 2021 року, складеного депутатом Маяківської сільської ради Одеського району Одеської області Москаленко А. В. за участю сусідів: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , в житловому приміщенні квартири АДРЕСА_2 фактично ніхто не проживає з 2006 року, квартира з 2006 року є непридатною для проживання у зв`язку з пожежею. У вказаній квартирі не проживають з 2006 року ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , їх особисті речі та предмети побуту відсутні.

ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , і її донька ОСОБА_1 з 2006 року до дня смерті ОСОБА_4 проживали разом у сусідній квартирі АДРЕСА_3 .

Відповідно до довідок Маяківської сільської ради Одеського району Одеської області від 17 грудня 2021 року № 3260-02-13, № 3261-02-13 ОСОБА_1 зареєстрована на АДРЕСА_4 , з 2006 року разом зі своєю матір`ю ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , до дня її смерті проживала у кв. АДРЕСА_3 .

Квартира АДРЕСА_5 на АДРЕСА_4 належить ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом.

ОСОБА_1 розпорядженням Біляївської районної державної адміністрації Одеської області від 25 травня 2009 року № 474/2009 призначена піклувальником над неповнолітньою ОСОБА_5 і над її житлом; місце проживання неповнолітньої ОСОБА_5 визначено разом з піклувальником за його постійною реєстрацією на АДРЕСА_4 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Згідно зі статтями 1216 та 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Відповідно до статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявності фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрації місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.

Такий правовий висновок щодо застосування частини третьої статті 1268 ЦК України викладений у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17, від 18 листопада 2020 року у справі № 523/19010/15, від 02 квітня 2021 року у справі № 191/1808/19, від 28 квітня 2021 року у справі № 204/2707/19.

Практика правозастосування частини третьої статті 1268 ЦК України є сталою.

Частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.

Державна реєстрація спадкоємця сама по собі не є беззаперечним доказом його постійного проживання на момент смерті спадкодавця за адресою реєстрації.

(постанова Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 204/2707/19).

Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України має значення встановлення факту постійного проживання спадкоємця за законом чи заповітом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

(висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Верховного Суду від 04 листопада 2024 року у справі № 504/3606/14-ц).

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про встановлення факту проживання позивача разом із спадкодавцем, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що заявлена вимога про встановлення факту проживання позивача разом із спадкодавцем є передчасною, з огляду на те, що у листі державного нотаріуса не зазначено про необхідність встановлення цього факту.

При цьому суди не врахували, що встановлення факту необхідне позивачу в цій справі для подальшого оформлення її спадкових прав у встановленому законом порядку, а незазначення нотаріусом про необхідність встановлення відповідного факту саме по собі не є підставою для відмови у задоволенні позову.

Крім цього, на підтвердження заявлених позовних вимог ОСОБА_1 подала такі докази: акт про непроживання особи від 16 грудня 2021 року складений депутатом Маяківської сільської ради Одеського району Одеської області Москаленко А. В., довідки Маяківської сільської ради Біляївського району Одеської області від 17 грудня 2021 року, розпорядження Біляївської районної державної адміністрації Одеської області від 25 травня 2009 року № 474/2009.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу та рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив з недоведеності належними і допустимими доказами обставин справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

При цьому апеляційний суд, всупереч нормам процесуального права, не надав жодної оцінки наданим позивачем доказам на підтвердження її постійного проживання і непроживання відповідачів разом із спадкодавцем у кв. АДРЕСА_3 на час відкриття спадщини, не навів мотивів їх відхилення чи спростування, у результаті чого дійшов передчасних висновків про недоведеність заявлених позивачем вимог та залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Перевірка доводів касаційної скарги, пов`язаних з установленням фактичних обставин справи та оцінкою доказів у ній перебуває поза визначеними статтею 400 ЦПК України межами перегляду справи в касаційному порядку. Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, давати оцінку доказам,які суди не досліджували,вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, а отже, не може вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.

Відповідно до пункту 1 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

З метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), Верховний Суд дійшов висновку про передання справи на новий розгляд до апеляційного суду для повного, всебічного й об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду суду належить врахувати вищенаведене, дослідити та належним чином оцінити зібрані у справі докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 29 листопада 2023 року скасувати, справу направити на новий розгляд до апеляційного суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов