Постанова

Іменем України

26 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 686/2676/17

провадження № 61-19954св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Українська інноваційна компанія»,

третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська інноваційна компанія» на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 жовтня 2017 року у складі судді Мороз В. О. та постанову Апеляційного суду Хмельницької області від 06 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Купельського А. В., Грох Л. М., Ярмолюка О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до Публічного акціонерного товариства «Українська інноваційна компанія» (далі - ПАТ «Українська інноваційна компанія»), третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про стягнення заборгованості із заробітної плати, посилаючись на те, що з 27 липня 1992 року він працював на посаді директора Хмельницької філії Публічного акціонерного товариства «Укрінбанк» (далі - ПАТ «Укрінбанк») (з 21 вересня 2013 року - Хмельницьке центральне відділення ПАТ «Укрінбанк»). На підставі постанови правління Національного банку України від 24 грудня 2015 року № 934 «Про віднесення ПАТ «Укрінбанк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення від 24 грудня 2015 року № 239 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Укрінбанк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку». 22 березня 2016 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 385 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Укрінбанк» та делегування повноважень ліквідатору банку». Згідно з наказом від 11 квітня 2016 року №75-к його було звільнено з посади директора 15 квітня 2016 року у зв`язку із змінами істотних умов праці відповідно до пункту 6 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). З 18 квітня 2016 року його було прийнято на посаду директора із зменшеним посадовим окладом Хмельницького центрального відділення ПАТ «Укрінбанк» за строковим трудовим договором, про що було видано наказ від 12 квітня 2016 року № 113-к. З 01 липня 2016 року його переведено на посаду завідувача господарства відділу експлуатації та ремонту основних засобів регіональної мережі Управління справами Департаменту ліквідаційних процедур ПАТ «Укрінбанк» згідно з наказом від 21 червня 2016 року № 222-к. 08 грудня 2016 року його було звільнено із займаної посади за угодою сторін (наказ від 16 вересня 2016 року №17-к) на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України. Однак уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Укрінбанк» йому припинено виплату заробітної плати з липня по грудень 2016 року, що є порушенням законодавства про працю України. При звільненні йому не виплачено заробітну плату за період з липня 2016 року по 08 грудня 2016 року в сумі 72 436,39 грн, з урахуванням індексу інфляції - 79 256,14 грн, а також - компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 10 031,08 грн. Крім цього, згідно зі статтею 117 КЗпП України за весь час затримки виплати заробітної плати зберігається середній заробіток, розрахований відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 до повного розрахунку з працівником, що з 08 грудня 2016 року по вересень 2017 року складає 128 847,03 грн, а з урахуванням індексу інфляції - 145 630,91 грн. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути на його користь з ПАТ «Українська інноваційна компанія», яка є правонаступником за всіма активами і зобов`язаннями ПАТ «Укрінбанк», заборгованість з урахуванням індексу інфляції в розмірі 234 918,13грн, а також - зобов`язати відповідача сплатити належну суму єдиного соціального внеску з нарахованої заробітної плати за період з липня 2016 року по грудень 2016 року для зарахування йому цього періоду в пенсійний стаж.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 жовтня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Українська інноваційна компанія» на користь ОСОБА_1 223 262,49 грн заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, з яких підлягають вирахуванню обов`язкові платежі та внески. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ПАТ «Українська інноваційна компанія» в дохід держави судовий збір у розмірі 2 232,62 грн.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ПАТ «Українська інноваційна компанія» є правонаступником усіх прав та обов`язків ПАТ «Укрінбанк». З 18 квітня 2016 року позивач працював у відповідача на посаді директора Хмельницького центрального відділення, а після переведення з 01 липня 2016 року - на посаді завідувача господарства відділу експлуатації та ремонту основних засобів регіональної мережі Управління справами Департаменту ліквідаційних процедур. 08 грудня 2016 року його було звільнено із займаної посади за угодою сторін згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України. За вказаним місцем роботи позивач отримав заробітну плату у травні та червні 2016 року по 12 500 грн., а в період з липня по грудень 2016 року включно йому не було виплачено будь-якої суми заробітної плати, не проведено розрахунку при звільненні. Наведені позивачем розрахунки відповідач не спростував. Оскільки індексація середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні законодавством не передбачена, то в її стягненні необхідно відмовити.

Постановою Апеляційного суду Хмельницької області від 06 лютого 2018 року апеляційну скаргу ПАТ «Українська інноваційна компанія» залишено без задоволення. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 жовтня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У березні 2018 року ПАТ «Українська інноваційна компанія» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Хмельницької області від 06 лютого 2018 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Касаційна скарга ПАТ «Українська інноваційна компанія» мотивована тим, що суди неповно з`ясували обставини справи, не дослідили в повному обсязі доказів і не звернули уваги на те, що це товариство не є правонаступником ПАТ «Укрінбанк» і не має відповідати за його боргами. Наказом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Укрінбанк» від 13 липня 2016 року № 271-к в ПАТ «Укрінбанк» було оголошено простій, тому невиплата заробітної плати позивачу під час простою в банку, що ліквідується, є виключно протиправною поведінкою уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Укрінбанк». Розрахунок заробітної плати позивача з 13 липня 2016 року по 08 грудня 2016 року повинен був проводитися в порядку, передбаченому статтею 113 КЗпП України, не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Задовольняючи позовні вимоги, суди безпідставно послалися як на докази перебування позивача у трудових правовідносинах з відповідачем на накази уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Укрінбанк» від 01 вересня 2016 року № 6-ОД «Щодо касової дисципліни» та від 02 грудня 2016 року № 13-ОД «Щодо зміни матеріально відповідальної особи». Також суди безпідставно стягнули компенсацію за невикористану щорічну відпустку, оскільки позивач не надав належних доказів на підтвердження наявності в нього невикористаної відпустки за період з 18 квітня 2016 року по 08 грудня 2016 року.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 23 травня 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі, витребувано її матеріали з Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області та зупинено виконання рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 жовтня 2017 року до закінчення касаційного провадження у справі.

02 серпня 2018 року справа № 686/2676/17 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 листопада 2019 року касаційне провадження в цій справі було зупинене до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 925/698/16 за позовом Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» (Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест ресурс») до Публічного акціонерного товариства «Первомайський молочноконсервний комбінат», Товариства з обмеженою відповідальністю «Молочна компанія «Волошкове поле», Публічного акціонерного товариства «Юрія» про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Юрія» на постанову Київського апеляційного господарського суду від 04 грудня 2017 року та рішення Господарського суду Черкаської області від 06 жовтня 2017 року в частині стягнення заборгованості з Публічного акціонерного товариства «Юрія» на користь ПАТ «Українська інноваційна компанія» 18 034 815,28 грн за кредитом та 94 224,20 грн судового збору.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі № 925/698/16 (провадження № 12-17гс19), яка оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень 06 лютого 2020 року, касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Юрія» задоволено частково. Скасовано рішення Господарського суду Черкаської області від 06 жовтня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 04 грудня 2017 року. Направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2020 року поновлено касаційне провадження у справі № 686/2676/17.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 213 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції (далі - ЦПК України 2004 року), та статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 214 ЦПК України 2004 року та частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Судами встановлено, що з 27 липня 1992 року ОСОБА_1 працював на посаді директора Хмельницької філії ПАТ «Укрінбанк» (з 21 вересня 2013 року - Хмельницьке центральне відділення ПАТ «Укрінбанк»).

Постановою правління Національного банку України від 24 грудня 2015 року № 934 ПАТ «Укрінбанк» віднесено до категорії неплатоспроможних.

На підставі зазначеної постанови правління Національного банку України виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення від 24 грудня 2015 року № 239 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Укрінбанк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку», відповідно до якого у ПАТ «Укрінбанк» запроваджено тимчасову адміністрацію на три місяці з 25 грудня 2015 року до 24 березня 2016 року включно, призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб для здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Укрінбанк.

22 березня 2016 року було прийнято постанову правління Національного банку України № 180 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Укрінбанк».

На підставі зазначеної постанови правління Національного банку України виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення від 22 березня 2016 року № 385 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Укрінбанк» та делегування повноважень ліквідатора банку», відповідно до якого здійснювалася процедура ліквідації ПАТ «Укрінбанк» з 23 березня 2016 року до 22 березня 2018 року включно.

11 січня 2016 року уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Укрінбанк» видано наказ № 54-к «Про скорочення численності та штату працівників».

У зв`язку із запровадженням в ПАТ «Укрінбанк» процедури ліквідації та виробничою необхідністю продовження функціонування окремих відділень ПАТ «Укрінбанк» для забезпечення здійснення процедури ліквідації банку наказом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Укрінбанк» від 08 квітня 2016 року № 49-к «Про відміну вивільнення окремих працівників ПАТ «Укрінбанк» та зміну істотних умов праці» відмінено вивільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України окремих працівників ПАТ «Укрінбанк», зокрема директора Хмельницького центрального відділення ПАТ «Укрінбанк» ОСОБА_1, змінено з 17 червня 2016 року визначеним працівникам істотні умови праці.

08 квітня 2016 року ОСОБА_1 був повідомлений про зміни істотних умов праці у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці та не погодився з ними.

Наказом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Укрінбанк» від 11 квітня 2016 року № 75-к «Про звільнення» директора Хмельницького центрального відділення ПАТ «Укрінбанк» ОСОБА_1 було звільнено 15 квітня 2016 року у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, відмовою працівника від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці (пункт 6 статті 36 КЗпП України).

12 квітня 2016 року ОСОБА_1 подав до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Укрінбанк» заяву про прийняття на роботу на посаду директора Хмельницького центрального відділення ПАТ «Укрінбанк» з 18 квітня 2016 року за строковим трудовим договором.

З 18 квітня 2016 року ОСОБА_1 був прийнятий на посаду директора Хмельницького центрального відділення ПАТ «Укрінбанк» за строковим трудовим договором з оплатою праці відповідно до штатного розпису, про що уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Укрінбанк» видано наказ від 12 квітня 2016 року № 113-к «Про прийняття на роботу».

Згідно з наказом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Укрінбанк» від 21 червня 2016 року № 222-к ОСОБА_1 з 01 липня 2016 року переведено на посаду завідувача господарства відділу експлуатації та ремонту основних засобів регіональної мережі Управління справами Департаменту ліквідаційних процедур ПАТ «Укрінбанк».

13 липня 2016 року уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб видано наказ № 271-к «Про оголошення простою», згідно з яким запроваджено та оголошено працівникам ПАТ «Укрінбанк» простій до моменту настання однієї з двох зазначених подій з оплатою двох третин тарифної ставки до встановленого посадового окладу на період простою (частина перша статті 113 КЗпП України), а саме до моменту: а) оскарження будь-яким із відповідачів постановлених у справі № 826/5325/16 рішень в касаційному порядку та за результатами такого касаційного перегляду Вищим адміністративним судом України відповідного рішення у вказаній справі; б) погодження Національним банком України нових керівників ПАТ «Укрінбанк».

16 листопада 2016 року ОСОБА_1 подав до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Укрінбанк» заяву, в якій просив звільнити його із займаної посади 08 грудня 2016 року.

08 грудня 2016 року ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади за угодою сторін на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України (наказ від 16 вересня 2016 року №17-к).

Згідно зі статтею 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Відповідно до частини другої статті 23 КЗпП України строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата (частина перша статті 115 КЗпП України).

Частиною першою статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення. Протягом 15 днів, але не пізніше строків, встановлених Фондом, керівники банку забезпечують передачу уповноваженій особі Фонду печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банку, а також протягом трьох днів - передачу печаток і штампів бухгалтерської та іншої документації банку. У разі ухилення від виконання зазначених обов`язків винні особи несуть відповідальність відповідно до закону.

Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право приймати на роботу, звільняти з роботи чи переводити на іншу посаду будь-кого з керівників чи працівників банку, переглядати їх службові обов`язки, змінювати розмір оплати їх праці з додержанням вимог законодавства України про працю (пункт 9 частини другої статті 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури ліквідації банку припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв`язку з ліквідацією банку

Згідно з пунктами 5, 8 частини першої статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює такі повноваження: звільняє працівників банку відповідно до законодавства України про працю; здійснює повноваження, що визначені частиною другою статті 37 цього Закону.

Акціонером ПАТ «Укрінбанк» було оскаржено до суду постанову Національного банку України від 24 грудня 2015 року № 934 «Про віднесення ПАТ «Укрінбанк» до категорії неплатоспроможних» та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24 грудня 2015 року № 239 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Укрінбанк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2016 року у справі № 826/1162/16, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2016 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31 серпня 2016 року, визнано незаконною та скасовано постанову правління Національного банку України від 24 грудня 2015 року № 934 «Про віднесення ПАТ «Укрінбанк» до категорії неплатоспроможних», визнано незаконним та скасовано рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24 грудня 2015 року № 239 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Укрінбанк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку». Зобов`язано Національний банк України надати термін у 95 днів для відновлення платоспроможності ПАТ «Укрінбанк».

Проте постановою Верховного Суду України від 24 жовтня 2017 року у справі № 826/1162/16 заяву Національного банку України задоволено частково, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2016 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2016 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 31 серпня 2016 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 квітня 2016 року у справі № 826/5325/16, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2016 року та постановою Вищого адміністративного суду України від 23 листопада 2016 року, визнано протиправною та скасовано постанову правління Національного банку України від 22 березня 2016 року № 180 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Укрінбанк»» з моменту її прийняття, визнано протиправним та скасовано рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 22 березня 2016 року № 385 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Укрінбанк» та делегування повноважень ліквідатора банку» з моменту його прийняття. Зобов`язано Національний банк України вчинити всі необхідні дії щодо відновлення функціонування ПАТ «Укрінбанк» як банківської установи в обсязі та стані, який існував до прийняття постанови правління Національного банку України від 22 березня 2016 року № 180.

Згідно з ухвалою Верховного Суду України від 23 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 826/5325/16.

Судом першої інстанції в цій справі було встановлено, що за витягом зі статуту ПАТ «Укрінком», листом ПАТ «Укрінком» від 09 вересня 2016 року вих. № 477/01, випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо ПАТ «Укрінком», воно є правонаступником усіх прав та обов`язків ПАТ «Укрінбанк».

В письмових поясненнях на позовну заяву ПАТ «Укрінком» зазначило, що рішенням загальних зборів акціонерів від 13 липня 2016 року, яке оформлене протоколом № 1 позачергових загальних зборів акціонерів, назву ПАТ «Укрінбанк» змінено на ПАТ «Укрінком», відомості про це внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Вказаним рішенням загальних зборів акціонерів змінено й види діяльності товариства, зокрема виключено вид діяльності «діяльність комерційних банків, код КВЕД 64.19 «Інші види грошового посередництва» та визначено основним видом діяльності 68.20 «Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна». Також змінено місцезнаходження юридичної особи. ПАТ «Укрінком» (правонаступник ПАТ «Укрінбанк») розпочав діяти лише з 13 липня 2016 року. Згідно з рішенням загальних зборів акціонерів ПАТ «Укрінком» від 28 березня 2017 року змінено найменування товариства на ПАТ «Українська інноваційна компанія» (ПАТ «УКР/ІН/КОМ»). За таких обставин саме ПАТ «Українська інноваційна компанія» є набувачем всіх прав і обов`язків ПАТ «Укрінбанк». При цьому ПАТ «Українська інноваційна компанія» є юридичною особою, діяльність якої не пов`язана з діяльністю комерційних банків.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Частково задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що правонаступником усіх прав та обов`язків ПАТ «Укрінбанк», в якому працював позивач, є ПАТ «Українська інноваційна компанія», тому дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для стягнення з ПАТ «Українська інноваційна компанія» на користь позивача 223 262,49 грн заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Наведені висновки судів не відповідають встановленим обставинам справи і зроблені з порушенням вимог матеріального та процесуального права з огляду на таке.

Відповідно до статті 80 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Законом України «Про акціонерні товариства» визначено порядок створення, діяльності, припинення, виділу акціонерних товариств, їх правовий статус, права та обов`язки акціонерів.

Відповідно до частини 6 статті 1 Закону України «Про акціонерні товариства» особливості правового статусу, створення, діяльності, припинення, виділу акціонерних товариств, що провадять діяльність на ринках фінансових послуг, визначаються законами, що регулюють порядок надання фінансових послуг та здійснення банківської діяльності. У разі суперечності норм цього Закону з нормами законів, що регулюють порядок надання фінансових послуг та здійснення банківської діяльності, норми законів, що регулюють порядок надання фінансових послуг та здійснення банківської діяльності, мають перевагу.

Структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків визначено Законом України «Про банки і банківську діяльність» (стаття 1 цього Закону).

У статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що банк - юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків (абзац четвертий); банківська діяльність - залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб (абзац восьмий); державний реєстр банків - реєстр, що ведеться Національним банком України і містить відомості про державну реєстрацію усіх банків (абзац чотирнадцятий).

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про банки і банківську діяльність» цей Закон регулює відносини, що виникають під час заснування, реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідації банків.

Частинами першою, шостою статті 4 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України відповідно до положень цього Закону та інших законів України. Національний банк України здійснює регулювання та банківський нагляд відповідно до положень Конституції України, цього Закону, Закону України «Про Національний банк України», інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Національного банку України. Національний банк України визначає особливості регулювання та нагляду за системно важливим банком, банком, що має статус Розрахункового центру з обслуговування договорів на фінансових ринках, з урахуванням специфіки діяльності таких банків.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про банки і банківську діяльність» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, банки в Україні створюються у формі публічного акціонерного товариства або кооперативного банку. Особливості правового статусу, порядку створення, діяльності, реорганізації та ліквідації банків визначаються цим Законом та Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Особливості припинення банку як юридичної особи встановлюються законом (частини перша, сьома статті 104 ЦК України).

У статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що реорганізація банку - злиття, приєднання, виділення, поділ банку, перетворення його організаційно-правової форми, наслідком яких є передача, прийняття його майна, коштів, прав та обов`язків правонаступникам; ліквідація банку - процедура припинення функціонування банку як юридичної особи відповідно до положень цього Закону та Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Згідно з частинами першою, другою статті 26 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк може бути реорганізований за рішенням власників банку. Реорганізація може здійснюватися шляхом злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення.

Статтею 27 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що реорганізація за рішенням власників банку здійснюється згідно із законодавством України про господарські товариства за умови надання попереднього дозволу Національного банку України на реорганізацію банку та затвердження Національним банком України плану реорганізації банку. У разі здійснення реорганізації банку за рішенням його власників шляхом перетворення план реорганізації банку не складається. Національний банк України визначає перелік документів, які подаються для отримання дозволу на реорганізацію та затвердження плану реорганізації банку. Національний банк України не дає дозволу на реорганізацію банку у разі, якщо є достатні підстави вважати, що реорганізація загрожує інтересам вкладників та інших кредиторів і банк, створений у результаті реорганізації та/або банк, який не припиняється як юридична особа у результаті приєднання до нього або виділу з нього, не будуть відповідати вимогам щодо економічних нормативів їх діяльності, порядку реєстрації банків і ліцензування їх діяльності. Національний банк України надає дозвіл чи відмовляє у реорганізації банку протягом одного місяця з моменту отримання заяви банку на реорганізацію.

Відповідно до статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк може бути ліквідований: 1) за рішенням власників банку; 2) у разі відкликання Національним банком України банківської ліцензії з власної ініціативи або за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Національний банк України має право відкликати банківську ліцензію з власної ініціативи у разі, якщо: 1) виявлено, що документи, надані для отримання банківської ліцензії, містять недостовірну інформацію; 2) банк не виконав жодної банківської операції протягом року з дня отримання банківської ліцензії; 3) встановлено систематичне порушення банком законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення. Національний банк України приймає рішення про відкликання у банку банківської ліцензії та ліквідацію банку за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб протягом п`яти днів з дня отримання такої пропозиції Фонду. Порядок відкликання банківської ліцензії у банку, що ліквідується за ініціативою власників, визначається нормативно-правовими актами Національного банку України. Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, повідомляє про це банк та надсилає рішення до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у день отримання рішення Національного банку України про ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Процедура ліквідації банку вважається завершеною, а банк ліквідованим з дня внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Національний банк України вносить запис до Державного реєстру банків про ліквідацію банку на підставі отриманого від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб рішення про затвердження ліквідаційного балансу та звіту ліквідатора. Цьому кореспондують частина п`ята статті 91 Господарського кодексу України та частина третя статті 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Згідно зі статтею 78 Закону України «Про банки і банківську діяльність» ліквідація банку з ініціативи власників здійснюється в порядку, передбаченому законодавством про ліквідацію юридичних осіб, у разі якщо Національний банк України після отримання рішення власників про ліквідацію банку не виявив ознак, за якими цей банк може бути віднесено до категорії проблемного або неплатоспроможного. Власники банку мають право розпочати процедуру ліквідації банку за рішенням загальних зборів лише після надання на це згоди Національним банком України та за умови відкликання банківської ліцензії. Якщо банк, який ліквідується за ініціативою власників, віднесено Національним банком України до категорії проблемних або неплатоспроможних, Національний банк України та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб вживають щодо нього заходи, передбачені цим Законом та Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Правління банку зобов`язане протягом трьох робочих днів інформувати Національний банк України про: 1) звільнення керівника (керівників) банку та про кандидатуру на призначення на цю посаду; 2) зміну юридичної адреси і місцезнаходження банку та його відокремлених підрозділів; 3) втрати на суму, що перевищує 15 відсотків капіталу банку; 4) падіння рівня капіталу банку нижче рівня регулятивного капіталу; 5) наявність хоча б однієї з підстав для віднесення банку до категорії проблемних або неплатоспроможних або для відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку; 6) припинення банківської діяльності; 7) повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення керівнику банку, фізичній особі - власнику істотної участі або представнику юридичної особи - власнику істотної участі. Національний банк України має право визначити перелік іншої інформації, що є важливою для цілей банківського нагляду, про яку банк та власник істотної участі зобов`язані інформувати Національний банк України (стаття 46 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

Згідно з частинами першою-третьою статті 15 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк має повне і скорочене офіційні найменування українською та іноземними мовами. Найменування банку має містити слово «банк», а також вказівку на організаційно-правову форму банку. Банк має печатку зі своїм повним офіційним найменуванням. Слово «банк» та похідні від нього дозволяється використовувати у назві лише тим юридичним особам, які зареєстровані Національним банком України як банк і мають банківську ліцензію. Виняток становлять міжнародні організації, що діють на території України відповідно до міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та законодавства України.

Частинами четвертою, шостою-восьмою статті 16 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що банк подає документи для проведення державної реєстрації змін до статуту банку після їх погодження Національним банком України. Перелік документів та порядок погодження змін до статуту банку встановлюються Національним банком України. Національний банк України приймає рішення про погодження змін до статуту банку або про відмову в їх погодженні не пізніше місячного строку з дня подання повного пакета документів. Національний банк України в установленому ним порядку вносить відповідний запис до Державного реєстру банків після проведення державної реєстрації змін до установчих документів.

Погодження змін, що вносяться до статутів банків, регулюються, зокрема главою 1 розділу VII Положення про порядок реєстрації та ліцензування банків, відкриття відокремлених підрозділів, затвердженого постановою правління Національний банк України від 08 вересня 2011 року № 306, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2011 року за № 1203/19941 (далі - Положення про ліцензування банків). Погодження призначення та визначення відповідності професійної придатності та ділової репутації керівників банку, керівника підрозділу внутрішнього аудиту (у разі їх зміни) регулюється главою 3 розділу VII Положення про ліцензування банків. Зокрема, відповідно до пункту 1.8 глави 1 розділу VII Положення про ліцензування банків банк у разі зміни свого найменування зобов`язаний у новій редакції статуту зробити запис про правонаступництво банку з новим найменуванням щодо передачі йому всього майна, прав і зобов`язань банку з попереднім найменуванням.

Документи, що подаються для державної реєстрації, повинні відповідати переліку вимог, передбаченому частиною першою статті 15 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», зокрема установчі документи банків, інших юридичних осіб, які згідно із законом підлягають погодженню (реєстрації) відповідно Національним банком України, іншими державними органами, подаються з відміткою про їх погодження відповідним органом.

Правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після початку процедури виведення Фондом банку з ринку, є нікчемними (частина третя статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Банківський нагляд - система контролю та активних впорядкованих дій Національного банку України, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими особами, стосовно яких Національний банк України здійснює наглядову діяльність законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників та кредиторів банку (абзац четвертий статті 1 Закону України «Про Національний банк України»).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв`язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та Національний банк України співпрацюють з метою забезпечення стабільності банківської системи України і захисту інтересів вкладників та інших кредиторів банків. З цією метою Фонд і Національний банк України укладають договір про співпрацю, який передбачає засади співробітництва цих установ у процесі регулювання і нагляду за діяльністю банків, застосування до них заходів впливу, інспекційних перевірок банків, здійснення заходів з виведення неплатоспроможних банків з ринку (частина перша статті 55 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Згідно з частиною першою статті 35 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасовим адміністратором неплатоспроможного банку та ліквідатором банку (крім ліквідації банку за рішенням власників) є Фонд. Фонд може делегувати рішенням виконавчої дирекції Фонду частину або всі свої повноваження як тимчасового адміністратора або ліквідатора уповноваженій особі (уповноваженим особам) Фонду, яка має високі професійні та моральні якості, бездоганну ділову репутацію, повну вищу освіту в галузі економіки, фінансів чи права (не нижче кваліфікаційного рівня «спеціаліст») та професійний досвід, необхідний для виконання заходів у межах здійснення тимчасової адміністрації.

Особливості передачі активів і зобов`язань неплатоспроможного банку визначені статтею 40 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Статтею 53 Закону України «Про Національний банк України» передбачено, що не допускається втручання органів державної влади та інших державних органів чи їх посадових та службових осіб, будь-яких юридичних чи фізичних осіб у виконання функцій і повноважень Національного банку, Ради Національного банку, Правління Національного банку чи службовців Національного банку інакше, як в межах, визначених Конституцією України та цим Законом. Національний банк подає звітність та надає інформацію органам державної влади та іншим державним органам у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом. Законодавче регулювання питань, пов`язаних з виконанням Національним банком своїх функцій, установлюється або змінюється виключно цим Законом. Зміна положень цього Закону може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Органам державної влади і органам місцевого самоврядування забороняється будь-яким чином впливати на керівництво чи працівників банків у ході виконання ними службових обов`язків або втручатись у діяльність банку, за винятком випадків, передбачених законом. Шкода, заподіяна банку внаслідок такого втручання, підлягає відшкодуванню у порядку, визначеному законом (частини четверта та п`ята статті 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі № 925/698/16 (провадження № 12-17гс19) наведені такі правові висновки.

202. Відповідно до змісту положень банківського законодавства лише реорганізація банку передбачає правонаступництво. Способи реорганізації банку передбачені статтею 26 Закону України «Про банки і банківську діяльність». До реорганізації не застосовуються норми законодавства щодо припинення юридичної особи.

203. Зміна назви акціонерного товариства (банку) без зміни його організаційно-правової форми, виключення з його назви слова «банк», виключення з видів його діяльності «діяльності комерційних банків» (КВЕД: 64.19) не є ані перетворенням цієї юридичної особи в розумінні статті 108 ЦК України (статті 87 Закону України «Про акціонерні товариства»), ані виділом в розумінні статті 109 ЦК України (статті 86 Закону України «Про акціонерні товариства»), ані припиненням шляхом злиття, приєднання або поділу в розумінні статті 106 ЦК України (статей 83-85 Закону України «Про акціонерні товариства»).

204. Отже, в результаті організаційних змін банку від 13 липня 2016 року та від 28 березня 2017 року нова банківська установа відповідно до вимог статті 17 Закону України «Про банки і банківську діяльність» не утворилась.

205. Власники ПАТ «Укрінбанк», приймаючи рішення про відмову від «банківської діяльності», висловили своє бажання припинити таку діяльність, яка є складовою спеціальної правосуб`єктності банку як юридичної особи, але вони не звернулися до існуючої процедури ліквідації банку за їх рішенням, передбаченої статтею 78 Закону України «Про банки і банківську діяльність», погодження якої з боку Національного банку України неможливе в силу чинності у відповідного банку статусу проблемного.

206. Також відповідно до банківського законодавства реорганізація банку або його ліквідація за рішенням власників має відбуватись за погодження з Національним банком України. Відповідного погодження не встановлено. Разом з тим банківським законодавством, зокрема статтями 16 та 46 Закону України «Про банки і банківську діяльність», також передбачено інформування та погодження з Національним банком України змін до статуту банку, а також їх реєстрацію тільки після погодження таких змін Національним банком України. Однак весь обсяг організаційних змін банку від 13 липня 2016 року та від 28 березня 2017 року не погоджувався Національним банком України, попри те, що таке погодження є обов`язковим.

207. Банківське законодавство не передбачає правонаступництво у разі ліквідації банку. Крім того, з урахуванням частини шостої статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», частини третьої статті 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» ліквідація банку ані за ініціативою Національного банку України, ані за ініціативою власників банку не може вважатись завершеною, оскільки не відповідає вимогам цих нормативних положень, що визначають момент закінчення ліквідації банку.

208. Отже, незалежно від того чи проведена ліквідація банку чи ні, банк зобов`язаний узгоджувати внесення змін до свого статуту з Національним банком України відповідно до вимог банківського законодавства. Ця вимога чинна незалежно від чинності постанови правління Національного банку України про неплатоспроможність банку, рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про запровадження тимчасової адміністрації у банку, постанови правління Національного банку України про відкликання ліцензії та ліквідацію банку, рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про ліквідацію банку.

209. Правочину між ПАТ «Укрінбанк» та ПАТ «Укрінком» щодо передачі прав та обов`язків банку не відбулося, правонаступництва в розумінні процедури реорганізації також. Іншої передбаченої статтею 512 ЦК України зміни кредитора в особі ПАТ «Укрінбанк» на ПАТ «Укрінком» (ПАТ «Українська інноваційна компанія») не доведено.

211. Стаття 15 Закону України «Про банки і банківську діяльність» дійсно передбачає, що слово «банк» може бути тільки в назві юридичної особи, яка зареєстрована Національним банком України як банк та має банківську ліцензію. З тієї точки зору, що ПАТ «Укрінбанк» є зареєстрованим Національним банком України як банк, але втратив банківську ліцензію та не відновив її, може видатися, що у цьому є певна невідповідність статті 15 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Однак розуміння статті 15 Закону України «Про банки і банківську діяльність» має не виходити за межі інших положень банківського законодавства. Дослівне тлумачення статті 15 Закону України «Про банки і банківську діяльність» в тому контексті, що відкликання банківської ліцензії призводить до необхідності виключення з назви банку слова «банк», не відповідає суті подальших процедур щодо банку, в якого відкликана банківська ліцензія, передбачених цим законодавством. Законом не передбачено виключення з назви банку слова «банк» після відкликання ліцензії банку. Банківським законодавством передбачена послідовність процедур для випадку відкликання банківської ліцензії. Перебування банку у цих процедурах з наявним у його назві словом «банк» не порушує мети спеціальних вимог до назви банку та слова «банк» у його назві, оскільки відсутність банківської ліцензії припиняє банківську діяльність банку але не припиняє сам банк з його існуючими правами та обов`язками, які виникли в результаті банківської діяльності до відкликання банківської ліцензії.

212. За змістом положень банківського законодавства, зокрема статей 5, 74, 79 Закону України «Про банки і банківську діяльність» недоліки в процедурах щодо виведення банку з ринку можуть усуватися як незаконні та такі, що можуть порушувати права банку. Але самі по собі такі недоліки не можуть бути підставою для скасування загальної процедури виведення банку з ринку, поновлення його банківської ліцензії за наявності статусу проблемного (напр., частина десята статті 40, частина шоста статті 41, частина дванадцята статті 42 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»). Відповідне не спростовується зазначеною прогалиною у правовому регулюванні питання відкликання банківської ліцензії.

213. Скасування судом процедури виведення банку з ринку лише на підставі порушень порядку реалізації цієї процедури без спростування підстав, передбачених банківським законодавством для її ініціювання та реалізації, призводить до перебирання на себе судом функцій Національного банку України та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб як спеціальних органів, наділених банківським законодавством відповідними притаманними лише їм повноваженнями. Реалізація судом своїх повноважень у зазначений спосіб не відповідає вимогам статті 6, частини другої статті 19 Конституції України, статті 53 Закону України «Про Національний банк України», статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

214. Суд має лише усувати порушення в зазначеній процедурі, забезпечуючи законний захист прав зацікавлених сторін цієї процедури.

222. Виведення банку з ринку шляхом виключення слова «банк» з його назви та «банківської діяльності» з видів його діяльності законом не передбачено. Попри те, що закон не містить прямої заборони вказаних рішень керівників банку як таких, здійснення цього без узгодження з Національним банком України не відповідає загальним принципам банківського законодавства.

223. Якщо юридична особа бажає припинити банківську діяльність, то вона має як банк вийти з ринку за процедурами, які передбачені законодавством, що регулює здійснення банківської діяльності в Україні, для виведення банку з ринку під наглядом Національного банку України та за участю Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

226. Отже, перехід прав та обов`язків від ПАТ «Укрінбанк» до ПАТ «Укрінком» та наступних осіб, які заявляли про своє отримання прав та обов`язків цього банку, не міг відбуватись лише на підставі виключення кредитною установою із своєї назви слова «банк» та виключення з видів своє діяльності «банківської діяльності» без дотримання вимог банківського законодавства. Організаційні зміни банку від 13 липня 2016 року та від 28 березня 2017 року не відповідають вимогам банківського законодавства.

234. Стосовно належного суб`єкта, уповноваженого представляти банк у спірних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що після запровадження Фондом гарантування вкладів фізичних осіб у банку тимчасової адміністрації, повноважний суб`єкт на управління банком та представництво банку визначається виключно Фондом гарантування вкладів фізичних осіб відповідно до положень п. 17 частини першої статті 2, статей 34, 37, 44, 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

235. Скасування судом або визнання неправомірним (незаконним) рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про запровадження тимчасової адміністрації чи початок процедури ліквідації банку не означає автоматичного припинення управління банком Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.

236. Управління банком Фондом гарантування вкладів фізичних осіб у такому разі припиняється лише після прийняття Національним банком України рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, відновлення банківської ліцензії і повернення банку під нагляд Національного банку України.

Враховуючи, що ПАТ «Укрінбанк» не було припинено чи змінено у встановленому законом порядку на ПАТ «Укрінком», за встановлених судами обставин щодо реєстрації нової редакції статуту ПАТ «Укрінбанк», зміни назви на ПАТ «Укрінком», а в подальшому на ПАТ «Українська інноваційна компанія», зміни місцезнаходження товариства та виключення певних видів діяльності товариства на підставі рішень позачергових загальних зборів акціонерів, висновок судів попередніх інстанцій про те, що ПАТ «Українська інноваційна компанія» є правонаступником ПАТ «Укрінбанк», є помилковим і таким, що не відповідає положенням чинного законодавства.

Матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження переходу до ПАТ «Українська інноваційна компанія» прав та обов`язків саме банківської установи - ПАТ «Укрінбанк», в якій працював позивач.

Отже, зазначені обставини спростовують доводи позивача про наявність у нього на час звернення з позовом до суду правових підстав для стягнення з ПАТ «Українська інноваційна компанія» заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Згідно зі статтею 4 ЦПК України 2004 року, частиною першою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зроблено правовий висновок про те, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем.

У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову.

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Разом з тим установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (провадження № 14-178цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (провадження № 14-392цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (провадження № 14-512цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18), від 05 травня 2019 року у справі № 554/10058/17 (провадження № 14-20цс19).

В цій справі ОСОБА_1 , уточнивши позовні вимоги, зазначив відповідачем ПАТ «Українська інноваційна компанія», клопотань про заміну цього відповідача належним чи про залучення до участі у справі ПАТ «Укрінбанк» як співвідповідача не заявляв.

За таких обставин, оскільки позивач пред`явив позов до неналежного відповідача, то висновки судів першої та апеляційної інстанцій про часткове задоволення позову та стягнення з ПАТ «Українська інноваційна компанія» на користь ОСОБА_1 223 262,49 грн заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, з яких підлягають вирахуванню обов`язкові платежі та внески, є помилковими.

Відповідно до статті 412 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушено норми процесуального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог з наведених вище підстав.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно з частиною першою статі 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частиною другою статті 133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Судовий збір не повинен обмежувати право заявника на доступ до правосуддя, його розмір має бути розумним. Разом з цим судовий збір виконує роль обмежувального заходу, який попереджає подання необґрунтованих й безпідставних позовів та перенавантаження судів.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір».

Звернувшись до суду з позовом у лютому 2017 року та уточнивши у процесі розгляду справи позовні вимоги, ОСОБА_1 просив стягнути на його користь з відповідача заборгованість з урахуванням індексу інфляції в розмірі 234 918,13 грн, яка складається з: 79 256,14 грн - невиплачена заробітна плата за період з липня 2016 року по 08 грудня 2016 року; 10 031,08 грн - компенсація за невикористану відпустку; 145 630,91 грн - середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» в редакції, чинній на час подання до суду позовної заяви, судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Підпунктом 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» в редакції, чинній на час подання до суду позовної заяви, встановлено ставку судового збору за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру в розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно зі статтею 7 Закону України від 21 грудня 2016 року 1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01 січня становить 1 600 гривень.

Пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» в редакції, яка діє з 01 вересня 2015 року, визначено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Отже, починаючи з 01 вересня 2015 року, позивачі у справах за вимогами, що випливають із трудових відносин, не звільняються від сплати судового збору, за винятком позивачів у двох категоріях справ: про стягнення заробітної плати та про поновлення на роботі.

За змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України та статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

Вказаний правовий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження 12-301гс18).

Таким чином, за подання до суду позовної заяви підлягав сплаті судовий збір в розмірі 1 456,31 грн (145 630,91 грн (вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні)х 1 %). При цьому позивач був звільнений від сплати судового збору в розмірі 792,56 грн (79 256,14 грн (вимога про стягнення заробітної плати) х 1 %) та 100,31 грн (10 031,08 грн (вимога про стягнення компенсації за невикористану відпустку) х 1 %)на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Позивач не сплатив судовий збір в розмірі 1 456,31 грн за подання позову в частині вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тому у зв`язку з відмовою в задоволенні позову ці грошові кошти підлягають стягненню з нього на користьдержави.

У підпункті 6 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» в редакції, чинній на час подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, передбачено, що ставка судового збору за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду становить 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

За змістом апеляційної скарги на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 жовтня 2017 року ПАТ «Українська інноваційна компанія» оскаржувало його в частині задоволених позовних вимог та стягнення з нього на користь позивача заборгованості в розмірі 223 262,49 грн, з яких: 79 256,14 грн - заробітна плата; 10 031,08 грн - компенсація за невикористану відпустку; 133 975,27 грн - середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, тому підлягав сплаті судовий збір в розмірі 2 455,89 грн ((223 262,49 грн х 1 %) х 110 %), з яких: 871,82 грн - за вимогу про стягнення заробітної плати ((79 256,14 грн х 1 %) х 110 %); 1 473,73 грн - за вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати ((133 975,27 грн х 1 %) х 110 %); 110,34 грн - за вимогу про стягнення компенсації за невикористану відпустку ((10 031,08 грн х 1 %)х 110 %).

ПАТ «Українська інноваційна компанія» сплатило судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 жовтня 2017 року в розмірі 2 584,79 грн, тобто на 128,90 грн більше, ніж це передбачено підпунктом 6 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» в редакції, чинній на час подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції.

Ставка судового збору, чинна на час подання касаційної скарги на рішення суду, встановлена підпунктом 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» та визначена у розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.

За змістом касаційної скарги, ПАТ «Українська інноваційна компанія» оспорювало судові рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволених позовних вимог та стягнення з нього на користь позивача 223 262,49 грн заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Таким чином, за подання відповідачем касаційної скарги підлягав сплаті судовий збір в розмірі 4 465,24 грн ((223 262,49 грн х 1 %)х 200 %) х 200 %), з яких: 1 585,12 грн - за вимогу про стягнення заробітної плати ((79 256,14 грн х 1 %) х 200 %), 2 679,50 грн - за вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ((133 975,27 грн х 1 %) х 200 %); 200,62 грн - за вимогу про стягнення компенсації за невикористану відпустку ((10 031,08 грн х 1 %) х 200 %).

За подання апеляційної та касаційної скарг ПАТ «Українська інноваційна компанія» сплатило судовий збір в загальному розмірі 7 050,03 грн (2 455,89 грн + 128,90 грн + 4 465,24 грн). У зв`язку з частковим задоволенням касаційної скарги та ухваленням Верховним Судом нового рішення про відмову в задоволенні позову, понесені товариством судові витрати на сплату судового збору підлягають відшкодуванню частково, а саме з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 4 153,23 грн (1 473,73 грн + 2 679,50 грн) за подання апеляційної та касаційної скарг (за вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні).

Згідно з частиною шостою статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Отже, сплата судового збору за подання ПАТ «Українська інноваційна компанія» апеляційної та касаційної скарг в розмірі 2 639 грн (871,82 грн + 110,34 грн + 1585,12 грн + 200,60 грн - 128,90 грн) підлягають компенсації за рахунок держави (в частині вимог про стягнення заборгованості із заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку).

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська інноваційна компанія» задовольнити частково.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Хмельницької області від 06 лютого 2018 року скасувати і ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Українська інноваційна компанія», третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави 1 456 (одну тисячу чотириста п`ятдесят шість) грн 31 коп. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Українська інноваційна компанія» 4 153 (чотири тисячі сто п`ятдесят три) грн 23 коп. судових витрат, понесених на сплату судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг.

Компенсувати Публічному акціонерному товариству «Українська інноваційна компанія» 2 639 (дві тисячі шістсот тридцять дев`ять) грн судового збору за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук