Історія справи

Постанова КЦС ВП від 25.06.2025 року у справі №573/1515/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2025 року

м. Київ

справа № 573/1515/21

провадження № 61-11159св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду (далі - Верховний Суд):головуючого - Крата В. І., суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. (суддя-доповідач),

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Верем`юк Дмитро Анатолійович,

на постанову Сумського апеляційного суду від 02 липня 2024 рокуу складі колегії суддів: Собини О. І., Криворотенка В. І., Рунова В. Ю.,

у справі за позовом ОСОБА_1 (далі - позивачка) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Вікторія» (далі - ТОВ «Агрофірма «Вікторія», відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Миколаївська селищна рада Сумського району Сумської області (далі - третя особа), про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та скасування державної реєстрації договору оренди земельної ділянки,

ухвалив постанову про таке:

I. Вступ

1. У вересні 2021 року позивачка звернулася до суду з позовом до відповідача з вимогою про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та скасування державної реєстрації договору оренди земельної ділянки.

2. Відповідач заперечував проти позову.

3. Суд першої інстанції позов задовольнив частково.

4. Апеляційний суд відмовив у задоволенні позову.

5. Позивачка по справі оскаржив постанову апеляційного суду. Підставою касаційного оскарження вказав те, що суди не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду, перелік яких навела у касаційній скарзі.

6. Ключовим питанням у спірних правовідносинах є:

Чи обрано позивачем належний спосіб захисту?

7. Оскаржуване судове рішення переглядається в межах, передбачених статтею 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), у зв`язку із чим Верховний Суд вирішує питання права, а не факту.

ІІ. Короткий зміст позовних вимог

8. Позов обґрунтований, тим що:

- позивачка є власником двох земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані на території Тучненської сільської ради Білопільського району Сумської області;

- на початку лютого 2021 року вона дізналася, що вказані земельні ділянки використовує в своїй господарській діяльності відповідач на підставі укладених з нею договорів оренди та додаткових угод;

- у видачі примірників цих договорів та додаткових угод відповідач відмовив, разом з цим надав витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права щодо належних їй земельних ділянок;

- згідно з витягом №204434408 від 17 березня 2020 року за

ТОВ АФ «Вікторія» зареєстроване речове право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5920689200:02:003:0047 на підставі договору оренди від 01 листопада 2014 року та додаткової угоди до нього від 01 січня 2016 року, строк закінчення оренди 01 листопада 2031 року,

- відповідно до витягу №207198549 від 21 квітня 2020 року, на підставі договору оренди від 01 січня 2016 року та додаткової угоди до нього від 01 січня 2017 року за відповідачем зареєстроване речове право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5920689200:03:002:0720, строк оренди до 31 грудня 2037 року;

- позивачка зазначає, що вказані вище договори та додаткові угоди до них вона не укладала та не підписувала;

- під час розгляду Білопільським районним судом Сумської області цивільної справи №573/598/21 за її позовом до ТОВ АФ «Вікторія» про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок та додаткових угод до них призначалася судова почеркознавча експертиза, якою встановлено, що підписи у договорах оренди спірних земельних ділянок та додаткових угодах їй не належать. З цих підстав вважає, що договори оренди та додаткові угоди до них, які є предметом звернення до суду, є такими, що не вчинені.

9. Враховуючи викладене, позивачка просила суд:

- усунути перешкоди у користуванні земельними ділянками, шляхом їх витребування з користування відповідача та повернення їй;

- скасувати записи про інше речове право, право оренди на вказані земельні ділянки.

ІII. Короткий зміст рішення суду першої інстанції

10. Рішенням Білопільського районного суду Сумської області від 01 червня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково:

- усунено перешкоди в користуванні земельною ділянкою з кадастровим номером 5920689200:02:003:0047 шляхом витребування у відповідача та повернення її власнику;

- скасовано запис про інше речове право, право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5920689200:02:003:0047;

- у задоволенні решти позовних вимог відмовлено та вирішено питання про судові витрати.

11. Задовольняючи часткового позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з таких підстав:

- позивачка не підписувала договори оренди земельних ділянок, її волевиявлення на укладення цих договорів та додаткових угод на умовах, що в них викладені, відсутнє, а отже, вказані договори та додаткові угоди є неукладеними, тобто такими, що не відбулися;

- відповідач без належної правової підстави (як то договір оренди, або інші підстави), всупереч волі позивача фактично використовує належну їй на праві власності земельну ділянку з кадастровим номером 5920689200:02:003:0047 чим порушує права позивача щодо вільного володіння, користування та розпорядження майном

- визнано недоведеним, що земельна ділянка за кадастровим номером 5920689200:03:002:0190 перебуває у користуванні відповідача у зв`язку з чим відмовив у задоволенні позову в цій частині вимог.

IV. Короткий зміст постанови апеляційної інстанції

12. Постановою Сумського апеляційного суду від 02 липня 2024 року апеляційну скаргу відповідача задоволено, рішення Білопільського районного суду Сумської області від 01 червня 2022 року в оскаржуваній частині та в частині вирішення питання розподілу судових витрат скасовано, відмовлено задоволенні позову про усунення перешкод в користуванні земельної ділянкою з кадастровим номером 5920689200:02:003:0047 та скасування запису про державну реєстрацію право оренди цієї земельної ділянки. Вирішено питання розподілу судових витрат.

13. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд навів такі аргументи:

- обраний позивачем спосіб захисту про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та скасування державної реєстрації договору оренди земельної ділянки не є належним способом захисту порушеного права, не призведе до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу щодо об`єкта нерухомого майна, а вимога про зобов`язання відповідача повернути спірну земельну ділянку є похідною;

- захист порушених прав позивачки можливий шляхом пред`явлення позову до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача.

V. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальненні доводи особи, яка її подала

14. У касаційній скарзі позивачка просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

15. Касаційна скарга обґрунтована наступним:

- апеляційний суд дійшов помилкового висновку про обрання позивачкою неправильного способу захисту порушеного права, оскільки не звернув уваги, що позивач звернулась до суду за захистом своїх прав у спосіб, який їй вказав суд в іншій справі, але знову отримала відмову у задоволенні позову;

- вважає такий надмірний формалізм суду апеляційної інстанції, який не врахував вимог справедливості, добросовісності й розумності, спотворив завдання цивільного судочинства, спричинивши прийняття явно несправедливого рішення;

- вважає оскаржувану постанову апеляційного суду незаконною, необґрунтованою, несправедливою та такою, що порушує право позивача на доступ до правосуддя.

VІ. Рух справи у суді касаційної інстанції

16. 31 липня 2024 року позивачка подала касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції.

17. Ухвалою Верховного Суду від 08 серпня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху.

18. Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження.

19. Матеріали справи надійшли в електронній формі до Верховного Суду 07 жовтня2024 року.

20. Ухвалою Верховного Суду від 06 листопада 2024 року справу призначено до судового розгляду.

21. Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2025 року зупинено касаційне провадження у справі.

22. Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2025 року поновлено касаційне провадження у справі.

23. Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

VІI. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

24. На підставі розпорядження голови Білопільської районної державної адміністрації від 13 лютого 2004 року № 72 ОСОБА_1 передані у приватну власність дві земельні ділянки площею 3,6426 га, кадастровий номер 5920689200:02:003:0047, та 0,2293 га, кадастровий номер 5920689200:03:002:0720, розташовані на території Тучненської сільської ради Білопільського району, призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, про що 05 вересня 2005 року видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії СМ №082813 (а. с. 9, 11-12).

25. 01 листопада 2014 року між ОСОБА_1 та ТОВ АФ «Вікторія» укладено договір оренди земельної ділянки, на підставі якого земельна ділянка площею 3,643 га з кадастровим номером 5920689200:02:003:0047 передана в оренду товариству строком на 10 років з 01 листопада 2014 року по 01 листопада 2024 року (а. с. 62-63).

26. Право оренди ТОВ АФ «Вікторія» за вказаною угодою зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 17 грудня 2014 року (а. с. 11).

27. 01 січня 2016 року між ОСОБА_1 та ТОВ АФ «Вікторія» укладено додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки з кадастровим 5920689200:02:003:0047 від 01 листопада 2014 року, якою встановлено, що строк дії договору продовжено на 7 років до 01 листопада 2031 року (а. с. 64).

28. Право оренди відповідно до вказаної додаткової угоди зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі рішення державного реєстратора відділу «ЦНАП» Миколаївської селищної ради Ярмоленко О.В. від 17 березня 2020 року, індексний номер 51655438 (а. с. 11).

29. Крім того, 01 січня 2016 року між ОСОБА_1 та ТОВ АФ «Вікторія» укладено договір оренди земельної ділянки, на підставі якого земельна ділянка площею 0,2293 га з кадастровим номером 5920689200:03:002:0720 передана в оренду товариству строком на 15 років з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2030 року (а. с. 65-66).

30. 01 січня 2017 року між ОСОБА_1 та ТОВ АФ «Вікторія» укладено додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки з кадастровим 5920689200:03:002:0720 від 01 січня 2016 року, якою встановлено, що строк дії договору продовжено на 7 років до 31 грудня 2037 року (а. с. 67).

31. Право оренди ТОВ АФ «Вікторія» за вказаним договором від 01 січня 2016 року та додатковою угодою до нього від 01 січня 2017 року зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 03 квітня 2020 року на підставі рішення державного реєстратора відділу «ЦНАП» Миколаївської селищної ради Ярмоленко О.В. від 08 квітня 2020 року, індексний номер 51922737 (а. с. 12).

32. Згідно з висновком судової почеркознавчої експертизи від 22 липня 2021 року підпис від імені ОСОБА_1 в розділі «Реквізити сторін та підписи сторін» у графі «орендодавець (підпис)» вказаних договорів оренди земельних ділянок та додаткових угодах до них виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою.

VІІІ. Позиція Верховного Суду

33. Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах розгляду справи судом касаційної інстанції (див. пункт 7) та даючи відповідь на ключове питання (див. пункт 6), Верховний Суд зазначає наступне.

34. Даний спір пов`язаний із захистом прав орендодавця на земельну ділянку (див. пункти 8-9).

35. Верховний Суд в своїй практиці наголошує що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту [1].

36. Цей суд висновував, що приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності [2].

37. Автономія волі та приватний інтерес є «підвалинами» сучасного приватного права. Завдання приватного права полягає у «напрацюванні» таких правил, які максимальною мірою забезпечують автономію волі та реалізацію приватного інтересу кожної особи, без порушення прав і інтересів інших осіб [3].

38. Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені у статті 16 ЦК, в якій зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

39. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК).

40. Верховний Суд вже наголошував, що тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою [4].

41. Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.).

42. По своїй суті такий спосіб захисту як визнання права охоплює собою і визнання права відсутнім.

43. Так, особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким,

а цілком конкретним способом захисту свого права [5].

44. Верховний Суд в своїй практиці постійно звертає увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам [6].

45. Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин [7].

46. У цій справі звертаючись із позовом, ОСОБА_1 просила:

- усунути перешкоди у користуванні земельними ділянками шляхом їх витребування з користування відповідача та повернення їй;

- скасувати записи про інше речове право, право оренди на вказані земельні ділянки (див. пункт 10).

47. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що належним способом захисту прав орендодавця, який вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди [8].

48. Такий підхід в подальшому підтвердила і Об`єднана палата Касаційного цивільного суду [9-10].

Зокрема звертала увагу, що тлумачення статті 20 ЦК, з урахуванням принципу розумності свідчить, що здійснення права на захист на власний розсуд означає, що управнений суб`єкт: має можливість вибору типу поведінки - реалізовувати чи не реалізовувати своє право на захист; у випадку, якщо буде обрана реалізація права на захист - має можливість вибору форми захисту, тобто звернутися до юрисдикційного (судового чи іншого) чи неюрисдикційного захисту суб`єктивного цивільного права чи законного інтересу, а також можливість поєднання цих форм захисту; самостійно обрати спосіб захисту в межах тієї чи іншої форми захисту, а також визначає доцільність поєднання способів захисту чи заміну одного способу захисту іншим. Водночас така свобода захисту «на власний розсуд» має і зворотну сторону - обрання однієї форми чи певного засобу захисту жодним чином не перешкоджає настанню обставин, які можуть тим чи іншим чином нівелювати корисний ефект від звернення до іншої форми чи способу захисту.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (абзац 1 частини другої статті 207 ЦК, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди

з усіх істотних умов договору (абзац 1 частини першої статті 638 ЦК,

в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами [11].

49. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року в справі № 227/3760/19-ц (провадження №14-79цс21)[12] вказано, що:

… укладеним є такий правочин (договір), щодо якого сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

У разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).

У випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення».

50. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей (записів) про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; після початку відображення таких відомостей (записів) у цьому реєстрі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпують свою дію. Тому належним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 27 Закону № 1952-IV судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача [13].

51. Державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18))[14].

52. Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них [15].

53. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права [16].

54. Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності [17].

55. У згаданій вище постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду [10] вказано, що:

«Об`єднана палата зауважує, що: предметом її розгляду вже було питання про спосіб захисту прав орендодавця, який вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє. Об`єднана палата акцентувала увагу на тому, що: «такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.). По своїй суті такий спосіб захисту як визнання права охоплює собою і визнання права відсутнім. Належним способом захисту прав орендодавця, який вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача» (див. постанову Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22);

предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду були питання про те, чи є належним способом захисту прав орендодавця, який не підписував договір (додаткову угоду), вимога про скасування державної реєстрації права оренди. У справі 513/879/19 (провадження № 14-49цс22) орендодавець просив визнати протиправним і скасувати рішення про державну реєстрацію права оренди (пункт 54). Велика Палата Верховного Суду погодилася із висновками судів про відмову у задоволенні цієї позовної вимоги з мотивів обрання орендодавцем належного способу захисту порушеного права (пункт 55);

висновки об`єднаної палати касаційного суду мають перевагу над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати та колегії суддів касаційного суду;

як Велика Палата Верховного Суду, так і Об`єднана палата послідовно дотримуються підходу, що належним способом захисту прав орендодавця, який не підписував договір (додаткову угоду), є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. При цьому судове рішення про визнання відсутнім права оренди є підставою для державної реєстрації припинення права оренди. Будь-яке інше судове рішення (про скасування державної реєстрації права оренди, про зобов`язання повернути земельну ділянку) за змістом пункту 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не є підставою для державної реєстрації припинення права оренди.

За таких обставин, з урахуванням викладеного, Об`єднана палата вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 грудня 2024 року у справі № 130/8/23 (провадження № 61-6874св24)».

56. У зв`язку викладеним апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що захист порушених прав позивачки можливий шляхом пред`явлення позову до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди.

57. З огляду на викладене безпідставними є доводи касаційної скарги щодо помилковості висновків апеляційного суду про відмову в позові з підстав неналежності способу захисту.

58. Враховуючи характер спірних правовідносин та застосовані судом апеляційної інстанції норми права, наведена в касаційній скарзі практика Верховного Суду не свідчить про застосування норм права у цій справі без урахування висновків, що містяться у перелічених позивачем постановах.

59. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК).

60. Апеляційний суд належним чином виконав вимоги статті 89 ЦПК щодо оцінки доказів і дотримався вимог статті 263 ЦПК щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно встановив обставини справи та правильно вирішив спір.

61. За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваного судового рішення, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, що відповідатиме статті 410 ЦПК.

62. Враховуючи, що судове рішення підлягає залишенню без змін, судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Із цих підстав,

керуючись статтями 400 409 410 415 416 419 ЦПК, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Верем`юк Дмитро Анатолійович, залишити без задоволення.

2. Постанову Сумського апеляційного суду від 02 липня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

[1] Постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/84152558

[2] Постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/116606725

[3] Постанова Верховного Суду від 14 серпня 2024 року в справі № 601/1396/21 (провадження № 61-6001св23)) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/121351895

[4] Постанова Верховного Суду від 21 вересня 2022 року в справі № 127/23627/20 (провадження № 61-17025св21) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/106454267

[5] Постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/76474144

[6] Постанова Великої Палати Верховного Суду від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-84гс20) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/95439652

[7] Постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 (провадження № 12-61гс21) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/106558719

[8] Постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 513/879/19 (провадження № 14-49цс22) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/115546305

[9] Постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/117206184

[10] Постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2025 року у справі № 144/1440/22 (провадження № 61-12561сво24) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/127900963

[11] Постанова Верховного Суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18)) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/87144741

[12] Постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року в справі № 227/3760/19-ц (провадження №14-79цс21) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/107219918

[13] Постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 513/879/19 (провадження № 14-49цс22) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/115546305

[14] Постанова Верховного Суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/87144741

[15] Постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18)) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/81263995

[16] Постанова Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 450/2286/16-ц (провадження № 61-2032св19)) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/92173296

[17] Постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/108335754