Постанова

Іменем України

25 червня 2020 року

м. Київ

справа № 127/17885/18

провадження № 61-4815св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 листопада 2018 року у складі судді Борисюк І. Е. та постанову Вінницького апеляційного суду від 04 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Марчук В. С., Матківської М. В., Сопруна В. В.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

Позовні вимоги мотивовано тим, що рішенням Соснівського районного суду міста Черкаси від 10 листопада 2014 року у справі № 712/5862/13-ц, яке набрало законної сили 11 грудня 2014 року, з відповідача стягнуто компенсацію вартості спільного майна подружжя в сумі 47 426,18 грн та судові витрати в сумі

5 650,26 грн. Таким чином у відповідача виникло зобов`язання сплати на користь позивача борг у сумі 53 076,42 грн, чого він не зробив добровільно і рішення суду виконується в примусовому порядку.

Згідно з довідкою ЦВДВС міста Черкаси № 15-1-36/1680 від 10 травня 2018 року залишок боргу становить 42 917,23 грн.

У відповідності до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь 3 % річних в сумі

4 523,00 грн та інфляційні втрати в сумі 44 100,80 грн, а також судові витрати.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 01 листопада 2018 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 % річних в сумі 4 411,34 грн та інфляційні втрати в сумі 17 058,16 грн.

У задоволенні позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 % річних в сумі 111,66 грн та інфляційних втрат в сумі

27 042,64 грн відмовлено.

Судовий збір в сумі 311,17 грн компенсовано ОСОБА_1 за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Судовий збір в сумі 429,63 грн залишено за ОСОБА_1 .

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходи із того, що у зв?язку з невиконанням відповідачем у повному обсязі судового рішення існує заборгованість, а тому позивач має право на відшкодування 3 % річних та інфляційних втрат на підставі частини другої статті 625 ЦК України, що узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду у постановах

від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 04 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 листопада 2018 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_2 , апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

27 лютого 2019 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 листопада 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 04 лютого 2019 року в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити скаргу ОСОБА_2 повністю, не передаючи справи на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що Вінницьким апеляційним судом було проведено судове засідання без належного повідомлення заявника. Заявнику не було повідомлено про долучення до матеріалів справи довідки, виданої ЦВ ДВС міста Черкаси на виконання ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 04 жовтня 2018 року. Апеляційний суд проігнорував надані заявником докази щодо утримання з належної йому пенсії грошових коштів в розмірі 1 783,57 грн.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Додаткові аргументи заявника

До Верховного Суду надійшли доповнення до касаційної скарги ОСОБА_2 , в яких заявник просить скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 листопада 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 04 лютого 2019 року в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити скаргу ОСОБА_2 повністю, не передаючи справи на новий розгляд.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Вінницького міського суду Вінницької області.

У квітні 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 листопада 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 04 лютого 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у доповненнях до касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 листопада 2018 року та постанова Вінницького апеляційного суду від 04 лютого 2019 року оскаржуються в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 % річних в сумі 4 411,34 грн та інфляційні втрати в сумі 17 058,16 грн.

В іншій частині рішення Вінницького міського суду Вінницької області

від 01 листопада 2018 року та постанова Вінницького апеляційного суду

від 04 лютого 2019 року не оскаржуються, а тому відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України судом касаційної інстанції не перевіряються.

Короткий зміст фактичних обставин справи

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що рішенням Соснівського районного суду міста Черкаси від 10 листопада 2014 року у цивільній справі

№ 712/5862/13-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та визнання особистої приватної власності чоловіка на майно, позов ОСОБА_1 задоволено та стягнуто з ОСОБА_2 на користь

ОСОБА_1 компенсацію за 1/2 вартості спільного майна подружжя в сумі

47 426,18 грн та судові витрати в сумі 5 650,26 грн; в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено. Дане рішення суду набрало законної сили 11 грудня 2014 року.

На виконання вищевказаного судового рішення, відповідачем були здійснені наступні розрахунки: 16 березня 2017 сплачено - 810,84 грн; 08 червня 2017 року - 1 393,20 грн; 10 серпня 2017 року - 811,58 грн; 18 вересня 2017 року -

1 623,16 грн; 13 листопада 2017 року, 14 грудня 2017 року та 15 січня 2018 року - по 811,59 грн; 14 лютого 2018 року, 14 березня 2018 року, 16 квітня 2018 року,

14 травня 2018 року, 13 червня 2018 року, 11 липня 2018 року та 17 вересня

2018 року- по 757,04 грн, що підтверджується довідкою, виданою Центральним відділом ДВС міста Черкаси на виконання ухвали суду від 04 жовтня 2018 року

(а. с. 93-95).

Таким чином, судове рішення виконано відповідачем не у повному обсязі.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Предметом позову у цій справі є стягнення на підставі статті 625 ЦК України 3 % річних та інфляційних втрат, за невиконання грошового зобов`язання щодо відшкодування заборгованості за рішенням Соснівського районного суду міста Черкаси від 10 листопада 2014 року.

У частині першій статті 509 ЦК України закріплено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу. У частині п`ятій статті 11 ЦК України визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникнути з рішення суду.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України у разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, положення зазначеної норми права передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові

від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

При цьому у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України).

Встановивши, що рішення Соснівського районного суду міста Черкаси

від 10 листопада 2014 року не виконано, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про стягнення з ОСОБА_2 на підставі частини другої статті 625 ЦК України як 3 % річних, так інфляційних втрат за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, визначеного цим рішенням суду.

Аргументи заявника про те, що його не було повідомлено про час та місце розгляду справи судом апеляційної інстанції є безпідставними, оскільки за правилами частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 листопада 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 04 лютого 2019 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 % річних в сумі 4 411,34 грн та інфляційні втрати в сумі 17 058,16 грн - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень в цій частині відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 листопада 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 04 лютого 2019 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1

3 % річних та інфляційні втрати залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

С. Ю. Бурлаков

М. Є. Червинська